Рішення № 136991501, 29.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 рокусправа № 380/1502/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області ( вул. Центральна, буд. 3, с. Солонка, Львівський район, Львівська область, 81131; код ЄДРПОУ 04369699) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення ХС чергової сесії ІХ демократичного скликання Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області № 5531 від 15.01.2026 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури в с. Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні)".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою для прийняття оскарженого рішення слугувало клопотання начальника відділу земельних відносин про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури (стоянка) в с. Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні), відповідно до протоколу постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, благоустрою та екології №109 від 15.01.2026. Фактично єдиною вільною ділянкою в с. Солонка орієнтовною площею 0,3000га поруч з об`єктами транспортної інфраструктури, згідно даних Генерального плану с. Солонка, відкритих даних публічної кадастрової карти, попередніх Детальних планів території, є смуга території, не наданої у власність чи користування, що знаходиться між автодорогою М-06 4623686600:04:000:0475. Позивач є та власником земельною земельної ділянкою ділянки кадастровий кадастровий № № 4623686600:04:000:0475 площею 1.5638 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування виробничо-складських та офісно-побутових будівель, вид використання: 12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, категорія: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, розташованої на території Солонківської сільської ради, поруч з дорогою міжнародного значення індекс М-06 Київ - Чоп (на м. Будапешт через мм. Львів, Мукачево і Ужгород). Згідно містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва (наказ №13-14/1/23 від 11.04.2023, реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:8415-2808-2989-2174), виданих Солонківською сільською радою Львівського району Львівської області, на земельних ділянках з кадастровими номерами 4623686600:04:000:0475 та 4623686600:04:000:0477 заплановано нове будівництво виробничо-складської будівлі з офісними приміщеннями, об`єктами обслуговування та об`єктами інженерної інфраструктури біля дороги Київ-Чоп км 552+750м (ліворуч) в с. Солонка Львівського району Львівської області, замовником якого є ОСОБА_1 . У 2025році на замовлення Позивача розроблено «Схему організації руху транспорту в місці виконання дорожніх робіт з будівництва перехідно-швидкісних смуг на ділянці будівництва заїзду-виїзду до виробничо-складської будівлі з офісними приміщеннями, об`єктами обслуговування та об`єктами інженерної інфраструктури з автодороги М-06 Київ-Чоп км 552+157 /ліворуч/ в с. Солонка». Схемою передбачено дві смуги руху шириною по 3,75м в кожному з напрямків; радіус заокруглення на проектованому заїзді-виїзді становить 25м; ширина проектованого тимчасового заїзду-виїзду 9м зі смугами укріплення по 0,5м. Схему організації руху транспорту 25.02.2025 погоджено Департаментом патрульної поліції Національної поліції України. Проектні рішення з організації дорожнього руху 02.04.2025 погоджено Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України. Тобто, заїзд-виїзд на земельну ділянку кадастровий № 4623686600:04:000:0475 передбачено (згідно з генеральним планом с. Солонка) з дублюючої дороги автодороги міжнародного значення М-06; з передбаченого місцевого проїзду (паралельно кільцевій дорозі) з шириною в червоних лініях 15 м; ширина заїзду 9м зі смугами укріплення 1 м та радіусом заокруглення на проектованому заїзді-виїзді 25м, відтак оскаржене рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить позов задоволити повністю.

Представник позивача надав до суду клопотання про долучення доказів.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, ухвалою судді від 02.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін, за наявними у справі доказами.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Рішенням Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області ХС чергової сесії ІХ демократичного скликання № 5531 від 15.01.2026 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури (стоянка) в с. Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні).

Зі змісту преамбули оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для його прийняття слугувало клопотання начальника відділу земельних відносин про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури (стоянка) в с. Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні), відповідно до протоколу постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, благоустрою та екології №109 від 15.01.2026.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.

Статтею 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачено, що розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентовано статтею 123 ЗК України.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 123 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації заяви Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, і якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обмежений у виборі своїх дій (прийнятті рішень) і може вибрати лише один із двох варіантів: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивовану відмову у його наданні. При цьому, відмова обов`язково має бути вмотивованою.

За змістом ч.1 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Стаття 25 Закону №280/97-ВР передбачає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Таким чином, нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 23.11.2018 у справі №826/8844/16.

З матеріалів справи суд встановив, що, Рішенням Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області ХС чергової сесії ІХ демократичного скликання №5531 від 15.01.2026 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури (стоянка) в с. Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні).

Зі змісту преамбули оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для його прийняття слугувало клопотання начальника відділу земельних відносин про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури (стоянка) в с. Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні), відповідно до протоколу постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, благоустрою та екології №109 від 15.01.2026.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Основним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, разом з тим, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з ч.5 ст.160 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень у позовній заяві зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Суд зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Водночас, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, при цьому, відсутність у заявника прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Позивач вказує, що заїзд-виїзд на земельну ділянку кадастровий №4623686600:04:000:0475 передбачено (згідно з генеральним планом с. Солонка) з дублюючої дороги автодороги міжнародного значення М-06; з передбаченого місцевого проїзду (паралельно кільцевій дорозі) з шириною в червоних лініях 15 м; ширина заїзду 9м зі смугами укріплення 1 м та радіусом заокруглення на проектованому заїзді-виїзді 25м. Окрім того, ДПТ передбачено необхідність влаштування об`їзду ділянки для забезпечення доступу спецтехніки, в т.ч. пожежної, а також великогабаритної техніки. Усі зазначені дороги, об`їзди, заїзди, виїзди передбачено влаштувати через територію між автодорогою М-06 та земельною ділянкою кадастровий № 4623686600:04:000:0475. Оскаржуване рішення порушує права позивача у реалізації його права користування земельною ділянкою за цільовим та функціональним призначенням, оскільки відповідач, як орган місцевого самоврядування, допустив порушення при його прийнятті в частині, що стосується питань, пов`язаних із плануванням забудови та розвитку території, оскільки таке ухвалене без врахування вимог щодо використання земель загального користування, у т.ч. заїзду/виїзду транспорту, в т.ч великогабаритного до відповідної ділянки. Крім цього, оскаржуване рішення прийняте без врахування проектних рішень щодо запланованого будівництва позивача, без врахування прав суміжних землекористувачів щодо визначення таких способів використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Наслідком прийняття оскаржуваного рішення буде затвердження проекту землеустрою, продаж права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні), отримання державного акту на право власності земельну ділянку та, відповідно, унеможливлення забезпечення проїздів і заїздів до належної позивачу земельної ділянки.

Такі доводи позивача спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Суд наголошує на тому, що відповідачем лише надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури (стоянка) в с. Солонка.

Позивачем не надано суду доказів затвердження проекту землеустрою, продаж права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні), отримання державного акту на право власності земельну ділянку та, відповідно, унеможливлення забезпечення проїздів і заїздів до належної позивачу земельної ділянки.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект компетентним органом буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, орган місцевого самоврядування може відмовити.

Такий правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.04.2023 у справі № 120/126/22-а.

Суд наголошує на тому, що не можуть бути підставами для визнання протиправним рішення можливі наступні дії відповідача, які можуть відбутися в майбутньому.

Окрім цього, суд вказує на те, що під час надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачем не враховуються планування забудови та розвитку території, вимоги щодо використання земель загального користування, у т.ч. заїзду/виїзду транспорту, в т.ч великогабаритного до відповідної ділянки, прав суміжних землекористувачів щодо визначення таких способів використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, унеможливлення забезпечення проїздів і заїздів, належного повноцінного доступу до сусідньої земельної ділянки.

Вказані обставини враховуються органом, що здійснюватиме розробку проекту землеустрою, а неврахування вказаних обставин може бути підставою для відмови у затвердженні такого проекту.

Водночас, такі твердження не вказують на протиправність оскарженого рішення.

Окрім цього, суд не враховує твердження позивача про те, що позивач 17.04.2024 звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для влаштування заїзду та для розміщення об`єктів придорожнього сервісу, однак відповідач листом від 15.05.2024 відмовив у наданні такого дозволу, покликаючись на положення Генерального плану та ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу, оскільки такі виходять за межі судового розгляду у справі.

Суд зауважує, що ст. 79-1 ЗК України визначено порядок формування земельної ділянки як об`єкту цивільних прав.

За змістом ч.ч. 1-4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

В матеріалах справи відсутні докази формування земельної ділянки площею 0,3000га та присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, позивачем не доведено, що оскаржуваним рішенням ХС чергової сесії ІХ демократичного скликання Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області № 5531 від 15.01.2026 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури в с. Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні)" порушено його права та охоронювані законом інтереси.

Суд звертає увагу, що відповідно до норм ЗК України отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Також, згідно позиції Верховного суду України постановах від 10.12.2013 у справі №21-358а13, від 11.10.2016 у справі № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування).

Отже, підсумовуючи наведене вище, суд доходить висновку, що рішення ХС чергової сесії ІХ демократичного скликання Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області № 5531 від 15.01.2026 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для транспортної інфраструктури в с.Солонка площею 0,3000га з метою продажу права власності земельної ділянки на конкурентних засадах (аукціоні)" відповідає критеріям визначеним в частині 2 статті 2 КАС України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна