Рішення № 136990219, 01.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року справа №120/5387/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії (з урахуванням уточненої позовної заяви),

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії в справі.

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Вінницький окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, у якому просить суд:

-Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 01.09.1987 р. по 20.07.1988 року до страхового стажу протиправною;

???-Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 15.06.1995 по 24.06.1996, з 04.09.1996 по 19.09.1996, з 16.11.1996 по 10.02.2000, з 12.02.2000 по 11.11.2000, з 09.12.2000 по 10.08.2001, з 11.09.2001 по 30.12.2001, з 10.01.2002 по 09.10.2002, з 25.12.2002 по 19.07.2005, з 21.07.2005 по 09.10.2006 протиправною;

-Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 21.07.1988 по 12.05.1995 та з 21.11.2006 по 10.11.2008 до страхового стажу протиправною;

-Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 01.09.1987 по 20.07.1988, з 15.06.1995 по 24.06.1996, з 04.09.1996 по 19.09.1996, з 16,11.1996 по 10.02.2000, з 12.02.2000 по 11.11.2000, з 09.12.2000 по 10.08.2001, по 11.09.2001 по 30.12.2001, з 10.01.2002 по 09.10.2002, з 25.12.2002 по 19.07.2005, з 21.07.2005 по 09.10.2006, з 21.07.1988 по 12.05.1995 та з 21.11.2006 по 10.11.2008.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького окружного адміністративного суду для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Альчука М. П.

Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду від 24.04.2025 року адміністративну справу залишено без руху.

Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2025 року продовжено строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2025 року адміністративну справу передано до іншого суду за підсудністю.

Супровідним листом Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року матеріали справи були надіслані до Київського окружного адміністративного суду. Адміністративну справу отримано 17.07.2025 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції (вх. № 37870).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Правова позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , вперше звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі із заявою про призначення пенсії за віком. У зв`язку з ненаданням відповіді та порушенням строків розгляду заяви позивач був змушений повторно звертатися із відповідними заявами від 03.10.2024 року та 04.02.2025 року, що підтверджується копіями заяв та накладними про їх відправлення. 11.02.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №023830032469 про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою для відмови зазначено недостатність необхідного страхового стажу. Як убачається зі змісту вказаного рішення, до страхового стажу позивача не були зараховані такі періоди: період навчання з 01.09.1987 року по 20.07.1988 року у зв`язку з відсутністю у дипломі підпису голови екзаменаційної комісії (ст. 2, 3 Додатку №2); періоди роботи на території російської федерації: з 15.06.1995 року по 24.06.1996 року, з 04.09.1996 року по 19.09.1996 року, з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року, з 12.02.2000 року по 11.11.2000 року, з 09.12.2000 року по 10.08.2001 року, з 11.09.2001 року по 30.12.2001 року, з 10.01.2002 року по 09.10.2002 року, з 25.10.2002 року по 19.07.2005 року, з 21.07.2005 року по 09.10.2006 року. Відмова мотивована тим, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв`язку з чим орган Пенсійного фонду вважає можливим зарахування стажу роботи на території російської федерації лише до 31.12.1991 року; період роботи водієм у тролейбусному депо з 21.07.1988 року по 12.05.1995 року, оскільки надана позивачем довідка, на думку відповідача, не відповідає формі, визначеній додатком 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області через електронний кабінет пенсіонера із заявою про перегляд рішення про відмову від 27.02.2025 року. Листом від 20.03.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надало позивачу роз`яснення, в яких фактично повторило підстави відмови, викладені у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Крім того, у вказаному листі додатково зазначено про незарахування: періоду пільгового стажу з 21.11.2006 року по 10.11.2008 року у зв`язку з тим, що надана довідка, на думку органу Пенсійного фонду, не відповідає вимогам додатка 5 до Порядку, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року. Позивач зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області фактично надало уточнення та роз`яснення щодо підстав відмови у призначенні пенсії, прийнятої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. ОСОБА_1 не погоджується з бездіяльністю відповідача, тому звернувся до суду із даним позовом, який просить задовольнити.

У вказаний строк відповідач та третя особа не надали суду відзив / пояснення на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем та третьою особою 30.07.2025 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у їх електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву / пояснень на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити їх правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

04.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначенняпенсії за віком.

11.02.2025 року рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №023830032469 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Із зазначеного рішення вбачається, що до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1987 по 20.07.1988 у зв`язку з відсутністю у дипломі НОМЕР_3 від 20.07.1988 підпису голови екзаменаційної комісії. Також до страхового стажу не враховано періоди роботи з 15.06.1995 по 24.06.1996, з 04.09.1996 по 19.09.1996, з 16.11.1996 по 10.02.2000, з 12.02.2000 по 11.11.2000, з 09.12.2000 по 10.08.2001, з 11.09.2001 по 30.12.2001, з 10.01.2002 по 09.10.2002, з 25.12.2002 по 19.07.2005, з 21.07.2005 по 09.10.2006 у зв`язку з припиненням участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення. Крім того, у рішенні зазначено, що у періоді роботи з 16.11.1996 по 10.02.2000 відсутній номер контракту при прийнятті на роботу та контракт не наданий. Із рішення також вбачається, що до пільгового стажу не враховано період роботи з 21.07.1988 по 12.05.1995, оскільки довідка №9 від 31.01.2025 не відповідає додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року.

Із листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо надання роз`яснення вбачається, що заява ОСОБА_1 надійшла на розгляд до Пенсійного фонду України 28.02.2025 року за вх. №2519/Г-0200-25.

До матеріалів справи додано копію трудової книжки серії НОМЕР_4 , заповненої 18 липня 1988 року, оформлена на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У трудовій книжці зазначено освіту середня технічна, професію водій трамвая.

Із записів трудової книжки серії НОМЕР_4 вбачається, що ОСОБА_1 20.07.1988 прийнятий до Вінницького трамвайно-тролейбусного управління учнем водія тролейбуса, наказ №0374 від 19.07.1988; 10.09.1988 переведений водієм тролейбуса 3 класу, наказ №61 від 18.07.1988; 12.05.1995 звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, наказ №23 від 11.05.1995.

Надалі, згідно із записами трудової книжки, 15.06.1995 ОСОБА_1 прийнято до автобусного парку №4 м. санкт-петербург водієм 4 колони, наказ №276/з від 14.06.1995, а 24.06.1996 звільнено за власним бажанням відповідно до п. 1 ст. 29 КЗпП рф, наказ №14/06 від 24.06.1996.

Також трудова книжка містить записи про те, що 04.09.1996 ОСОБА_1 прийнято на посаду водія 1 класу, наказ №74 від 01.09.1996, а 19.09.1996 звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 31 КЗпП України, наказ №21 від 17.09.1996.

Згідно із записами №9 та №10, 16.11.1996 ОСОБА_1 прийнято водієм 2 класу до колони №4 автобусного парку №8, наказ №100/пр-а від 16.11.1996, а 10.02.2000 звільнено у зв`язку з переведенням до іншого підприємства відповідно до п. 5 ст. 29 КЗпП рф, наказ №36/к від 09.02.2000.

Записами №11 та №13 підтверджено, що 12.02.2000 ОСОБА_1 прийнято водієм тролейбуса 2 класу до підприємства, наказ №45-к від 10.02.2000, а 12.11.2000 переведено на посаду водія тролейбуса 1 класу, наказ №17-210 від 13.11.2000.

Зі змісту записів №14 та №15 вбачається, що 19.12.2000 ОСОБА_1 прийнято водієм 2 класу до тролейбусного парку, наказ №137а від 19.12.2000, а 10.09.2001 звільнено за п. 4 ст. 29 КЗпП рф, наказ №79-к від 10.08.2001.

