Ухвала суду № 136971986, 28.05.2026, Південний міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Южний міський суд Одеської області)

Справа № 519/2661/25

Провадження № 1-кп/519/9/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2026 м. Південне

Південний міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42025164690000027 від 14.04.2025, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Південного міського суду Одеської області перебуває обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025164690000027 від 14.04.2025, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, з визначення розміру застави у розмірі 400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1211200 грн. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що оскільки строк раніше обраного запобіжного заходу спливає, а перебуваючи на волі останній може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, тобто встановлені раніше ризики, визначені ст.177 КПК України не зменшилися та не перестали існувати.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його адвокат ОСОБА_4 заперечували проти задоволення клопотання прокурора.

Також до суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в частині розміру визначеної застави, з визначенням застави в розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, так як саме такий розмір застави на думку захисника буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та відповідатиме принципу співмірності між втручанням у права особи та завданням кримінального провадження з урахуванням матеріального стану та бездоганної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 .

Обвинувачений ОСОБА_5 та його адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримали вказане клопотання.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу, та зазначив, що такий розмір застави не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників процесу, суд доходить наступного висновку.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.07.2025 до ОСОБА_5 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначення застави у розмірі 400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 1211200 грн, який був неодноразово продовжений відповідними ухвалами слідчого судді.

Востаннє ухвалою Південного міського суду Одеської області від 07.04.2026 обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено строк тримання під вартою на 60 днів до 05 червня 2026 року включно з визначенням розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України у розмірі 400 (чотирьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 211 200 (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) гривень.

Приписами частин 1, 2 Конституції України регламентовано, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зазначені конституційні гарантії знаходять своє відображення також у рішеннях Європейського суду з прав людини та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Запобіжний захід продовжується з метою попередження ризиків та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто, в даному випадку, слідчий, прокурор чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя (суд), оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного (обвинуваченого), має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний (обвинувачений) обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях статей 177, 178, 183 КПК України.

Згідно зі ст.178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, а також вагомість наявних доказів про вчинення ним кримінального правопорушення - є одними з обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Суд вважає, що серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.

При цьому, ризик переховування підозрюваного (обвинуваченого) від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження.

Суд також враховує той факт, що в примітці до ст.45 КК України встановлено, що корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені, зокрема, статтями 368-369-2 цього Кодексу, в той час як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не застосовується, зокрема, у випадку засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією.

За вищевикладених обставин, суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним, або таким, що перестав існувати (суттєво зменшився).

Ризик незаконного впливу на свідків об`єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

Обвинуваченому особисто відомі свідки у кримінальному провадженні, показання яких є надважливими у кримінальному провадженні.

Тому на думку суду також залишається актуальним ризик можливого впливу обвинуваченого на свідків в даному кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК), які мають бути допитані в подальшому безпосередньо судом, а обвинувачений на даному етапі досудового розслідування може вдатись до спроб схилити їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Враховуючи те, що обставини та підстави обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є й надалі доцільними, доведено існування ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а сторона захисту не надала переконливих доказів того, що вони на день розгляду цього клопотання, суттєво зменшилися чи взагалі перестали існувати суд доходить висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, у зв`язку з чим не може бути застосованим відносно обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину.

Тому, продовжуючи обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України, із ступеня тяжкості інкримінованого злочину, а також приймає до уваги ту обставину, що підстави, за яких судом було обрано обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не відпали, усі докази в судовому засіданні не перевірені й під страхом можливості застосування покарання, передбаченого санкцією статті, яка інкримінована обвинуваченому, останній може переховуватись від суду та незаконно впливати на свідків.

Також суд оцінює суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_5 .

На даний час таке обмеження права ОСОБА_5 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає доцільним продовжити обраний до ОСОБА_5 запобіжний захід та вважає, що обрання більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 4 статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Суд враховує, що ОСОБА_5 обвинувачуєтся у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого під час перебування на військовій посаді в період воєнного стану, що створює в суспільстві негативне враження безладдя, безкарності та отримання з корисливих мотивів грошових коштів злочинним шляхом працівниками Збройний Сил України, що є виключним випадком, зважаючи на суспільно-політичну ситуацію та військовий стан в державі.

На думку суду, застава застосовується не з метою, щоб її не змогли внести, а навпаки, з метою, щоб її могли внести і вказана сума була здатна забезпечити належну поведінку обвинуваченого (або підозрюваного) та повинна бути такою, яку здатний внести обвинувачений (підозрюваний) і яка б могла його стримувати від всіх можливих та імовірних ризиків, що можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Сума, яку необхідно обрати для підозрюваного, повинна бути як великою з точки зору відношення власності так і помірною для внесення. Значна сума, буде стримуючою силою для розумної поведінки обвинуваченого і недопущення порушень в майбутньому, оскільки це призведе до втрати суми застави. Людина, вносячи на депозитний рахунок держави значну суму коштів, повинна задуматись про їх повну втрату у випадку недобропорядної поведінки. Тобто застава є економічним заходом контролю поведінки обвинуваченого, який при сьогоднішніх умовах життя є одним із життєво необхідних для кожної людини.

На переконання суду перспектива втрати застави у виключному розмірі, буде достатнім стримуючим фактором для ОСОБА_5 , оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим на даній стадії судового процесу покладених на нього обов`язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні ризикам.

Відхиляючи доводи сторони захисту щодо непомірності розміру застави, суд зазначає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчинені тяжкого, корупційного кримінального правопорушення, пов`язаного з одержанням службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданих йому влади та службового становища, що в умовах запровадженого на території України воєнного стану свідчить про наявність значного суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні, оскільки, вчинення злочинів, які кваліфікуються за статтею 368 КК України, має стабільну динаміку зростання та несе реальні ризики для національної безпеки нашої держави.

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом застава у межах КПК не може бути альтернативою до тримання під вартою, адже сама по собі вона є значно м`якшим запобіжним заходом. Тримання ж під вартою є винятковим запобіжним заходом (частина 1 статті 183 КПК), а тому й альтернативна до нього застава у переважній більшості ситуацій визначається як для «виключного випадку» (частина 5 статті 182 КПК).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу та визначення розміру застави від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залишаючи раніше визначений розмір застави.

На підставі встановленого та керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 199-201, 331 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу.

Задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк тримання під вартою на 60 днів до 26 липня 2026 року включно.

Визначений розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України у розмірі 400 (чотирьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1211200 (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) гривень залишити без змін.

Роз`яснити обвинуваченому, що обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

В разі внесення застави покласти на обвинуваченого наступні обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому положення п.8, 10 ст.182 КПК України, згідно з якими у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 26.07.2026.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Час оголошення повного тексту ухвали 01.06.2026 о 16.30 год.

Суддя ОСОБА_6