Ухвала суду № 136992059, 01.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/30604/25

У Х В А Л А

01 червня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін заяви відповідачів про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Національного університету оборони України, Військової частини НОМЕР_2 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Національного університету оборони України, Військової частини НОМЕР_2 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому позивач просить:

визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з січня 2008 року по 10 грудня 2009 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2008 року по 10 грудня 2009 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 10 грудня 2009 року по 01 вересня 2011 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10 грудня 2009 року по 01 вересня 2011 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

визнати протиправними бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в період з 01.09.2011 по 27.06.2013 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.09.2011 по 27.06.2013 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.06.2013 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.06.2013 по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року;

визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 15 червня 2022 року включно у фіксованій величині 4463,15 гривень в місяць відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15 гривень в місяць за період з 01 березня 2018 року по 15 червня 2022 року включно у фіксованій величині 4463,15 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахуванню та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 31.03.2012;

зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахуванню та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.09.2013 по 31.12.2013 р. та з 01.01.2014 по 31.03.2014, з 01.07.2014 по 31.12.2014 р.;

зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення за періоди з 01.09.2013 по 31.12.2013 р. та з 01.01.2014 по 31.03.2014, з 01.07.2014 по 31.12.2014 р. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Ухвалою суду від 07.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішення розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

19.11.2025 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов від Національного університету оборони України, у якому відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог та, серед іншого, просив залишити без розгляду позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду.

26.11.2026 року до суду від Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України надійшли відзив на адміністративний позов та заява про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

02.12.2025 року представником військової частини НОМЕР_2 подано відзив на адміністративний позов, у якому заявник, зокрема клопотав про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Розглянувши заяви відповідачів щодо залишення позову без розгляду, суд дійшов до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.

У даній справі позивач оскаржує дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, у тому числі індексації грошового забезпечення, за період з 1 січня 2008 року по 15 червня 2022 року.

Заявлені позовні вимоги необхідно оцінювати, як вимоги про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, яке охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 №8-рп/2013, а тому спір про грошове забезпечення набуває ознак трудового спору і, враховуючи те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої /заборгованої заробітної плати/ грошового забезпечення, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».

Отже, з 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Тобто, редакція ст. 233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 КЗпП України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У межах розгляду даної справи позивач просить нарахувати індексацію грошового забезпечення за період, який охоплює часовий проміжок до внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.

Отже, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред`явлено позов.

Тому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року.

Така позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22, від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23.

З огляду на викладене, оскільки у період спірних правовідносин, що є предметом розгляду даної справи, стаття 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, суд дійшов висновку, що позивачем при подані даного позову не пропущено строк звернення до суду.

З огляду на вказане, заяви представників відповідачів є необґрунтованою та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 120, 122, 240 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяв Національного університету оборони України (вх№ ЕС/122062/25 від 19.11.2025), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (вх. №12521/25 від 26.11.2025), військової частини НОМЕР_2 (вх№ЕС/127331/25 від 02.12.2025) про залишення адміністративного позову без розгляду у справі №420/30604/25 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Радчук А.А.