Рішення № 136991464, 01.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 рокусправа № 380/8193/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43» до Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43» (79008, м. Львів, площа Ринок, 43; код ЄДРПОУ 42153236) до Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (79019, м. Львів, просп. В. Чорновола, 39; код ЄДРПОУ 35009232) з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.04.2026 №80793029, винесену старшим державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пальоною Наталією Миколаївною;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 17.04.2026 №80793029, винесену старшим державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пальоною Наталією Миколаївною;

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 17.04.2026 №80793029, винесену старшим державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Пальоною Наталією Миколаївною.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що постанови державного виконавця, винесені у межах виконавчого провадження №80793029, відкритого для примусового виконання постанови Львівської міської ради №8 від 17.10.2025 про накладення штрафу у розмірі 170 000 грн за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач вважає, що постанова Львівської міської ради не є виконавчим документом у розумінні ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», а тому не могла бути прийнята до примусового виконання органом ДВС. У зв`язку з цим позивач зазначає про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про арешт коштів боржника, оскільки вони винесені на підставі документа, який не підлягає виконанню в порядку виконавчого провадження. Також позивач посилається на відсутність заяви стягувача про примусове виконання рішення та на невідповідність даних про стягувача, оскільки у виконавчому провадженні ним визначено виконавчий комітет Львівської міської ради, тоді як у постанові про накладення фінансових санкцій стягувачем зазначено Львівську міську раду. Позивач просить визнати оскаржувані постанови державного виконавця протиправними та скасувати їх.

Ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 11.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 15.05.2026 за вх.№41116 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Закону України «Про адміністративну процедуру» не містять даних про те, що постанова про накладення штрафу (фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини) не є виконавчим документом. Вказав, що на адресу відділу надійшла заява Виконавчого комітету Львівському міської ради із доданим оригіналом виконавчого документа постанови №8 від 17.10.2025. При перевірці поданих матеріалів державним виконавцем встановлено, що у постанові містяться обов`язкові реквізити виконавчого документа відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до чого, державним виконавцем 17.04.2026 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Вважає, що дії державного виконавця в повній мірі відповідають положенням закону та вчинені відповідно до вимог чинного законодавства, а вимоги позовної заяви є такими, що не підлягають до задоволення.

28.05.2026 за вх.№45510 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі. Зазначив, що постанова ЛМР від 17.10.2025 №8 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини не є постановою у справі про адміністративне правопорушення, а фінансові санкції не є адміністративним стягненням. Позивач вказав, що Закон України «Про охорону культурної спадщини» розмежовує фінансові санкції та адміністративну відповідальність як окремі види відповідальності, а порядок притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється відповідно до КУпАП. Крім того, представник позивача зазначив, що постанова ЛМР не належить до переліку виконавчих документів, визначених статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки спеціальним законом її прямо не визнано виконавчим документом. Сам факт наявності у постанові реквізитів виконавчого документа, на думку позивача, не надає їй статусу виконавчого документа. У зв`язку з цим позивач вважає протиправним відкриття виконавчого провадження №80793029 та прийняття похідних постанов про арешт коштів, стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, просить позов задовольнити повністю.

Суд всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.

17.10.2025 заступником міського голови з гуманітарних питань Львівської міської ради винесено постанову №8 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини щодо Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43» у розмірі 170 000,00 гривень.

На адресу Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява Виконавчого комітету Львівської міської ради про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №8 від 17.10.2025.

17.04.2026 старшим державним виконавцем Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №80793029 на підставі постанови №8 від 17.10.2025, виданої Львівською міською радою.

17.04.2026 в межах виконавчого провадження ВП №80793029, державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

17.04.2026 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження ВП №80793029.

Крім цього, 17.04.2026 винесено постанову про арешт коштів боржника.

20.04.2026 на депозитний рахунок Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшли кошти в сумі 37702,02 гривень.

22.04.2026 аз вх.№2411 від представника Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43» до Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла заява про повернення стягувачу постанови Львівської міської ради №8 від 17.10.2025 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Листом від 05.05.2026, відповідач повідомив позивача, що постанова про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем правомірно, підстав для скасування немає.

Вважаючи оскаржувані постанови протиправними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Згідно із ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до приписів ст. 44 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:

за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за вчинення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, щодо об`єкта всесвітньої спадщини, його території, буферної зони - у розмірі від п`яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об`єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення органу охорони культурної спадщини про застосування фінансових санкцій може бути оскаржено до суду.

Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини», фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини», про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.

Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції (ч. 3 ст. 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Кошти, одержані у вигляді стягнень, передбачених у статті 44 цього Закону, зараховуються до спеціального фонду відповідного бюджету (ч. 4 ст. 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини»)..

Згідно з ч.1 ст.46 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за ухилення від підписання охоронних договорів на пам`ятки, порушення режиму використання пам`ятки, порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території, проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам`ятці, зміну призначення пам`ятки, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, ухилення від передачі в установленому порядку знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов`язаних з нерухомими об`єктами культурної спадщини, на постійне зберігання до музеїв (державних фондосховищ), у яких зберігаються музейні предмети і музейні колекції, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, а також за невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини або створення перешкод для їх діяльності винні особи притягаються до адміністративної відповідальності відповідно до закону.

Як видно з постанови про накладення фінансових санкцій №8 від 17.10.2025, вона прийнята на підставі статтей 44-46 ЗУ «Про охорону культурної спадщини».

В тексті постанови зазначено, що у разі несплати фінансових санкцій їх буде стягнуто у встановленому порядку.

Розділом VIII «Відповідальність за порушення законодавства про охорону культурної спадщини» Закону України «Про охорону культурної спадщини» за порушення законодавства про охорону культурної спадщини передбачено такі види відповідальності:-кримінальна відповідальність (ст. 43 Закону);-накладення фінансових санкцій (ст. 44-45 Закону)-адміністративна відповідальність (ст. 46 Закону).

Закон України «Про охорону культурної спадщини» розмежовує застосування фінансових санкцій та притягнення до адміністративної відповідальності як окремі два види відповідальності за порушення такого закону, а також містить відмінне регулювання порядку притягнення до такої відповідальності.

Стаття 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції.

Фінансові санкції, накладені органом охорони культурної спадщини, стягуються у встановленому законом порядку. Крім того, види порушень та розмір фінансових санкцій прямо передбачаються у ст. 44 цього Закону.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 45 ст. 46 Закону України «Про охорону культурної спадщини» фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

В той час, порядок притягнення до адміністративної відповідальності визначається ч. 4 ст. 46 Закону України «Про охорону культурної спадщини», яка передбачає, що провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Безпосередні правопорушення, за вчинення яких винні особи притягуються до адміністративної відповідальності, зазначено у ст. 92 та 188-33 КУпАП, диспозиції яких відповідають визначеному ч. 1 ст. 46 Закону України «Про охорону культурної спадщини» переліку правопорушень, за які застосовується адміністративна відповідальність.

Розмежування фінансових санкцій та адміністративної відповідальності вбачається також із змісту ч. 1 ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини», де законодавець розмежовує питання накладення фінансових санкцій та адміністративних стягнень: «Застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам`ятки або уповноваженому ним органові».

Отже, Постанова ЛМР від 17.10.2025 року №8 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини була винесена в порядку ст. 44-45 Закону України «Про охорону культурної спадщини» і не відноситься до рішень (постанов), якими накладаються адміністративні стягнення у справах про адміністративні правопорушення, а фінансові санкції у вигляді штрафу не є адміністративним стягненням

Таким чином, суд приходить до висновку, щодо обґрунтованості доводів позивача з приводу того, що постанова про накладення фінансових санкцій №8 від 17.10.2025 не є виконавчим документом, вона не підлягає виконанню в порядку ЗУ «Про виконавче провадження», а фінансові санкцій, накладені уповноваженим органом, мають бути стягнуті в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскільки постанова про накладення фінансових санкцій №8 від 17.10.2025 не є виконавчим документом, вона не підлягає виконанню в порядку ЗУ «Про виконавче провадження», у державного виконавця були відсутні визначені Законом підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття інших постанов в рамках цього провадження.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України, у разі задоволення позову, судові витрати підлягають стягненню на користь особи яка їх сплатила за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Обслуговуючого кооперативу «Площа Ринок, 43» (79008, м. Львів, площа Ринок, 43; код ЄДРПОУ 42153236) до Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (79019, м. Львів, просп. В. Чорновола, 39; код ЄДРПОУ 35009232) про визнання протиправним та скасування постанов - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.04.2026 №80793029, винесену Галицьким відділом державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 17.04.2026 №80793029, винесену Галицьким відділом державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 17.04.2026 №80793029, винесену Галицьким відділом державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Стягнути на користь Обслуговуючого кооперативу «Площа Рикок, 43» за рахунок бюджетних асигнувань Галицького відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України сплачений судовий збір у розмірі 7987 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення, із врахуванням п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна