Рішення № 136967429, 27.01.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2026 Справа № 917/634/25

м. Полтава

За позовом Диканської окружної прокуратури Полтавської області, вул. Незалежності, 64 А, смт. Диканька, Полтавський район, Полтавська область, 38500 в інтересах держави в особі Великорублівської сільської ради, вул. Центральна, буд.36, с. Велика Рублівка, Полтавський район, Полтавська область, 38623

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрооб`єднання фермерських господарств "Еліта", с. Великий Бакай, Полтавський район, Полтавська область, 38423

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олефір О.І.

Учасники справи згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява Диканської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Великорублівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрооб`єднання фермерських господарств "Еліта" про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Ухвалою суду від 31.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №917/634/25, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 01.05.2025 року на 09:40 год.

28.04.2025 (вхід. № 5553) від представника відповідача до матеріалів справи надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що у п.33 договору оренди землі від 4 вересня 2019 року визначено: дія договору оренди припиняється у випадку невиконання Орендарем умов п.28 цього договору.

Предметом спору визначено - розірвати договір оренди землі від 4 вересня 2019 року.

Позивач стверджує, що Відповідачем фактично змінено вид угідь з сіножатей на ріллю без додержання порядку, встановленого договором оренди, що є істотним порушенням його умов (п.28 Договору).

Як вбачається, спосіб захисту сторонами визначений договором: припинити дію договору через порушення умов п.28 цього Договору. Цей спосіб захисту є спеціальний та має перевагу у застосуванні перед загальним способом захисту.

Проте, позивач безпідставно визначив інший спосіб захисту загальний: розірвати договір.

Отже, визначений Позивачем спосіб захисту не відповідає договору та передбачає настання інших правових наслідків із указаних підстав ніж домовилися сторони.

Підставою позову зазначається невиконання Відповідачем умов обробітку угідь сіножатей. Однак, як вбачається із умов договору, земельна ділянка надана для іншої мети, а саме для товарного сільськогосподарського виробництва.

Із положень позову не є зрозумілим: чому договір підлягає розірванню із підстав не використання земельної ділянки як угіддя сіножаті, якщо вона використовується без порушення умов використання цільового призначення за договором для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом із цим, в предметі позову немає посилань та доведення щодо умов порушення Відповідачем режиму використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

У доведенні Позивач спирається на акт №5 обстеження земельної ділянки від 19 вересня 2023 року та на протоколи огляду місця події.

Указані докази є недопустимими і недостовірними.

До матеріалів судової справи не надано: ухвали суду що до проведення огляду, також не надано відомостей про причини відсутності володільця під час складання протоколу, відомостей про характер і суть вчинення правопорушення, не надано зокрема технічних засобів фіксації до протоколу.

Оскільки подані до суду протоколи складені для мети доказування у КПК не були предметом розгляду у суді і складені із порушенням вимог КПК, на думку відповідача, подані протоколи одержані із порушенням закону та не є засобами доказування обставин у цій справі.

Зміна, або відсутність зміни цільового призначення земельної ділянки здійснюється за результатом обстеження із використання спеціальних засобів і знань, що є предметом земельно технічної експертизи.

Указаного доказу не подано і обстеження не проводилися.

Позивач вважає, що Відповідач змінив умови цільового використання земельної ділянки.

Отже, за це передбачена адміністративна відповідальність і доказом має бути протокол адміністративного правопорушення та прийняте відповідне рішення.

Перевірки в Україні на період воєнного стану та складення акту заборонені. Перевірки можуть бути проведені із дозволу центрального органу влади.

Перевірка у територіальній громаді здійснюється на виконання функцій виконавчим комітетом, який результати своєї управлінської дії оформляє рішенням з метою контролю та стягнення збитків.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, Інспектор територіальної громади, здійснив перевірку і склав акт на підставі листа прокурора, без рішення виконавчого комітету про призначення перевірки, без рішення центрального органу влади. У документах позивача, володільця земельної ділянки не розписався про початок і кінець перевірки та склав одноособово акт невстановленої форми. За результатом перевірки виконавчий комітет рішення не приймав.

Отже, із урахуванням вище викладеного, слід вважати, що позов поданий без правових підстав і без належних доказів, є таким, що не переслідує правової мети захисту на законних підставах, має ознаки зловживання правом.

Поданий позов є таким, що веде до втручання у здійсненні прав Відповідача володіння та користування майном належного йому на праві оренди.

Ухвалою від 01.05.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи на 01.07.2025 на 13:00 год.

06.06.2025 (вхід. №7574) від Диканської окружної прокуратури до матеріалів справи надійшла відповідь на відзив, в якій позовні вимоги прокурор підтримує в повному обсязі.

01.07.2025 (вхід. № 8702) від представника відповідача до матеріалів справи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 01.07.2025 суд відклав розгляд справи на 07.10.2025 на 11:00 год.

Ухвалою від 07.10.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.11.20525 на 14:30 год.

В судовому засіданні 25.11.2025 суд оголосив перерву до 27.01.2026 до 09:30 год.

В судовому засіданні 27.01.2026 прокурор позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений.

В судовому засіданні 27.01.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.07.2019 № 482 оголошено проведення повторних електронних земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком. В додатку до наказу значиться земельна ділянка з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, розташована на території Микілківської сільської ради Котелевського району Полтавської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угідь сіножаті.

Згідно протоколу від 04.09.2019 № 4676 за результатами проведених електронних торгів з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 25,6727 га, кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 (сіножаті), за межами населених пунктів на території Микілківської сільської ради Котелевського району Полтавської області, переможцем торгів визначено ТОВ АФГ Еліта. Відповідно до протоколу від 04.09.2019 № 4676 зазначено найменування майна - Право оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 25,6727 га, кад. №5322283700:00:005:0119 (сіножаті), за межами населених пунктів на території Микілківської с/р Котелевського району Полтавської області. Цільове призначення земельної ділянки: 01.01.Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04.09.2019 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ТОВ АФГ Еліта на підставі протоколу повторних електронних земельних торгів від 04.09.2019 № 4676 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі 25,6727 га сіножаті, яка розташована за межами населених пунктів на території Микілківської сільської ради Котелевського району Полтавської області (далі-Договір).

За умовами п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 25,6727 га, у тому числі 25,6727 га сіножаті.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на дату укладення договору становить 97 348,42 грн. (п. 5 Договору).

Відповідно до п. 6 Договору на земельній ділянці, яка передається в оренду, не виявлено недоліків, які могли б перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням.

У п. 8 Договору вказано, що він укладений на строк 7 років.

Відповідно до пункту 15 Договору земельна ділянка передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом 16 Договору цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Умови збереження стану об`єкта оренди: використання ділянки згідно цільового призначення з дотриманням вимог чинного законодавства (пункт 17 договору).

Пунктом 28 Договору визначені обов`язки Орендаря, серед яких зазначена заборона на вчинення наступних дій: зміна цільового призначення без розробки проекту землеустрою, внесення до статутного фонду та передача в заставу земельної ділянки, зміна виду угідь земельної ділянки.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9925565462023 від 07.08.2023 земельна ділянка кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га за земельними угіддями обліковується як сіножаті, цільове призначення 002.01. Аналогічна за змістом інформація міститься у витязі НВ-9902945342025 від 17.01.2025.

Згідно з інформаційної довідки № 413353027 від 14.02.2025 із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119, 10.05.2019 на вказану земельну ділянку зареєстровано право державної власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області. 01.11.2019 здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ АФГ Еліта, підстава виникнення права - договір оренди землі від 04.09.2019.

В подальшому, 25.03.2021 зареєстровано право комунальної власності на вказану земельну ділянку за Великорублівською сільською радою (код ЄДРПОУ 21046868), номер відомостей про речове право 41212244, та одночасно внесено запис про припинення права державної власності в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-IX Про утворення та ліквідацію районів у Полтавській області утворено Полтавський район, у склад якого увійшла у тому числі територія Малорублівської та Великорублівської сільських рад, а Котелевський район ліквідовано.

Рішенням Великорублівської сільської ради від 08.12.2020 розпочато процедуру реорганізації Микілківської сільської ради шляхом приєднання до Великорублівської сільської ради та останню визначено правонаступником всього майна, прав та обов`язків. Правонаступництво Микілківської сільської ради Великорублівською сільською радою підтверджується також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 29-ОТГ від 09.12.2020 передано Великорублівській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2421,8389 га, які розташовані за межами населених пунктів згідно з актом приймання-передачі, у тому числі і земельну ділянку з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119.

Рішенням Великорублівської сільської ради від 16.02.2021 затверджено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 09.12.2020 та прийнято у комунальну власність Великорублівської сільської ради земельні ділянки загальною площею 2446,5289 га, у тому числі і земельну ділянку з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119.

Відповідно до ч. 1 ст. 148-1 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Таким чином, зміна власника земельної ділянки та передача її з державної в комунальну власність не впливає на умови діючого договору оренди землі, на права та обов`язки Орендаря та не тягне за собою зміну умов договору оренди землі.

Відтак, 25.03.2021 Великорублівською сільською радою набуто право власності на спірну земельну ділянку та до останньої перейшли права та обов`язки Орендодавця за оскаржуваним договором оренди землі від 04.09.2019 р.

23.09.2022 у кримінальному провадженні №42023172020000016 від 17.03.2023 проведено огляд земельної ділянки кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка розорана та на ній здійснюється вирощування сільськогосподарської культури кукурудзи.

23.08.2023 у кримінальному провадженні №42023172020000016 від 17.03.2023 слідчим СВ ВП № 4 Полтавського РУП проведено огляд місця події - земельної ділянки кадастровий номер 5322283700:00:005:0119, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка розорана та на ній маються залишки сільськогосподарської культури кукурудзи.

Також, 15.11.2023 у кримінальному провадженні №42023172020000016 від 17.03.2023

проведено огляд місця події - земельної ділянки кадастровий номер 5322283700:00:005:0119, за результатами якого встановлено, що земельна ділянка розорана та на ній росте сільськогосподарська культура озима пшениця.

14.11.2024 у кримінальному провадженні №42023172020000016 від 17.03.2023 проведено огляд земельної ділянки кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, яка розташована за межами с. Микілка на території Великорублівської сільської ради. За результатами його проведення встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га розорена та має залишки посіву сільськогосподарської культури пшениці (стерні).

Під час досудового розслідування кримінального провадження №42023172020000016 у відповідь на запит прокурора №51/2-4589ВИХ-23 від 12.09.2023, в порядку ст. 93 КПК України, отримано відповідь Великорублівської сільської ради №02-23/2024 від 20.09.2023 з додатком актом №5 обстеження земельної ділянки від 19.09.2023.

Згідно акту №5 обстеження земельної ділянки від 19.09.2023, проведеного державним інспектором з державного контролю за використанням та охороною земель Виконавчого комітету Великорублівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Кульчаком Вячеславом, під час обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угідь сіножаті, яка розташована за межами с. Микілка встановлено, що на земельній ділянці проведено механічний обробіток ґрунту, а також проведено посів зернової культури озимої пшениці.

Також Національним центром управління та випробувань космічних засобів Державного космічного агентства України за запитом окружної прокуратури проведено супутниковий моніторинг земельної ділянки з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119 та підібрано 24 знімки зазначеної ділянки з 2020 року по даний час, відповідно до яких вбачається, що спірна земельна ділянка була розорана та обробляється.

Щодо підстав представництва прокурора в суді, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з вимог ст. 1 Закону України Про прокуратуру, прокуратура України виконує встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави, у випадках, передбачених законом (ч. 1).

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Як роз`яснив Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999, представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру).

Таким чином, з урахуванням вимог чинного законодавства прокуратурою заявляючи позов слід зазначити: 1) в чому полягає інтерес держави та 2) нездійснення чи неналежне здійснення захисту такого інтересу уповноваженим органом.

В даному випадку встановлено порушення інтересів держави, яке полягає в користуванні Відповідачем земельною ділянкою комунальної власності, яке відбувається із грубим порушенням, передбаченим умовами укладеного договору, а саме, користування Відповідачем землі сільськогосподарського призначення не за тим видом використання, за яким цю земельну ділянку було передано власником, з порушенням умов договору та законодавства.

Так, відповідно до вимог ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу, а земля перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 40 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення;

д) збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 у справі Хаммер проти Бельгії Суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Законом України Про основні засади (стратегію) державної політики України на період до 2030 року одними із першопричин екологічних проблем України визнано неефективну систему державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого) розвитку, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти; незадовільний рівень дотримання природоохоронного законодавства та екологічних прав і обов`язків громадян; незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та незабезпечення невідворотності відповідальності за його порушення; недостатнє фінансування з державного та місцевих бюджетів природоохоронних заходів, фінансування таких заходів за залишковим принципом.

Основну загрозу біологічному різноманіттю вказаним Законом визначено діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни. Спостерігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів, яке відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів з подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у природних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах.

У свою чергу, незаконне розорення сіножатей та пасовищ призводить до погіршення якості ґрунтів та виснаження земель, що завдає значної шкоди земельним ресурсам держави, а також суперечить державній політиці у сфері земельних відносин.

Реагування прокурора у даному разі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання дотримання вимог законодавства при використанні земель комунальної форми власності, яке відбувається з їх грубим порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, що передбачено п.2 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

Частиною 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Згідно з положеннями ч. 1 вказаної статті органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Виходячи із наведених норм законодавства, державним (суспільним, публічним) інтересом для звернення прокурора до суду із даним позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання припинення істотного порушення Орендарем договору, шляхом його розірвання, оскільки Орендар не виконує умов договору та вимог законодавства, а саме, використовує земельну ділянку як ріллю, а не як сіножаті.

З урахуванням наведеного, порушення Відповідачем умов договору щодо розорювання земель, які призначені під сіножаті, порушує право територіальної громади на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Органом, уповноваженим розпоряджатись від імені територіальної громади спірною земельною ділянкою є Великорублівська сільська рада.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 виклав правову позицію з приводу представництва прокуратурою інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування.

Зокрема, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Поряд з цим в контексті сфери правовідносин у даній справі, зокрема, законності користування земельною ділянкою комунальної власності, важливу роль відіграє конституційний принцип законності реалізації права власності на комунальне майно в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

Крім цього, суд в даному аспекті також зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зробила правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 Постанови).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п. 40 Постанови).

Аналогічні правові висновки зазначено Верховним Судом у постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, постанові від 10.02.2021 у справі № 454/851/19.

Зі змісту листа Великорублівської сільської ради від 24.01.2025 № 96/02-23, отриманого прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру, вбачається, що незважаючи на обізнаність про порушення Відповідачем вимог закону та умов Договору, сільською радою не вжито жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави в особі територіальної громади у спірних правовідносинах.

Згідно наданих інформацій, Великорублівською сільською радою констатуються порушення та проводяться обстеження земельної ділянки, проте заходи представницького характеру не вживаються, претензійно-позовна робота не проводиться.

Вказані обставини є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності Позивача та обґрунтованою підставою для застосування представницьких повноважень прокурором з метою захисту порушених інтересів держави.

Отже, суд дійшов висновку, що Диканською окружною прокуратурою доведено та обгрунтовано підстави для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Великорублівської сільської ради.

