Рішення № 136988413, 28.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33352/25

Провадження № 2-др/761/111/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Савчук Ю.Н., при секретарі Фортуни М.А., за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача та третьої особи Савченко Т.А., розглянувши заяву Лабунець М.В. про винесення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний реєстратор Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузора Анна Віталіївна, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва», Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

20.04.2026 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалено рішення у цивільній справі №761/33352/25 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний реєстратор Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузора Анна Віталіївна, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва», Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Вказаним рішенням позов задоволено повністю.

05.05.2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат, зокрема: витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33 500 грн.

Згідно п.3 ч.1, ч.2, 3, 5 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Згідно п.3 ч.1, ч.2, 3, 5 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. 4 ст. 270 ЦПК України).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заяву про ухвалення додаткового рішення підтримала у повному обсязі, просила її задовольнити та стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечувала. Крім того, до суду були подані письмові заперечення, у яких представник відповідача просила відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У письмових запереченнях відповідач зазначив, що заявлена до стягнення сума у розмірі 33 500 грн є неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Представник відповідача вказував, що наведені в акті приймання-передачі послуг види робіт частково дублюють один одного, а зазначений адвокатом час, витрачений на аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, підготовку позовної заяви, адвокатських запитів, клопотань та участь у судових засіданнях, є завищеним. Також відповідач посилався на те, що акт приймання-передачі послуг не містить вартості кожної окремої послуги, а умови договору про надання правничої допомоги, на думку відповідача, не дозволяють встановити порядок обчислення гонорару адвоката. Окремо представник відповідача звертав увагу суду на те, що адвокат брала участь лише у декількох судових засіданнях, які тривали нетривалий час, а тому вказаний нею обсяг витраченого часу є необґрунтованим.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов наступних висновків.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До матеріалів заяви представником позивача подано Договір про надання правничої допомоги від 06.06.2025 року; Додаток № 1 та Додаток № 2 до нього, платіжна інструкція № Р24А4597077126D7441 від 17.07.2025 року, №Р24А5849651304D4310 від 04.05.2026 року, № Р24A5408657001D2474 від 22.01.2026 року, платіжна інструкція № Р24А5779885934D0732 від 17.04.2026 року, Акт приймання-передачі до Договору про надання правничої допомоги від 06.06.2025 року.

Як вбачається зі змісту п. 3.3 Договору про надання правничої допомоги від 06.06.2025 року, сума гонорару зазначається у додатку №1, до даного Договору, який є невід`ємною частиною даного Договору.

Зі змісту Додатку № 1 до Договору вбачається, що сторонами погоджено фіксований гонорар адвоката у розмірі 20 000 грн за надання правничої допомоги у справі. Умовами зазначеного додатку також передбачено, що сплата такого гонорару не ставиться у залежність від результату розгляду справи.

Крім того, відповідно до Додатку № 2 до Договору сторонами додатково погоджено оплату участі адвоката у кожному судовому засіданні у розмірі 4 500 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі до Договору про надання правничої допомоги від 06.06.2025 року сторони підтверджують, що на момент складення даного Акту адвокатом була надана клієнту правнича допомога на загальну суму 33 500 грн.

На підтвердження факту проведення розрахунку за Договором про надання правничої допомоги від 06.06.2025 року подано платіжні інструкції № Р24А4597077126D7441 від 17.07.2025 року, № Р24А5849651304D4310 від 04.05.2026 року, № Р24A5408657001D2474 від 22.01.2026 року, № Р24А5779885934D0732 від 17.04.2026 року на загальну суму 33 500 грн.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення частини п`ятої статті 137 ЦПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з невідповідністю таких витрат фактично наданим послугам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06 березня 2019 року.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 викладено правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Зокрема, у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суд має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вищевказане в повній мірі відповідає правовій позиції ВС/КГС викладеній в додатковій постанові від 24 січня 2019 року у справі №922/15944/17.

У відповідності до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З врахуванням наведеного, суд при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з обставин справи, співмірності заявлених стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

При цьому судом також береться до уваги той факт, що відповідачем у справі є орган місцевого самоврядування.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ст.182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Дослідивши матеріали справи в межах питання, яке розглядається, суд приходить до висновку, що оскільки під час розгляду справи не було в повному обсязі вирішено питання про розподіл судових витрат, в порядку передбаченому ст. 141 ЦПК України, заява про ухвалення додаткового судового рішення підлягає до часткового задоволення, тому в рішенні суду необхідно зазначити про стягнення з Київської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн., у зв`язку з чим у даній справі необхідно ухвалити додаткове рішення суду.

Керуючись ст. ст.141, 270, 274, ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву Лабунець М.В. про винесення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний реєстратор Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузора Анна Віталіївна, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва», Шевченківська районна у м.Києві державна адміністрація про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію права власності - задовольнити частково.

Стягнути з Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн.

В решті заяви відмовити.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення додаткового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього додаткового рішення.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: