Рішення № 136977087, 27.05.2026, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/2199/26

Провадження № 2/552/2056/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.05.2026 року Київський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

секретаря судового засідання Гасанової Т.С.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Пусан Тетяна Володимирівна про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна посилаючись на те, що вона звернулась з заявою про прийняття спадщини на майно померлого брата ОСОБА_2 , а саме 1/5 частини кімнати за адресою АДРЕСА_1 . Приватним нотаріусом їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки постановою від 05.02.2025 року головного державного виконавця Київського ВДВС у м. Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ВП № 77069070 накладено арешт на майно ОСОБА_2 , що унеможливлює позивачу оформити спадкові права. Виконавче провадження закінчено. Просила зняти арешт з 1/5 частини кімн. 7 по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 24 березня 2026 року позовна заява залишена без руху, надано термін на усунення недоліків.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 02 квітня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження по справі з повідомленням сторін.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання свого представника не направив, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причина неявки невідома.

Третя особа Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Пусан Т.В. в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву про розгляд справи в її відсутність.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та правовідносини сторін, приймаючи до уваги відсутність підстав, передбачених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з`явились.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступних висновків.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист своїх цивільних прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом установлено, що вироком Київського районного суду м. Полтави від 17.10.2024 року ОСОБА_2 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 (п`ять) років позбавлення волі з конфіскацією майна, належному останньому на праві власності.

Вирок набрав законної сили та звернутий до виконання.

Постановою Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 05 лютого 2025 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно листа Київського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 11.03.2026 року № 15679 , постановою державного виконавця від 29.09.2025 року виконавче провадження закінчено на підставі п.3 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).

Судом встановлено, що позивач звернулась з заявою про прийняття спадщини на майно померлого рідного брата ОСОБА_2 . З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.03.2026 року № 34/02-31 встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявне обтяження на майно, належне померлому ОСОБА_2 арешт нерухомого майна, накладеного згідно постанови Київського ВДВС у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 05.02.2025 року , ВП « 77069070.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У частині першій статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, права ОСОБА_1 як спадкоємця спірного майна, на яке накладено арешт, порушені та підлягають захисту в обраний позивачем спосіб шляхом зняття арешту з указаного майна у порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 2-85гс19) зробила правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15 (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17 (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71)).

У випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 450/1411/16 та Верховним Судом у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17, від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19, від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21, від 19 березня 2025 року у справі № 676/1280/24.

За змістом статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Відповідно до пунктів 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.

Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи спір, суд має враховувати склад осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 303/6418/19 зазначив, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 зауважив, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи предмет спору та заявлені позивачем позовні вимоги, залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Обраний спосіб захисту прав особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 20 травня 2024 року у справі № 564/1774/22 (провадження № 61-9198св23).

Позивач визначила відповідачем за своїм позовом Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, який не є ні боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт.

При цьому позивач не зверталась з клопотанням щодо заміни первісно визначеного неналежного відповідача на належного.

Отже, належним відповідачем за позовом про зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, є відповідний територіальний орган Державної податкової служби України. З огляду на те, що позивач пред`явила позов до неналежного відповідача (Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України), то в позові про зняття арешту з нерухомого майна слід відмовити саме з цих підстав.

Керуючись ст.ст. 10,12,1, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

відповідач Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місце знаходження м. Полтава, вул. Української Повстанської Армії, 29, код ЄДРПОУ 34962532.

третя особа приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Пусан Тетяна Володимирівна, місце знаходження м. Полтава, вул.. Юліана Матвійчука,65 .

Повний текст судового рішення виготовлений 01 червня 2026 року.

Головуючий Ж.В.Кузіна