Вивчивши матеріали справи, надавши правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 24, 25 Закону України Про оренду землі орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно - захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Цільове призначення земельної ділянки - це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (стаття 1 Закону України Про землеустрій).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Відповідно до Закону України від 17.06.2020 № 711-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель, зокрема, статтю 19 ЗК України доповнено частиною третьою такого змісту: земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом частини п`ятої статті 20 ЗК України (чинній на час укладення спірного договору від 04.09.2019) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 ЗК України (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель.

Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21, від 16.11.2022 у справі № 914/291/22).

Разом з тим, визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання урегульовано статтею 22 ЗК України, за змістом якої землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1); до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина 2 у редакції, чинній на час укладення договору).

Згідно з частиною третьою статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У статтях 31, 33 - 37 ЗК України визначено види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК України для такого виду використання (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

За змістом статті 34 ЗК України, орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби можуть громадяни. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Згідно з розділом II Класифікації видів цільового призначення земель вирізняють такі види цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, зокрема: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 01.02 для ведення фермерського господарства; 01.08 для сінокосіння та випасання худоби.

Відповідно до Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ), який є додатком 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051:

- рілля. Група включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви;

- Сіножаті віднесено до групи угідь « 002» та визначено, що сіножаті включають сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для сінокосіння (ГОСТ 26640-85), до яких потрібно включати рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки.

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель. Проте, за приписами частини п`ятої статті 20, статті 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах цього виду використання, отже, за умови передачі в оренду земельної ділянки, що за видом використання належить до сінокосіння і випасання худоби, орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку виключно для сінокосіння і випасання худоби, тобто в межах виду користування (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц.

Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення державного земельного кадастру» від 17.10.2012 №1051 сіножаті систематично використовуються для сінокосіння.

Законодавець передбачає можливість розорення сіножатей з метою їх докорінного поліпшення, але виключно за умови використання їх під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння.

Як встановив суд, Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, як Орендодавцем, ТОВ «АФГ «Еліта» - Орендарю, передано земельну ділянку - сіножаті площею 25,6727 га за договором оренди землі від 04.09.2019 та закріплено імперативну заборону змінювати вид угідь, (розорювати сіножаті), що було порушено Орендарем.

За змістом статті 35 Закону України «Про охорону земель» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Згідно зі статтею 36 Законом України «Про охорону земель» передбачено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб. Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про охорону земель» на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей, пасовищ.

Отже, зазначеними нормативно-правовими актами закріплена імперативна вимога, відповідно до якої, земельна ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення є сіножатями чи пасовищами, може використовуватися лише у межах вказаного виду користування, і використання земельної ділянки повинно було здійснюватися відповідачем з урахуванням обмежень, встановлених законом та договором.

На необхідності дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково - обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно - кліматичних умов, наголошено в Законах України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 880-р, Національному плані дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 271-р. та відображено в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №904/1054/19, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21.

Відповідач порушив умови договору щодо обов`язку Орендаря використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення, оскільки земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби можуть використовуватися лише у межах встановленого виду використання, тому передана в оренду ТОВ «АФГ «Еліта» земельна ділянка не могла використовуватися відповідачем для вирощування сільськогосподарських культур, оскільки земельну ділянку ТОВ «АФГ «Еліта» зобов`язане використовувати виключно в межах, визначених договором оренди землі, законом та документацією із землеустрою, а саме, як сіножаті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 03.12.2020 у справі № 482/2288/18, від 25.05.2022 у справі № 922/1135/21 та від 16.11.2022 у справі № 914/291/22.

Зазначені висновки відповідають позиціям Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/929/19, де Верховний Суд відступаючи від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21- 417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, яка перебуває в оренді ТОВ «АФГ «Еліта» використовується з порушенням вимог статей 20, 22, 31, 33 - 37 Земельного кодексу України, статті 37 Закону України «Про охорону земель», статті 25 Закону України «Про оренду землі» та пунктів 15, 16, 17, 28 умов укладеного договору оренди землі.

Таким чином, згідно з Постановою КМУ №1051, сіножаті та рілля це різні види сільськогосподарських угідь з різним режимом використання. Розорювання сіножатей під посіви зернових (кукурудзи, пшениці) є зміною виду угідь, що прямо заборонено п. 28 Договору.

Стаття 34 ЗК України чітко обмежує використання сіножатей виключно сінокосінням.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем сіножаті всупереч їх правовому режиму, екосистемним функціям, оброблені механічним способом та використовувались для вирощування сільськогосподарських культур.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до пункту 33 Договору оренди землі дія договору припиняється у разі невиконання Орендарем умов пункту 28 договору, шляхом розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Частинами 1 та 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 цієї статті). Про таку зміну або розірвання сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд, крім випадків, обумовлених договором або у законодавстві. Тоді як зміна чи розірвання договору у судовому порядку є, зокрема, юридичним наслідком істотного порушення зобов`язання іншою стороною (пункт 2 частини 1 статті 611, абзац 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України), тобто способом реагування та захисту права від такого порушення, яке вже відбулося.

З огляду на зміст припису абзацу 1 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин.

Порушення договору на предмет істотності суд оцінює виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що допустила порушення договору, не має значення ні для оцінки істотності порушення, ні для виникнення права вимагати зміни чи розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

У розумінні положень наведеної норми істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до пункту 28 договору, до обов`язків Орендаря, крім іншого, віднесено: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження), передбачені законом та цим договором оренди землі; використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Пунктом 28 договору, Орендареві заборонено, зокрема, вчиняти наступні дії: зміна цільового призначення без розробки проекту землеустрою; зміна виду угідь земельної ділянки - сіножатей.

Пунктом 33 договору передбачено, що дія договору припиняться у разі невиконання Орендарем пункту 28 договору.

Отже, порушення ТОВ «АФГ «Еліта» умов договору оренди землі, яким передано в оренду спірну земельну ділянку, яка відноситься до сіножатей, тобто використання орендарем спірної земельної ділянки в інших цілях ніж для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, є підставою для розірвання договору оренди землі.

Щодо доводів відповідача про недопустимість та недостовірність як доказів протоколів огляду місця події від 23.09.2022, від 23.08.2023, від 15.11.2023 та від 14.11.2024, проведених в рамках кримінального провадження, акту обстеження № 5 від 19.09.2023 суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.

Під час досудового розслідування кримінального провадження №42023172020000016 від 17.03.2023, з дотримання вимог КПК України проведено огляд місця події - земельної ділянки, кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Великорублівської сільської ради, про що складено протоколи огляду місця події від 23.09.2022, від 23.08.2023, від 15.11.2023 та від 14.11.2024 р. за результатаими яких встановлено, що земельна ділянка розорана, використовується для вирощування сільськогосподарських культур (кукурудзи, озимої пшениці).

Для проведення огляду земельних ділянок працівниками поліції надано дозвіл від власника землі - Великорублівської сільської ради від 14.11.2024 р.

Крім того, обстеження стану та використання земельної ділянки проведено 19.09.2023 державним інспектором з державного контролю за використанням та охороною земель Виконавчого комітету Великорублівської сільської ради Полтавського району Полтавської області Кульчаром Вячеславом, відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Так, відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель в обсязі, визначеному законом, також здійснюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад набувають установлених законом повноважень із здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад наділені повноваженнями щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах повноважень, визначених законом.

Згідно з підпунктом 1 пункту б) частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

До того ж, право орендаря перевіряти стан орендованої земельної ділянки передбачене пунктом 25 договору оренди землі від 04.09.2019.

Отже, Великорублівська сільська рада реалізувала повноваження щодо контролю за додержанням вимог земельного законодавства, шляхом здійснення обстеження земельної ділянки за результатами якої складений акт №5 обстеження земельної ділянки від 19.09.2023, згідно якого під час обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, цільове призначення землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угідь сіножаті, встановлено, що на земельній ділянці проведено механічний обробіток ґрунту, а також проведено посів зернової культури озимої пшениці.

