Рішення № 136972519, 18.05.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/2392/26

Провадження №: 2/336/2485/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року місто Запоріжжя

Шевченківський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Турчинського Максима Ігоровича, за участі секретаря судового засідання Єршової Алли Олексіївни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

До Шевченківського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява, мотивована тим, що 01.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником було укладено Договір №4801225, відповідно до умов якого було видано кошти у розмірі 5 000,00 гривень.

13.01.2022 року на підставі договору факторингу №13-01/2022/79 ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» за плату право грошової вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за спірним договором.

В свою чергу, 10.03.2023 року на підставі договору факторингу №10-03/2023/01 ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за спірним договором.

Позичальник, скориставшись коштами, свої зобов`язання щодо своєчасного повернення позики та сплати відсотків належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виник борг, який позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також стягнути судові витрати.

Рух справи

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2026 року відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до судового розгляду з викликом сторін.

У судове засідання позивач не з`явився, до суду подане клопотання, в якому просив розглянути справу у відсутність представника позивача, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує за наявними матеріалами у справі.

Відповідач у судові засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, клопотань процесуального характеру до суду не подавав.

Враховуючи, що належним чином сповіщений відповідач у судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив на позов та заяву про відкладення судового засідання не подав, суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами у справі.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Встановлені судом фактичні обставини у справі

01 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 як позичальником та ТОВ «МІЛОАН» як позикодавцем укладено договір про споживчий кредит №4801225, відповідно до умов якого Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000.00 грн.

Відповідно до п. 1.5. Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрати позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії складають 3250.00 грн. в грошовому виразі та 44,164.00 % річних (орієнтовна загальна річна процентна ставка).

Відповідно до п. 1.5.1. Договору комісія за надання кредиту 1000.00 грн., яка нараховується за ставкою 20.00% від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 2250.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, п.1.7. тип процентної ставки за Договором фіксована.

Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору, шляхом заповнення анкети-заяви на кредит на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якого в подальшому кредитодавцем були перераховані грошові кошти у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується квитанцією.

13.01.2022 було укладено договір №13-01/2022-79 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за вказаним договором.

10.03.2023 було укладено договір №10-03/2023/01 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за вказаним договором.

Відповідно до витягу з Додатку до вказаних договорів факторингу (Реєстр боржників) за вищевказаним договором позики ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до відповідача у загальному розмірі суми боргу 33 750,00 грн.

Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за спірним договором позики, загальна сума боргу становить 33 750,00 гривень, з урахуванням заборгованості за основною сумою боргу, заборгованості за нарахованими відсотками та заборгованості за комісіями.

Норми права застосовані судом та висновки суду

Особливості укладання кредитного договору (договору позики) в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 зазначеного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 зазначеного вище Закону).

Відповідно до ч.3,ч.4 ст.11 цього ж Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Разом з тим, ч.6 ст.11 зазначеного Закону визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 цього ж Закону, - у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі ст.64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Отже, судом констатовано, що між сторонами укладено Договір позики на визначених Сторонами умовах.

Відповідно до приписів статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що «за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти» До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом».

За приписами статті 526 ЦК України врегульовано загальні умови виконання зобов`язання, а саме: «зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін».

Відповідно статтею 527 Цивільного кодексу України встановлено наступне: «боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги».

Разом з тим, стаття 530 вказаного Кодексу регламентує, «якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства».

За визначенням статті 610 ЦК України, «порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)».

Згідно зі п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)… Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч.3 зазначеної статті).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що «до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом».

Частиною першою ст.1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) визначено положенням ч.1 ст.1078 ЦК України.

Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Натомість, відповідно до статті 516 ЦК України декларовано, що «заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням».

Тобто, за змістом наведених положень цивільного законодавства, - боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Отже, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним договором позики із попереднім первісним позикодавцем.

За матеріалами справи встановлено та відповідно не спростовано відповідачем, що боржник не сплатив заборгованість за договором позики суми основної заборгованості за тілом кредиту ані первісному, ані новому кредитору (позикодавцеві), отже в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами слід зазначити наступне.

Як вбачається із спірного Договору, сторони погодили, що кредитні кошти надаються у розмірі 5000,00 гривень на строк 30 днів зі сплатою процентів за надання кредиту (в т.ч. відповідно до Анкети-заяви).

За приписами статті 1048 ЦК України, «позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

2. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками».

Разом з тим, право кредитодавця (позикодавця) нараховувати передбачені Договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного Договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України.

Отже, за умовами спірного договору сторони погодили строк його дії, а тому починаючи із зазначеної дати, позикодавець втрачає право нараховувати проценти за користування кредитом у визначеному Договором розмірі.

Згідно викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 правового висновку, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05.04.2023, сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Відтак, для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».

Таким чином, суд констатує, що нарахування позивачем відсотків поза межами строку кредитування, передбаченого договором є необґрунтованим, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно із чч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позичальником дій, які б підтверджували свідомий намір пролонгації зобов`язання за договором, позивачем не надано.

Таким чином, як вбачається з досліджених судом доказів, позичальник має сплачувати позикодавцеві визначені у Договорі відсотки за користування кредитом, відповідно до умов укладеного Договору з урахуванням визначеного строку дії кредитування у розмірі, визначеному сторонами за умовами Анкети-заяви та Паспорту споживчого кредиту.

Суд звертає увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних (фінансових) послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох пунктах договору та документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань процентів за кредитом. На переконання суду, укладення договору за таких умов перетворюється на непомірний тягар для відповідача як споживача фінансової послуги та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Щодо стягнення комісії слід зазначити наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Суд з цього приводу враховує також правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №199/7014/20, пр. №61-17825св21. Так, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом № 1734-VIII (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині скасовує дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон № 1734-VIII.

Так, умовами кредитного договору позичальнику встановлено комісію за надання кредиту (п.1.5.1 Договору), розмір якої визначений як 20% від суми кредиту одноразово.

Відповідно, надані позивачем письмові докази, досліджені судом у їх сукупності та взаємозв`язку, не дозволяють зробити висновків про те, які саме послуги установи маються на увазі під вказаним обслуговуванням кредиту.

Тому, суд приходить до висновку про те, що застосованими є нормативні приписи, відповідно до яких нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

З урахуванням наведеного особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, пр.№ 61-18730св20.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, пр.№61-4202сво22 дійшов висновку про те, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Такий висновок висловлено Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного в постанові від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, пр.№ 61-11сво17.

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як комісія за надання кредиту, має надаватися клієнту банку безоплатно.

З урахуванням зазначеного, в частині стягнення заборгованості за комісією слід відмовити.

За вимогами про стягнення 13000,00 грн витрат на правничу допомогу суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та(або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Дослідивши надані представником позивача докази понесених витрат на професійну правничу допомогу суд вважає, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, оскільки дана справа незначної складності, наявна стала судова практика щодо вирішення спорів пов`язаних зі стягненням кредитної заборгованості, тому її складання, підготовка та супровід не вимагає значного часу.

Зважаючи на обсяг наданих правничих послуг та виконаних робіт, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає необхідним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до суми 5000 гривень, саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача у пропорційному розмірі, визначеному відповідно до приписів ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82,89,141,263-265,279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором про споживчий кредит №4801225 від 01.10.2021р. у загальному розмірі 7250,00 гривень, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 577,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ:44276926, адреса місцезнаходження: 01133 м.Київ вул.Мечнікова, 3 оф.306;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення підписано 01.06.2026р.

Суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Максим ТУРЧИНСЬКИЙ

18.05.26