Рішення № 136992819, 01.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 р. № 520/11894/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61001) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.05.2026 у виконавчому провадженні № 78465882 про накладення штрафу.

2. Стягнути з Відповідача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань.

В обґрунтування позову зазначено, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.05.2026 у виконавчому провадженні № 78465882 про накладення штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку ст. 287 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Представником відповідача 15.05.2026 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог та зазначає, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року у справі № 520/20295/23 зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_2 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2022 року, та суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

На виконання вказаного судового рішення Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 520/3732/23.

26.06.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78465882 з примусового виконання виконавчого листа № 520/20295/23, якою боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Як вбачається з матеріалів справи, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області листом від 09.07.2025 року №06-15/2217/2025 повідомляло державного виконавця про обставини виконання судового рішення та зазначало, що ним здійснено відповідний розрахунок недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_2 .

Також у вказаному листі зокрема зазначено, що пунктом четвертим частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до положень статтей 3, 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення виключно в рамках бюджетного періоду, який становить один календарний рік який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно з частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Таким чином, територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, який затверджує Державна судова адміністрація України.

15 серпня 2023 року у розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня - територіального управління, було відкрито реєстраційний рахунок по КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» для забезпечення виконання рішень судів, прийнятих на користь суддів та працівників апаратів судів.

Відповідно до абзацу третього пункту 25 Постанови Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

За таких обставин, виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 по справі № 520/20295/23, можливе лише після зміни способу і порядку виконання судового рішення, на підставі частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404- VIII та статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-ІV, шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління.

07.05.2026 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 78465882 винесено постанову про накладення на Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області штрафу на користь держави у розмірі 10200,00 грн.

Підставою для винесення вказаної постанови державним виконавцем зазначено невиконання боржником рішення суду у повному обсязі.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі також - Закон № 1404-VIII).

Засади виконавчого провадження визначені частиною першою статті 2 Закону №1404, зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3)законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

За визначеннями, наведеними у частині другій статті 15 Закону №1404, стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Отже, враховуючи вказані норми, боржником у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення зобов`язального характеру є особа, визначена у такому судовому рішенні, на яку покладено обов`язок особисто вчинити таку дію чи утриматися від її виконання.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

У частинах четвертій, п`ятій статті 19 Закону № 1404-VIII встановлено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Боржник зобов`язаний:

1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;

3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;

4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;

5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця;

6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

В абзаці першому частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята), за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста).

За правилами частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону № 1404-VIII).

Згідно частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частинами першою та другою статті 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З вищевикладеного слідує, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Відповідно до частин першої, другої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Отже, накладання штрафу можливе лише у разі невиконання боржником без поважних причин рішення суду.

Тобто, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу державний виконавець зобов`язаний не лише встановити сам факт невиконання рішення, а й встановити причини та впевнитися у відсутності поважних причин його невиконання. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Пунктами 3 і 4 частини 5 статті 22 Бюджетного Кодексу визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань, а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

За приписами ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ст.ст. 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 статті Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно із усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Застосовуючи наведені норми права до спірних правовідносин, суд виходить з того, що сам по собі факт невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк не є достатньою та безумовною підставою для накладення на боржника штрафу.

Обов`язковою умовою застосування штрафу відповідно до статей 63, 75 Закону № 1404-VIII є встановлення державним виконавцем того, що рішення суду не виконано саме без поважних причин.

Як вбачається з постанови головного державного виконавця від 07.05.2026 у виконавчому провадженні № 78465882 про накладення штрафу, державним виконавцем зазначено про невиконання боржником рішення суду повному обсязі, однак не наведено мотивів, з яких виконавець дійшов висновку про відсутність поважних причин такого невиконання.

Оскаржувана постанова не містить оцінки повідомлень та пояснень боржника щодо причин невиконання рішення суду в частині фактичної виплати коштів, не містить аналізу бюджетного фінансування позивача, наявності або відсутності відповідних асигнувань, а також не містить висновку про те, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області мало реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк, але безпідставно цього не зробило.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що позивач вчиняв дії, спрямовані на виконання судового рішення у справі № 520/20295/23.

Так, листом від 09.07.2025 року №06-15/2217/2025 Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області повідомило державного виконавця, що ним здійснено відповідний розрахунок недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_2 .

Також у вказаному листі зокрема зазначено, що пунктом четвертим частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Відповідно до положень статтей 3, 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення виключно в рамках бюджетного періоду, який становить один календарний рік який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно з частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Таким чином, територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, який затверджує Державна судова адміністрація України.

15 серпня 2023 року у розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня - територіального управління, було відкрито реєстраційний рахунок по КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» для забезпечення виконання рішень судів, прийнятих на користь суддів та працівників апаратів судів.

Відповідно до абзацу третього пункту 25 Постанови Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

За таких обставин, виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 по справі № 520/20295/23, можливе лише після зміни способу і порядку виконання судового рішення, на підставі частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404- VIII та статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-ІV, шляхом стягнення з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», відкритої на рівні територіального управління.

Також судом встановлено, що ухвалою суду від 27.10.2025 року по справі № 520/20295/23 заяву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Отже, наявними у справі доказами підтверджується, що невиконання судового рішення у справі № 520/20295/23 в частині фактичної виплати коштів зумовлене не бездіяльністю або ухиленням позивача від виконання судового рішення, а відсутністю належного бюджетного фінансування та необхідністю здійснення виплати у межах бюджетної програми 0501150 у порядку черговості.

Відповідачем не надано суду доказів того, що станом на 07.05.2026 у позивача були наявні відповідні бюджетні асигнування та реальна можливість здійснити виплату за судовим рішенням, однак позивач безпідставно не вчинив таких дій.

Також відповідачем не доведено, що державним виконавцем до винесення постанови про накладення штрафу було витребувано додаткові пояснення або документи щодо причин невиконання рішення, перевірено обставини бюджетного фінансування, а також встановлено відсутність об`єктивних перешкод для виконання судового рішення.

Таким чином, державний виконавець, приймаючи постанову від 07.05.2026 у виконавчому провадженні № 78465882, фактично ототожнив сам факт невиконання судового рішення з невиконанням без поважних причин, що не відповідає змісту статей 63, 75 Закону № 1404-VIII.

Суд зазначає, що накладення штрафу на боржника у такій категорії справ має правове значення лише за умови, якщо невиконання рішення залежало від волі боржника та останній мав реальну можливість виконати судове рішення у встановлений строк. За відсутності відповідних бюджетних асигнувань штраф не усуває об`єктивної перешкоди для виконання судового рішення та не сприяє виділенню бюджетних коштів.

У спірних правовідносинах позивач довів, що ним вчинялися залежні від нього дії для виконання судового рішення, а саме здійснено розрахунок належних до виплати сум, повідомлено державного виконавця про обставини виконання рішення, рішення поставлено у чергу на виконання за бюджетною програмою 0501150.

Оцінивши постанову головного державного виконавця від 07.05.2026 у виконавчому провадженні № 78465882 за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що вона прийнята без належного з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без оцінки поважності причин невиконання судового рішення, а тому є необґрунтованою та непропорційною.

За таких обставин суд дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.05.2026 у виконавчому провадженні № 78465882 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач є суб`єктом владних повноважень, а доказів понесення ним судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, матеріали справи не містять, розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61001) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській та Харківській областях Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 07.05.2026 у виконавчому провадженні № 78465882 про накладення штрафу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.