Рішення № 136963477, 28.05.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/744/26

28 травня 2026 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Пацулу Василя Олександровича звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №192250010640 від 22.12.2025,

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : періоди роботи з листопада 1978 року по липень 1997 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.11.1978, а саме: з 19.11.1978 по 14.05.1982, з 26.05.1982 по 18.10.1982, з 28.10.1982 по 29.06.1987, з 15.10.1987 по 19.11.1987, з 15.12.1987 по 28.06.1993 (включно з періодом з 01.01.1992 по 28.06.1993 року на території російської федерації), з 05.08.1993 по 16.07.1997; періоди догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною з 30.06.1987 по 14.10.1987 та з 20.11.1987 по 14.12.1987, та внести відповідні відомості про стаж позивачки в систему персоніфікованого обліку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2025 №192250010640, прийнятим за принципом екстериторіальності, відмовлено в призначенні пенсії в зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не враховано періоди роботи протягом листопада 1978 року - липня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.11.1978, оскільки на титульному аркуші трудової книжки запис про зміну прізвища російською мовою з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а саме не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб, на підставі якого внесено запис. Документи, підтверджуючі зміну прізвища не надано. Крім того, щодо періодів роботи: з 01.01.1992 по 28.06.1993 на території російської федерації з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території ррфср по 31.12.1991; з 11.08.1997 - відсутній запис про звільнення; догляду за дітьми 17.05.1985 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ними трирічного віку, оскільки відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку, зараховується до стажу роботи. Страховий стаж становить 0 років 0 місяців 0 днів. Своєю відмовою у зарахуванні стажу відповідач порушив право ОСОБА_1 на призначення пенсії відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 18.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Зазначає, що позивач звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення від 22.12.2025 №192250010640 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу від 21 до 31 року.

Страховий стаж позивача - становить 0 років 0 місяців 0 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не враховано періоди: роботи протягом листопада 1978 року - липня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 20.11.1978, оскільки на титульному аркуші трудової книжки запис про зміну прізвища, російською мовою, з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а саме, не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб, на підставі якого внесено запис. Документи, підтверджуючі зміну прізвища, не надано. Крім того, щодо періодів роботи: з 01.01.1992 по 28.06.1993 на території російської федерації - з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; з 11.08.1997 - відсутній запис про звільнення. Період догляду за дітьми, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ними трирічного віку, оскільки відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку, зараховується до стажу роботи. Відтак, згідно наданих документів, не має підстав зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 15.12.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Для прийняття рішення за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, рішенням якого від 22.12.2025 №192250010640 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу - 21 рік.

Зі змісту вказаного рішення видно, що вік позивача 64 роки, страховий стаж становить 0 років 0 місяців 0 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не враховано періоди: роботи протягом листопада 1978 року - липня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 20.11.1978, оскільки на титульному аркуші трудової книжки запис про зміну прізвища, російською мовою, з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а саме, не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб, на підставі якого внесено запис. Документи, підтверджуючі зміну прізвища, не надано. Крім того, щодо періодів роботи: з 01.01.1992 по 28.06.1993 на території російської федерації - з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; з 11.08.1997 - відсутній запис про звільнення. Період догляду за дітьми, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ними трирічного віку, оскільки відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку, зараховується до стажу роботи. Страховий стаж у заявниці відсутній.

Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх пенсійних прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років, з 1 січня 2026 по 31 грудня 2026 - від 23 до 33 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2025 №192250010640 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 вказано, що вік позивача 64 роки, страховий стаж становить 0 років 0 місяців 0 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не враховано періоди: роботи протягом листопада 1978 року - липня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 20.11.1978, оскільки на титульному аркуші трудової книжки запис про зміну прізвища, російською мовою, з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а саме, не зазначено дату видачі свідоцтва про шлюб, на підставі якого внесено запис. Документи, підтверджуючі зміну прізвища, не надано. Крім того, щодо періодів роботи: з 01.01.1992 по 28.06.1993 на території російської федерації - з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; з 11.08.1997 - відсутній запис про звільнення. Період догляду за дітьми, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ними трирічного віку, оскільки відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку, зараховується до стажу роботи. Страховий стаж у заявниці відсутній.

На підтвердження страхового стажу позивач надала трудову книжку НОМЕР_2 від 20.11.1978, яка містить такі записи:

запис №1 - 19.04.1978 прийнята на посаду прибиральниці у м. Козова об`єднанні підприємств громадського харчування (наказ №367"а" від 17.04.1978),

запис №2 - 01.11.1979 переведена на посаду кондитера ІІІ р. (наказ №150 від 01.11.1979),

запис №4 - 14.05.1982 звільнена з роботи у зв`язку з виїздом по комсомольській путівці на ударне будівництво, ст.38 КЗпП УРСР (наказ №98 від 14.05.1982),

запис №5 - 26.05.1982 прийнята штукатуром-маляром 2 розр. як прибувша по комсомольській путівці СУ-8 тресту «Комсомольськметалургстрой» (наказ №108-8 від 26.05.1982),

запис №6 - 15.08.1982 присвоєний 3 розряд штукатура-маляра (наказ №275 від 23.08.1982),

запис №7 - 18.10.1982 звільнена переводом в об`єднання громадського харчування ст.29 п.5 КЗпП РСФСР (наказ №335 від 26.10.1982),

запис №8 - 28.10.1982 прийнята по переводу кондитером ІІІ розряду в р-н «Корал» (наказ №205 від 28.10.1982),

запис №9 - 10.01.1985 ресторан «Корал» реорганізований в столову №80 (наказ №10 від 10.01.1985),

запис №10 - 29.06.1987 звільнена за власним бажанням за ст. 31 КЗпП РСФСР по догляду за дитиною дошкільного віку (наказ №68-к від 13.03.1987),

запис №11 - 15.10.1987 прийнята в бараночний цех машиністом закаточної машини в Комсомольський хлібозавод №1 (наказ №532 від 14.10.1987),

запис №12 - 19.11.1987 звільнена за ст. 31 КЗпП РСФСР за власним бажанням по догляду за дитиною дошкільного віку (наказ №25 від 19.11.1987),

запис №13 - 15.12.1987 прийнята кондитером 3 роз в столову №4 (наказ №1239 від 10.12.1987),

запис №14 - 05.09.1988 курси підвищення кваліфікації в м. Харкові (наказ №773 від 29.08.1988),

запис №15 - 31.10.1988 на підставі курсів підвищення кваліфікації присвоєний 4 роз. кондитера (наказ №1095 від 15.11.1988),

запис №16 - 30.05.1989 на підставі рішення кваліфікаційної комісії присвоєна кваліфікація кондитер 4 розряду столової №4 (наказ №135-к від 30.05.1989),

запис №17 - 28.06.1993 звільнена за ст.31 КЗпП РСФСР за власним бажанням (по догляду за дитиною до 14 років та у зв`язку з виїздом) (наказ №502 від 28.06.1993),

запис №18 - 05.08.1993 прийнята на роботу на посаду буфетчика ІV розряду в Об`єднанні підприємств громадського харчування Козівського райст (наказ №233 від 05.08.1993),

запис 319 - 16.07.1997 звільнена з роботи по власному бажанню за ст. 38 КЗпП України (наказ №80 від 16.07.1997),

запис №20 - 11.08.1997 прийнята на роботу в ВАТ "Планета" на посаду завідуючої їдальнею (наказ № 120 від 11.08.1997.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи протягом листопада 1978 року - липня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 20.11.1978 через внесення запису про зміну прізвища позивача без зазначення дати видачі свідоцтва про шлюб, то суд враховує таке.

На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.

Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналіз вказаних вище норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, установи, організації, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

З огляду на наведене зазначений недолік трудової книжки не може бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, наявність недоліку у заповненні трудової книжки позивача як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до страхового стажу спірних періодів, суд вважає необґрунтованим та безпідставним.

Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи протягом листопада 1978 року - липня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.11.1978.

Суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків , які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

У даному випадку відомості трудової книжки є достатніми документами для зарахування періодів роботи зазначений в ній.

При цьому суд перевіряє правомірність рішення відповідача виключно виходячи зі змісту такого рішення.

Крім того, щодо періодів роботи позивача з 01.01.1992 по 28.06.1993 на території російської федерації, то слід врахувати наступне.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент роботи позивача (далі Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992).

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.

З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.

Згідно вище зазначених записів №№5-17 трудової книжки НОМЕР_1 від 20.11.1978 на прізвище ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 26.05.1982 по 28.06.1993 працювала по комсомольській путівці на території російської федерації.

Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаних товариств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження стажу її роботи на території іншої держави - російської федерації, тому такий стаж підлягає визнанню на території України.

Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача вищевказаних періодів роботи в російській федерації з огляду на те, що російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 суд вважає необґрунтованими, оскільки лише 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу спірні періоди роботи, тоді як документи, що були надані із заявою про призначення пенсії, містять всі необхідні відомості, для врахування спірних періодів до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV.

Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового стажу періоду догляду за дітьми до досягнення ними 3-річного віку, то суд зазначає таке.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 24.05.1985 року, позивач є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується також свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 від 08.08.2001 (з ОСОБА_6 ) та свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_5 від 20.07.2018 (з ОСОБА_7 )

Також в матеріалах справи містяться копії свідоцтв про народження сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_6 від 19.09.1994 та дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_7 від 19.09.1994.

Слід зазначити, що пунктом 16 статті 11 Закону №1058-IV передбачено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, особи, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та непрацюючі особи, які доглядають за дитиною віком від одного до трьох років.

Згідно статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку

Вище зазначені положення статті 56 Закону №1788-XII, передбачають можливість зарахування до страхового стажу часу догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, та пункт 11 Порядку №637 визначає, що підставою для врахування цього стажу є свідоцтва про народження дітей і документи про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Таким чином за встановлених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №192250010640 від 22.12.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Також з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період роботи з листопада 1978 року - липня 1997 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.11.1978, який включає і період роботи з 01.01.1992 по 28.06.1993 на території російської федерації та догляду за дітьми, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ними трирічного віку.

При цьому повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов`язку суб`єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття оспорюваного рішення, не звільняє позивача від обов`язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню у визначений судом спосіб.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн, сплачений відповідно до квитанції №27 від 16.01.2026.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.12.2025 №192250010640 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з листопада 1978 року по липень 1997 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.11.1978.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 28 травня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 54008, код ЄДРПОУ: 13844159).

Головуючий суддя Мартиць О.І.