Рішення № 136985961, 01.06.2026, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/674/26

Провадження №2/485/499/26

РІШЕННЯ

іменем України

01 червня 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючий - суддя Соловйов О.В.,

секретар судового засідання Гусарова І.М.,

за участю представника відповідача - адвоката Бітюри А.А. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Снігурівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі ТОВ "Споживчий центр") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.04.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 01.04.2025-100000114, відповідно до умов договору відповідач отримав кредит в розмірі 12000,00 грн строком на 217 днів з фіксованою процентною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитними коштами процентна ставка «Стандарт», яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів зазначених в графіку платежів, з фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,5 % за один день користування кредитними коштами процентна ставка «Економ», яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт», комісії пов`язаної з наданням кредиту в сумі 1080,00 грн, та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1080,00 грн, яка сплачується у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого допустив заборгованість, яка станом на день звернення до суду складає 20086,40 грн, з яких: 11440,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3546,40 грн - заборгованість за відсотками, 5100,00 грн неустойки. Просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

14.05.2026 від представника відповідача адвоката Бітюри А.А. надійшов відзив в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що згідно військового квитка відповідач є діючим військослужбовцем та перебуває на військовій службі за контрактом. Таким чином, відповідач має право на встановлені пільги, а саме звільнення від сплати відсотків за користування кредитом та звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту. Кім того покликається на те, що позивач не надав документів, які б слугували первинними документами згідно Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України та належним чином підтверджували б операцію з безготівкої видачі кредиту відповідачу за кредитним договором. Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості позивача, відповідач сплатив платежі на суму 4980 грн від 02.05.2025, на суму 4800 грн від 01.06.2025, на суму 4800 грн від 02.07.2025, на суму 2580 грн від 06.08.2025, на суму 2420 грн від 02.09.2025. Крім того, вказує несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними, а тому сплачені відповідачем суми по комісії у розмірі 1080,00 грн просить зарахувати як сплату тіла кредиту. Також, нараховані у період дії в Україні воєнного стану неустойка (штраф, пеня) не підлягають стягненню з відповідача (а.с 59-62 )

У відповіді на відзив представником позивача підтримано позовні вимоги у повному обсязі, наголошено на необхідності їх задоволення, яка обґрунтовується тим, що обставини на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі є не обґрунтовані, недоведені та суперечать умовам укладених правочинів. ТОВ "Споживчий центр" виконало свої зобов"язання за спірним кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткових угод до нього. Під час формування довідки про заборгованість та суми позовної заяви було враховано факт оплати на суми зазначені відповідачем у відзиві та змінено суму заборгованості. Наданий відповідачем перелік документів є не повним та недостатнім доказом перебування ним на військовій службі, а отже відповідач не звільняється від відповідальності погашення заборгованості за вказаним договором (а.с.69-92).

В судове засідання представник позивача ТОВ "Споживчий центр", належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з`явився, однак в позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності їхнього представника.

Відповідач ОСОБА_1 який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, до суду не з`явився.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Бітюра А.А., просив відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Споживчий центр", з підстав зазначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 01.04.2025 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 01.04.2025-100000114, відповідно до умов якого позичальник надав відповідачу кредит в розмірі 12000,00 грн на строк 217 дні до 03.11.2025, з фіксованою процентною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитними коштами процентна ставка «Стандарт», яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів зазначених в графіку платежів, з фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,5 % за один день користування кредитними коштами процентна ставка «Економ», яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт».

Сторони погодили, що денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,84%=(21840/12000)/217х100%.

Проценти розраховуються шляхом множення кредиту/залишку кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 2526,92%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 33840,00 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 21840,00 грн.

Крім того, сторони визначили комісію (плата за надання кредиту) у розмірі 1080,00 грн (п. 8 Договору), та комісію за обслуговування кредитної заборгованості 1080,00 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (п. 9 Договору).

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е369.

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 12000,00 грн підтверджено довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів на платіжну картку на суму 12000,00 грн в системі iPay.ua(а.с. 18).

У відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні представник відповідача факт укладення відповідачем кредитного договору та отримання крпедитних коштів в сумі 12000,00 грн не спростовував.

У зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань, згідно наданого позивачем розрахунку, у відповідача станом на дату подання позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 20086,40 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 11440,00 грн, заборгованість за відсотками 3546,40 грн, неустойка 5100,00 (а.с. 19-21).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагається, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/5 від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно - телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також Іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачем кредитного договору, отримання кредиту.

Твердження представника відповідача з приводу відсутності доказів, які б підтверджували операцію з безготівкової видачі кредиту відповідачу за кредитним договором, не знайшли свого підтвердження та жодним чином не доведені. Окрім того, представник відповідача зазначає про те, що відповідачем проводилися дії з оплати на погашення кредитної заборгованості.

З приводу доводів відповідача щодо неправомірності нарахування комісії за надання та обслуговування кредиту суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення ч.ч.1,2,5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу ) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

За такого, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в тому числі в судовому порядку).

За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання та обслуговування кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, суд вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Щодо вимог позивача про стягнення неустойки, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення неустойки в сумі 5100,00 грн задоволенню не підлягають.

В своїй позовній заяві представник позивача зазначив, що Законом України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», виключено п. 6-1. Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», яким було передбачено звільнення позичальника від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування.

Також представник позивача зазначив, що на підставі внесених змін за договорами укладеними з 24.01.2024 кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором, та оскільки кредитний договір з відповідачем було укладено після набрання чинності змін до ЗУ «Про споживче кредитування», вимога про стягнення відсотків нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України є правомірною оскільки норми вказаного є закону є спеціальними, а тому мають перевагу над нормами ЦК України

Суд з вказаними твердження представника позивача погодитися не може виходячи з наступного.

За змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Разом з тим, щодо вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором, суд зазначає таке.

Згідно ч.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",в редакції, чинній на час укладення договору кредиту, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Згідно п.10 ч.1 ст 1 ЗУ "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває до теперішнього дня. Починаючи з 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України № 64/2022, в Україні введено воєнний стан.

Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 30 травня 2018 року (справа №521/12726/16-ц) зробив висновок, що штрафні санкції та проценти за користування кредитом не підлягають стягненню з військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів.

Національний банк України в своєму листі від 05 листопада 2014 року №18-112/64483 "Про скасування пені та штрафів за договорами кредиту під час АТО" надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, у якому в відповідних розділах здійснюють службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідачем надано суду копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 виданого 05.12.2024, копію військового квитка серії НОМЕР_2 виданого 22.02.2024, з якого вбачається що ОСОБА_1 з 02.02.2024 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 та довідку від 20 травня 2026 року за № 59/11242 за підписом командира ВЧ НОМЕР_4 відповідно до якої ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_4 (а.с. 64-66, 97).

Отже, з наданих відповідачем документів вбачається, що він є військовослужбовцем та з 02.02.2024 проходить військову службу.

З наданої позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 01.04.2025-100000114 від 01.04.2025 вбачається, що розрахунок здійснено за період з 01.04.2025 року по 03.11.2025. За цей період сума заборгованості за відсотками становить 3546,40 грн.

Виходячи з викладеного вище, суд вважає, що в даному випадку на спірні правовідносини, щодо стягнення із ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом поширюється дія п.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки відповідач перебуває на військовій службі з 02.02.2024, у зв`язку з чим з останнього не підлягають стягненню проценти за користування кредитом.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитом задоволенню не підлягають.

Також з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач сплатив платежі на суму 4980,00 грн від 02.05.2025, на суму 4800,00 грн від 01.06.2025, на суму 4800,00 грн від 02.07.2025, на суму 2580,00 грн від 06.08.2025, на суму 2420,00 грн від 02.09.2025, всього 19580,00 грн, які мають бути враховані в якості погашення заборгованості за тілом кредиту та комісії (12000,00 грн тіло + 1080,00 грн комісія плата за надання кредиту, + 2160,00 грн (1080,00 грн х 2) комісія за обслуговування кредитної заборгованості у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом = 15240,00 грн).

Відтак, зважаючи на те, що відповідачем фактично тіло кредиту та нарахована комісія сплачені в повному обсязі, суд виснує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови задоволенні позову на позивача.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 01.06.2026.

Суддя О. В. Соловйов