Рішення № 136991212, 29.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/23568/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі відділу координації пенсійних питань щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі відділу координації пенсійних питань прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі відділу координації пенсійних питань належним чином оформити та надіслати до ГУ Національної поліції у Львівській області у встановлений законом строк висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю ІІ групи.

Позов мотивовано тим, що позивач є особою з інвалідністю другої групи, яка встановлена внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. У жовтні 2022 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області із заявою та пакетом документів про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п.7 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 у справі №380/5091/23 та рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/10943/24 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025) визнано протиправною бездіяльність та дії відповідача та зобов`язано повторно розглянути документи позивача. Однак за результатами повторного розгляду відповідач знову відмовив у призначенні допомоги, мотивуючи відмову, зокрема, перевищенням передбаченого п.4 Порядку №850 граничного дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності та посилаючись на те, що до набуття чинності Законом України «Про міліцію» позивач уже був звільнений зі служби. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки право на одноразову грошову допомогу збережене за ним приписами п.15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», а п.4 Порядку №850 регулює виключно виплату різниці у разі підвищення групи інвалідності за результатами повторного огляду МСЕК і не застосовується до правовідносин первинного призначення такої допомоги. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Міністерство внутрішніх справ України заперечило щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідач посилається на те, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги відбулася внаслідок перевищення передбаченого п.4 Порядку №850 граничного дворічного терміну після первинного встановлення позивачу другої групи інвалідності 19.05.1994. Зазначає, що Закон України «Про міліцію» було прийнято Верховною Радою УРСР 20.12.1990 та введено в дію з 01.01.1991, а позивач звільнений зі служби 28.02.1990, тобто до набрання цим Законом чинності, у зв`язку з чим до факту встановлення йому інвалідності норми Закону не можуть бути застосовані. Посилається на постанову Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №711/1837/18, у якій сформовано висновок щодо застосування ст.23 Закону №565-XII та п.4 Порядку №850. Просить у задоволенні позову відмовити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень. Позивач, зокрема, наголошує, що положення п.4 Порядку №850 регулюють строки виплати різниці одноразової грошової допомоги вже отримувачам такої допомоги у разі підвищення групи інвалідності за наслідками повторного огляду МСЕК, тоді як у його випадку йдеться про первинне звернення за такою виплатою. Стверджує, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.10.2020 у справі №711/1837/18, не є релевантними для обставин даної справи, оскільки сформовані за іншого правового врегулювання та обставин справи.

Ухвалою судді від 08.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності внутрішніх справ Червоноармійського райвиконкому м.Львова УВС Львівського облвиконкому, звільнений зі служби 28.02.1990.

Згідно з довідкою МСЕК серії 2-18 АБ №012413 при первинному огляді 19.05.1994 позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, на строк до 01.06.1995.

Відповідно до довідки МСЕК серії ЛВА-1 №346294 від 28.03.2007 під час повторного огляду позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, безстроково. Причина інвалідності захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що додатково підтверджено довідкою ВЛК УМВСУ у Львівській області №83 від 12.12.1994.

27.10.2022 позивач звернувся до Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням інвалідності другої групи внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, з пакетом документів.

Листом ГУ МВС України у Львівській області від 11.11.2022 №11-108/0гд/13-2022 позивача повідомлено про залишення заяви без задоволення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.06.2023 у справі №380/5091/23 визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС України у Львівській області щодо не оформлення та неподання у встановлений Законом строк висновку щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги та всіх необхідних документів, передбачених Порядком №850, та зобов`язано ГУ МВС України у Львівській області належним чином підготувати, оформити та подати до МВС України у встановлений Законом строк висновок щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №380/10943/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025, визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних питань та соціального захисту МВС України щодо повернення документів про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 без прийняття рішення відповідно до п.9 Порядку №850, та зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту пенсійних питань та соціального захисту повторно розглянути документи про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням другої групи інвалідності відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію» в порядку, визначеному п.9 Порядку №850, та прийняти рішення.

На виконання рішення суду від 25.09.2024 у справі №380/10943/24 Міністерство внутрішніх справ України листом відділу координації пенсійних питань МВС України від 03.06.2025 №20037-2025 повідомило позивача про прийняття рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та затвердження відповідного висновку. У висновку про призначення одноразової грошової допомоги, складеному ГУ МВС України у Львівській області, у графі «нарахована одноразова грошова допомога» зазначено « 0,00 грн», а в графі «розмір одноразової грошової допомоги до виплати» зазначено « 0,00 грн».

Мотивами відмови, наведеними у листі відділу координації пенсійних питань МВС України від 03.06.2025 №20037-2025, є: звільнення позивача зі служби 28.02.1990, тобто до прийняття Закону України «Про міліцію» та набрання ним чинності; неподання позивачем довідки МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках; неможливість визначення розміру одноразової грошової допомоги через те, що законом прожитковий мінімум для працездатних осіб на 19.05.1994 не визначався (Закон України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV набрав чинності лише 18.08.1999); встановлення позивачу другої групи інвалідності 19.05.1994 та зміна строку інвалідності 28.03.2007 не є випадком, на який може бути поширено дію ст.23 Закону №565-XII та Порядку №850; невідповідність копій документів вимогам ДСТУ 4163:2020. Додатково у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на перевищення передбаченого п.4 Порядку №850 граничного дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності.

Не погодившись із вказаними діями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність дій (висновку) Міністерства внутрішніх справ України щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України гарантовано громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спірні правовідносини між сторонами щодо порядку та підстав призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника міліції регулюються правовими нормами Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-XII (далі Закон №565-XII) у редакції, що була чинною на день виникнення таких відносин.

Частиною 6 ст.23 Закону №565-XII передбачалось, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівникові міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності ІІ групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення інвалідності ІІІ групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

07.11.2015 набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі Закон №580-VIII). Пунктом 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII Закон №565-XII визнано таким, що втратив чинність.

Водночас, згідно з абз.3 п.15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII (доповненого згідно із Законом України від 23.12.2015 №900-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей»), право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

На реалізацію вимог ст.23 Закону №565-XII Кабінет Міністрів України 21.10.2015 ухвалив постанову №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (далі Порядок №850), яка визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Згідно з п.2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівникові міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 2 пункту 3 Порядку №850 визначено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності І групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності ІІ групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.

Відповідно до п.4 Порядку №850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Пунктами 7, 8 Порядку №850 визначено перелік документів, які подаються працівником міліції, та обов`язок керівника органу внутрішніх справ подати ці документи до МВС у 15-денний строк з дня реєстрації.

Згідно з п.9 Порядку №850 МВС у місячний строк після надходження зазначених у п.8 документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених п.14 цього Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або до уповноваженої установи МВС для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 14 Порядку №850 визначено вичерпний перелік випадків, у яких призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються: учинення особою злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисне спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що Закон №565-XII пов`язує право працівника міліції на отримання одноразової грошової допомоги саме з настанням інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, незалежно від конкретної дати такого проходження служби. Жодних застережень про незастосування цього Закону до осіб, які проходили службу та звільнилися до набрання Законом чинності, ні Закон №565-XII, ні Закон №580-VIII, ні Порядок №850 не містять. Навпаки, Закон України від 23.12.2015 №900-VIII був прийнятий саме з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.

Суд установив, що інвалідність другої групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, встановлена позивачу первинно 19.05.1994 (тобто вже після набрання чинності Законом №565-XII) та підтверджена при повторному огляді 28.03.2007 безстроково. Отже, право на одноразову грошову допомогу у позивача виникло саме в період дії Закону №565-XII, а не до моменту його прийняття. Відтак, посилання відповідача на те, що позивач звільнений зі служби 28.02.1990, тобто до набрання чинності Законом №565-XII, як на підставу для відмови у призначенні допомоги є безпідставним, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги пов`язується законом не з датою звільнення зі служби, а з датою встановлення інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби. Тобто юридичне значення в спірних правовідносинах має саме момент виникнення права (дата встановлення інвалідності за довідкою МСЕК), а не дата звільнення особи зі служби.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 13.08.2021 у справі №823/455/16, в якій сформульовано правовий висновок про те, що застосуванню підлягають такі порядок і розмір одноразової допомоги, які передбачались чинним законодавством станом на момент виникнення у позивача права, тобто встановлення йому інвалідності, оскільки ст.23 Закону України «Про міліцію» таке право пов`язує саме з настанням інвалідності за умови її настання в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Подібного правозастосовного підходу Верховний Суд дотримався і у постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21, у якій зазначено, що за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Таке право обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Щодо посилання відповідача на перевищення передбаченого п.4 Порядку №850 граничного дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності, суд зазначає таке.

Зміст п.4 Порядку №850 свідчить про те, що цей пункт регулює правовідносини щодо виплати різниці у розмірах одноразової грошової допомоги особі, якій таку допомогу вже було призначено та виплачено раніше, у разі підвищення групи інвалідності або ступеня втрати працездатності за результатами повторного огляду МСЕК. Норма пункту 4 використовує конструкцію «одержувач грошової допомоги», що прямо вказує на її застосовність лише до тих осіб, яким одноразова грошова допомога вже була призначена та виплачена. До правовідносин первинного призначення одноразової грошової допомоги (у випадку, коли особа вперше звертається за такою виплатою та раніше її не отримувала) положення п.4 Порядку №850 не застосовуються.

Як встановлено судом, одноразова грошова допомога позивачу раніше не призначалася і не виплачувалася, тобто позивач не є «одержувачем грошової допомоги» у розумінні п.4 Порядку №850, а звертається за первинним призначенням такої допомоги у зв`язку з інвалідністю другої групи. Відтак, обмеження дворічним строком після первинного встановлення інвалідності, яке передбачене п.4 Порядку №850, до правовідносин у даній справі не застосовується.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.10.2020 у справі №711/1837/18, на яку посилається відповідач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки викладені за іншого правового врегулювання та обставин справи. Зокрема, у справі №711/1837/18 спірні правовідносини стосувалися виплати додаткової суми (різниці) одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням позивачу під час повторного огляду МСЕК вищої групи інвалідності (з ІІІ на ІІ), при цьому одноразова грошова допомога раніше була особі призначена та виплачена. У наведеній постанові Верховний Суд прямо зазначив, що положення п.4 Порядку №850 регулюють виплату «різниці у розмірах одноразової грошової допомоги», а не первинне призначення допомоги. У справі ж, що розглядається, обставини є істотно іншими: позивач звертається за первинним призначенням одноразової грошової допомоги, раніше такої виплати не отримував, а підвищення групи інвалідності (за результатами повторного огляду 28.03.2007) у нього не відбулося встановлено ту саму другу групу інвалідності безстроково. Відтак, висновки у справі №711/1837/18 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд відхиляє посилання відповідача на ненадання позивачем довідки МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках. Зміст п.3 Порядку №850 свідчить про те, що норми цього пункту розрізняють два самостійних випадки виплати одноразової грошової допомоги: перший установлення працівникові міліції інвалідності (підп.2 п.3); другий установлення часткової втрати професійної працездатності без установлення інвалідності (підп.3 п.3). Довідка МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, передбачена п.7 Порядку №850, подається саме у випадку звернення за призначенням грошової допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності без установлення інвалідності. У разі звернення за призначенням допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності документом, що підтверджує наявність підстав для виплати, є довідка МСЕК про встановлення групи інвалідності та причинного зв`язку з захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ. Такі документи позивачем надано (довідка МСЕК серії 2-18 АБ №012413, довідка МСЕК серії ЛВА-1 №346294, довідка ВЛК УМВСУ у Львівській області №83 від 12.12.1994), що відповідач у відзиві не заперечує.

Посилання відповідача на неможливість визначення розміру одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що Закон України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV набрав чинності лише 18.08.1999, а позивачу інвалідність вперше встановлено 19.05.1994, є безпідставним. Як встановлено судом, повторно групу інвалідності позивачу встановлено 28.03.2007 (довідка МСЕК серії ЛВА-1 №346294) безстроково. На цю дату Закон України «Про прожитковий мінімум» діяв, прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у законі про Державний бюджет на 2007 рік. Дата 28.03.2007 є датою встановлення інвалідності в розумінні п.2 Порядку №850 (дата встановлення втрати працездатності за довідкою МСЕК), оскільки саме з цієї дати позивачу встановлено інвалідність другої групи безстроково та підтверджено причинний зв`язок з захворюванням, отриманим під час проходження служби в ОВС.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на невідповідність копій документів, наданих позивачем, вимогам Національного стандарту України ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», оскільки чинний на дату звернення позивача (27.10.2022) Порядок №850 не містить вимог щодо засвідчення копій документів за приписами вказаного ДСТУ. Більше того, у разі наявності у відповідача обґрунтованих сумнівів щодо автентичності копій, він мав можливість запропонувати позивачу подати оригінали документів для звірення, чого ним не зроблено.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що мотиви, з яких відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, не передбачені п.14 Порядку №850, який містить вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні такої допомоги. Відтак, висновок (рішення) відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, доведений до відома позивача листом від 03.06.2025 №20037-2025, є протиправним, таким, що прийнятий не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача суд враховує таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до яких у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

У постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21 Верховний Суд також зазначив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Із встановлених у справі обставин слідує, що позивачем виконано всі визначені законом умови для призначення одноразової грошової допомоги: інвалідність другої групи встановлена МСЕК; причинний зв`язок інвалідності з захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ, підтверджений; підстави для відмови, передбачені п.14 Порядку №850, відсутні; необхідні документи позивачем подано. Розмір одноразової грошової допомоги для випадку встановлення інвалідності другої групи визначений підп.2 п.3 Порядку №850 (200-кратний прожитковий мінімум, установлений законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності) і не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд.

При цьому суд враховує, що відповідач з жовтня 2022 року систематично ухиляється від призначення позивачу одноразової грошової допомоги, що підтверджено рішеннями судів у справах №380/5091/23 та №380/10943/24, які набрали законної сили. Незважаючи на двократне визнання дій (бездіяльності) відповідача протиправними, відповідач за результатами повторного розгляду документів вкотре прийняв рішення про відмову з підстав, не передбачених п.14 Порядку №850. Безпідставне та протиправне відтермінування суб`єктом владних повноважень прийняття рішення про призначення і виплату особі відповідної одноразової грошової допомоги прямо суперечить принципу правової визначеності, на що звертав увагу Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, то порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом скасування протиправного висновку (рішення) відповідача про відмову у призначенні допомоги та зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю другої групи, що настала внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 28.03.2007, та оформити належним чином і надіслати до ГУ Національної поліції у Львівській області висновок про призначення такої допомоги. Такий спосіб захисту виключатиме подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, забезпечуватиме реалізацію позивачем гарантованого державою права на одноразову грошову допомогу та відповідатиме принципу правової визначеності.

Таким чином, обраний судом спосіб захисту порушеного права позивача відповідає змісту та суті порушеного права і забезпечує ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не проводиться, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.2, 5, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати висновок (рішення) Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684) в особі відділу координації пенсійних питань про відмову у призначенні ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю другої групи, що настала внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, доведений до відома позивача листом від 03.06.2025 №20037-2025.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684) в особі відділу координації пенсійних питань прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю другої групи, що настала внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 28.03.2007, відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684) в особі відділу координації пенсійних питань належним чином оформити та надіслати до ГУ Національної поліції у Львівській області у встановлений законом строк висновок про призначення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю другої групи, що настала внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 28.03.2007, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.