Отже, вищезазначені докази є належним доказами використання земельної ділянки відповідачем всупереч умовам договору оренди, чим спростовуються доводи відповідача про недопустимість доказів, а саме, протоколів огляду та акту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 виснувала, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Такий же висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 07.02.2024 у справі № 904/4267/22 (пункт 7.32). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №686/23256/16-ц (провадження №61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17 (провадження №61-10929св20), від 11 жовтня 2018 року у справі №761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі №759/15556/18.

Суд зазначає, що в даному господарському провадженні не розглядається питання щодо притягнення відповідача до адміністративної відповідальності; особи, що склали відповідні документи - не є учасниками справи, отже відповідність їх дій встановленій процедурі безпосередньо не є предметом дослідження в даній справі, а складені ними документи самі по собі не є рішеннями компетентних органів, які в силу ст. 75 ГПК України мають преюдиційний характер для дослідження вчиненого відповідачем порушення землекористування.

Зазначені документи лише мають ознаки письмових доказів, які в силу вимог ст.ст.73, 86 ГПК України є підставою для встановлення обставин (фактів), що мають значення для вирішення справи та оцінюються судом на предмет їх належності, допустимості, достовірності як окремо кожний, так і вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, обставиною, на підтвердження якої надані вищенаведені докази, є факт використання відповідачем спірної земельної ділянки саме для вирощування сільськогосподарських культурі, а не у якості сіножатей, тобто всупереч виду їх використання.

Разом з тим, сам факт використання спірної земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур представником відповідача у відзиві не заперечується, проте він стверджує про відсутність порушень діючого законодавства в діях відповідача через використання землі в межах її цільового призначення.

З огляду на викладене, позов в частині розірвання договору оренди землі від 04.09.2019 підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору, у відповідача з моменту розірвання договору відсутні правові підстави для використання ним спірної земельної ділянки.

Вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку є похідною від вимоги про розірвання договору, оскільки відповідно до положень закону, у разі розірвання договору оренди земельної ділянки відповідач зобов`язаний негайно повернути орендодавцеві земельну ділянку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про зобов`язання ТОВ «АФГ «Еліта» повернути Великорублівській сільській раді земельну ділянку кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Великорублівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, шляхом підписання акту приймання передачі.

Стосовно тверджень відповідача щодо пропорційності втручання у мирне володіння майном, суд зазначає, що земля є основним національним багатством (ст. 14 Конституції України). Використання сіножатей як ріллі без розробки проекту землеустрою є порушенням принципу раціонального землекористування. Розірвання договору є законним наслідком невиконання Орендарем обов`язків (п. 33 Договору) та є пропорційним заходом для відновлення законності та екологічного стану ділянки.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір оренди землі від 04.09.2019 укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрооб`єднання фермерських господарств Еліта (с.Бакай, Полтавський район, Полтавська область, ЄДРПОУ 24389445), щодо земельної ділянки кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Великорублівської сільської ради, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 01.11.2019 за № 34042099.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агрооб`єднання фермерських господарств Еліта (с. Бакай, Полтавський район, Полтавська область, ЄДРПОУ 24389445) повернути Великорублівській сільській раді (вул. Центральна, буд. 36, с. Велика Рублівка, Полтавський район, Полтавська область, ЄДРПОУ 21046868) земельну ділянку кадастровий номер 5322283700:00:005:0119 площею 25,6727 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Великорублівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, шляхом підписання акту приймання передачі.

4. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрооб`єднання фермерських господарств Еліта (с. Бакай, Полтавський район, Полтавська область, ЄДРПОУ 24389445) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул.1100-річчя Полтави,7, реєстраційний рахунок № UA 118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800) витрати на сплату судового збору в розмірі 6 056,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Суддя Солодюк О.В.