Рішення № 136975236, 01.06.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/2259/26

Провадження № 2/750/1848/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

суддіСупруна О.П.,секретарЩибря Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 750/2259/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

25.02.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту № 83720 від 03.10.2019 у сумі 29 988,00 грн, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору.

Суддя Деснянського районного суду м. Чернігова Супрун О.П. ухвалою від 25.03.2026 прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відкрив провадження, призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 01.06.2026 та витребував у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про належність ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_1 , інформацію про успішність транзакції, здійсненої 03.10.2019 на вказану банківську картку в сумі 3 500,00 грн та про факт зарахування на вказану банківську картку грошових коштів за відповідною транзакцією, а також відомості щодо верифікації особи власника банківської картки.

26.05.2026 відповідач засобами поштового електронного зв`язку подала заяву про застосування строку позовної давності, у якій просила відмовити в задоволенні позову.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив праву розглядати за його відсутності, дав згоду на заочний розгляд справи.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, у поданій заяві просила справу розглядати без її участі, відзиву не подала.

На підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Суд установив, що 03.10.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про надання фінансового кредиту № 83720 (а.с. 9-11).

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 3500,00 грн строком на 18 днів, тобто до 20.10.2019 (пункти 1.1., 1.2 договору). Договором передбачено сплату процентів за користування кредитом у розмірі 2 % на добу (730 % річних) (пункт 1.3 договору).

Кредит надавався у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника(пункт 1.4).

Умовами договору визначено порядок нарахування процентів, погашення заборгованості, а також права та обов`язки сторін.

Невід`ємною частиною Договору про надання фінансового кредиту № 83720 від 03.10.2019 є додаток Графік розрахунків та орієнтовна вартість кредиту (а.с. 11 зворот).

Договір містить реквізити сторін та електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором «KL7355».

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що відповідач ідентифікований ТОВ «Займер» (а.с. 12).

Інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» підтверджується, що 03.10.2019 через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція на суму 3 500,00 грн на платіжну картку позичальника НОМЕР_1 (опис: видача кредиту #83720 (а.с. 12 зворот).

Факт перерахування кредитних коштів у сумі 3 500,00 грн на платіжну картку відповідача підтверджується також відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 10.04.2026 № 20.1.0.0.0/7-260402/53981.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 83720 від 03.10.2019, заборгованість відповідача перед ТОВ «Займер» станом на 10.03.2020 становила 29 988,00 грн, з яких: 3 500,00 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 1 260,00 грн сума заборгованості за відсотками; 25 228,00 грн пеня (а.с. 13-15).

11.03.2020 між ТОВ «Займер» (кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) було укладено Договір відступлення прав вимоги № 3К-11032020, за умовами якого кредитор передав (відступив) новому кредиторові за плату, а новий кредитор прийняв належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Із витягу з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № 3К-11032020 від 11.03.2020 убачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за договором № 83720 від 03.10.2019 у сумі 29 988,00 грн (а.с. 20).

На підтвердження факту переходу прав вимоги за вказаним договором відступлення прав вимоги позивачем також надано копію Акта приймання-передачі реєстру боржників від 11.03.2020 до Договору відступлення права вимоги № 3К-11032020 від 11.03.2020 та копію платіжної інструкції № 17844 від 11.03.2020 про оплату компенсації за придбання (відступлення) прав вимог (а.с. 20 зворот, 21).

Оскільки належним чином відповідач умови договору не виконала, на оплату нарахованих відсотків за кредитним договором та тілом кредиту остання за весь період кредитування платежів не вносила, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не погашену заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 83720 від 03.10.2019 у сумі 29 988,00 грн.

У частинах першій, третій статті 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України) вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 ЦК України, згідно з якою:

- договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

- якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася;

- якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі;

- якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частина перша статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Процентна ставка за кредитним договором може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (частина перша статті 1056-1 Кодексу).

Ураховуючи встановлені обставини справи та зазначені вище норми законодавства, суд дійшов висновку, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій наданий кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення правочину на таких умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За вказаних обставин, є встановленим факт укладення ОСОБА_1 вищевказаного кредитного договору із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідач з власної волі уклала кредитний договір на визначених умовах кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків.

Приписами статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом положень пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частини першої статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв`язку з невиконанням своїх зобов`язань у відповідача утворилась заборгованість, яку належить стягнути на користь позивача, що надав належні докази переходу до нього прав вимоги до боржника.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає, що статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. Дані строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

24.02.2022 строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.

На даний час строк дії воєнного стану в України продовжено.

Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

Тобто строк, визначений статтею 257 ЦК України, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу, ураховуючи зміни, унесені Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX.

Оскільки періоди карантину та воєнного стану частково накладалися один на одного, утворився безперервний проміжок часу, протягом якого позовна давність фактично зупинилася. Формулювання закону про те, що строки «продовжуються на строк дії» на практиці означає, що весь цей загальний період (карантин + воєнний стан) не зараховується в трирічний строк, а позовна давність «заморожується» і продовжить спливати лише після скасування воєнного стану.

Таким чином, із огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущений.

Відповідно, суд доходить висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги той факт, що відповідач користувалася наданими кредитором коштами, не виконуючи зобов`язань за кредитним договором № 83720 від 03.10.2019, позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту та нарахованих відсотків належить задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і він діє і на даний час.

Таким чином, ураховуючи, що позивачем нараховано неустойку за невиконання позичальником зобов`язання за кредитним договором у сумі 25 228,00 грн у період дії воєнного стану, що суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відсутні підстави для її стягнення з відповідача, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Із урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 83720 від 03.10.209, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 4 760,00 грн, з яких: 3 500,00 грн тіло кредиту; 1 260,00 грн проценти за користування кредитом.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважала за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі

№ 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від

25.05.2021 у справі № 910/7586/19).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: копію Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням «Апологет»; копію Акта № 701 наданих послуг з правової допомоги на загальну суму 8 000,00 грн; копію Детального опису наданих послуг до вказаного акта № 701 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025; копію ордера на надання правничої допомоги.

Ураховуючи відсутність заперечень із боку відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, вони підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог (15,87 %).

На підставі статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог (15,87 %).

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 142, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 83720 від 03.10.2019 у розмірі 4 760,00 (чотири тисячі сімсот шістдесят гривень 00 копійок).

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 1 269,60 грн (одну тисячу двісті шістдесят дев`ять гривень 60 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 422,52 грн (чотириста двадцять дві гривні 52 копійки) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя