Рішення № 136979230, 28.05.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 Справа № 910/1465/26За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс «Самара», с. Могилів

До : Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

Третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Фонд державного майна України, м. Київ

Третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України, м. Київ

Про : стягнення 13 214 000,93грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

секретар судового засідання Вязовська К.В.

ПРЕДСТАВНИКИ :

Від позивача: Кравченко В.В.;

Від відповідача: Корольова Д.В.;

Від третьої особи-1: не з`явився;

Від третьої особи-2: Паращенко Ю.О.

СУТЬ СПОРУ:

ТОВ Агропромисловий комплекс «Самара» (позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 13 214 000,93 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.23р. у справі №904/4633/23 , зміненим постановою Верховного Суду від 05.03.25 р. , якими визнано нікчемним договір купівлі-продажу від 17.12.21р., укладений за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малоїприватизації окремого майна, та зобов`язано ТОВ Агропромисловий комплекс «Самара» повернути придбане за цим договором майно Державі в особі Державного агенства меліорації та рибного господарства .Але при цьому не було здійснено двосторонню реституцію та не повернуто товариству грошові кошти в сумі 7 689 600,00грн.,сплачені за цим договором. Окрім того , позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 4 604 177,02 грн. інфляціних втрат та 920 223,91грн.- 3% річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.02.26р. було залишено позов без руху, встановлено спосіб усунення недоліків та строк для їх усунення.

24.02.26р. від ТОВ Агропромисловий комплекс «Самара» надійшла заява про усунення недоліків позову ,в якій заявник визначив лише одного відповідача , до якого заявляє вимоги позову - Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.03.26р. позовну заяву ТОВ Агропромисловий комплекс «Самара» до Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 13 214 000,93 грн. передано за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області. 23.03.26р. справа надійшла до господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 30.03.26р. відкрито провадження у справі №910/1465/26, справу призначено до розгляду за правилами загального провадження у підготовчому засіданні на 16.04.26р. ; залучено до участі у справі в якості третьої особи-1 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд державного майна України (м. Київ) та третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну казначейську службу України ( м. Київ ).

Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях ( відповідач) не погоджується з позовними вимогами ТОВ АПК «Самара» та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню в частині стягнення за пред`явленою вимогою з Регіонального відділення з огляду на наступне. Приватизація об`єктів державної власності (об`єктів малої приватизації) здійснюється Регіональним відділенням відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон), Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432 (зі змінами), а також доручень та наказів Фонду державного майна України. Статтею 26 Закону передбачено, що у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань, приватизований об`єкт підлягає поверненню в державну (комунальну) власність. Відповідно до Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 року № 1331, об`єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об`єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу. Але цей об`єкт не був повернутий органу приватизації - Регіональному відділенню, а отже, здійснити повторний продаж цього об`єкта неможливо.

У відповідності із статтею 14 Закону України «Про Фонд державного майна України», а також, пункту 15 Положення визначено, що фінансування та матеріально-технічне забезпечення Фонду державного майна України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та Регіональне відділення утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ» до кошторисів можуть включатися тільки ті видатки, які передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи.

Згідно з ч. 1 та 5 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для складання проекту бюджету. Витрати відповідно до внесених змін до бюджетних призначень здійснюються лише після набрання чинності законом (рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради), яким внесено такі зміни, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У Регіональному відділенні паспортом бюджетної програми передбачаються кошти по КПКВ 6611010 «Керівництво та управління у сфері державного майна» та 66111020 «Заходи, пов`язані з проведенням приватизації державного майна», а тому згідно з затвердженими програмами, відсутні витрати на повернення коштів від приватизації державного майна.

Звертає увагу суду на ту обставину , що у відповідності з Порядком перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна, затверджених наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України від 30.12.2015 №1271/2065, який регулює питання перерахування до бюджетів коштів, одержаних від приватизації майна, кошти від продажу об`єктів державного майна на рахунках Регіонального відділення не акумулюються, а у встановлений строк і в повному обсязі перераховуються до Державного бюджету України та набувають статусу коштів Державного бюджету України.

Також, вказує , що ч.1 ст. 25 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що кошти, одержані від продажу державного або комунального майна, інші надходження, безпосередньо пов`язані з процесом приватизації, зараховуються до державного або місцевого бюджету у повному обсязі. Отже, після перерахування грошових коштів на казначейський рахунок кошти позивача, як покупця об`єкту приватизації, набули статусу коштів державногобюджету і можуть бути стягнуті лише з державного бюджету. Тому, на переконання відповідача , боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов`язки.

Тому , позовні вимоги про стягнення коштів, сплачених позивачем як покупцем за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів від 17.12.21р., в разі їх задоволення судом, підлягатимуть фактичному виконанню шляхом їх стягнення з Державного бюджету України, а безпосереднє їх списання буде здійснюватися органами Державної казначейської служби України, оскільки саме на рахунок, що відкритий у ДКСУ, м. Київ, ці кошти були у підсумку перераховані.

Стосовно вимог про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних, звертає увагу суду, що згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобовязання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15). Отже, враховуючи, що Регіональне відділення не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання або неналежно виконував свої зобов`язання за договором купівлі-продажу, вказані вимоги не підлягають задоволенню.

У додаткових поясненнях від 23.04.26 р. Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях ( відповідач) підтвердило , що ТОВ АК «Самара» в повному обсязі сплатило грошові кошти в загальному розмірі 7 689 600,00грн. за придбаний за вищезазанченим договором об`экт приватизації та надав копії відповідних платіжних доручень.

Фонд державного майна України ( третя особа-1) у письмових проясненнях ,що надійшли на адресу суду 28.04.26 р., вказав про наступне : наказом ФДМУ від 25.06.21р. № 1091 до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягали приватизації у 2021р., було включено групу інвентарних об`єктів ,розташованих за адресою : Дніпропетровська обл., Царичансткий р-н, с.Могилів, вул. Центральна,117, балансоутримувач - ДП «Укрриба».Органом приватизації об`єкта визначено Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях . 17.12.21р. між продавцем Регіональним відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та покупцем ТОВ АК «Самара» , було укладено договір купівлі-проджау об`єкта . В подальшому наказом Регіонального відділення від 24.12.21 р. № 12/01-21ё-ЗВП приватизацію об`єкта було завершено. Протягом 3 робочих днів після отримання коштів від продажу державного майна Регіональне відділення перерахувало отримані від ТОВ АК «Самара» кошти за договором до державного бюджету України. Отже ці кошти набули статусу коштів державного бюджету і можуть бути стягнуті лише з державного бюджету з рахунку , відкритому у ДКСУ , м. Київ. Враховуючи вищевикладене , вважає , що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Державна казначейська служба України ( третя особа-2) письмових пояснень щодо позову не надала ,але її представник під час судових засідань по справі наполягав на можливості стягенння за рішенням суду на користь позивача грошових коштів ,сплачених тим за придбаний за договором від 17.12.21р. об`єкт приватизації , виключно з державного бюджету України; та надав постанову Верховного Суду від 22.01.19р. у справі № 904/5492/15 ,в якій вирішувалося питання зміну способу виконання рішення у подібній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін , господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.23р. заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації ( позивач-1) та Державного агентства меліорації та рибного господарства України (позивач-2) до ТОВ АК «Самара» (відповідач), у якій просив суд:

1. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, а саме:

1) напірний трубопровід інв. №410, площею 400 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236607812256;

2) перепуски із ВП у ВП (2 шт) інв. №416, площею 22,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2236017812256;

3) контурна дамба №3 інв. №409, площею 143.800 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235933912256;

4) контурна дамба №2 інв. №408, площею 92.000 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235872012256;

5) контурна дамба №1 інв. №407, площею 99.600 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235809612256;

6) водовипускні споруди (8 шт.) інв. №413, площею 132 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно -2235534412256;

7) причал на ВП (14 шт.), інв. №412, площею 420 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235504912256;

8) водовипускні споруди (2 шт.) інв. №141, площею 42 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235458112256;

9) гідротехнічні споруди водовипускних ставків (28 шт.) інв. №415, площею 132.679,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2235405512256;

10) головна насосна станція інв. №403, площею 195 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2235277212256.

