Рішення № 136989797, 29.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2026 рокум. Ужгород№ 260/2558/26 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через представника адвоката Сідака Павла Петровича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), в якій просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (01.08.2020) грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі.

2. Зобов`язати із НОМЕР_2 прикордонний загін (військової частини НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 02.08.2020 по 02.02.2021 року, в розмірі 77766,65 грн. (сімдесят сім тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 65 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем була нараховано та виплачено не у повному розмірі грошове забезпечення, допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, що змусило ОСОБА_1 звернутися до суду з позовом. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 21025 року у справі №260/3949/25 зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, із врахуванням раніше виплачених сум. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року залишено без змін. Зазначає, що відповідачем 27 березня 2026 року виконано вищевказане рішення суду, відтак в період з 01.08.2020 року по 27.03.2026 року існувала затримка розрахунку при звільненні. Вважає, що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто в строк, наданий судом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

12 травня 2026 року відповідачем, через підсистему «Електронний суд», подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає повністю та вважає їх безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Зазначає, що право позивача на проведення відповідного перерахунку було встановлено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2026 року у справі №260/3949/25, а виплату на виконання судового рішення проведено 27.03.2026 року. У зв`язку з цим відповідач вважає, що період, за який може бути обчислений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, повинен визначатися саме з 24.02.2026 року по 27.03.2026 року, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема останнє місце військової служби військова частина НОМЕР_3 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 липня 2020 року №411-ОС ОСОБА_1 було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків прикордонного загону з 01 серпня 2020 року. Водночас на момент його виключення зі списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема було нараховано та виплачено не у повному розмірі грошове забезпечення, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні.

З метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, за результатами розгляду якого рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року по справі №260/3949/25 адміністративний позов задоволено частково. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 року у справі №260/3949/25 залишено без змін.

Після набрання рішенням суду законної сили представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 28.02.2026 року.

Листом від 06 березня 2026 року №09/2996-26-Вих відповідач повідомив, що виплата буде здійснена при надходженні коштів на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 прикордонного загону.

27 березня 2026 року, на виконання рішення суду, НОМЕР_2 прикордонний загін провів виплату ОСОБА_1 частини належного йому грошового забезпечення у розмірі 33522,52 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що згідно із частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.)

Крім цього, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Оскільки в ситуації, що розглядається судом, спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження військової служби, порядок і строки виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні з військової не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні, що фактично визнавалось сторонами справи, тому за аналогією закону до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, на які і посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі №821/1083/17 залишила без змін.

В цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) (у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України») надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони, законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Як свідчать обставини справи, датою звільнення позивача (виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) є 01.08.2020 року.

Відповідач у свою чергу провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби лише на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі №260/3949/25, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року 27 березня 2026 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, визначаючись щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100 (далі - Порядок №100), при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Відповідно пункту 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Разом з цим суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01 липня 2022 року внесено зміни до статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, які набрали чинності 19 липня 2022 року і передбачають обмеження виплати працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями.

Тобто, зміна положень статті 117 Кодексу законів про працю України, які передбачають відповідальність роботодавця за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, відбулась у період часу, за який відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на те, що судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року (справа №440/6856/22) зазначено, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX) (пункт 42 постанови).

Як встановлено судом, спірним періодом у даній справі є період з 02 серпня 2020 року, який є наступним днем після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення по 27 березня 2026 року (дата виплати позивачу грошового забезпечення за час проходження військової служби на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №260/3949/23).

Тобто, в даній адміністративній справі спірний період, за який позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, умовно поділяється на дві частини:

- з 02 серпня 2020 року по 19 липня 2022 року, який регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців і становить 717 календарних днів;

- з 19 липня 2022 року до 27 березня 2026 року, який регулюється вже наразі чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України (після внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX), яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями (184 календарних дні).

Як вбачається з довідки про доходи №93 від 11.05.2026 року, грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували його звільненню, становить 45282,42 грн., а середньоденне грошове забезпечення 742,33 грн. (45282,42 грн./61 календарних дні).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 02 серпня 2020 року по 19 липня 2022 року складає: 742,33 грн. х 717 календарних дні = 532250,61 грн., а за період з 19 липня 2022 року: 742,33 грн. х 184 дні = 136588,72 грн.

Між тим, суд зауважує, що вирішуючи спір у справі №440/6856/22, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала про необхідність врахування норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові (пункт 73 постанови).

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, належить застосовувати при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виключно за період до 19 липня 2022 року.

Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.

Відтак, суму середнього заробітку позивача, розраховану до 19 липня 2022 року, належить зменшити з урахуванням принципу співмірності відносно суми коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Згідно з матеріалами даної справи позивачу на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/3949/25 від 30 вересня 2025 року відповідачем виплачено на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 33522,52 грн.

Як зазначалось вище, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 02 серпня 2020 року по 19 липня 2022 року складає 532250,61 грн. (742,33 грн. х 717 календарних днів).

Відповідно, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 02 серпня 2020 року по 19 липня 2022 року становить 6,29% (33522,52 грн./532250,61 грн. х 100).

Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 6,29% розраховується наступним чином: 742,33 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 6,29% х 717 (днів затримки розрахунку) = 33478,56 грн.

Виходячи з принципів пропорційності, справедливості та співмірності, сума середнього заробітку позивача, розрахована до 19 липня 2022 року, складає 33478,56 грн.

За період з 19 липня 2022 року до 27 березня 2026 року розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період становить: 136588,72 грн. (742,33 грн. (середньоденний заробіток) х 184 (дні)).

Разом з тим, у постанові від 08.10.2025 по справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду погодилась з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, до другого періоду - 19.07.2022 по 27.03.2026 суд також застосовує критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 19 липня 2022 по 27 березня 2026 року становить 24,54% (33522,52 грн./136588,72 грн. х 100).

Тому, за період з 19.07.2022 по 27.03.2026 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за вказаний період становить 33518,87 грн. (742,33 грн. х 184 дні х 24,54 %).

Відповідно, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 66997,43 грн. (33478,56 грн. + 33518,87 грн).

Аналогічної позиції щодо розрахунку суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №240/25627/23 (постанова від 13 лютого 2025 року), №240/31474/23 (постанова від 04 березня 2025 року).

Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, заявлені позовні вимоги про нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2020 року по 27 березня 2026 року.

Зобов`язати із НОМЕР_2 прикордонний загін (військової частини НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 66 997 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот дев'яносто сім) грн. 43 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_3 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1146,85 грн. (одна тисяча сто сорок шість гривень 85 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич