Ухвала суду № 136977534, 28.05.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа № 949/791/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

законного представника потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференції клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 №12026181110000048 від 25 лютого 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

В С Т А Н О В И В:

01 травня 2026 року до Дубровицького районного суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12026181110000048 від 25 лютого 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України із затвердженим 29 квітня 2026 року обвинувальним актом.

Ухвалою суду від 12 травня 2026 року вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

З наявних матеріалів у кримінальному провадженні вбачається, що обвинувачена ОСОБА_4 перебуває в ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" у зв`язку із застосуванням ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської від 01 квітня 2026 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 29 травня 2026 року.

26 травня 2026 року на електронну адресу суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування необхідності продовження обвинуваченій ОСОБА_4 строку тримання під вартою, прокурор у клопотанні зазначає наступне.

01 квітня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29 травня 2026 року.

Прокурор зазначає, що метою продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 є забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Вважає, що з урахуванням всіх встановлених у кримінальному провадженні обставин, є всі підстави стверджувати, що застосування інших більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою не зможе забезпечити уникнення вказаних ризиків та обвинувачена зможе впливати на потерпілого та свідків з метою зміни показань, створення штучних доказів, переслідуючи мету перешкоджання кримінальному провадженню та уникнення відповідальності та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Таким чином, на переконання прокурора, утримати обвинувачену від здійснення перешкод у кримінальному провадженні, для попередження та захисту потерпілого та свідків від протиправної поведінки може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченої, яка вчинила умисне тяжке кримінальне правопорушення щодо неповнолітньої особи, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років та яка перебуваючи на волі може продовжити протиправну діяльність та перешкоджати встановленню істини в ході судового провадження шляхом переховування від суду, незаконним впливом на потерпілого та свідків, а тому з метою забезпечення виконання процесуальних рішень та запобігання подальшої злочинної діяльності, просила суд задоволити клопотання та продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 строк тримання під вартою.

Потерплий ОСОБА_6 та його законний представник ОСОБА_7 , у судовому засіданні просили клопотання прокурора задоволити та продовжити строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 .

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 не заперечила щодо задоволення клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_5 , незважаючи на те, що його підзахисна не заперечує щодо продовження відносно неї строку тримання під вартою, просив суд обрати менш суворий запобіжний захід відносно неї, не пов`язаний із триманням під вартою, оскільки зміна запобіжного заходу на більш м`який не вплине на ефективність здійснення судового розгляду, так як обвинувачена вину визнає, щиро кається та зробила для себе належні висновки. Також зміна запобіжного заходу на більш м`який не буде перешкодою як прокурору, так і суду здійснювати контроль на належною процесуальною поведінкою обвинуваченої.

Заслухавши учасників кримінального провадження, вивчивши подане прокурором клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Отже, у судовому засіданні встановлено, що в рамках кримінального провадження №12026181110000048 від 25 лютого 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України обвинуваченій ОСОБА_4 01 квітня 2026 року ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 29 травня 2026 року включно, з одночасним визначенням застави 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд, при наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченою ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, змістом яких передбачено, що надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на даній стадії судового розгляду не може робити висновок щодо "обґрунтованості підозри" шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що відповідає критеріям, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", якою відзначено, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства", якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Отже, на думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів.

Таким чином, суд, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу з огляду потреб судового розслідування.

Так, у клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.

В обґрунтування вказаних ризиків прокурор зазначає наступне.

Санкцією ч. 1 ст. 121 КК України передбачене покарання у вигляді позбавленням волі на строк від 5 до 8 років, тому враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченій ОСОБА_4 у разі визнання її винуватою у вчиненні цього злочину, останній може переховуватися від суду.

Відповідно до практики ЄСПЛ ("Сулаоя проти Естонії", "Панченко проти росії"), тяжкість вказаного покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як підставу, що може спонукати до втечі.

До того ж, у рішенні по справі "W. проти Швейцарії" Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє "прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може хилятися від слідства".

Крім цього, прокурор звертає увагу, що ОСОБА_8 проживає в м. Дубровиця Сарненського району, що є прикордонною територією, яка межує з територією республіки білорусь, що, відповідно, дозволяє обґрунтовано вважати, що ОСОБА_4 може покинути підконтрольну територію України та переховуватись за її межами.

Зважаючи на наведені обставини, суд переконується в тому, що ризик переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. з боку обвинуваченої ОСОБА_4 є обґрунтованим.

Отже, у судовому засіданні прокурором доведено наявність ризику, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду.