Відповідно до записів №16 та №17, 11.09.2001 ОСОБА_1 прийнято водієм до Державного унітарного підприємства «Мосгортранс», наказ №101 від 11.09.2001, а 30.12.2001 звільнено за п. 2 ст. 29 КЗпП рф, наказ №78-к від 28.12.2001.

За записами №18 та №19, 10.01.2002 ОСОБА_1 прийнято водієм 2 класу до 4 тролейбусного парку, наказ №5-к від 10.01.2002, а 09.10.2002 звільнено в порядку переведення до іншого підприємства відповідно до п. 5 ст. 29 КЗпП рф, наказ №196-к від 09.10.2002.

Із записів №20 та №22 трудової книжки вбачається, що 25.12.2002 ОСОБА_1 прийнято водієм до 3 тролейбусного парку, наказ №205-к від 25.12.2002, а 19.07.2005 звільнено за угодою сторін відповідно до ст. 77 Трудового кодексу рф, наказ №132-к від 19.07.2005.

21.07.2005 ОСОБА_1 прийнято по строковому трудовому договору. Згідно із записом №24 трудової книжки, 09.10.2006 його допущено в одній особі до керування тролейбусом, підстава: наказ №134-к від 21.07.2005.

13.11.2006 ОСОБА_1 присвоєно безстроково 2 клас кваліфікації водія, підстава: протокол №130. Записом №30 трудової книжки підтверджено, що 13.11.2008 йому присвоєно 2 клас кваліфікації за професією водій ВТК, підстава: наказ №89-к від 14.08.2008 та протокол №120-к від 17.11.2008.

Із архівного витягу з наказів з особового складу Вінницької міської ради, Департаменту комунального господарства та благоустрою №Т/19/92548/01-19 від 22.01.2025 року вбачається, що наказом №61 від 18.07.1988 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнято на роботу в тролейбусне депо на посаду водія тролейбуса 3-го класу з 18 липня 1988 року.

Наказом №23 від 25.05.1995 ОСОБА_1 , водія тролейбуса 2 класу, звільнено з роботи з 12 травня 1995 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП УРСР.

Із довідки КП «Вінницька транспортна компанія» №218 від 31.01.2025 року вбачається, що згідно рішення Вінницької міської ради №1292 від 19.10.2007 року та наказу по підприємству №300 від 12.11.2007 року Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління з 12.11.2007 року перейменовано на Комунальне підприємство «Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління».

Згідно рішення Вінницької міської ради №1635 від 27.02.2014 року та наказу по підприємству №25/ОД від 18.03.2014 року Комунальне підприємство «Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління» перейменовано на Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія», яке є правонаступником усіх прав та обов`язків комунального підприємства «Вінницьке трамвайно-тролейбусне управління».

ОСОБА_1 працював водієм тролейбуса 2 класу у Комунальному підприємстві «Вінницька транспортна компанія» з 21.11.2006 року по 10.11.2008 року. Вказане підтверджується довідкою КП «Вінницька транспортна компанія» про стаж роботи.

У зазначеній довідці вказано, що підставою прийняття на роботу є наказ №80 від 21.11.2006 року, а підставою звільнення наказ №201 від 10.11.2008 року.

Із довідки філії Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо КП «Київпастранс» №12 від 27.02.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 працює у філії Куренівське тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо КП «Київпастранс» на посаді водія тролейбуса на лінії з повною місячною нормою годин та зайнятий перевезенням пасажирів у межах міста з 01.06.2011 року по теперішній час. Стаж роботи позивача водієм тролейбуса становить 13 років 08 місяців 26 днів. Також у довідці зазначено, що позивач працює повний робочий день, інших робіт не виконує, відпустки без збереження заробітної плати не надавались.

Відповідно до копії диплома НОМЕР_3 ОСОБА_1 у 1987 році вступив до Вінницького середнього професійно-технічного училища №18 та у 1988 році закінчив повний курс середнього професійно-технічного училища за професією «водій тролейбуса, слюсар з ремонту рухомого складу». Також у дипломі зазначено про присвоєння кваліфікації «водій тролейбуса 3 класу, слюсар 2 розряду».

Згідно з довідки ДПТНЗ «Вінницьке МВПУ» встановлено, що ОСОБА_1 дійсно навчався у Вінницькому професійно-технічному училищі №18 на денній формі навчання за професією «водій тролейбуса з умінням виконувати слюсарні роботи» з 01.09.1987 року по 25.07.1988 року.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки №176 від 04.06.1997 року було ліквідовано ПТУ №4 м. Вінниці та ПТУ №18 м. Вінниці, а на їх базі створено спеціалізований професійно-технічний навчальний заклад «Професійно-технічне училище №4 м. Вінниці».

Наказом №21-к від 12.09.1987 року ОСОБА_1 зараховано на навчання, а наказом №15-к від 25.07.1988 року відраховано у зв`язку із закінченням навчання.

Позивач не погоджується із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №023830032469 від 11.02.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком, вважаючи протиправним не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1987 по 20.07.1988, періодів роботи з 15.06.1995 по 24.06.1996, з 04.09.1996 по 19.09.1996, з 16.11.1996 по 10.02.2000, з 12.02.2000 по 11.11.2000, з 09.12.2000 по 10.08.2001, з 11.09.2001 по 30.12.2001, з 10.01.2002 по 09.10.2002, з 25.12.2002 по 19.07.2005, з 21.07.2005 по 09.10.2006, а також до пільгового стажу періодів роботи з 21.07.1988 по 12.05.1995 та з 21.11.2006 по 10.11.2008.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1987 року по 20.07.1988 року у зв`язку з відсутністю у дипломі НОМЕР_3 від 20.07.1988 року підпису голови екзаменаційної комісії, суд вказує наступне.

Суд встановив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 11.02.2025 року до страхового стажу позивача не враховало період навчання з 01.09.1987 року по 20.07.1988 року у зв`язку з відсутністю у дипломі НОМЕР_3 від 20.07.1988 року підпису голови екзаменаційної комісії.

Також із листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вбачається, що до страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1987 року по 20.07.1988 року з аналогічних підстав.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про професійно-технічну освіту», професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я. Відповідно до ст. 18 цього Закону, до професійно-технічних навчальних закладів належать також навчально-курсові комбінати, навчальні центри та інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту.

Відповідно до положень законодавства, випускнику професійно-технічного закладу освіти після завершення навчання видається документ про освіту встановленого зразка.

За наявності відповідного документа про освіту період навчання підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Судом встановлено, що згідно диплома НОМЕР_3 ОСОБА_1 у 1987 році вступив до Вінницького середнього професійно-технічного училища №18 та у 1988 році закінчив повний курс навчання за професією «водій тролейбуса, слюсар з ремонту рухомого складу». У дипломі також зазначено про присвоєння кваліфікації «водій тролейбуса 3 класу, слюсар 2 розряду».

Відповідно до довідки ДПТНЗ «Вінницьке МВПУ» вбачається, що ОСОБА_1 дійсно навчався у Вінницькому професійно-технічному училищі №18 на денній формі навчання за професією «водій тролейбуса з умінням виконувати слюсарні роботи» у період з 01.09.1987 року по 25.07.1988 року.

Також зазначено, що наказом №21-к від 12.09.1987 року позивача зараховано на навчання, а наказом №15-к від 25.07.1988 року відраховано у зв`язку із закінченням навчання.

Крім того, із запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_4 вбачається, що 20.07.1988 року ОСОБА_1 прийнято до Вінницького трамвайно-тролейбусного управління учнем водія тролейбуса на підставі наказу №0374 від 19.07.1988 року.

Суд критично оцінює доводи пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання виключно з підстав відсутності у дипломі підпису голови екзаменаційної комісії, оскільки факт навчання позивача на денній формі навчання підтверджується дипломом та довідкою навчального закладу, а матеріали справи не містять відомостей, які б ставили під сумнів належність вказаного документа позивачу.

Таким чином, період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1987 року по 20.07.1988 року підтверджений належними та допустимими доказами і підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Також, суд звертає увагу, що частиною 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV органам Пенсійного фонду надано право вимагати і отримувати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення права на пенсію.

Однак, як свідчать матеріали справи, вказаних дій відповідач не вчиняв, тим самим не дотримався вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих пенсіонером документів.

Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації: з 15.06.1995 року по 24.06.1996 року, з 04.09.1996 року по 19.09.1996 року, з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року, з 12.02.2000 року по 11.11.2000 року, з 09.12.2000 року по 10.08.2001 року, з 11.09.2001 року по 30.12.2001 року, з 10.01.2002 року по 09.10.2002 року, з 25.12.2002 року по 19.07.2005 року, з 21.07.2005 року по 09.10.2006 року у зв`язку з припиненням участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №023830032469 від 11.02.2025 року суд встановив, що до страхового стажу позивача не враховано вище вказані періоди роботи у зв`язку з припиненням участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.

Згідно з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вбачається, що вказані періоди роботи на території російської федерації не враховано до страхового стажу позивача з аналогічних підстав.

На підтвердження спірних періодів роботи на території російської федерації позивачем надано трудову книжку серії НОМЕР_4 , яка містить відповідні записи про прийняття на роботу та звільнення позивача у вказані періоди.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У справі, що розглядається, спірними є питання зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації, а саме: з 15.06.1995 року по 24.06.1996 року, з 04.09.1996 року по 19.09.1996 року, з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року, з 12.02.2000 року по 11.11.2000 року, з 09.12.2000 року по 10.08.2001 року, з 11.09.2001 року по 30.12.2001 року, з 10.01.2002 року по 09.10.2002 року, з 25.12.2002 року по 19.07.2005 року та з 21.07.2005 року по 09.10.2006 року.

Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон №1788-ХІІ.

Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_4 встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15.06.1995 року по 24.06.1996 року працював водієм 4 колони автобусного парку №4 м. Санкт-Петербург; у період з 04.09.1996 року по 19.09.1996 року працював на посаді водія 1 класу; у період з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року працював водієм 2 класу колони №4 автобусного парку №8; у період з 12.02.2000 року по 11.11.2000 року працював водієм тролейбуса 2 класу; у період з 09.12.2000 року по 10.08.2001 року працював водієм 2 класу тролейбусного парку; у період з 11.09.2001 року по 30.12.2001 року працював водієм у Державному унітарному підприємстві «Мосгортранс»; у період з 10.01.2002 року по 09.10.2002 року працював водієм 2 класу 4 тролейбусного парку; у період з 25.12.2002 року по 19.07.2005 року працював водієм 3 тролейбусного парку; у період з 21.07.2005 року по 09.10.2006 року працював за строковим трудовим договором, при цьому 09.10.2006 року був допущений до керування тролейбусом одноособово.

Відповідно до основних положень Угоди, держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.

Згідно з вимог статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14.01.1993 «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Слід зауважити, що наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Частиною другою статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Суд звертає увагу, що така Угода була чинна як для України, так і для рф в спірні періоди роботи позивача.

Працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення. Надані позивачем первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №380/6917/24, відповідно до якої сам по собі факт припинення участі російської федерації в міжнародних угодах у сфері пенсійного забезпечення не може бути безумовною підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи, які мали місце до припинення дії таких угод, за наявності належних підтверджуючих документів про трудову діяльність.

При цьому суд враховує, що спірні періоди роботи позивача на території рф мали місце у 1995-2006 роках, тобто задовго до припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, а факт роботи у зазначені періоди підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_4 .

Таким чином, у спірному випадку періоди роботи позивача на території російської федерації у 1995-2006 роках були набуті під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, а тому підлягають врахуванню при визначенні права позивача на пенсійне забезпечення.

