Вирок № 136987276, 01.06.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8175/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026105040000451 від 04.05.2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, неодруженого, освіта середня, офіційно непрацюючого, військовозобов`язаного, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , 03.05.2026 приблизно о 23 годині 30 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння знаходився за адресою: м. Київ, бульвар, Русанівський, 11 у приміщені магазину ТОВ «АТБ».

У цей же час та в цьому ж місці перебували працівники та клієнти магазину. Перебуваючи у вище вказаному місці та вище вказаний час ОСОБА_2 знаходячись у стані алкогольного сп`яніння оперся своєю рукою на стенд з ціною на продукти, після чого стенд впав на підлогу та надалі ОСОБА_2 пнув його ногою, на що йому зробив зауваження адміністратор магазину.

На фоні цього дріб`язкового приводу у ОСОБА_2 виник умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Реалізовуючи свій вищевказаний умисел, в той же день, час та місці ОСОБА_2 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, розуміючи, що перебуває в продуктовому магазині, прагнучі показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, усвідомлюючи, що його дії мають відкритий характер, грубо порушать спокій громадян та за ним спостерігатимуть сторонні особи з числа відвідувачів та працівників закладу почав голосно кричати, висловлюватись в бік працівників магазину нецензурною лайкою, агресивно поводячись стосовно них. На неодноразові зауваження присутніх осіб та вимоги припинити протиправні дії ОСОБА_2 не реагував, продовжував нецензурно виражатися у бік працівників магазину ТОВ «АТБ» при цьому, поводитися буйно й агресивно.

Не припиняючи реалізацію свого протиправного умислу ОСОБА_2 направився до касової зони магазину, де одразу почав наносити удари відносно працівника магазину, від яких той захищався. Після чого, ОСОБА_2 почав виходити з приміщення магазину, але на виході розвернувся та наново підбіг до вище вказаного працівника, й почав наносити йому удари в область обличчя та тулуба і вході штовханини ОСОБА_2 впав на скляну вітрину внаслідок чого вона впала на підлогу та розбилася.

Після цього, ОСОБА_2 продовжив голосно кричати нецензурною лайкою в бік працівників у приміщені магазину та виходячи з вище вказаного приміщення останній почав силою неодноразово штовхати вхідні/вихідні двері магазину намагаючись пошкодити їх.

Своїми хуліганськими діями, ОСОБА_2 , грубо порушив громадський порядок, та завдав матеріального збитку ТОВ «АТБ» у розмірі 22 350 гривень 00 копійок і завадив на певний час подальшої нормальної діяльності вказаного магазину.

Таким чином, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, тобто кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 296 КК України.

Частинами 2,3 ст. 381 КПК України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

До обвинувального акту прокурором ОСОБА_3 долучено клопотання, в якому зазначено, що враховуючи те, що підозрюваний беззаперечно визнає свою винуватість, не оспорює встановлені в результаті досудового розслідування обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності.

Обвинувачений ОСОБА_2 надав письмову заяву, в якій зазначає, що свою вину у вчиненні кримінального проступку він беззаперечно визнає, згоден із встановленими досудовим розслідуванням обставинами.

Також, у вказаній заяві зазначив про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Крім того, в заяві захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_4 засвідчено добровільність та беззаперечність визнання винуватості підозрюваним, підтверджено його згоду із встановленими в результаті досудового розслідування обставинами і згоду на розгляд обвинувального акта за його відсутності.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному КПК України, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд має право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.

Враховуючи викладене, та те, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, заяву ОСОБА_2 , в якій він зазначає, що не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку без його участі, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції обвинуваченого, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України.

При цьому, у відповідності до частини 4 ст.107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Суд, вивчивши обвинувальний акт та матеріали кримінального провадження, вважає доведеним, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.296 КК України, а саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Органом досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення, які підтверджують обставини, встановлені судом.

ОСОБА_2 в поданій заяві зазначені обставини не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування вони встановлені в повному обсязі, свою вину у вчиненні вказаного кримінального проступку беззаперечно визнає в повному обсязі, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов висновку, що під час розгляду обвинувального акту підтверджено факт скоєння ОСОБА_2 кримінального проступку, дії обвинуваченого вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей Кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях "Рінгвольд проти Норвегії" від 11 лютого 2003 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, "Абу Зубайда проти Литви" від 31.05.2018 року, а також "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" від 08.07.2004 року, Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_2 , передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття у вчиненому кримінальному проступку та добровільне відшкодування завданих збитків.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_2 , передбачених ст. 67 КК України, суд визнає\ вчинення кримінального проступку в стані алкогольного сп`яніння.

Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 на обліку у лікаря -психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судимий, має задовільний стан здоров`я, не є особою, яка досягла пенсійного віку, відсутні відомості щодо наявності інвалідності І та ІІ групи, який неодружений, офіційно не працює, спосіб життя, ставлення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особливості й обставини його вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини першої статті 296 КК України у виді пробаційного нагляду з покладенням відповідних обов`язків, визначених ст. 59-1 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Слід зазначити, що оскільки обвинувачений ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, а матеріали кримінального провадження не містять відомостей про наявність у останнього джерела постійного заробітку, а тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для призначення йому покарання у вигляді штрафу.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_2 у виді пробаційного нагляду пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що, відповідно до ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 381-382, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (одного) року.

Згідно ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; 4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою; 5) пройти курс лікування від наркотичної залежності.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- СD-R диск, на якому міститься відеозапис з події по факту хуліганства 03.05.2026, щл приєднаний до матеріалів кримінального провадження - зберігати в матеріалах кримінального провадження;

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

У відповідності до частини 1 статті 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя