Ухвала суду № 136972239, 20.05.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/5886/21 1-кп/335/640/2026

20 травня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника потерпілого-адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника - адвоката ОСОБА_6 , перекладача ОСОБА_7 ,

розглядаючи у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Запоріжжі в залі суду клопотання захисника адвоката ОСОБА_6 про повернення обвинувального акта прокурору як такого, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42021080000000006 від 20.01.2021, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Туніс, громадянина Туніської Республіки, який перебуває на підставі посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 , мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштованого, розлученого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимого,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307, ч.2 ст. 383 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває вищевказане кримінальне провадження.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просила задовольнити подане нею 06.04.2026 письмове клопотання, в якому порушено питання про повернення прокурору обвинувальний акт для усунення недоліків, оскільки він не відповідає вимогам КПК України.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала у повному обсязі клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, за тих обставин та підстав, які в ньому викладені. Вказала, що обвинувальний акт складений із порушенням вимог КПК України, в тому числі порушенні права обвинуваченого, зокрема на захист.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію свого захисника. Просив врахувати його письмові пояснення долучені до такого клопотання.

Прокурор ОСОБА_3 категорично заперечувала щодо клопотання захисника про повернення обвинувального акту, вказавши, що обвинувальний акт складено відповідно до вимог КПК України.

Представник потерпілого адвокат ОСОБА_4 вважала, що підстав для задоволення клопотання сторони захисту немає, просила відмовити в його задоволенні.

Заслухавши учасників судового провадження, суд вважає, що клопотання захисника про повернення обвинувального акту не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Одним з рішень, які приймаються під час підготовчого судового засідання, ч. 3 ст. 314 КПК України визначає повернення обвинувального акта прокурору у випадку, якщо документ не відповідає вимогам Кодексу. Перед початком дії КПК України 2012 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ намагався надати орієнтири такої невідповідності. Згідно з листом від 03.10.2012 №223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», у такому засіданні суд має право повернути прокурору обвинувальний акт, зокрема, якщо той містить положення, що суперечать одне одному; у ньому наведено недопустиму натуралізацію опису злочину; він не підписаний слідчим (крім випадків, коли прокурор склав акт самостійно) чи не затверджений прокурором; до нього не долучено передбачені законом додатки. Цей перелік не є вичерпним.

Першою групою проблем тлумачення і застосування цих правових норм є, власне, визначення критеріїв невідповідності обвинувального акта вимогам закону і, відповідно, передбачуваності для учасників результатів підготовчого судового засідання. Судова практика показує, що невідповідність обвинувального акта вимогам Кодексу є оціночним поняттям.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК.

У свою чергу, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Обвинувальний акт має відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, які становлять п`ять груп. Від їх оцінки під час підготовчого судового засідання залежить, яке рішення буде прийняте про повернення обвинувального акта чи про призначення судового розгляду на його підставі.

Обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором. Водночас обвинувальний акт може бути складений і прокурором, зокрема, якщо він не погодиться з тим, що був складений слідчим, дізнавачем. Підписується обвинувальний акт слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Вимог щодо суб`єкта складення, підписання і затвердження обвинувального акта як на підставу для повернення обвинувального акту сторона захисту не зазначала.

Положення КПК України визначають, що в тексті обвинувального акта мають бути вказані найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; вичерпний перелік даних, віднесених до анкетних відомостей кожного обвинуваченого, потерпілого і викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); розмір пропонованої винагороди викривачу; дату та місце складення та затвердження. Ці відомості становлять змістовне наповнення обвинувального акта.

У цьому контексті слід звернути увагу на відсутність нормативного або теоретичного розмежування понять «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення» та «формулювання обвинувачення» та їх визначення (хоча б умовного) у КПК України.

За відсутності відповідних нормативних критеріїв унеможливлюється визначення відповідності чи невідповідності обвинувального акта вимогам закону в цій частині. Крім того, це призводить до змішування понять «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення» та «формулювання обвинувачення» або викладення однакових змістовних положень у різних елементах обвинувального акта, що саме по собі може ставати підставою для повернення будь-якого обвинувального акта.

Формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення викладаються в обвинувальному акті в такому виді, як це вважає за правильне прокурор. Питання про узгодженість викладення в обвинувальному акті фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, як і конкретизація правової кваліфікації правопорушення, не можуть бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки на цій стадії судового провадження суд не вправі вдаватися до оцінки вказаних обставин. Не підлягають розгляду в підготовчому судовому засіданні й питання, які стосуються змісту та достовірності викладених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення. На цій стадії суд лише встановлює відповідність процесуальної форми обвинувального акта вимогам, визначеним кримінальним процесуальним законом, не досліджуючи суть обвинувачення, а тому не вправі пропонувати прокурору зазначати в обвинувальному акті інші обставини чи події або викладати їх в інший спосіб.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК) стосуються не змісту обвинувального акта, а його форми (реквізитів). На підготовчому засіданні суд першої інстанції не вправі перевіряти правильність обраної кваліфікації, наявність усіх елементів складу кримінального правопорушення, яке інкримінується особі (їх повноту), оскільки законодавець не наділяє суд на цьому етапі повноваженнями оцінювати процесуальне рішення прокурора про закінчення досудового розслідування в частині достатності доказів та повноти формулювання офіційної версії обвинувачення. Здійснення у ході підготовчого судового засідання перевірки відповідності обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК передбачає формальне з`ясування наявності в такому рішенні прокурора наступних обов`язкових реквізитів: 1) виклад фактичних обставин, існування яких буде доводити прокурор у ході розгляду судом пред`явленого обвинувачення; 2) наведення правової кваліфікації відносно вказаних обставин (зазначення частини і статті КК, якою передбачено відповідальність за дії/бездіяльність обвинуваченої особи); 3) формулювання обвинувачення, тобто конкретизація, у яких діях/бездіяльності за наведених обставин винна особа (аналіз її поведінки через призму норми закону про кримінальну відповідальність, обвинувачення за якою їй пред`являється).

На думку суду, помилковим є висновок сторони захисту, згідно з яким категорія кримінального процесу «формула і формулювання обвинувачення», яка використовується з метою правильного оформлення прокурором свого рішення щодо висунення особі обвинувачення, була ототожнена з такою категорією кримінального права, як «правова модель кримінального правопорушення», котра під час судового провадження використовується у ході з`ясування судом, чи є в діях особи склад інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Суд звертає увагу на те, що кримінальний процесуальний закон не надає суду повноважень до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, в т.ч. у бік збільшення, повертати за наслідками підготовчого засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо, оскільки визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №273/1053/17. Адже в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор (а не суд) вважає встановленими.

При цьому, суд також зазначає, що КПК України містить положення про зміну обвинувачення в суді, висунення додаткового обвинувачення, відмову від підтримки державного обвинувачення (ч. 2 ст. 337, ст. 338340 КПК України), а також передбачає право суду вийти за межі зазначеного в обвинувальному акті висунутого обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється провадження (ч. 3 ст. 337 КПК України). За наявного нормативного регулювання неповнота, необґрунтованість обвинувального акта, відсутність доказової бази щодо вчинення обвинуваченим дій, які містять ознаки злочинів, в принципі, не можуть бути підставами для повернення обвинувального акта, адже на підготовчому засіданні суд не вправі надавати оцінку відсутності чи наявності доказів така оцінка може бути здійснена лише в ході розгляду кримінального провадження по суті. Висновки про неповноту, необґрунтованість обвинувального акта, невідповідність формулювання обвинувачення правовій кваліфікації на цьому етапі аксіоматично суперечать засаді змагальності сторін (ст. 22 КПК України). У свою чергу, встановлення судом бездоказовості пред`явленого обвинувачення в результаті дослідження і оцінки доказів, на яких воно базується, передбачає цілком прогнозовані наслідки у вигляді виправдувального вироку або зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення у бік покращення становища особи.

В ситуації, коли у кримінальному провадженні не конкретизована об`єктивна сторона інкримінованого обвинуваченому злочину, суд буде позбавлений можливості належним чином встановити фактичні обставини провадження та правильність кваліфікації дій. Обвинувачення має бути викладене в чіткій, категоричній формі, не може допускати двоякого трактування.

В такому випадку суд враховує, що відповідно до ст. 23 КПК України, дослідження доказів відбувається безпосередньо під час судового розгляду, де суд детально встановлює всі обставини вчинення кримінального правопорушення, досліджує докази та процесуальні документи, здобуті та прийняті в т.ч. на досудовому слідстві.