Зобов`язати відповідача повернути Державі в особі позивача-2 вказані об`єкти нерухомого майна.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор доводив суду нікчемність договору купівлі-продажу від 17.12.21р., укладеного за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна групи інвентарних об`єктів, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117 , за яким відповідач набув право власності на спірне майно, оскільки таке майно (захисні гідротехнічні споруди) відповідно до вимог законодавства не підлягало приватизації.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.23р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі. При цьому суд визнав обґрунтованими доводи прокурора про нікчемність договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного за результатами аукціону, та застосував наслідки його недійсності у вигляді скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача та зобов`язання його повернути спірне майно Державі в особі Агентства.

Постановою ЦАГС від 23.12.24р. задоволено апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги в інтересах Дніпропетровської ОДА залишено без розгляду, а у задоволенні позовних вимог в інтересах Агентства відмовлено. За висновками суду апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів віднесення спірних гідротехнічних споруд до захисних, водночас спірні об`єкти взагалі не можуть вважатися гідротехнічними спорудами та використовуватися за цим призначенням. Як наслідок, відсутні підстави для висновку, що спірне майно не могло бути предметом продажу за договором, та для застосування наслідків нікчемності правочину.

Також апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції не вирішено питання двосторонньої реституції, не досліджено, чи не будуть такі заходи надмірним втручанням у право на мирне володіння майном та не досліджено дотримання принципу належного урядування при відчуження спірного майна.

Позовні вимоги в інтересах позивача-1 залишено без розгляду з огляду на відсутність у цій справі спору щодо правомірності користування земельними ділянками, на яких розміщено спірне майно, та, як наслідок, на відсутність підстав для розгляду позовних вимог на захист прав чи інтересів Дніпропетровської ОДА.

Постановою Верховного Суду від 05.03.25р. у справі № 904/4633/23 касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.24р. у цій справі скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ТОВ АК «Самара» повернути Державі в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України об`єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, 117, залишивши в силі у цій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.23р. В іншій частині постанову ЦАГС від 23.12.24р. у справі № 904/4633/23 залишено без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Ухваляючи це рішення Верховний Суд вказав ( поміж іншим ) про таке : …позовні вимоги, з якими прокурор звернувся з позовом у справі № 904/4633/23, скеровані на повернення майна, відчуженого за нікчемним правочином, тобто на застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна. У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). За висновками Великої Палати Верховного Суду таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину. При цьому хибним є і підхід, за якого відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом. Адже такий «зустрічний» позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 Господарського процесуального України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі «зустрічним» буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Водночас спір у цій справі виник у зв`язку з приватизаційними відносинами, а суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що законодавством про приватизацію державного та комунального майна (Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», який є спеціальним законом у регулюванні спірних правовідносин) передбачено окремий порядок повернення коштів як застосування наслідку недійсності (нікчемності) правочину. Так Порядком повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсним договору купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, передбачено особливі умови застосування таких наслідків, у тому числі повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації, а тому ТОВ «Самара» не позбавлене права вимагати компенсації у різних формах, відкритих для нього, в окремому судовому провадженні. Разом з тим, врегулювання спеціальним законом порядку повернення коштів за придбаний об`єкт приватизації виключає застосування до спірних правовідносин лише загальних положень Цивільного кодексу України.

При цьому такий підхід не суперечить практиці ЄСПЛ, який, розглядаючи питання досягнення справедливого балансу між громадським інтересом та інтересами заявника, підкреслював особливе значення принципу «належного врядування», згідно з яким, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема коли питання стосується основоположних прав людини, як-от прав, що стосуються майна, державні органи повинні діяти своєчасно, належним, а головне, послідовним чином («Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 139).

Зазначений принцип «належного врядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу. Інакше кажучи, державні органи, які не впровадили або не дотримувалися власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик помилки з боку державного органу має нести сама Держава, і жодні помилки не можуть бути виправлені за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування права власності на майно, яке було надано помилково, принцип «належного врядування» не лише може накладати на державні органи зобов`язання діяти негайно, щоб виправити свою помилку, але й може обумовлювати необхідність виплати достатньої компенсації чи іншого належного відшкодування попередньому добросовісному власнику («Вукушіч проти Хорватії» (Vukuљiж v. Croatia), 2016, § 64; «Бєнаровіч та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), 2018, § 140).

