Рішення № 136965000, 11.05.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1225/26

Провадження № 2/522/5087/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Навроцької Є.І.,

розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 30.01.2026 року надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2106145725143 у розмірі 48 057,50 грн., судового збору та витрат на правничу допомогу у розмір 16 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.03.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладений Договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 2106145725143.

01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до ОСОБА_1 за договором надання позики № 2106145725143 від 02.03.2021 року.

10.01.2023 року було укладено договір відступлення прав вимог № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до ОСОБА_1 за договором надання позики № 2106145725143 від 02.03.2021 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, позивач ТОВ «Коллект Центр» має право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором надання позики № 2106145725143 від 02.03.2021 року у розмірі 48 057,50 грн., з яких: 3 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 45 057,50 грн. - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги.

Справу суддя отримала 02.02.2026 року.

Ухвалою суду від 12.02.2026 року у справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання на 12.03.2026 року.

У зв`язку з відсутність відзиву судове засідання відкладено на 15.04.2026 року.

18.03.2026 до суду було подано клопотання про витребування доказів.

15.04.2026 ухвалою суду було задоволено клопотання та витребувано з Акціонерного товариства «Універсал Банк» (м. Київ, вул. Оленівська, 23):

- ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки № НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки;

- докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 3 000,00 грн., які 02.03.2021 року були на неї перераховані, а саме витребувати виписки за номером картки № НОМЕР_1 за період із 02.03.2021 по 08.03.2021 р.;

- інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_1 ;

- інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 02.03.2021 по 08.03.2021 р.;

- інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

08.05.2026 на адресу суду надійшла відповідь на ухвалу від 15.04.2026 року.

Про розгляд справи 11.05.2026 року сторони були повідомлені належним чином.

Відповідач ОСОБА_1 про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, відзив та заява по суті справи суду не надав.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст. 279 ЦПК України передбачено що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи повторне належне повідомлення учасників справи та вимоги ст.ст. 178, 279, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними у справі матеріалами, з ухваленням у справі заочного рішення.

У зв`язку з надмірним навантаженням під час здійснення судочинства та перебуванням на розгляді у судді значної кількості справ, враховуючи, що з 19.05.2026 року по 21.05.2026 року суддя Домусчі Л.В. перебувала у відпустці, 22.05.2026 року - суддя перебувала у відрядженні, датою складення судового рішення є 28.05.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено, що 02.03.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг № 2106145725143.

Згідно п. 1.1. Договору за цим договором товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.

Згідно п. 1.3. Договору Орієнтовний строк повернення кредиту-16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.

Процентна ставка, протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6); починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною совкою, зазначеною у п. 1.4.

Відповідно до п. 1.9. Договору граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору):1 (один) рік.

01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступила ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників в тому числі за договором № 2106145725143 від 02.03.2021 року.

Відповідно до п. 2.1. Договору первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а Фактор зобов`язується, здійснивши Фінансування в порядку передбаченому Договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеного між клієнтом і боржниками.

Згідно з Реєстром боржників до Договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року, відповідач ОСОБА_1 рахується боржником за Договором № 2106145725143 від 02.03.2021 року із загальною сумою заборгованості 27 118,40 гривень.

10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023 в тому числі за Договором № 2106145725143 від 02.03.2021 року, укладеного між первісним кредитором ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2.1. Договору первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги первісного кредитора до боржників зазначених у Додатках до Договору.

Із реєстру боржників до Договору № 10-01/2023 від 10.01.2023 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 рахується боржником за Договором № 2106145725143 від 02.03.2021 року із загальною сумою заборгованості 48 057,50 грн.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, позивач ТОВ "Коллект Центр" має право грошової вимоги до відповідач, ОСОБА_1 рахується боржником за Договором № 2106145725143 від 02.03.2021 року із загальною сумою заборгованості у розмірі 48 057,50 грн., з яких: 3 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 45 057,50 грн. - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги.

Зі змісту ст.ст. 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому, боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.

У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Служба миттєвого кредитування» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі і надав відповідачці кредит в сумі 3 000,00 гривень.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Зміст ст.ст. 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Підписанням Договору відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не спростовано укладання зазначеного кредитного договору у електронному вигляді та отримання коштів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що 02.03.2021 року у встановленому кредитним договором порядку, а також у відповідності до Закону «Про електронну комерцію» ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту № 2106145725143 в електронній формі, його підписано електронним підписом відповідача, шляхом використання одноразового ідентифікатора (lyeQ6u), за умовами якої позивач надав відповідачу шляхом перерахування грошові кошти у розмірі 3000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб, тобто виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі. Вказаний кредитний договір, серед іншого, містить інформацію про номер особистого електронного платіжного засобу-картка : № НОМЕР_1 .

Суду надано відповідь 08.05.2026 та 12.05.2026. на ухвалу суду від АТ «Універсал Банк» з якої вбачається здійснення зарахування на картку № НОМЕР_4 , яка належить ОСОБА_1 (паспортні дані співпадають) кредитних коштів у сумі 3 000,00 грн., які 02.03.2021 року. Контактні дані : НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер телефону НОМЕР_3 , та надано виписку про рух коштів за картковим рахунком, який був відкритий для банківського обслуговування.

Доказів на підтвердження того, що вказана картка не належить відповідачу або, що на неї не було зараховано грошові кошти у вищевказаному розмірі на виконання кредитного договору матеріали справи не містять.

Відповідач будь-яких заперечень щодо вимог позивача про не належність платіжної картки чи номера телефону, не перерахування коштів на вказаний у договорі про надання кредиту , номер особистого електронного платіжного засобу не подавав.

