Рішення № 136979341, 20.05.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2026м. ДніпроСправа № 904/1622/26

Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., при секретарі судового засідання Козуниці К.Е., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області, 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с-ще Слобожанське, вул. Героїв України, буд.7, код ЄДРПОУ/умовний код: 0290993836 в інтересах держави в особі Петриківської селищної ради , 51800, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с-ще Петриківка, пр.Петра Калнишевського, буд.69, код ЄДРПОУ 04339698

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", 01601, м.Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9а, код ЄДРПОУ 44768034

про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев у розмірі 210 814,37грн.

Представники сторін:

від прокуратури: Трубіцина Владислава Дмитрівна, посвідчення № 069925 від 01.03.2023р.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Петриківської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення користь держави в особі Петриківської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 210 814,37грн.

Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", а саме незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача вимог статей 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території в межах кварталу 9 виділі 17 Паньківського лісництва філії "Петриківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", який знаходиться на території Петриківської селищної ради, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України.

Ухвалою суду від 31.03.2026р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.04.2026 о 10:00год.

15.04.2026р. до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що Відповідачем проводився великий обсяг заходів для забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок. Але навіть за умов прийняття такої системи заходів, убезпечити на 100% лісові угіддя від незаконних рубок не вдається. 25.07.2023 працівниками Паньківського лісництва філії "Петриківське лісове господарство" ДП "Ліси України2 під час обходу території кварталу 9 виділу 17 Паньківського лісництва було виявлено 33 пнів незаконно зрубаних дерев породи "Акація біла". По даному факту було порушено кримінальне провадження №12023041520000231 від 11.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України. Зазначене кримінальне провадження не завершено і розслідування по ньому належним чином не проведено. Не встановлено як осіб, які вчинили самовільну рубку, так само не встановлено вини посадових осіб Відповідача.

22.04.2026р. до суду через систему "Електронний суд" від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив, де вказує, що виявлення незаконної порубки постфактум та відповідне інформування правоохоронних органів не є належними та достатніми заходами для забезпечення охорони лісу, так як це заходи, які застосовуються вже після вчинення правопорушення. Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є постійним лісокористувачем лісових ділянок Паньківського лісництва. Тобто, обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача. Прокурор зазначає, що для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

В судове засідання з`явився представник прокуратури, представники позивача та відповідача не з`явилися, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомленні.

Ухвалою суду від 22.04.2026р. відкладено підготовче засідання по справі на 06.05.2026р. о 12:30год.

24.04.2026р. до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

04.05.2026р. до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, позов підтримує у повному обсязі.

В судове засідання з`явився представник прокуратури та представник відповідача, представник позивача не з`явився, про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Ухвалою суду від 06.05.2026р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2026 о 09:30год.

11.05.2026р. до суду через систему "Електронний суд" від представника прокуратури надійшли пояснення.

У судове засідання з`явився представник прокуратури, представники позивача та відповідача не з`явилися, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомленні.

У судовому засіданні 20.05.2026р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.07.2023р. працівниками Паньківського лісництва Філії «Петриківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» виявлено факт незаконної порубки 33 дерев породи «Акація біла» в кварталі 9 виділі 17 Паньківського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Петриківської селищної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області, за результатами якого складено акт №34 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства з переліком незаконно зрубаних дерев (а.с.14-15, Т.1).

Відповідно до Розрахунку шкоди, заподіяної лісу, в кварталі 9, виділі 17 Паньківського лісництва (на землях Петриківської селищної ради) проведеного головним лісничим Філії «Петриківське лісове господарство» ДП «Ліси України» ОСОБА_1 згідно додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», загальний розмір збитків становить 210 814,41грн. (а.с.16, Т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2023р. до чергової частини ВП №10 Дніпровського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області від ОСОБА_2 надійшло повідомлення про кримінальне правопорушення

За вказаним фактом незаконної порубки дерев, 11.08.2023 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023041520000231 за ч. 1 ст. 246 КК України (а.с.19, Т.1).

Під час досудового розслідування вищезазначеного кримінального провадження, з метою підтвердження чи спростування суми нарахованих збитків, завданих державі, слідчим призначено судову інженерно-екологічну експертизу.

Згідно з висновком судового експерта сектора фізико-хімічних та екологічних досліджень відділу досліджень матеріалів, речовин і виробів Донецького НДЕКЦ МВС Якушевої О.С. за № СЕ-19/105-25/3573-ФХЕД від 29.05.2025р., розмір екологічного збитку (шкоди) завданого довкіллю незаконним вирубуванням сироростучих до ступеня повного припинення росту 33 дерев породи «Акація біля», на території Паньківського лісництва філії «Петриківське лісове господарство» ДП «Ліси України» в кварталі 9 виділі 17 за межами с.Куліші, Дніпровського району, Дніпропетровської області становить 210 814,37грн., що в цілому підтверджує «попередній» розрахунок, проведений філією «Петриківське лісове господарство» ДП «Ліси України» (а.с.20-23, Т.1).

Як зазначає позивач, навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача філії «Петриківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а саме незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача вимог статей 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території в межах кварталу 9 виділі 17 Паньківського лісництва філії «Петриківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», який знаходиться на території Петриківської селищної ради, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

Станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідачем ДСГП «Ліси України» у добровільному порядку збитки, завдані навколишньому природному середовищу не відшкодовано, у зв`язку із чим прокуратура звернулась до суду з даною позовною, якою просить стягнути з відповідача шкоду у розмірі 210 814,37грн.

За приписами ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України).

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (ст. 2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (лісові відносини) регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Частиною 1 статті 16 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

При цьому, в розумінні ч. 1 та 2 ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним і комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Права та обов`язки постійних лісокористувачів регламентовані статтею 19 Лісового кодексу України, відповідно до ч. 2 якої постійні лісокористувачі зобов`язані:

- забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

- дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

- вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

- вести первинний облік лісів;

- дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;

- забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;

- забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною п`ятою статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2024 у справі №908/65/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24.

За приписами статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Частиною 1 статті 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Відповідно до статті 5 цього Закону державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2026р. по справі № 907/278/25.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому, стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої деліктної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) остання складова вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 14.10.2024 у справі №912/4/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, в тому числі, здійснення незаконної порубки дерев (такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України №696 від 12.04.2024р. прийнято рішення про припинення філії «Петриківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» шляхом її закриття та забезпечення оформлення передавального балансу майна до філії «Східний лісовий офіс» (а.с.24-25, Т.1).

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №346 від 11.03.2024р. створено філію «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» (а.с.44, Т.1).

Відповідно до п. 1.1. Положення Філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».

Згідно з п. 2.1. Положення Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Згідно з п. 3.1. Положення Філія є відокремленим структурним підрозділом ДСГП «Ліси України», яка не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.

Відповідно до п. 7.8. Положення, на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні підприємства.

Отже, станом на 25.07.2023р. (момент встановлення порушення вимог лісового законодавства та складання акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства) правонаступником філії «Петриківське лісове господарство» було ДСГП «Ліси України», яким у подальшому закрито філію «Петриківське лісове господарство» та утворено філію «Східний лісовий офіс».

Згідно з пунктом 7.1., 7.2. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності Філії. Філія не є власником майна. Майно, яким наділена Філія, належить Підприємству на праві власності або закріплене за Підприємством на праві господарського відання.

Отже, внаслідок неналежного виконання працівниками Філії «Петриківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок навколишньому природному середовищу заподіяно збитки на суму 210 814,37грн.

Зокрема працівниками філії допущено незаконну порубку дерев 33 сироростучого дерева в кварталі 9 виділі 17 за межами с.Куліші, Дніпровського району, Дніпропетровської області та всупереч ст.ст. 19, 91 Лісового кодексу не забезпечено належну охорону, збереження та відтворення лісових насаджень.

Наявні у матеріалах справи документальні докази, підтверджують факт незаконної рубки 33 сироростучого дерева породи «Акація біла» діаметром від 8 см до 41 см.

Зазначені обставини додатково підтверджуються:

- актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 26.07.2023р., складеним помічником лісничого Паньківського лісництва Подвалюком В.С.;

- переліком незаконно зрубаних дерев (діаметр дерев в корі біля шийки кореня, см), підписаним помічником лісничого Паньківського лісництва Подвалюком В.С., лісником Кошовим О.П. та головним лісничим Левусом Л.С.;

- розрахунком шкоди, заподіяної лісу, складеного головним лісничим Левусом Л.С.

Водночас докази, що вказані дерева були відведені у встановленому законом порядку в рубку, в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні Донецьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено судову інженерно-екологічну експертизу, висновок якої додано до позовної заяви.

Як вже зазначалось вище, згідно висновку експерта, розмір екологічного збитку (шкоди) завданого довкіллю незаконним вирубуванням сироростучих до ступеня повного припинення росту 33 дерев породи «Акація біля», на території Паньківського лісництва філії «Петриківське лісове господарство» ДП «Ліси України» в кварталі 9 виділі 17 за межами с.Куліші, Дніпровського району, Дніпропетровської області становить 210 814,37грн.

Прокурором у цій справі предметом позову визначено суму збитків, обчислену відповідно до висновку експерта, який, у свою чергу, базувався на документах, складених уповноваженими представниками відповідача. Оскільки саме відповідач фіксував кількість дерев, їхні параметри та ознаки, такі дані не можуть і не повинні оспорюватися ним у подальшому.

Разом із тим, у кримінальному провадженні досудове розслідування на час ухвалення рішення у даній справі триває, жодній особі на цей момент не повідомлено про підозру.

Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» №4038-XII від 25.02.1994, судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Пункти Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5, визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах висновки судових експертиз, які було проведено в межах провадження з іншої справи (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/6720/22, від 23.05.2023 у справі №914/1883/22, від 04.07.2019 у справі №922/101/16, від 13.02.2019 у справі №913/112/18).

Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому, сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу тощо (постанови Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20 та від 05.03.2024 у справі №910/3374/23).

У постанові від 19.11.2019 у справі №918/204/18 Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи скаржника щодо неналежності та недопустимості доказу висновку експертизи, проведеної в межах досудового розслідування, зазначивши, що належним чином засвідчена копія висновку експерта була отримана судом на підставі ухвали безпосередньо від слідчого відділу поліції, й оцінка цьому висновку була надана судами з урахуванням положень процесуального законодавства, зокрема, статей 76 - 79 ГПК України.

Узагальнюючи висновки щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23 вказав наступне:

- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;

- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;

- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;

- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;

- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи тощо.

Враховуючи вищевикладене, експертиза у цьому випадку проведена на основі матеріалів кримінального провадження №12023041520000231.

Отже, висновок експерта узгоджується із іншими доказами у справі та не суперечить їм.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до висновку експерта зазначено ознаку дерев сироростучі.

Факт фіксування пня сухостоєм чи сироростучим має надзвичайно важливе значення при розрахунку розмірів шкоди, оскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, у разі привласнення буреломних, вітровальних дерев, а також самовільного вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшеною у два рази.

Відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі № 909/114/21, встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди.

Сукупність наданих доказів підтверджує факт незаконної порубки 33 дерева, їхні кількісні та якісні характеристики, а також дає можливість достовірно встановити розмір шкоди. Варто зазначити, долучені до даної господарської справи докази не ґрунтуються на припущеннях прокурора чи слідчого у межах кримінального провадження, оскільки пні незаконно зрубаних дерев, їх кількісні та якісні характеристики, зафіксовані самим відповідачем у доданих до Акту від 26.07.2023р. документах.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів факт наявності незаконної рубки дерев або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев, їх діаметри тощо.

Хоча відповідач стверджував, що вживає заходи щодо запобігання незаконним рубкам лісових насаджень сторонніми особами, такі заходи не були достатніми та ефективними. Як наслідок, було незаконно зрубано 33 дерево. З огляду на значний обсяг незаконної рубки, її вчинення не могло залишитися поза увагою працівників лісової охорони, які зобов`язані забезпечувати належну охорону та збереження лісових ресурсів.

Вина та протиправна поведінка Паньківського лісництва Філії «Петриківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» полягає у тому, що останнім не дотримано вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень від самовільної порубки на підпорядкованій йому території, не забезпечено збереження не призначених для порубки дерев, не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не дотримано вимог законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Суд звертає увагу, що розробка конкретних заходів, спрямованих на забезпечення збереження лісу, переданого відповідачу у постійне користування, є його обов`язком.

Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду (зокрема, постанови КГС ВС від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24), постійний лісокористувач несе цивільно-правову відповідальність за невжиття належних заходів із запобігання незаконним рубкам, незалежно від того, ким безпосередньо вчинено такі дії.

На підставі вище встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Прокурор обґрунтовуючи порушенні інтересів держави зазначає, що порушення полягають у ненадходженні протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну ДСГП «Ліси України» державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів, в результаті незаконних порубок дерев на землях лісогосподарського призначення.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, Слобожанською окружною прокуратурою направлено лист №66-4988ВИХ-25 від 19.12.2025р. до Петриківської селищної ради (а.с.45-49, Т.1).

На зазначений запит, Петриківської селищної ради направлено лист №14-2781/0/2-25 від 24.12.2025р., в якому зазначила, що заходи щодо стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев у кварталі 9 виділі 17 Паньківського лісництва у сумі 210814,37 грн., не вживались (а.с.50, Т.1).

Також, листом від 02.03.2026 №581/32.7.2-2026 Філія «Східний лісовий офіс» (наданим на запит прокуратури №66-336ВИХ-26 від 26.01.2026р.) підтвердила відсутність добровільного відшкодування вказаної шкоди (а.с.53, Т.1).

Сам факт не звернення до суду органом державного контролю з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави та жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, оскільки не звертається до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Отже, прокурором доведені належним чином підстави для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави.

З врахуванням вище викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Європейський суд з прав людини у справі "Мантованеллі" проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2 662,40грн.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", 01601, м.Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9а, код ЄДРПОУ 44768034 на користь держави в особі Петриківської селищної ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 210 814,37грн. на рахунок: UA788999980333119331000004519 (код класифікації доходів бюджету: 24062100, отримувач: ГУК у Дніпропетровській області/Петриківська селищна рада/24062100, ЄДРПОУ 37955989, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. Подат.).

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", 01601, м.Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9а, код ЄДРПОУ 44768034 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 2 662,40грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.06.2026

Суддя С.П. Панна