Якщо помилка заявника була ускладнена недбалістю державних органів у межах процедури наділення правом власності, подальше визнання такого права недійсним має відображати спільну вину обох сторін у контексті компенсації («Демірай проти Туреччини» (Demiray v. Tьrkiye), 2023, §§ 68-70).

Від добросовісного заявника може вимагатися розпочати декілька окремих проваджень у справі, щоб отримати компенсацію за майно, втрачене через помилку державних органів, якщо це передбачено положеннями національного законодавства, або довести існування перешкоди, що заважала поданню чи задоволенню обґрунтованих позовних вимог ( «Ібраґімбейов та інші проти Азербайджану» (Ibrahimbeyov and Others v. Azerbaijan, 2023, §§ 55-59).

У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу з огляду на те, що можливість вимагати компенсацію щодо спірного майна була доступна для заявників і, хоча національні суди не взяли до уваги той факт, що визнання недійсним права власності заявників на земельні ділянки було пов`язане з упущенням з боку державної адміністрації, Суд, побачивши, що визнання недійсним було необхідним для відновлення законності та можливість вимагати компенсації в різних формах була відкрита для заявників, дійшов висновку про те, що втручання в права заявників не порушувало вимоги щодо встановлення справедливого балансу між правами особи за Конвенцією та суспільними інтересами (пункти 59-61).

Зазначені висновки Європейського суду з прав людини знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду, зокрема від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22, від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20, від 04.12.2024 у справі № 910/21329/17.

В такий спосіб та беручи до уваги, що законодавством встановлено порядок повернення коштів за недійсним (нікчемним) договором купівлі-продажу у порядку приватизації, у відповідача протягом розгляду справи була доступна можливість, а він не був позбавлений права пред`явити вимоги про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав спірне нерухоме майно, зобов`язання його повернути Державі таке майно не є надмірним втручанням у його права.

Колегія суддів додатково вказує, що нікчемність правочину не потребує визнання його недійсним, а вимога про повернення сплачених за договором коштів має бути звернута до продавця об`єкта приватизації.

Виходячи з викладеного прокурором при пред`явленні позову у цій справі № 904/4633/23 задля найефективнішого захисту інтересів держави було сформульовано саме такі позовні вимоги та визначено саме такий склад учасників (відповідача та третіх осіб). При цьому питання про повернення відповідачу сплачених ним за договором коштів виходить за межі повноважень прокурора, визначених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України.

В такий спосіб, за обставинами цієї справи, хоча наведене свідчить про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах двосторонньої реституції, проте з урахуванням суб`єктного складу справи № 904/4633/23 такий наслідок недійсності договору купівлі-продажу майна в порядку приватизації не може бути застосовано судом у цьому судовому провадженні, оскільки вимогу про повернення сплачених за договором коштів неможливо звернути до особи, яка не є стороною, а наділена статусом третьої особи. Крім того, у матеріалах справи відсутні та судами не досліджувалися первинні платіжні документи на підтвердження факту повної оплати відповідачем вартості придбаного за договором купівлі-продажу нерухомого майна.

З урахуванням вищевикладеного та в порядку obiter dictum Верховний Суд звертає увагу, що за обставинами цієї справи № 904/4633/23 ТОВ «Самара» має право на відшкодування сплачених ним за договором купівлі-продажу коштів, проте таке відшкодування можливе за окремим позовом до продавця спірного нерухомого майна як відповідача або в порядку, встановленому законом.

Додатково Суд звертає увагу на те, що в силу приписів частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за якими висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, Фонд державного майна України та його Регіональне відділення у порядку застосування наслідків нікчемності Договору купівлі-продажу мають повноваження повернути отримані за ним кошти покупцю у порядку, встановленому спеціальним законом.

Враховуючи вищезазначені правові висновки , викладені Верховним Судом , ТОВ АК «Самара» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом саме до продавця спірного нерухомого майна за нікчемним договором , як відповідача ( Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях ).

На виконання вимог , що містяться у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 05.03.25р. у справі № 904/4633/23 ,господарським судом було встановлено , що ТОВ АК «Самара» в повному обсязі сплатило грошові кошти в загальному розмірі 7 689 600,00грн. за придбаний за вищезазначеним договором об`єкт приватизації ( про що свідчать копії відповідних платіжних доручень, наданих відповідачем ).

Що стосується вказівок Верховного Суду на ту обставину, що Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачено окремий порядок повернення коштів як застосування наслідку недійсності ( нікчемності ) правочину ,слід зазначити наступне. Дійсно , наказом ФДМУ від 18.10.18 р. № 1331 затверджено «Порядок повернення у державну ( комунальну ) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів» , відповідно до п.2 ч.VI «Особливості повернення об`єктів приватизації» передбачено , що повернення покупцям коштів , сплачених за об`єкти приватизації , здійснюється у порядку ,встановленому ФДМУ , на підставі рішення суду про розірвання договору купівлі-продажу або визнання його судом недійсним з коштів ,які надійшли від повторного продажу таких об`єктів ( зменшених на суму збитків , неустойки ,штрафів та будь-яких інших платежів , які належать до сплати покупцем згідно із Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» та/або договором купівлі-продажу ) , протягом 5 робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Згідно з п.3 . після повернення об`єкта приватизації у державну ( комунальну ) власність орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об`єкта у порядку , визначеному ЗУ «Про приватизацію державного та комунального майна» .

Але враховуючи ту обставину , що підставою для повернення об`єкта приватизації , відчуженого у державну власність за договором купівлі-продажу від 17.12.21р. ( укладеного за результатами аукціону без умов з продажу об`єкта малої приватизації окремого майна) став висновок господарського суду про нікчемність цього договору внаслідок встановленої законом заборони відчуження цього майна ; то повторний продаж цього об`єкта не можливий апріорі. Тому , до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вимоги «Порядку повернення у державну ( комунальну ) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів» щодо повернення покупцю коштів , сплачених за об`єкт приватизації , лише за рахунок коштів , які надійшли від повторного продажу такого об`єкту. А відтак, підлягають застосуванню загальні правові норми про двосторонню реституцію.

Отже , позовні вимоги ТОВ АК «Самара» про стягнення з Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях ( продавця об`єкта приватизації за нікчемним договором ) 7 689 600,00грн. , сплачених позивачем за придбаний за вищезазначеним договором об`єкт приватизації , підлягають задоволенню. Одночасно , суд не знаходить достатньо правових підстав для стягнення з відповідача 4 604 177,02 грн. інфляційних втрат та 920 223,91грн. - 3% річних , оскільки відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного та комунального майна» на користь покупця повертаються лише грошові кошти , сплачені ним за відповідним договором , за виключенням суми збитків , неустойки ,штрафів та будь-яких інших платежів , які належать до сплати покупцем згідно із цим Законом та/або договором купівлі-продажу.

Суд також відхиляє заперечення відповідача та третіх осіб стосовно неможливості стягнення на користь позивача 7 689 600,00грн. ( сплачених позивачем за придбаний за вищезазначеним договором об`єкт приватизації ) саме з Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях ( відповідача та продавця за договором ) , оскільки ними не надано жодних доказів перерахування Регіональним відділенням цих коштів до Державного бюджету України під час приватизації цього об`єкту . Саме Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях є стороною ( продавцем ) за договором , який визнано судом нікчемним ; і саме Регіональне відділення відповідним наказом ФДМУ було визначено органом приватизації об`єкта отже виступало уповноваженим державним органом у правовідносинах з ТОВ АК «Самара» щодо відчуження спірного об`єкта . Також про право ТОВ АК «Самара» на відшкодування сплачених ним за договором купівлі-продажу коштів шляхом подачі окремого позову до продавця спірного нерухомого майна як відповідача вказав і Верховний Суд у постанові від 05.03.25р. по справі № 904/4633/23. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ АК «Самара» з підстав ,наведених відповідачем та третіми особами.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково .

2. Стягнути з відповідача - Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна,6; код ЄДРПОУ 42767945) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс «Самара» ( 51040, Дніпропетровська обл., Царичанський р-н, с. Могилів , вул. Центральна, 120 ; код ЄДРПОУ 30950544) : 7 689 600,00грн. коштів, сплачених за договором купівлі-продажу від 17.12.21р. та 9 223,20грн. - витрат по сплаті судового збору. Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити .

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складене 01.06.26р.

Суддя Васильєв О.Ю.