Рішення № 136979612, 27.05.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1103/24

Господарський суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши у загальному позовному провадженні справу

за позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, код ЄДРПОУ - 02909973,місцезнаходження Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, будинок, 29 А, поштовий індекс 69005 в інтересах держави в особі

позивача: Державної аудиторської служби, код ЄДРПОУ 40165856, місцезнаходження - місто Київ, вулиця Петра Сагайдачного, будинок, 4, поштовий індекс 04070,

до відповідача 1: Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження - місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, поштовий індекс 03150, в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу 40081237, місцезнаходження Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок, 108, поштовий індекс 49602,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод», код ЄДРПОУ 01056280, місцезнаходження Закарпатська область, Рахівський район, місто Рахів, вулиця Миру, 34, поштовий індекс 90600,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, код ЄДРПОУ 20812013, місцезнаходження Львівська область, місто Львів, вулиця Коперника, 4, поштовий індекс - 79000,

про визнання недійсним договору поставки №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 та стягнення 383760,00 грн,

за участі представників сторін:

від прокуратури Роман М.С., прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури,

від позивача - Дан Є.М., у порядку самопредставництва,

від відповідача 1 адвоката Хлабистіна Д.М. (згідно довіреності від 09.12.2025), у режимі ВКЗ,

від відповідача 2 Півоварова М.В., у порядку самопредставництва, у режимі ВКЗ,

від третьої особи не з`явився,

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури (далі прокурор), діючи в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби (далі позивач) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі відповідач 1, Акціонерне товариство) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» (далі відповідач 2, Товариство), у якому просить суд:

- визнати недійсним договір поставки №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 про закупівлю товару, укладений між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» (далі оспорюваний договір);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» грошові кошти у розмірі 383760,00 грн;

- стягнути в дохід держави в особі Державної аудиторської служби з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» одержані нею за рішенням суду 383760,00 грн.

Позов заявлено прокурором з підстав недотримання відповідачами норм Законів України «Про публічні закупівлі» та «Про захист економічної конкуренції» під час укладення зазначеного договору.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисин С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.

Процесуальні дії по справі

16.01.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача 1 адвоката Хлабистін Д.М. надійшла заява про вступ у справу як представника від 16.01.2025 (зареєстрована за вхідним № 02.3.1-02/291/25).

Згідно з ухвалою суду від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 12.02.2025; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

22.01.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача 1 адвоката Хлабистін Д.М. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі від 22.01.2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/495/25).

27.01.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Державної аудиторської служби надійшло пояснення від 24.01.2025 №002500-17/956-2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/639/25).

28.01.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «Запорізький механічний завод» надійшов відзив на позовну заяву від 28.01.2025 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/716/25).

03.02.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву від 31.01.2025 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/916/25).

04.02.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «Запорізький механічний завод» надійшло заперечення на відповідь на відзив від 04.02.2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/1043/25).

04.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача 1 адвоката Хлабистіна Д.М. надійшов відзив на позовну заяву від 04.02.2025 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/1051/25).

06.02.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача 1 адвоката Хлабистін Д.М. надійшла заява від 06.02.2025 (зареєстрована за вхідним № 02.3.1-02/1170/25) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку судом задоволено згідно з ухвалою від 12.02.2025.

06.02.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву від 06.02.2025 (зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/1181/25).

07.02.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «Запорізький механічний завод» надійшла заява від 07.02.2025 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/1193/25), згідно з якою до матеріалів справи долучені копії документів на підтвердження повноважень Півоварова М.В. діяти у порядку самопредставництва відповідача 2.

07.02.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «Запорізький механічний завод» надійшла заява від 07.02.2025 (зареєстрована за вхідним № 02.3.1-02/1205/25) про участь у судовому засіданні його представника Півоварова М.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка судом задоволена згідно з ухвалою від 10.02.2025.

Згідно з ухвалою від 12.02.2025 суд задовольнив клопотання представника Акціонерного товариства адвоката Хлабистіна Д.М. про зупинення провадження у справі від 22.01.2025 та зупинив провадження у справі №907/1103/24 до розгляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи №922/3456/23.

14.02.2025 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача 1 адвоката Хлабистіна Д.М. надійшли додаткові пояснення у справі від 14.02.2025 (зареєстровані за вхідним № 02.3.1-02/1499/25).

06.01.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «Запорізький механічний завод» надійшло клопотання про поновлення провадження у справі (зареєстроване за вх.№02.3.1-02/70/26).

Згідно з ухвалою від 13.01.2026 суд задовольнив клопотання ТОВ «Запорізький механічний завод» про поновлення провадження у справі (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/70/26 від 06.01.2026), поновив провадження у справі №907/1103/24 та призначив підготовче засідання на 11.02.2026.

Згідно з ухвалою від 09.02.2026 суд задовольнив заяву представника відповідача 1 адвоката Хлабистіна Д.М. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції від 06.02.2026 (зареєстровану за вхідним №02.3.1-02/1052/26 від 06.02.2026).

Згідно з ухвалою від 09.02.2026 суд задовольнив клопотання відповідача 2 про участь його представника Півоварова М.В. у судових засіданнях в режимі відеоконференції від 05.02.2026 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/1037/26 від 05.02.2026).

Згідно з ухвалою від 11.02.2026 суд закрив підготовче провадження у справі, та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.03.2026.

Згідно з ухвалою від 11.03.2026 суд задовольнив усні клопотання прокурора і представника позивача про відкладення судового засідання та відклав судовий розгляд справи по суті на 07.04.2026.

Згідно з ухвалою від 07.04.2026 суд задовольнив усне клопотання прокурора про відкладення розгляду справи та відклав судовий розгляд справи по суті на 11.05.2026.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті 11.05.2026 суд заслухав вступне слово прокурора, представника позивача, представника відповідача 1 та представника відповідача 2, дослідив письмові докази, а також пояснення учасників справи, що містяться в заявах по суті справи та відповідно до ст. 217 ГПК України оголосив про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами та перехід до судових дебатів, після чого згідно з ухвалою від 11.05.2026 оголосив перерву в судовому засіданні до 27.05.2026.

27.05.2026 у судовому засіданні по розгляду справи по суті за участі прокурора та представників сторін відбулися судові дебати, після яких відповідно до ч. 1 ст. 219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши дату та час його проголошення у цьому судовому засіданні.