Разом з тим, і без прямих вказівок зміст обвинувального акта може вказувати, які саме протиправні діяння та обставини, за яких їх вчинено, стали підставою для підозри та обвинувачення особи, а щодо певних складів кримінальних правопорушень окреме зазначення форми вини, мотиву, мети взагалі не вбачається необхідним, оскільки сама диспозиції статті закону про кримінальну відповідальність їх чітко передбачає.

Як вже зазначалося то, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акта вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Системний аналіз вищевикладених приписів процесуального законодавства дає можливість дійти висновку, що обвинувальний акт може бути повернутий прокурору, якщо не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, тобто не відповідає вимогам щодо форми та змісту цього процесуального рішення. Будь-якими іншими приписами КПК України, окрім як ст. 291, не визначаються вимоги щодо форми та змісту обвинувального акта.

У кожному конкретному випадку суд має перевірити чи дійсно створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність та недоліки обвинувального акта вимогам КПК України. Така правова позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 520/8135/15-к.

Крім того, у постанові ККС ВС від 15.04.2024 у справі № 753/25892/21 було зазначено, що повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору у зв`язку з тим, що вони не відповідають вимогам КПК України, не відновлює досудове розслідування. В ухвалі про повернення обвинувального акта, клопотання суд першої інстанції не вправі зазначати про неповноту чи неправильність досудового розслідування, неправильність кримінально-правової оцінки діяння та про необхідність проведення органом досудового розслідування слідчих (розшукових) дій та/або негласних слідчих (розшукових) дій.

Таким чином, суд, визначаючи істотність невідповідності обвинувального акта вимогам КПК України, має також враховувати чи можуть вказані недоліки бути усунуті прокурором у встановленому законодавством порядку та чи не потребують вони проведення слідчих (розшукових) дій або прийняття певних процесуальних рішень, які не можуть проводитися та прийматися після повернення обвинувального акта. У протилежному випадку виявлені недоліки мають бути предметом оцінки суду під час судового розгляду.

Щодо доводів про невідповідність обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст.291 КПК України в частині викладу фактичних обставин, які прокурор вважає встановленими, а також сформульованого обвинувачення

Аналіз ст. 91 КПК України дає можливість побачити, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, форма співучасті, якщо наявна, та інші обставини та факти, що стосуються вчиненого протиправного діяння, у тому числі розкривають причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням та наслідками), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Системний аналіз ст. 91 КПК України та ст. 291 КПК України дає можливість зробити висновок, що обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, втілюються у такій частині обвинувального акту як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування визначається як процес, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. І якщо відповідно до ст.ст. 92-94 КПК України сторони кримінального провадження мають право збирати, перевіряти та оцінювати докази, то суд має право лише оцінювати зібрані у кримінальному провадженні докази з метою підтвердження чи спростування обставин, що визначені у ст. 91 КПК України.

Оскільки доказова діяльність суду у кримінальному провадженні починається лише під час судового розгляду пред`явленого обвинувачення по суті та полягає лише в оцінці зібраних доказів, то під час підготовчого судового засідання суд в жодному разі не може встановлювати, спростовувати, підтверджувати, перевіряти по суті ту частину обвинувального акта, в якій прокурор викладає фактичні обставини кримінального правопорушення, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення. Під час підготовчого судового засідання суд перевіряє лише те, щоб у відповідності до ст. 291 КПК України обвинувальний акт містив відповідну частину, яка при цьому не мала б зайвої натуралізації правопорушення та суттєвих суперечностей, що перешкоджають призначенню обвинувального акта до судового розгляду.

Оскільки кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, то суд доходить висновку, що прокурор, як сторона кримінального провадження, є самостійним у визначені фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення, розкриття характеру дій обвинувачених та суті злочину. Такий висновок, зокрема, підтверджується і тим, що відповідно до ст.291 КПК України в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які «прокурор вважає встановленими».

Суд, маючи повноваження лише щодо вирішення обвинувачення по суті і лише в межах висунутого обвинувачення, не має права втручатися у дискреційні повноваження прокурора, вказуючи на факти та обставини, що потрібно встановити чи спростувати, змінювати у будь-якій спосіб зміст та обсяг обвинувачення, правової кваліфікації.

Отже, встановлення та виклад фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та здійснення правової кваліфікації кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями прокурора, а тому викладаються в обвинувальному акті у такому виді, в якому вважає за необхідне саме прокурор.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що визначення повноти формулювання обвинувачення, розкриття характеру дій обвинуваченого та суті злочину, підтвердження або спростування фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення на основі зібраних доказів, вирішення питання про достатність доказів на підтвердження ознак та елементів складу кримінального правопорушення здійснюється судом лише під час судового розгляду по суті шляхом оцінки доказів, зібраних у змагальному кримінальному провадженні. Вирішення цих питань під час підготовчого судового засідання суперечить призначенню цієї стадії кримінального провадження.

Щодо доводів про невідповідність обвинувального акта вимогам законодавства у зв`язку з порушенням принципу презумпції невинуватості та порушення права на захист

Здійснюючи оцінку цих доводів, суд повторно звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

З наведеного вбачається, що складаючи, затверджуючи обвинувальний акт прокурор тим самим висуває твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Твердження - це положення, яке може бути або хибним, або істинним. Перевірка істинності висунутого прокурором обвинувачення (твердження про вчинення певною особою кримінального правопорушення) є завданням судового розгляду.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Єдиним законним порядком, в межах якого може бути доведено винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення та ухвалено обвинувальний вирок суду, є судовий розгляд в межах кримінального провадження, який можливо розпочати лише шляхом подачі обвинувального акта до суду.

У зв`язку з цим використання прокурором в тексті обвинувального акта слів, фраз, словосполучень, речень, в яких стверджується про вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, змісту та правовому призначенню обвинувального акта, на підставі якого ініціюється судовий розгляд, завданням якого є здійснення перевірки наведених прокурором тверджень. Твердження прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення, яке викладено в тексті обвинувального акта, не свідчить про порушення принципу презумпції невинуватості.

Під час підготовчого засідання встановлено, що обвинувальний акт, в свою чергу, містить всі відомості, які передбачені пунктами першим-дев`ятим частини другої статті 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив, до нього доданий реєстр матеріалів досудового розслідування, а також розписки обвинуваченого, захисника про отримання копії обвинувального акта та вказаного вище реєстру.

Однак суд, враховуючи як вимоги національного законодавства, так і положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, не погоджується з доводами сторони захисту.

Як вже зазначалося, то згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Верховний Суд України у постанові № 5-328кс-16 від 24 листопада 2016 року, аналізуючи зазначену норму виснував, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: - фактичних обставин кримінального правопорушення; - правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); - формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

У ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст.291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

За змістом пункту десятого постанови Пленуму ВСУ № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» від 24.10.2003, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

ЄСПЛ у справі «Абрамян проти Росії» більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» суд виснував, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у пункті «b» частини третьої статті 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення.

Крім того, суд нагадує, що положення пункту «а» пункту третього статті 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», пункт 52; рішення у справі «І.Н. та інші проти Австрії», пункт 34).

Ознайомившись з обвинувальним актом та проаналізувавши його зміст, суд дійшов висновку, що фактичні обставини кримінальних правопорушень викладено послідовно і зрозуміло. В обвинувальному акті розкрито подію кримінальних правопорушень, як їх встановив прокурор, з зазначенням як об`єктивної, так і суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, кваліфікуючих ознак.

В обвинувальному акті зазначено в чому саме, як встановлено під час досудового розслідування, виразились дії обвинуваченого ОСОБА_5 .

Суд зауважує, що зробити висновки про обґрунтованість та доведеність відповідних обставин, які прокурор вважає встановленими відповідно до обвинувального акта, можливо виключно за результатами розгляду його по суті, а критерій «конкретність» в обвинувальному акті стосується не абсолютно усіх обставин, які мають відношення до події правопорушень, а лише тих, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та впливають на кваліфікацію дій особи.

Суд вважає, що наведені в обвинувальному акті фактичні дані у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Суд установив, що в обвинувальному акті зазначено правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність відповідно до означених фактичних обставин, точне формулювання конкретного кримінального правопорушення.

Також, на думку суду, в обвинувальному акті в повній мірі відображено формулювання обвинувачення, правову модель кримінального правопорушення з вказівками на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому та містить конкретні вказівки на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні відповідних кримінальних правопорушень.

Таким чином, судом не встановлено таких недоліків обвинувального акта, які є суттєвим порушенням прав особи, а також не дозволяють суду визначити межі обвинувачення, в яких має бути розглянуто кримінальне провадження, тобто унеможливлюють призначення справи до розгляду.

Суд звертає увагу на те, що саме за результатами судового розгляду шляхом всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінки доказів, можливо буде зробити висновок про доведеність чи безпідставність висунутого обвинувачення, винуватість чи невинуватість особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що обвинувачення як складова частина обвинувального акта, яке лише підлягатиме доведенню під час судового розгляду, не завжди може бути остаточним на момент надходження обвинувального акта до суду, оскільки відповідно до приписів статей 338, 339, 340 КПК України під час або в результаті судового розгляду прокурор може як змінити обвинувачення чи висунути додаткове, так і відмовитись від підтримання державного обвинувачення.

Безпідставне ж повернення обвинувального акта прокурору призводить до порушення судом вимог статті 28 КПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків кримінального провадження.

В цьому контексті судом також враховується те, що зазначений обвинувальний акт надійшов до суду вже після того як кримінальне провадження було предметом розгляду судів усіх інстанцій, тобто після скасування вироку. При цьому питання щодо невідповідності обвинувального акта вимогам законодавства не поставало.

Виходячи зі змісту та трактування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, остання гарантує винесення судового рішення протягом розумного терміну, встановивши тим самим межу стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа через пред`явлення їй кримінального обвинувачування. Кінцевим моментом стану невизначеності є момент вступу вироку чи рішення у законну силу чи зняття обвинувачення (закриття кримінальної справи).

Так, у групі справ проти України Європейський Суд визнав порушення «розумного терміну» саме у зв`язку з направленням справи на додаткове розслідування («Айбабін проти України», «Лопатін та Медведський проти України», «Білий проти України» та інших).

На переконання суду, за таких обставин саме розгляд даного кримінального провадження по суті обвинувачення судом першої інстанції та прийняття за результатами розгляду відповідного судового рішення сприятиме виконанню завдань кримінального провадження, якими, згідно із статтею 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Натомість безпідставне повернення обвинувального акта прокурору ініціює продовження діяльності органів досудового розслідування з обґрунтування обвинувачення, створює додаткові можливості для доведення винуватості особи, що жодним чином не сприяє дотриманню таких засад кримінального провадження, як рівність та змагальність сторін.

Таким чином, за результатами перевірки змісту обвинувального акта судом встановлено, що він відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України та не містить у цій частині недоліків, які перешкоджають призначенню та проведенню судового розгляду.

Доводи сторони захисту зводяться до незгоди з фактичними обставинами інкримінованих кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, а також до незгоди із способом формулювання обвинувачення, який застосовується прокурором в обвинувальному акті. Захист вважає всі відомості, що викладені в обвинувальному акті, такими, що не відповідають дійсності, не містять ознак складів інкримінованих правопорушень, не дають можливості зробити висновок про вчинення якогось конкретного правопорушення.

У зв`язку з цим перевірка доводів сторони захисту стосується не здійснення судом перевірки обвинувального акта на предмет відповідності вимогам КПК України щодо його форми та змісту, а фактично потребує занурення суду в пред`явлене обвинувачення по суті, надання оцінки достовірності/недостовірності встановлених прокурором фактичних обставин та надання висновків з приводу правильності/повноти/доведеності сформульованого обвинувачення. Однак суд не має повноважень повертати обвинувальний акт прокурору з мотивів неповноти, неправильності, недостовірності фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлення та визначення яких в обвинувальному акті є виключним повноваженням прокурора, а перевірка яких здійснюється судом лише під час розгляду справи по суті.

Внаслідок цього суд доходить висновку, що повернення обвинувального акту з вказаних підстав під час підготовчого судового засідання є неможливим, оскільки суперечить завданню суду, яке він виконує під час підготовчого провадження.

Таким чином, суд вважає відповідні доводи сторони захисту необґрунтованими та такими, що не свідчать про наявність підстав для повернення обвинувального акта.

Керуючись ст. ст. 291, 314-315, 369-372, 376 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника адвоката ОСОБА_6 про повернення обвинувального акта прокурору як такого, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України в кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42021080000000006 від 20.01.2021, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307, ч.2 ст. 383 КК України, залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає, але заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на вирок суду.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику до відома.

Повний текст ухвали суду складено та проголошено 25.05.2026 о 15.50 год..

Суддя: ОСОБА_1