Наведені вище обставини відповідачем усупереч ст. 12, 81 ЦПК України не спростовані, що є його процесуальним обов`язком, у той час як докази, надані позивачем, слугують підтвердженням існування між сторонами кредитних правовідносин.

За встановлених судом обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що укладений 15.05.2021 між сторонами електронний кредитний договір шляхом його підписання електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін, під час його укладення відповідач був ознайомлений з його умовами, висловив своє волевиявлення шляхом підпису вказаного договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.

З огляду на наведене вище, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним вище кредитним договором, а саме за тілом кредиту у розмірі 300,00 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідачки основної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення процентів за споживчим кредитом.

Наразі закріпилася судова практика Верховного Суду в частині формування правових позицій щодо застосування ст. ст. 1048, 1050, 625 ЦК України у кредитних спорах. Здебільшого в цьому питанні Верховний Суд підтримує правовий висновок, сформований Великою Палатою ще у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12. Цей правовий висновок має тенденцію до застосування судами першої та апеляційної інстанції в будь-яких кредитних спорах.

Надаючи правову оцінку вищевказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Вказаний висновок міститься у п. 35 Постанови.

Окрім того, в п. 54 Постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з висновком Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Якщо кредитний договір має домовленість, що передбачає закінчення строку кредитування поверненням позичальником кредитних коштів і кредитор не направляв у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України вимогу, а вживав інші заходи досудового врегулювання, то за таких обставин слід дійти висновку про правомірність нарахування банком процентів за користування кредитними коштами боржником.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З огляду на наведене Велика Палата ВС у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Зазначені правові висновки були враховані у постановах ВС від 17.02.2021 року у справі № 383/869/14, від 10.02.2021 року у справі № 331/3410/16-ц, від 30.06.2020 року у справі № 717/1223/17-ц та інших.

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12(пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16(пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за ОСОБА_2 рахується заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 45 057,50 грн.

З договору слідує, що сторони визначили та домовилися, що договір надається строком на 16 днів з 02.03.2021 року по 18.03.2021 року, а проценти за користування кредитом складають 960,00 грн.

Тобто, сторонами визначено відсотки у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Судом встановлено, що проценти відповідачу нараховувались у період з дати укладення договору, тобто з 02.03.2021, по 30.11.2021 на суму 27 118,40 грн., а потім ще раз нараховувались 10.01.2023 у розмірі 45057,50 грн., що однак є неправомірним з огляду на погоджений строку кредитування - 16 днів.

Між тим судом з п. 1.9. Договору встановлено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) 1 рік (02.03.2022 року).

Згідно п. 1.4.2. Договору в разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.

Всупереч наведеному пункту кредитного договору та доводам про те, що має місце пролонгація кредитного договору між сторонами, жодної додаткової угоди між сторонами на підтвердження вказаного факту матеріали справи не містять.

В той же час, розрахунком заборгованості відповідача підтверджено відсутність будь-яких оплат з боку позичальника, що свідчить про відсутність підстав вважати, що узгоджений строк договору продовжений.

Оскільки доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять, розрахунок відсотків, проведений позивачем поза межами строку кредитування, є помилковим. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін та на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Отже, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.

Із розрахунку та графіку платежів що є додатком до кредитного договору, вбачається, що кредитодавець нарахував відсотки за користування кредитом за період з 02.05.2021 по 17.03.2021 у розмірі 960,00 грн. та саме вона підлягає стягненню на користь кредитодавця. (а.с.9).

Верховним Судом у постанові від 19.09.2020 року у справі №686/18977/17 зазначено, що «положеннями частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, положеннями ЦК України передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення, зокрема, у розмірі певного проценту за кожен день прострочення».

Суд вважає, що визначені умовами договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування кредитор має право на застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному ч. 2 статті 625 ЦК України, проте таких вимог позивачем заявлено не було.

Оскільки позивач помилково нарахував проценти за користування кредитом поза межами строку кредитування, вказане має наслідком часткове задоволення позовних вимог у загальному розмірі 3 960 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3 328 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково на 8,24 %, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно - у розмірі 274,23 грн.

Позивач ТОВ «Коллект Центр» у позовній заяві просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 16 000 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано: копію договору про надання правничої допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, копію заявки на надання юридичної допомоги № 659 від 01.12.2025 року та витяг з акту № 17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року, за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 16 000,00 грн.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14.11.2018 року у справі № 753/15687/15.

Відтак, ураховуючи критерії реальності, розумності та співмірності адвокатських витрат, з огляду на предмет та підстави спору, характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, конкретні обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі в суді першої інстанції є завищеним та необґрунтованим, що підлягає обов`язковому врахуванню при визначенні судом суми витрат, що має бути розподілена між сторонами справи.

Враховуючи часткове задоволення позову, а також беручи до уваги, що відповідачем не подано заяву про зменшення судових витрат, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 1 318,40 грн. на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам.

Отже, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 207, 509, 524-526, 530, 536, 549-551, 610-612, 629, 638-640, 1048, 1050, 1052, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43, 64, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306) заборгованість за Договором надання позики № 2106145725143 від 02.03.2021 року у розмірі 3 960 (три тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, з яких:

- 3 000,00 грн.- заборгованість з тіла кредиту;

- 960 грн.- заборгованість по відсоткам.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 318 (одна тисяча триста вісімнадцять) гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306) судовий збір у розмірі 274 (двісті сімдесят чотири) гривні 23 копійки.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Домусчі Л.В.