Повернувшись у судове засідання, 27.05.2026 суд згідно з ч. 6 ст. 233, ч. 1 та 6 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду та повідомив дату складання повного рішення до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Аргументи сторін

Суть спору за позицією прокурора, викладеною у позовній заяві

Позовні вимоги прокурором обґрунтовані тим, що 17.03.2020 Регіональною філією «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в електронній системі публічних закупівель «ProZorro» було оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю запасних частин до тепловозів 2ТЕ116 (ідентифікатор закупівлі UA-2020-03-17-000953-c) з очікуваною вартістю предмета закупівлі 325129,20 грн. Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій, участь у вказаній процедурі закупівлі взяли два учасники: ТОВ «Запорізький механічний завод» із ціновою пропозицією 324720 гривень та ТОВ «Металскарб» із ціновою пропозицією 325116 грн. Протоколом розгляду тендерних пропозицій від 15.05.2020 №150520205463659 переможцем відкритих торгів було визначено ТОВ «Запорізький механічний завод», внаслідок чого електронною системою сформовано повідомлення про намір укласти договір.

На підставі результатів цих торгів 01.06.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та ТОВ «Запорізький механічний завод» було укладено договір №ПР/НХ-20392/НЮ про закупівлю товару на суму 324720 грн, у тому числі ПДВ 20% у розмірі 54120,00 грн. Пунктом 1.1. вказаного договору передбачено, що його предметом є поставка постачальником покупцю запасних частин до тепловозів 2ТЕ116 згідно зі специфікацією № 1 (додаток № 1). У подальшому сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 24.12.2020, якою збільшено ціну договору до 383760,00 грн із одночасним доповненням специфікацією №2 (додаток №2). На момент звернення з позовом оспорюваний договір виконаний сторонами у повному обсязі, що підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю від 29.04.2021, а також платіжними дорученнями від 26.08.2020 №2989960 на суму 324720,00 грн та від 26.04.2021 №3627522 на суму 59040,00 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор стверджує, що оспорюваний договір суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, оскільки був укладений внаслідок протиправної змови учасників тендеру. Рішенням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к у справі №63/1-01-11-2021 дії ТОВ «Запорізький механічний завод» та ТОВ «Металскарб» під час підготовки та участі у зазначених відкритих торгах визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів. Зазначене рішення Антимонопольного комітету України є чинним, у судовому порядку учасниками закупівлі не оскаржувалось, а накладені штрафи у розмірі 25000,00 грн були сплачені ними добровільно.

Під час розгляду антимонопольної справи було беззаперечно встановлено обставини, які підтверджують факт координації поведінки та обміну інформацією між ТОВ «Запорізький механічний завод» та ТОВ «Металскарб», зокрема: наявність сталих господарських відносин та єдність економічних інтересів; спільне використання трудових ресурсів та спільне здійснення господарської діяльності; подання тендерних пропозицій до електронної системи з однієї і тієї ж IP-адреси; цілковита подібність в оформленні документів; а також чіткі поведінкові аспекти формування цінових пропозицій під час аукціону. Поведінка ТОВ «Металскарб» свідчить про те, що воно виступало виключно технічним учасником («прикриттям») з метою забезпечення перемоги ТОВ «Запорізький механічний завод» за заздалегідь узгодженою ціною, яка була максимально наближена до очікуваної вартості закупівлі.

Прокурор зазначає, що внаслідок таких антиконкурентних узгоджених дій ТОВ «Запорізький механічний завод» та ТОВ «Металскарб» повністю усунуто реальну конкуренцію та змагальність між собою, створивши лише її видимість. Це призвело до грубого порушення встановлених ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» основоположних принципів добросовісної конкуренції, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель. Замовник був позбавлений права на отримання найбільш вигідного та ефективного результату, який міг би сформуватися лише в умовах справжнього економічного змагання. Дії відповідача 2 були свідомо спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою незаконного отримання прибутку та права на укладення договору не на конкурентних засадах.

Прокурор стверджує про наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, виключно у відповідача 2. Даний суб`єкт господарювання повністю усвідомлював протиправність своєї поведінки, передбачав її негативні наслідки для держави та свідомо допускав їх настання задля усунення обмежень, встановлених Законом України «Про публічні закупівлі». Натомість відповідач 1 на момент проведення відкритих торгів та підписання договору не знав і не міг знати про несамостійний характер дій учасників, що підтверджується його листом від 26.11.2024 №НГ Придн-3/929.

Враховуючи наявність умислу лише на стороні ТОВ «Запорізький механічний завод», прокурор, керуючись ст.ст. 203, 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України, вимагає визнати оспорюваний договір недійсним та застосувати особливі наслідки недійсності, а саме: зобов`язати ТОВ «Запорізький механічний завод» повернути кошти в сумі 383760,00 грн іншій стороні договору - Регіональній філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», а отримані залізницею за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави в особі Державної аудиторської служби України.

Позиція позивача

У поясненні №002500-17/956-2025 від 24.01.2025 Державна аудиторська служба України зазначає, що нею не здійснювалися заходи державного фінансового контролю по закупівлі UA-2020-03-17-000953-c та щодо виконання оспорюваного договору.

Згідно тверджень позивача фактичні обставини справи свідчать також про те, що Держаудитслужба в межах своїх повноважень моніторингу закупівлі UA-2020-03-17-000953-c не проводила і висновків про результати закупівлі не складала, про що було повідомлено Запорізьку обласну прокуратуру у відповідь на її запити.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що Держаудитслужба не проводила жодних заходів державного фінансового контролю, які передбачені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» щодо означеної закупівлі, позивач позбавлений можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог.

Позиція відповідача 1

У відзиві на позовну заяву від 04.02.2025, АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» обґрунтовує свої заперечення проти позову наступними аргументами.

Акціонерне товариство зазначає, що сам лише факт вчинення ТОВ «Запорізький механічний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Металскарб» порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, який встановлений рішенням Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к, не може слугувати автоматичною підставою для визнання договору поставки №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України. Посилаючись на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18, відповідач 1 наголошує, що для кваліфікації правочину як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідна наявність чіткої спрямованості договору на порушення правового господарського порядку, а також є обов`язковим наявність умислу (наміру) сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди та бажали досягти такого кінцевого результату. Оскільки не будь-які порушення актів цивільного законодавства під час укладення договору тягнуть за собою його невідповідність інтересам держави, у даній справі відсутні належні докази того, що зміст та мета спірного договору поставки завідомо суперечили державним чи суспільним інтересам.

Заперечуючи проти вимог прокурора про стягнення 383760,00 грн, відповідач 1 акцентує увагу суду на тому, що за порушення законодавства про захист економічної конкуренції (у вигляді спотворення результатів торгів) законом уже передбачена спеціальна відповідальність. Зокрема, рішенням органу Антимонопольного комітету України на ТОВ «Запорізький механічний завод» та ТОВ «Металскарб» уже було накладено штраф у розмірі 25000,00 грн на кожного, і учасники торгів понесли цю відповідальність. Посилаючись на положення ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», АТ «Українська залізниця» вказує, що такі норми закону є спеціальними у випадку антиконкурентної поведінки на торгах та передбачають право особи, якій заподіяно шкоду, звернутися до суду із заявою про відшкодування збитків у подвійному розмірі від завданої шкоди. Таким чином, прокурор, у разі наявності реального завдання шкоди інтересам держави, не позбавлений можливості розрахувати такі збитки та пред`явити самостійну вимогу про їх стягнення безпосередньо з винної особи, а не заявляти вимогу про визнання договору недійсним та стягнення коштів на підставі ст. 228 ЦК України.

Позиція відповідача 2

У відзиві на позовну заяву від 28.01.2025, відповідач 2 обґрунтовує свої заперечення проти позовних вимог заступника керівника Запорізької обласної прокуратури наступними аргументами.

Відповідач 2 наголошує, що сам факт вчинення учасниками торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к, не є самостійною та безумовною підставою для визнання договору недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 у справі №910/10055/20, відповідач 2 зазначає, що прокурор повинен був додатково довести факти порушення конкретного права чи інтересу держави, проведення процедури закупівлі всупереч закону, а також оспорити рішення тендерного комітету, чого зроблено не було.

Для визнання договору недійсним через суперечність інтересам держави необхідною умовою є наявність умислу та завідомо протиправної мети хоча б у однієї зі сторін в момент укладення угоди. Прокурор не надав жодних належних та допустимих доказів наявності у сторін свідомого прагнення до настання протиправних наслідків чи посягання на економічні основи держави. Зміст договору поставки повністю відповідав чинному законодавству, а намір юридичної особи визначається виключно через намір уповноваженої посадової особи, яка підписувала договір, що взагалі не було досліджено позивачем.

Умови договору №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 та додаткової угоди №1 від 24.12.2020 на загальну суму 383760,00 грн були виконані сторонами в повному обсязі, що не заперечується прокурором. В матеріалах справи відсутні будь-які докази невідповідності кількості, вартості чи якості поставленого товару, як і докази завдання матеріальних збитків відповідачу - 1 або безпосередньо державі. Товар поставлено, замовником прийнято і повністю використано за призначенням.

У спірних торгах брали участь лише два суб`єкти господарювання, через що дії учасників не обмежили конкурентоспроможність інших ринкових гравців. Тендерна пропозиція відповідача 2 була нижчою за очікувану вартість закупівлі, яку замовник визначив самостійно. Позивач не надав доказів існування на ринку на момент торгів більш вигідних цінових пропозицій, фактів завищення цін або можливості задоволення потреб замовника з використанням менших ресурсів.

За порушення антимонопольного законодавства на відповідача 2 та ТОВ «Металскарб» рішенням Антимонопольного комітету України вже було накладено штраф у розмірі 25000,00 грн на кожного, який сплачено в повному обсязі. Також закон передбачає позбавлення права брати участь у закупівлях протягом трьох років. Таким чином, відповідач 2 вже поніс відповідальність за вчинене правопорушення, а інтерес держави у підтриманні законності в цій сфері повністю відновлено та реалізовано.

Оскільки об`єктом накладення штрафу Антимонопольного комітету України є валовий дохід (виручка) підприємства, вимога позивача про стягнення отриманих за договором коштів є спробою повторно накласти стягнення на ті самі кошти, що свідчить про подвійну відповідальність. Прагнення відповідача 2 отримати прибуток є законною суттю підприємницької діяльності згідно зі ст. 42 ГК України, а не протиправною метою. Позивач не конкретизував чистий прибуток, а вимагає стягнення всієї суми виручки, що перетворює це на додаткову каральну санкцію.

Стягнення коштів виключно з відповідача 2 без повернення поставленого товару з боку відповідача 1 порушує принцип двосторонньої реституції, закріплений у ч. 1 ст. 216 ЦК України, яка є обов`язковим наслідком недійсності правочину за висновками Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21. У разі визнання договору недійсним, АТ «Українська залізниця» буде змушене компенсувати відповідачу 2 вартість продукції за цінами на дату відшкодування, які можуть бути значно вищими за ціни 2020 року, що створює прямий майновий ризик для держави.

На переконання Товариства, позиція прокуратури базується на надмірному формалізмі та правовому пуризмі, що суперечить принципу правової визначеності як складової верховенства права. Оскільки оспорюваний договір виконано і товар спожито, відповідач 1 фізично не зможе оголосити новий тендер. Спроба зруйнувати стабільні цивільні правовідносини без доведення реальної шкоди державі суперечить загальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, а також аксіомі правосуддя, згідно з якою справедливість має перевагу перед строгим розумінням права.

Доводи, викладені сторонами у інших заявах по суті справи

У відповіді від 31.01.2025 на відзив відповідача 2, прокурор детально обґрунтовує, що антиконкурентні узгоджені дії є самостійною підставою для визнання договору недійсним. Посилаючись на сталу практику Верховного Суду, зокрема на постанови від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20 та від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, прокурор зазначає, що укладення договору за результатами торгів, проведених із порушенням Закону України «Про публічні закупівлі», прямо суперечить інтересам держави і суспільства. Коли учасники замінюють справжню змагальність координацією та заздалегідь домовляються між собою, усувається правова непевність (тобто усувається конкуренція між учасниками), яка є обов`язковою умовою конкурсних процедур. Змагальність передбачає самостійні та незалежні дії кожного учасника, обов`язок готувати пропозиції окремо та без обміну інформацією. На переконання прокурора, узгодження тендерних пропозицій ліквідує конкуренцію, спотворює результати аукціону та позбавляє замовника можливості отримати найбільш ефективний результат за найнижчою ціною. Метою таких дій зазвичай є штучне підвищення ціни до рівня очікуваної вартості. Відтак, установлене порушення законодавства про захист економічної конкуренції є безумовною підставою для визнання недійсними результатів закупівлі, що зумовлює недійсність укладеного за їх результатами договору від 01.06.2020 №ПР/НХ-20392/НЮ на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Прокурор наводить свої аргументи на спростування доводів відповідача 2 щодо відсутності доказів завдання шкоди чи завищення ціни на товар. У відповіді на відзив наголошується, що прокурор звернувся до суду з вимогою про визнання договору недійсним через його невідповідність інтересам держави і суспільства, а не з підстав завдання матеріальних збитків чи збитковості угоди. Недійсність правочину в цьому випадку обумовлюється самим фактом недодержання вимог закону в момент його вчинення. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.10.2024 у справі №914/1507/23 та норми ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», прокурор доводить, що для кваліфікації дій як антиконкурентних узгоджених не є обов`язковим з`ясування наслідків у вигляді реальних збитків для конкурентів чи споживачів, а достатнім є встановлення самого факту вчинення таких дій. Звернення до суду спрямоване на захист конституційного принципу верховенства права та суспільної потреби в забезпеченні прозорого функціонування інституту публічних закупівель і раціонального використання публічних коштів. Порушення інтересів держави є очевидними, оскільки відповідач 2 створив лише видимість конкуренції, що нівелювало мету закупівлі - отримання товарів з максимальною економією та вільним змаганням суб`єктів господарювання. Крім того, порушено інтерес держави як гаранта рівних умов для всіх учасників ринку.