Відтак, наведені відповідачем підстави незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації є необґрунтованими, оскільки позивач працював на території рф у період чинності міжнародних угод у сфері пенсійного забезпечення та мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року у зв`язку з відсутністю номера контракту при прийнятті на роботу та ненаданням контракту, суд констатує наступне.

Із рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №023830032469 від 11.02.2025 року вбачається, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року, оскільки у записі про прийняття на роботу відсутній номер контракту та контракт не надано.

На підтвердження вказаного періоду роботи позивачем подано трудову книжку серії НОМЕР_4 , яка містить записи про прийняття ОСОБА_1 16.11.1996 року водієм 2 класу до колони №4 автобусного парку №8 на підставі наказу №100/пр-а від 16.11.1996 року та звільнення 10.02.2000 року у зв`язку з переведенням до іншого підприємства відповідно до п. 5 ст. 29 КЗпП рф на підставі наказу №36/к від 09.02.2000 року.

Так, згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Підставою відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи у зв`язку з неналежним оформленням трудової книжки, суд не може визнати правомірними з огляду на те, що громадянин не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.

Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.

Судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_4 , яка, крім іншого, подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії.

Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірному періоді, тобто записи є чітко викладеними та зрозумілими.

Принагідно суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.

Поряд з цим, як визначено статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У даному адміністративному спорі відповідач поставив під сумнів підтвердження періоду роботи позивача з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_4 , оскільки у записі про прийняття на роботу відсутній номер контракту та позивачем не надано контракт.

Разом з цим, суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

У постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства.

Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин та надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки серії НОМЕР_4 , якими підтверджується період роботи позивача з 16.11.1996 року по 10.02.2000 року, містять відомості про підприємство, посаду, дату прийняття на роботу, дату звільнення та реквізити відповідних наказів, а відтак не містять таких недоліків, які б унеможливлювали встановлення факту роботи позивача у спірний період.

Матеріалами справи встановлено, що трудова книжка позивача містить належним чином оформлені записи про прийняття ОСОБА_1 на роботу 16.11.1996 року та його звільнення 10.02.2000 року.

При цьому відсутність номера контракту при прийнятті на роботу та ненадання самого контракту за наявності відповідних записів трудової книжки фактично свідчить про можливі недоліки ведення кадрової документації роботодавцем, які не можуть покладатися на працівника та бути самостійною підставою для незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.

Щодо незарахування до пільгового стажу періодів роботи з 21.07.1988 року по 12.05.1995 року та з 21.11.2006 року по 10.11.2008 року у зв`язку з невідповідністю наданих довідок додатку 5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993 року, суд зазначає наступне.

Як раніше встановлено із листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до пільгового стажу не враховано період роботи з 21.07.1988 року по 12.05.1995 року згідно довідки №Т/19/92548/01-19 від 22.01.2025 року, а також період роботи з 21.11.2006 року по 10.11.2008 року у зв`язку з невідповідністю наданої довідки додатку 5 Порядку №637.

Разом з цим, на підтвердження вказаних періодів роботи позивачем подано трудову книжку серії НОМЕР_4 , архівний витяг з наказів з особового складу Вінницької міської ради, Департаменту комунального господарства та благоустрою №Т/19/92548/01-19 від 22.01.2025 року, а також довідку КП «Вінницька транспортна компанія» про стаж роботи.

Із записів трудової книжки вбачається, що 20.07.1988 року ОСОБА_1 прийнято до Вінницького трамвайно-тролейбусного управління учнем водія тролейбуса, 10.09.1988 року переведено водієм тролейбуса 3 класу, а 12.05.1995 року звільнено за власним бажанням.

21.07.2005 року ОСОБА_1 прийнято по строковому трудовому договору, 13.11.2006 року йому присвоєно безстроково 2 клас кваліфікації водія, а 13.11.2008 року присвоєно 2 клас кваліфікації за професією водій ВТК.

Із архівного витягу №Т/19/92548/01-19 від 22.01.2025 року вбачається, що наказом №61 від 18.07.1988 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в тролейбусне депо на посаду водія тролейбуса 3 класу, а наказом №23 від 25.05.1995 року звільнено з роботи з 12.05.1995 року за власним бажанням.

Відповідно до довідки КП «Вінницька транспортна компанія» судом було встановлено, що ОСОБА_1 працював водієм тролейбуса 2 класу у Комунальному підприємстві «Вінницька транспортна компанія» у період з 21.11.2006 року по 10.11.2008 року. У довідці зазначено, що підставою прийняття на роботу є наказ №80 від 21.11.2006 року, а підставою звільнення наказ №201 від 10.11.2008 року.

Оцінюючи доводи відповідача, суд вважає за доцільне вказати таке.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Судом встановлено, що у трудовій книжці серії НОМЕР_4 містяться послідовні записи щодо трудової діяльності ОСОБА_1 , зокрема: 20.07.1988 року його прийнято до Вінницького трамвайно-тролейбусного управління учнем водія тролейбуса; 10.09.1988 року переведено водієм тролейбуса 3 класу; 12.05.1995 року звільнено за власним бажанням; у подальшому 21.11.2006 року позивача прийнято на роботу водієм тролейбуса, а 10.11.2008 року звільнено з роботи.

Всі зазначені записи внесені до трудової книжки у встановленому порядку, засвідчені підписами уповноважених посадових осіб та скріплені печатками відповідних установ і підприємств.

Отже, наявні у трудовій книжці записи є належними доказами, що підтверджують трудову діяльність позивача (з 21.07.1988 року по 12.05.1995 року та з 21.11.2006 року по 10.11.2008 року), а відтак вказаний період підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Суд зазначає, що копія трудової книжки, яка є первинним джерелом інформації про стаж позивача, підтверджує його роботу у спірні періоди.

Водночас, положеннями ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 встановлено, що при зверненні осіб із заявою про призначення пенсії, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Пунктом 3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію надає допомогу особам, що звертаються за призначенням пенсії, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать, що Пенсійний фонд у випадку необхідності не був позбавлений права і можливості самостійно витребувати у підприємств, уточнюючі довідки, проте, вказаних дій не вчинив.

При цьому суд звертає увагу на п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», якою передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

За правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у постанові №687/975/17 працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу з підстав неналежного оформлення довідок про підтвердження наявного трудового стажу позивача.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Дослідивши матеріали позову, положення законодавства України та детально оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на вище зазначене.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211, 20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № 81 від 18.04.2025, яка міститься у матеріалах справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії (з урахуванням уточненої позовної заяви) задовольнити.

2. Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 01.09.1987 р. по 20.07.1988 року до страхового стажу протиправною.

3. Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 15.06.1995 по 24.06.1996, з 04.09.1996 по 19.09.1996, з 16.11.1996 по 10.02.2000, з 12.02.2000 по 11.11.2000, з 09.12.2000 по 10.08.2001, з 11.09.2001 по 30.12.2001, з 10.01.2002 по 09.10.2002, з 25.12.2002 по 19.07.2005, з 21.07.2005 по 09.10.2006 протиправною.

4. Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 21.07.1988 по 12.05.1995 та з 21.11.2006 по 10.11.2008 до страхового стажу протиправною.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 01.09.1987 по 20.07.1988, з 15.06.1995 по 24.06.1996, з 04.09.1996 по 19.09.1996, з 16,11.1996 по 10.02.2000, з 12.02.2000 по 11.11.2000, з 09.12.2000 по 10.08.2001, по 11.09.2001 по 30.12.2001, з 10.01.2002 по 09.10.2002, з 25.12.2002 по 19.07.2005, з 21.07.2005 по 09.10.2006, з 21.07.1988 по 12.05.1995 та з 21.11.2006 по 10.11.2008.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211, 20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).

7. Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.