На переконання прокурора, обґрунтування ризику - незаконного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні являється те, що свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та потерпілий ОСОБА_6 є її товаришами, а тому перебуваючи на волі, ОСОБА_4 буде мати реальну можливість шляхом погроз, вмовляння чи переконання впливати на них з метою зміни їх показань у провадженні.

Крім того, зауважує, що вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_4 супроводжувалось застосуванням насильства із надмірною агресивністю відносно неповнолітнього потерпілого, що свідчить про можливість ОСОБА_4 в подальшому незаконно впливати на потерпілого та свідків шляхом застосування до останніх насильницьких дій з метою зміни останніми показань.

Прокурор зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілим, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Тобто, ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та потерпілого та дослідження їх судом.

Так, при наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яжинський проти Польщі" ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.

Суд, з огляду на вказане, з урахуванням, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 наразі призначений до розгляду та суд знаходиться на стадії судового розгляду, вважає, що ризик прийняття обвинуваченою спроб незаконного впливу на свідків та потерпілого, з метою переконання або змушення останніх надати покази в вигідному для себе аспекті є реальним.

Водночас, обґрунтуванням того, що обвинувачена ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, являється те, що обвинувачена схильна до вчинення кримінальних правопорушень, що підтверджується довідкою про судимість та востаннє 09 грудня 2025 року була засуджена вироком Дубровицького районного суду4 Рівненської області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 361 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі із звільненням на підставі ст. 75 КК україни від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 3 роки.

Тому, на переконання прокурора, зазначене свідчить, що ОСОБА_4 є суспільно-небезпечною особою, схильна до вчинення кримінальних правопорушень, та у разі незастосування до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може продовжити свою злочинну діяльність.

Отже, вказані ризики існують та вони не зменшилися за період застосування щодо обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовжують бути актуальними. Водночас, перебування обвинуваченої на волі призведе до неможливості повного та об`єктивного судового розгляду з вищенаведених причин.

Таким чином, наведені прокурором ризики знайшли своє підтвердження в ході розгляду клопотання, доведенні прокурором та не спростовані стороною захисту.

При цьому, суд зважає на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (пункт 79 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, рішення "Лабіта проти Італії" від 06 квітня 2000 року, рішення "Летельє проти Франції" від 26 червня 1991 року).

Отже, суд переконується в тому, що наведені прокурором ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченої на більш м`який.

Під час судового засідання у кримінальному проваджені не здобуто відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченої під вартою, також судом не отримано відомостей, щодо іншого комплексу обставин, які би переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення обвинуваченій покладених на неї процесуальних обов`язків, а також відсутність підстав для скасування запобіжного заходу, суд вважає необхідним клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу задоволити та продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України.

Водночас, ч. 3 ст. 183 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Так, у відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

З огляду на вказану норму закону, прокурор у клопотанні просить не визначати розмір застави обвинуваченій ОСОБА_4 , зважаючи на її особу, а також те, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується обвинувачена ОСОБА_4 , супроводжувалось застосуванням насильства.

Втім, суд звертає увагу, що законодавець у ч. 4 ст. 183 КПК України надає право суду, а не зобов`язує, не визначати розмір застави.

Разом з тим, суд зважає на те, що розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Тому, враховуючи вказані норми закону, матеріальне становище обвинуваченої, обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема вчинення його щодо неповнолітньої особи та тяжкість вчиненого злочину, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченій ОСОБА_4 розмір застави в межах 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченою покладених на неї обов`язків.

У разі внесення застави обвинуваченою, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та вказаних обставин його вчинення, слід покласти обов`язки передбачені ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатись із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; заборонити спілкуватись із свідками та потерпілим у кримінальному провадженні..

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 176-178, 182, 194, 195, 331, 369-372, 394, 395 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026181110000048 від 25 лютого 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України - задоволити.

Продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України на строк 60 днів, тобто з 28 травня 2026 року до 26 липня 2026 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_4 розмір застави у межах 50 (п`ятдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 166400 грн. (сто шістдесят шість тисяч чотириста гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою особою (заставодавцем) за наступними реквізитами:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26259988

Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ

Код банку отримувача (МФО): 820172

Рахунок отримувача: UA048201720355229002000010559.

Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави, покласти на обвинувачену ОСОБА_4 на строк до 26 липня 2026 року включно наступні обов`язки:

- не відлучатись із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає, без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- заборонити спілкуватись із свідками та потерпілим у кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченій ОСОБА_4 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти, повідомивши усно та письмово прокурора та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченої з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачена ОСОБА_4 зобов`язана виконувати покладені на неї обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави, обвинувачена ОСОБА_4 вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали направити до ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, що перебуває під вартою - з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали оголошений о 09 год. 30 хв. 01 червня 2026 року в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1