Прокурор детально обґрунтовує правомірність застосування наслідків недійсності правочину саме за ч. 3 ст. 228 ЦК України, відкидаючи твердження відповідача 2 про необхідність застосування загальної двосторонньої реституції за ст. 216 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 216 ЦК України, загальні наслідки недійсності застосовуються лише тоді, коли законом не встановлені особливі правові наслідки для окремих видів недійсних правочинів. Водночас ч. 3 ст. 228 ЦК України визначає особливі наслідки для договорів, які суперечать інтересам держави і суспільства, де застосування санкцій залежить від наявності умислу. У випадку наявності умислу лише у однієї сторони, якою є відповідач 2, усе одержане нею за правочином повертається іншій стороні, тобто АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної Філії «Придніпровська залізниця», а одержане останньою за рішенням суду стягується в дохід держави. Прокурор спирається на актуальну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, де суд відступив від попередніх висновків та роз`яснив, що конструкція ч. 3 ст. 228 ЦК України фактично закріплює двосторонню реституцію, але саме на користь держави, і таке стягнення відбувається в силу закону. Оскільки факт сплати коштів замовником на виконання договору сторонами не заперечується, грошові кошти в розмірі 383760,00 грн підлягають поверненню товариством на користь відповідача 1, а з відповідача 1 - стягненню до державного бюджету, що повністю відповідає обраній прокурором процесуальній конструкції.

На основі викладеного прокурор констатує, що позиція відповідача 2 є непослідовною, базується на невірному тлумаченні норм матеріального права у сприятливій для себе формі, через що наведені у відзиві аргументи підлягають відхиленню судом, а позовні вимоги - задоволенню в повному обсязі.

У запереченні від 04.02.2025 на відповідь прокурора на відзив, відповідач 2 обґрунтовує свою позицію наступними аргументами:

По-перше, відповідач 2 вказує на безпідставність тверджень позивача щодо порушення правочином «інтересів держави та суспільства». Товариство зазначає, що у чинному законодавстві України взагалі відсутні чіткі нормативні визначення понять «інтерес» або «інтерес держави та суспільства», як не існує й орієнтовного переліку таких сфер чи критеріїв їх визначення. Спираючись на офіційне тлумачення інтересів держави згідно рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.01.1999, відповідач 2 наголошує, що державні інтереси обов`язково пов`язані з потребою у здійсненні глобальних загальнодержавних дій чи програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, забезпечення економічної, екологічної безпеки тощо. А відтак, на переконання відповідача 2, прокурор не довів, яким саме чином укладений договір порушує інтереси держави.

По-друге, відповідач 2 детально аналізує правову природу ст. 228 ЦК України. Він наголошує, що за змістом цієї норми правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, виключно у разі, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, знищення, пошкодження майна фізичних чи юридичних осіб, держави, територіальної громади або на незаконне заволодіння цим майном. Оскільки законодавець чітко відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності, обов`язковою умовою для застосування наслідків за частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України є наявність умислу (наміру на настання протиправних наслідків) хоча б у однієї зі сторін. Прокурор у матеріалах позовної заяви жодними аргументами не довів наявності такого протиправного умислу у сторін договору під час його укладення.

По-третє, відповідач 2 стверджує, що кваліфікація дій за ст. 228 ЦК України вимагає обов`язкового встановлення вини у формі умислу на порушення публічного порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, така вина та факт протиправних намірів суб`єктів мають бути встановлені виключно вироком суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Товариство посилається на актуальну правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №904/3100/21, де чітко зазначено, що визначенню правочину як такого, що суперечить публічному порядку, повинно передувати притягнення учасників до кримінальної відповідальності. Прокурор жодних доказів існування такого вироку щодо учасників оспорюваної закупівлі суду не надав.

По-четверте, відповідач 2 наголошує на неправомірності ототожнення антиконкурентних дій із порушенням публічного порядку. Сам факт вчинення Товариством порушення у вигляді узгоджених дій під час участі у закупівлі, який був раніше встановлений рішенням Антимонопольного комітету України, автоматично не є підставою для визнання договору недійсним на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України та не свідчить про те, що мета договору завідомо суперечила інтересам держави і суспільства. Посилання прокурора на рішення Антимонопольного комітету України не можуть слугувати самостійним доказом порушення публічного порядку.

По-п`яте, відповідач 2 звертає увагу суду на відсутність реальних негативних наслідків чи збитків від укладеного договору. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №922/3393/17, відповідач 2 зазначає, що навіть у разі притягнення сторони до відповідальності за порушення антимонопольного законодавства, формальне порушення Закону України «Про публічні закупівлі», яке не потягло за собою реальних збитків за виконаним договором, не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

По-шосте, відповідач 2 вказує на те, що інтереси держави у даному випадку вже повністю відновлені, оскільки Товариство вже понесло встановлену законом відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді сплати відповідних санкцій згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Наостанок, відповідач 2 наголошує на порушенні принципу справедливої відповідальності, зазначаючи, що прокурор у своїй відповіді на відзив жодним чином не спростував та не заперечив доводи Товариства щодо загрози притягнення відповідача 2 до подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення, про що детально зазначалося у первинному відзиві на позовну заяву. З огляду на це, відповідач 2 вважає всі доводи прокурора необґрунтованими, безпідставними та надуманими.

У відповіді №15/2-2515-24 від 06.02.2026 на відзив відповідача 1, прокурор зазначає, що узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій та дій у процесі здійснення державних закупівель повністю усуває конкуренцію та змагальність між ними, що призводить до спотворення результатів процедури закупівлі. Така координація поведінки замість чесної конкуренції порушує право замовника на отримання найбільш ефективного та економічно вигідного результату, який може бути досягнутий лише в умовах справжнього конкурентного відбору. Антиконкурентні узгоджені дії зазвичай спрямовані на штучне підвищення ціни закупівлі вище конкурентного рівня, що суперечить основним принципам відкритості та таємності інформації під час підготовки тендерних пропозицій суб`єктами господарювання.

Заперечуючи проти доводів відповідача 1, свою позицію прокурор обгрунтовує з посиланням на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, від 21.05.2024 у справі №922/4933/21 та від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, згідно з якими суд касаційної інстанції неодноразово підтверджував, що договори про закупівлю, укладені за результатами торгів, які проведені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та законодавства про захист економічної конкуренції, підлягають визнанню недійсними. Належним правовим підґрунтям для цього є ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки укладення правочину в умовах антиконкурентних узгоджених дій прямо суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Прокурор деталізує зміст інтересу держави у сфері публічних закупівель, який відповідно до статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» полягає в забезпеченні максимальної економії, ефективності, відкритості, прозорості, об`єктивності та запобіганні корупційним зловживанням. Оскільки в межах антимонопольної справи вже встановлено факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції під час проведення процедури торгів UA2020-03-17-000953-c, це свідчить про унеможливлення прозорої процедури закупівель. Відтак, наявні всі правові підстави для визнання недійсним спірного договору про закупівлю товару від 01.06.2020 №ПР/НХ-20392/НЮ, укладеного з переможцем - ТОВ «Запорізький механічний завод».

У відповіді на відзив відповідача 1, прокурор повністю заперечує та вважає безпідставними доводи Акціонерного товариства про те, що державні інтереси вже відновлені шляхом накладення штрафу на ТОВ «Запорізький механічний завод» органами Антимонопольного комітету України. Прокурор наголошує, що цей позов не має на меті повторне стягнення штрафних санкцій чи відшкодування шкоди на підставі ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Метою позову є саме поновлення порушених протиправними діями інтересів держави у сфері публічних закупівель шляхом визнання правочину недійсним та застосування наслідків, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України у вигляді стягнення коштів у сумі 383760,00 грн в дохід держави.

У додаткових поясненнях у справі від 14.02.2025, спираючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.01.2023 у справі №160/14095/21, відповідач 1 зазначає, що наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 208 ГПК України та ч. 3 ст. 228 ЦК України, за своєю правовою природою є конфіскаційними адміністративно-господарськими санкціями. Відповідно до ст. 250 ГК України, такі санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення, яким є дата виконання правочину. Оскільки оспорюваний договір від 01.06.2020 №ПР/НХ-20392/НЮ був повністю виконаний 29.04.2021, саме з цієї дати розпочався перебіг річного строку. Прокурор звернувся з позовом до суду лише 30.12.2024, тобто зі значним пропуском встановленого законом строку, що повністю виключає можливість стягнення коштів та застосування наслідків недійсності договору.

Також відповідач 1 зазначає, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, відповідач 1 наголошує, що позовна вимога про визнання виконаного або частково виконаного договору недійсним є ефективним способом захисту лише у випадку її поєднання з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, яка може бути реально виконана. Оскільки у даній справі строк для застосування наслідків недійсності за ст. 250 ГК України вже закінчився, то і самостійна вимога про визнання договору недійсним втрачає свою ефективність, оскільки вона не призведе до реального поновлення майнових прав держави.

У додаткових поясненнях у справі від 05.02.2026, відповідач 2 наводить свої аргументи з посиланням на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, яка кардинально змінила та уточнила попередні підходи до застосування ст. 228 ЦК України.

Відповідач 2 наголошує, що сам факт порушення антиконкурентного законодавства під час публічних закупівель, констатований рішенням Антимонопольного комітету України, не може слугувати автоматичною підставою для визнання договору недійсним через його суперечність інтересам держави чи суспільства. Для таких правопорушень існує спеціальна відповідальність, визначена ст. 55 Закону України «Про економічну конкуренцію». Оскільки ТОВ «Запорізький механічний завод» уже виконало відповідне рішення Антимонопольного комітету України, сплатило штраф і три роки не брало участі у торгах, намір прокурора стягнути кошти за фактично та належно виконане за договором є покладанням на відповідача надмірного та додаткового тягаря.

Окрему увагу відповідач 2 приділяє правовій природі санкцій, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України. Ці норми мають виключно конфіскаційний та каральний характер, що є інструментом публічного, а не цивільного права, тому їх застосування має відбуватися у суворій відповідності до критеріїв ЄСПЛ щодо пропорційності покарання. Позбавлення майна чи коштів без вироку суду за договором, за яким держава отримала належний товар, розглядається як пряме та непропорційне втручання у право приватних осіб на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, сторона відповідача 2 вказує на повну відсутність доказів завдання державі будь-яких матеріальних збитків. Прокурор у позові обмежився лише фіксацією факту спотворення конкуренції під час торгів, проте не довів наявності майнової шкоди, факту переплати бюджетних коштів чи отримання неякісної продукції. Оскільки причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою учасників на аукціоні та погіршенням фінансового стану держави відсутній, оспорюваний правочин не може вважатися таким, що завідомо суперечить державним інтересам, а позовні вимоги є повністю безпідставними та не підлягають задоволенню.

Фактичні обставини справи встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Згідно з оголошенням про проведення відкритих торгів UA-2020-03-17-000953-c, складеного замовником Регіональною філією «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», оголошено про проведення закупівлі товарів, назва яких: запасні частини до тепловозів 2ТЕ116-1, коди та назви відповідних класифікаторів предмета закупівлі ДК021-2015:34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху; кількість товару або обсяг виконання робіт чи надання послуг за договором 22 пари, місце поставки товарів виконання робіт чи надання послуг відповідно до документації; строк поставки товарів до 31.12.2020; умови оплати післяоплати; розмір бюджетного призначення за кошторисом або очікувана вартість предмета закупівлі 325129,20 грн; джерела фінансування закупівлі власний бюджет (кошти від господарської діяльності підприємства) у сумі 325129,20 грн.; кінцевий термін подання тендерних пропозицій 13.04.2020, дата та час розкриття тендерних пропозицій 14.04.2020.

Відповідно до форми реєстру отримання тендерних пропозицій щодо закупівлі UA-2020-03-17-000953-c, вбачається, що участь у закупівлі брали два учасники: ТОВ «Запорізький механічний завод» і ТОВ «Металскарб», які подали тендерну документацію 13.04.2020.

За результатом проведених відкритих торгів UA-2020-03-17-000953-c, 01.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» в особі директора Ковалевського Сергія Валерійовича, який діє на підставі Статуту товариства (як постачальником), з однієї сторони, та Акціонерним товариство «Українська залізниця», яке утворене і діє на підставі законодавства України, в особі начальника структурного підрозділу «Служба організації та проведення закупівель» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» Потапова Максима Анатолійовича, який діє на підставі положення про регіональну філію та довіреності від 28.04.2020 №245, та в особі заступника начальника структурного підрозділу «Служба локомотивного господарства» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» Герасима Юрія Михайловича, який діє на підставі положення про регіональну філію та довіреності від 28.04.2020 №241 (як покупцем), з другої сторони був укладений договір поставки №ПР/НХ-20392/НЮ (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору, предметом договору є поставка постачальником покупцю запасних частин до тепловозів 2ТЕ116 (далі - товар) згідно зі специфікацією №1 (додаток №1). Рік виготовлення 2020.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, кількість товару зазначені у специфікації №1 (додаток №1).

Згідно з п. 1.3. договору, виробник товару: ТОВ «Запорізький механічний завод», місто Запоріжжя, Україна.

Відповідно до п. 4.1. договору, товар повинен бути поставлений постачальником не пізніше 25 робочих днів від дня відправлення покупцем письмової рознарядки (підтвердженням відправлення постачальнику є касовий чек та опис поштового відділення) та відсканованому вигляді з обов`язковим накладенням ЕЦП керівника підрозділу, відповідального за укладання договору на електронну адресу постачальника marketing@zmz-zp.com з електронної адреси покупця v.remezok@dp.uz.gov.ua. Дати відправлення засобами поштового зв`язку та електронною поштою повинні співпадати.

Згідно з п. 4.3. договору, поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та с підтвердженням готовності покупця до приймання товару.

Відповідно до п. 4.5. договору, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Згідно з п. 4.9. договору, акт прийому-передачі або видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання цього договору та приймання товару, підписуються особами, що визначені у п. 4.8.

Відповідно до п. 4.10. договору, сторони дійшли згоди, що електронні адреси, зазначені у цьому розділі, є чинними і офіційними електронними адресами сторін.

Згідно з п. 5.1. договору, ціна постачальника на запасні частини до тепловозів 2TЕ116 визначається торгами.

Відповідно до п. 5.2. договору, загальна сума договору складає 324720,00 з урахуванням ПДВ 20% 54120,00 грн України.

Згідно з п. 5.3. договору, ціни в накладних і в рахунках-фактурах вказуються в національній валюті.

Відповідно до п. 5.4. договору, ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Згідно з п. 6.1. договору, постачальник передає у власність покупцю товар, а покупець сплачує товар, визначений в кількості та за цінами, які зазначені у специфікації №l (додаток №l), що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною, на умовах поставки на склад покупця DDP (Інкотермс у редакції 2010 року).

Відповідно до п. 6.2. договору, ціни на товар встановлюються в національній валюті України.

Згідно з п. 6.3. договору, розрахунок за поставлений товар здійснюється таким чином: 100% перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 6.4. договору, покупець здійснює оплату поставленого товару після пред`явлення постачальником рахунка-фактури на оплату товару протягом 30 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної. Оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

Згідно з п. 12.1. договору, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених законом.

Відповідно до п. 14.1. договору, термін дії договору - з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2020.

Згідно з додатком №1 до договору від 01.06.2020 №ПР/НХ-20392/НЮ (специфікація №1), загальна сума поставки складає 324720,00 грн з урахуванням ПДВ 54120,00 грн. Умови поставки: товар постачається на умовах DDP (згідно Інкотермс 2010). Умови розрахунків: покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дати поставки, але не раніше реєстрації податкової накладної. Датою поставки товару вважається день підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

24.12.2020 між ТОВ «Запорізький механічний завод» (як постачальником), з однієї сторони, та Акціонерним товариство «Українська залізниця» в особі начальника структурного підрозділу «Служба організації та проведення закупівель» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (як покупцем), з другої сторони було укладено додаткову угоду №1 від 24.12.2020 до договору поставки №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 (далі додаткова угода).

Згідно з цією додатковою угодою сторони дійшли згоду продовжити дію договору та встановити, що виконання до 30.04.2021 становитиме 59040,00 грн (п.1); дійшли згоди (п.2) внести зміни до п.п.1.1., 1.2. 2.3., 4.6., 5.2., 6.1., 14.1 договору, визначивши загальну суму договору в розмірі 383760,00 грн та встановивши дію договору з моменту його підписання до 30.04.2021; зазначивши місце поставки товару - Україна, 52520, Дніпропетровська область, смт. Іларіонове, вулиця Харківська, 1а.

Згідно платіжного доручення №2989960 від 26.08.2020 вбачається, що Акціонерне товариство перерахувало на рахунок ТОВ «Запорізький механічний завод» кошти у розмірі 324720,00 грн; призначення платежу: оплата згідно угоди від 01.06.2020 №ПР/НХ-20392/НЮ, за запчастини до тепловозів згідно тендеру.

Відповідно до платіжного доручення №3627522 від 26.08.2021 вбачається, що Акціонерне товариство перерахувало на рахунок ТОВ «Запорізький механічний завод» кошти в розмірі 59040,00 грн; призначення платежу: оплата згідно угоди від 01.06.2020 №ПР/НХ-20392/НЮ, за запчастини.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю від 29.04.2021 вбачається: номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель UA-2020-03-17-000953-с; номер договору про закупівлю про закупівлю ПР/НХ-20392/НЮ; дата укладення договору 01.06.2020; ціна договору про закупівлю 383760,00 грн (в тому числі з ПДВ 36960,00 грн); найменування замовника Регіональна філія «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця»; код ЄДРПОУ замовника 40081237; місцезнаходження замовника 49600, Україна, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект К.Маркса 108; найменування юридичної особи з якою укладено договір про закупівлю ТОВ «Запорізький механізований завод»; код ЄДРПОУ з ким укладено договір про закупівлю 01056280; місцезнаходження для юридичної особи з якою укладено договір про закупівлю, номер телефону 69040, Україна, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Барикадна 26, тел. +380617644790; вид предмета закупівлі товари; конкретна назва предмету закупівлі запасні частини до тепловозів 2ТЕ116 1 найм. (детальніше в додатку 6 ТД), коди та назви відповідних класифікаторів предмета закупівлі і частин предмета закупівлі (лотів) (за наявності) ДК021-2015:34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху; кількість товару або обсяг виконання робіт чи надання послуг за договором 26 пар, місце поставки товарів виконання робіт чи надання послуг Україна, 52520, Дніпропетровська область, смт. Іларіонове, вулиця Харківська, 1а; строк поставки товарів чи виконання робіт чи надання послуг за договором до 30.04.2021; строк дії договору 30.04.2021; сума оплати за договором 383760,00 грн (в тому числі ПДВ 63960,00 грн); умови оплати договору (порядок здійснення розрахунків): тип оплати післяплата протягом 30 банківських дні; джерело фінансування закупівлі власний бюджет (кошти від господарської діяльності підприємства).

Згідно з п.19-21 рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів» по справі №63/1-01-11-2021, визнано, що ТОВ «Запорізький механічний завод» і ТОВ «Металскарб» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю «код ДК 021:2015:34630000-2 частини залізничних бо трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів 2TЕ116-1 найм. (детальніше в додатку 6 ТД)» (ідентифікатор закупівлі UA-2020-03-17-000953-с) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

На підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане в пункті 19, накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний (інформація з обмеженим доступом) штраф у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

На підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане в пункті 19, накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Металскарб» (інформація з обмеженим доступом) штраф у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

З листа Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.10.2024 №63-02/4004е вбачається, що рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к у справі №63/1-01-11-2021 не оскаржувалось та є чинним.

З посиланням на законність та обґрунтованість рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к прокурор стверджує, що, узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Металскарб» тим самим усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених торгів, порушивши право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції», та призвели до порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», у результаті чого не було дотримано принципів здійснення закупівель, передбачених статтями Закону України «Про публічні закупівлі», а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії й ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.

За позицією прокурора, така поведінка Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Металскарб» є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до пункту 1 статті 50 та пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що, в свою чергу, свідчить про недійсність укладеного між відповідачами договору за результатами спірної процедури закупівлі від 01.06.2020 №ПР/НХ-20392/НЮ як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» на підставі частини першої ст. 215, ч. 1 ст. 203 та ч. 3 ст. 228 ЦК України із застосуванням визначеної у ч. 3 ст. 228 ЦК України спеціальної реституції, за якою при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Водночас, поставка товару на суму 383760,00 грн Товариством на користь Акціонерного товару згідно оспорюваного договору поставки №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 з урахуванням укладеної додаткової угоди №1 від 24.12.2020 в строки визначені договором, та відповідно оплата за такий товар, здійснена відповідачем 1 на користь відповідача 2 в сумі 383760,00 грн відповідно до платіжних доручень №2989960 від 26.08.2020 та №3627522 від 26.08.2021, учасниками справи не оспорюється, що також вбачається з досліджених судом доказів, наявних у матеріалах справи.

З урахуванням наведеного, предмету та підстав позову, застосовуючи наслідки недійсного правочину, прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» грошові кошти у розмірі 383760,00 грн, а одержані останнім за рішенням суду грошові кошти у розмірі 383760,00 грн стягнути в дохід держави в особі Державної аудиторської служби України.

Правове обґрунтування та оцінка суду

Щодо представництва прокурором інтересів позивача.

Згідно положень ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За змістом ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно з абз.1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Згідно з положеннями ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Водночас п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках та у порядку, що визначені законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність «інтересів держави» необхідністю захисту порушених законних економічних (матеріальних) інтересів держави у цілому.

Так, державний та місцеві бюджети є однією з головних ланок фінансової системи нашої країни, за рахунок якої забезпечується виконання покладених на неї функцій. При цьому виконання державного та місцевих бюджетів за видатками реалізується у більшій своїй частині завдяки здійсненню закупівель товарів, робіт та послуг. Завдяки чіткому та ефективному функціонуванню бюджетної сфери забезпечуватиметься й належне фінансування господарської та соціальної сфери, зокрема, своєчасно виплачуватиметься заробітна плата, пенсії, стипендії та інші платежі, бюджетні кошти використовуватимуться за цільовим призначенням.

Тільки належне дотримання всіма учасниками бюджетних відносин законодавчих норм та своєчасне поновлення порушених державних інтересів у цій сфері сприятиме ефективному функціонуванню усієї бюджетної системи України.

Бюджетним кодексом України визначено правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність правочинів, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Інтереси держави у сфері бюджетних відносин полягають в ефективному використанні бюджетних коштів, дотриманні цілей бюджетних асигнувань та призначень (п.п. 4, 6 ч. 1 ст. 7 БК України).

Згідно ч.1 ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі» закупівлі здійснюються за такими принципами:1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Неефективне використання (безпідставне витрачання) бюджетних коштів порушує державні інтереси у зазначеній сфері, оскільки створює загрозу економічній безпеці держави, порушує порядок надходження, акумулювання та використання бюджетних коштів, що унеможливить фінансування видатків бюджетів, у тому числі захищених.

Отже, суд погоджується з доводами прокурора, що виконання зобов`язань за договором, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 5 даного Закону. А тому порушення процедури публічних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання бюджетних коштів.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У п.140 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду вказала такі узагальнюючі висновки щодо права звернення прокурора до суду в інтересах держави:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Отже, перший «виключний випадок» представництва прокурором інтересів держави передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі №924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

У даному спорі уповноваженим суб`єктом владних повноважень є Державна аудиторська служба України.

У ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі (ст. 2 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органи Держаудитслужби України здійснюють державний фінансовий контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

За змістом ст. 5 вказаного Закону контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п. п. 1, 3 п. 3 указаного Положення).

Відповідно до п. 7 указаного Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Крім того, питання наявності у органу державного фінансового контролю відповідних повноважень неодноразово становило собою предмет розгляду Верховного Суду, за результатами якого сформульовано сталу та однозначну правову позицію про наявність у Державної аудиторської служби України (та її територіальних органів) повноважень на звернення до суду із відповідними позовами, а так само про обґрунтованість визначення останньої прокурором як органу, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 10.04.2019 у справі №909/569/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 21.05.2019 у справі №912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20.11.2019 у справі №912/2887/18, від 29.07.2020 у справі №924/316/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 06.10.2020 у справі №905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Держаудитслужби права на звернення до суду з позовами та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.

Така ж позиція щодо наявності в прокурора підстав для представництва інтересів держави у справах щодо порушення законодавства про публічні закупівлі в особі органів Держаудитслужби підтверджена у Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, провадження №12-57гс23.

Тому, суд виснує, що прокурор правильно визначив позивачем у справі орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах Держаудитслужбу України.

Щодо нездійснення/неналежного здійснення органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах (Держаудитслужби) дій щодо захисту інтересів держави протягом розумного строку після того, як прокурор повідомив йому про можливе порушення інтересів держави, що дало правові підстави прокурору для заявлення цього позову.

Як було вказано вище, «нездійснення або неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій» обґрунтовується та доводиться прокурором у кожному конкретному випадку самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Згідно з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Водночас, органи Держаудитслужби як органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснював.

Запорізькою обласною прокуратурою з метою спонукання Держаудитслужби вжити відповідних заходів реагування, в тому числі в судовому порядку, на адресу останньої надсилались листи від 05.11.2024 №15/2-2507-24 та від 27.11.2024 №15/2-2507-24.

У відповідь Держаудитслужба України згідно з листами від 04.12.2024 №040831-17/3255-2024 і від 05.12.2024 №000500-17/15340-2024 повідомила, що відсутні підстави для проведення державного фінансового контролю, також зазначила, що орган державного фінансового контролю позбавлений права звернення до суду із позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів, робіт та послуг за бюджетні кошти.

Отже, Держаудитслужбою України протягом розумного строку не було вжито жодні заходи для усунення порушення інтересів держави, зокрема, вказаний державний орган самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності та достатньою підставою для звернення прокурора до суду із позовом в інтересах держави.

У питаннях дотримання прокурором приписів ст.23 Закону «Про прокуратуру» суд виходить з того, що критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. Обчислення розумного строку для реагування відповідного органу повинно враховувати не лише останні повідомлення прокурора про звернення до суду, а й попередні листування щодо виявленого порушення.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначив, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з позовом.

Норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Держаудитслужби України, цей факт свідчить, що вказаний орган влади не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Держаудитслужби України.

Поряд з цим, Запорізькою обласною прокуратурою дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку з чим попередньо до пред`явлення позову Держаудитслужба України була повідомлена прокуратурою згідно з листом від 19.12.2024 №15/2-7399вих-24 про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до Господарського суду Закарпатської області із вказаним позовом.

Щодо спірних правовідносин

Статтею 15 ЦК України унормовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановленого вказаними вище нормами права.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У цьому контексті суд звертає увагу на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому Європейський суд справ людини у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі «Scordino v. Italy (№ 1)» від 29.03.2006, заява № 36813/97; пункт 45 рішення у справі «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany» від 12.07.2001, заява № 42527/98).

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення / підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та / або оспорювання його прав та інтересів.

Водночас підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Водночас, положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний закон визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 215 Цивільного кодексу України викладені у численних постановах, зокрема у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 522/25151/14-ц, а також у постановах від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, та є усталеними.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 910/9128/23, від 14.01.2025 у справі № 925/1459/23, від 08.08.2024 у справі №917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі №910/4293/22.

Підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатом закупівлі, проведення якої відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України «Про публічні закупівлі» принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що встановлено рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к у справі №63/1-01-11-2021.

Так, відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Норми чинного законодавства не містять визначення понять «інтерес» загалом та «інтерес держави і суспільства» зокрема, законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення, а відтак, оскільки поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 20 березня 2019 року у справі №922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2025 року у справі №922/3456/23, аналіз частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відтак для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2 3 частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Водночас, як зазначено у вже згадуваній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, в частині 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.

При цьому стосовно відповідності приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України критеріям Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд, вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, має враховувати те, що санкції, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

В аспекті застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України прикметною є правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23, за якою «…санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною.

Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07))».

З урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 дійшов висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Означений висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 таким чином:

«При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції».

Таким чином, суд виснує, що для застосування приписів частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести те, що сам спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, виходячи з зазначених вище критеріїв.

Однак, за встановленими судом обставинами, прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України посилається виключно на те, що оспорюваний договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників.

Тобто, фактично доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, що встановлено у рішенні Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.10.2022 №63/38-р/к у справі №63/1-01-11-2021, а не до того, що безпосередньо сам укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірного у цій справі договору, суд резюмує, що прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірного правочину, наявність його протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договору, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірного правочину ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Навпаки, за встановленими у справі обставинами, які визнаються усіма учасниками справи, які подали заяви по суті позову, оспорюваний договір поставки №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 має реальний характер, остаточна ціна договору відповідно до п. 5.2. договору, з урахуванням укладеної додаткової угоди до договору № 1 від 24.12.2020 не перевищує ціну закупівлі, а Товариством у повному обсязі та своєчасно поставлено відповідачу 1 (замовнику закупівлі) товар згідно договору в загальному розмірі 383760,00 грн, що було узгоджено сторонами при укладенні договору поставки №ПР/НХ-20392/НЮ від 01.06.2020 з урахуванням укладеної додаткової угоди до договору № 1 від 24.12.2020.

Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, зокрема:

- не надано доказів завищення вартості поставленого товару чи поставки товару неналежної якості;

- не доведено обставин нераціональності використання коштів та економічну доцільність позову з урахуванням того, що публічний інтерес на предмет закупівлі, яким була поставка товару, в разі задоволення позову потребуватиме подальшого витрачання коштів для проведення повторної публічної закупівлі.

За таких обставин у цьому випадку відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави на спірну суму позову, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що приписи частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький механічний завод» за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже понесло відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу, що також визнається учасниками справи.

Враховуючи викладене, суд виснує про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору за статтею 228 Цивільного кодексу України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.

Окремо суд звертає увагу на декларований прокурором намір застосування частини 3 статті 228 ЦК України всупереч її прямим приписам та з хибним розумінням змісту визначеної спеціальної реституції в разі доведення невідповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, про що також прямо вказано у зазначених вище постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23.

Так, за змістом частин 1 та 3 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Означені особливі умови застосування наслідків недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства визначені у другому та третьому реченні частини 3 статті 228 ЦК України та полягають у:

- стягненні в дохід держави за рішенням суду всього одержаного сторонами за таким договором (в разі виконання правочину обома сторонами) або всього одержаного другою стороною і всього належного з неї першій стороні на відшкодування одержаного (в разі одностороннього виконання правочиною тільки першою стороною);

- при наявності умислу у обох сторін;

- повернення стороною, яка діяла з умислом всього одержаного нею за правочином стороні, яка діяла без умислу та стягнення в дохід держави за рішенням суду всього одержаного за недійсним правочином стороною, яка діяла без умислу (або належного їй на відшкодування виконаного) при наявності умислу лише у однієї із сторін.

Іншими словами, при застосуванні наслідків недійсності правочину за правилами частини 3 статті 228 ЦК України держава є бенефіціаром всього виконаного за таким договором (або належного на відшкодування виконаного) виключно зі сторони (сторін) договору, які діють з умислом при укладенні такого правочину, тоді як сторона, яка діє без умислу вправі розраховувати на повернення собі виконаного за таким договором в рамках реституції.

Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Однак, враховуючи, що закупівлю робіт проводило Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» за кошти від господарської діяльності підприємства (власний бюджет), а не за кошти держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є саме Акціонерне товариство. При цьому, наявні у справі докази (оголошення про проведення відкритих торгів, звіт про результати проведення процедури закупівлі UA-2020-03-17-000953-c та інші докази) підтверджують, що закупівля не була проведена за кошти державного чи місцевого бюджетів, а була проведена виключно за власні кошти, отримані від господарської діяльності Акціонерного товариства «Українська залізниця». Між тим, прокурор у позові просить стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не на користь Акціонерного товариства, що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для відповідачів є очевидно непропорційним втручанням в право власності відповідачів, тим більше за відсутності доказів порушень при виконанні умов договору щодо поставки товару (подібний висновок наведений у п.113 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23).

Щодо обгрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Суд враховує, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 в справі №761/42030/21, від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19, від 09.07.2024 у справі №915/1257/23).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відтак, підсумовуючи наведене, суд зазначає, що сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом. На переконання суду, позиція прокурора суперечить висновкам викладених в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23 від 19.12.2025 року, а відтак через недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами, в задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Розподіл судових витрат.

За змістом частин першої та третьої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, з витратами на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві прокурором заявлену вимогу майнового характеру (щодо стягнення коштів у розмірі 383760,00 грн) та одну вимогу немайнового характеру (щодо визнання договору недійсним).

Звертаючись з позовом, прокурором до позовної заяви долучені докази сплати судового збору на загальну суму 7027,52 грн, а саме платіжну інструкцію №3192 від 17.12.2024 (внутрішній номер 391131868).

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відтак, у зв`язку з відмовою в позові судові витрати у справі по сплаті судового збору в сумі 7027,52 грн покладаються на прокурора.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати у справі покласти на прокурора.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене і підписане 01.06.2026.

Суддя С.В.Сисин