Рішення № 136962522, 29.05.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.05.2026 Справа №607/7080/26 Провадження №2/607/4383/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути з відповідача в свою користь заборгованість за Договором № 547906-КС-002 про надання кредиту від 15.08.2025, що становить 18857,82 грн.

Позов мотивовано тим, що 15.08.2025 ТОВ «БІЗПОЗИКА» та ОСОБА_1 уклали Договір № 547906-КС-002 про надання кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 17000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало.

До теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором № 547906-КС-002 про надання кредиту належним чином не виконав, утворилась заборгованість у розмірі 18857,82 грн, що складається з: прострочених платежів по тілу кредиту - 9931,88 грн; прострочених платежів по процентах - 4 171,44 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ - 4 754,50 грн.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову та вважає заявлені вимоги необґрунтованими, недоведеними і такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивачем не доведено належним чином самого факту укладення кредитного договору, а також факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Надана до матеріалів справи копія кредитного договору №45555216 від 25.09.2025 не містить підпису відповідача, так само як і графік платежів та паспорт споживчого кредиту.

Відсутність підписів свідчить про те, що відповідач не був належним чином ознайомлений із істотними умовами кредитування, не погоджувався із розміром процентної ставки, строками повернення кредиту та порядком нарахування платежів.

Крім того, позивач не надав суду жодних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фактичне перерахування кредитних коштів відповідачу.

Відповідач також звертає увагу суду на те, що позивач посилається на Правила надання фінансових послуг, які нібито є невід`ємною частиною договору, однак не надав доказів того, що саме з цими Правилами відповідач був ознайомлений на момент укладення договору. З огляду на змінний характер таких правил та їх розміщення на вебсайті кредитодавця, без підпису позичальника вони не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Відповідач вважає, що позивач не довів погодження сторонами усіх істотних умов договору у передбаченому законом порядку.

Окремо відповідач зазначає, що умови кредитного договору порушують його права як споживача фінансових послуг. Процентна ставка та порядок нарахування процентів є неспівмірними, несправедливими та фактично призводять до надмірного фінансового навантаження на позичальника. При цьому позивач продовжує нарахування процентів після закінчення строку кредитування, що суперечить положенням цивільного законодавства та усталеній практиці Верховного Суду. Після спливу строку кредитування кредитор втрачає право нараховувати договірні проценти та неустойку, а правовідносини сторін переходять у площину охоронних правовідносин, які регулюються положеннями статті 625 ЦК України.

На переконання відповідача, позивач фактично обмежився поданням копій непідписаних документів та одностороннього розрахунку заборгованості, що не може вважатися достатнім доказом існування грошового зобов`язання та його розміру.

З урахуванням викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх недоведеністю, відсутністю належних доказів укладення та виконання кредитного договору, а також недоведеністю правових підстав для стягнення заявленої заборгованості.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання свого представника не направив, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, звернувся в суд із заявою,в якій просив розглядати справу в його відсутності.

Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 15.08.2025 в електронній формі уклали Договір № 547906-КС-002 про надання кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надає Позичальнику Кредит в розмірі 17000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію у порядку та на умовах, визначених цим Договором, строк, на який надається Кредит 16 тижнів до 05.12.2025.

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-1632 номер телефону: НОМЕР_1 15.08.2025 09:11:05, що видно із візуальної форми послідовності дій Клієнта* ОСОБА_1 та Товариства (ТОВ «БІЗПОЗИКА»), щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 547906-КС-002 від 15.08.2025р. в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.bizpozyka.co..

Як видно із підтвердження ТОВ «ПрофілГід», інформації АТ "КБ Приватбанк» та банківської виписки, 15.08.2025 здійснене успішне зарахування коштів на карту, яка належить позичальнику № НОМЕР_2 на суму 17000 грн за договором №547906-КС-002.

З довідки про стан заборгованості видно, що заборгованість ОСОБА_1 за Договором № 547906-КС-002 про надання кредиту від 15.08.2025, становить 18857,82 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9931,88 грн; суми прострочених платежів по процентах - прострочених платежів по процентах - 4 171,44 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до статті 625 ЦКУ - 4754,50 грн.

Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Судом першої інстанції вірно визначено, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 15.08.2025 уклали Договір № 547906-КС-002 про надання кредиту у розмірі 17000,00 грн.

ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 17000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника, що підтверджується довідкою та банківською випискою, які досліджені судом.

Як вбачається з Кредитного договору, в його змісті зазначено персональні дані відповідача, зокрема: місце проживання: АДРЕСА_1 паспорт: НОМЕР_3 виданий ТЕРНОПІЛЬСЬКИМ МВ УМВС УКРАЇНИ В ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛ. 30.01.2008 РНОКПП НОМЕР_4 Номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_2 , засоби зв`язку з Позичальником: Телефонний: НОМЕР_5 , Електронний: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а сам договір підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису із використанням одноразового ідентифікатора, що зафіксовано в інформаційно-комунікаційній системі.

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».

Суд відхиляє покликання представника на те, що договір підписаний не відповідачем, оскільки у вказаному договорі наявні його особисті дані, зокрема, дата народження, серія та номер паспорта, податковий номер, зареєстроване місце проживання, номер платіжної карти, яка належить відповідачу. Доказів того, що відповідач звертався із скаргами щодо фальсифікацій договору позики в правоохоронні органи не надано.

Довідки про ідентифікацію в електронно-комунікаційній системі містять всі реквізити офіційного документа, підписані посадовою особою товариства - директором, який несе відповідальність за достовірність відомостей, які в ньому зазначені, в тому числі і кримінальну за статтею 358 КК України, є належним, допустимим письмовим доказом у справі, а заперечення з цього приводу відповідача не підтверджені.

Заперечуючи проти позову, відповідач не надав доказів неотримання коштів, зокрема, тих, які перебувають у його розпорядження - відомості про наявність в нього карткового рахунку, надходження на нього коштів. Крім того, відповідач частково оплачував заборгованість по кредиту.

Позивачем нарахована комісія, яка передбачена договором.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21 викладено правові висновки, що оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 140, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

У кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням та обслуговування кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту у, тому, суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, суд враховує, що сторони погодили стандартну відсоткову ставку в розмірі 1% за кожен день користування кредитом, та такий розмір кредитної ставки відповідає максимально дозволеному статтею 8 Законом України «Про споживче кредитування».

Встановлення додаткової комісії фактично призводить до перевищення граничного розміру плати за користування кредитом, передбаченого статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування»

Тому, умови кредитного договору, щодо сплати комісії є нікчемними, а сплачені відповідачем кошти та спрямовані на погашення комісії слід зарахувати на погашення суми кредиту та відсотків.

Визначаючи розмір заборгованості, суд виходить із такого.

Як видно із розрахунку заборгованості, 29.08.2025 відповідачем було сплачено кошти в сумі 1760,00 грн, які кредитор безпідставно спрямував на погашення комісії. Враховуючи нікчемність умов про нарахування комісії, вказані кошти підлягають зарахуванню як погашення тіла кредиту.

У зв`язку з цим, починаючи з 30.08.2025, відсотки слід обраховувати із фактичного залишку тіла кредиту, що становить 15240,00 грн (17 000,00 грн - 1760,00 грн), де 1 % за день користування складає 152,40 грн.

Відсотки за період із 30.08.2025 по 12.09.2025 (14 днів) становлять 2 133,60 грн (14 Х 152,40).

12.09.2025 відповідачем на погашення заборгованості здійснено платіж на загальну суму 4310,00 грн. За рахунок цих коштів повністю погашено нараховані відсотки в сумі 2133,60 грн, а залишок платежу в розмірі 2176,40 грн спрямовано на погашення тіла кредиту. Таким чином, заборгованість за тілом кредиту, починаючи з 13.09.2025, становила 13 063,60 грн, а розмір відсотків за один день користування - 130,64 грн (точне значення: 130,636 грн).

За період із 13.09.2025 по 25.09.2025 (13 днів) розмір нарахованих відсотків становить 1 698,27 грн (13 Х 130,636).

25.09.2025 відповідачем здійснено платіж на суму 4310,00 грн, яким повністю погашено відсотки в сумі 1698,27 грн, а залишок коштів у розмірі 2611,73 грн спрямовано на зменшення тіла кредиту. Відтак, заборгованість за тілом кредиту, починаючи з 26.09.2025, становила 10 451,87 грн, а розмір відсотків за день - 104,52 грн (точне значення: 104,5187 грн).

За період із 26.09.2025 по 22.10.2025 (27 днів) розмір нарахованих відсотків становить 2 822,00 грн (27 Х 104,5187).

22.10.2025 відповідачем здійснено платіж у розмірі 8100,00 грн, з яких 2822,00 грн спрямовано на відсотки, а 5278,00 грн - на тіло кредиту. Заборгованість за тілом кредиту з 23.10.2025 становила 5173,87 грн, а щоденний відсоток - 51,74 грн (точне значення: 51,7387 грн).

За період із 23.10.2025 по 25.10.2025 (3 дні) нараховано відсотків у сумі 155,22 грн (3 Х 51,7387).

25.10.2025 відповідач вніс платіж у розмірі 4493,19 грн, яким повністю закрила нараховані відсотки (155,22 грн), а залишок платежу в розмірі 4337,97 грн спрямувала на зменшення основного боргу. Після цього залишок заборгованості за тілом кредиту склав 835,90 грн (5173,87 - 4 337,97), а щоденний відсоток знизився до 8,36 грн (точне значення: 8,359 грн).

За період із 26.10.2025 по 05.12.2025 (закінчення строку кредитування, що становить 41 день) на залишок боргу нараховано відсотки в розмірі 342,72 грн (41 Х 8,359).

На підставі викладеного суд вважає підтвердженою заборгованість відповідача за тілом кредиту в розмірі 835,90 грн та за відсотками у розмірі 342,72 грн, а всього на загальну суму 1 178,62 грн. Тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також, в період дії воєнного стану, в силу вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не може нараховуватися та підлягають списанню суми передбачені статтею 625 цього Кодексу, а також неустойка (штраф, пеня) за таке кредитного зобов`язання.

Покликання позивача на Закон України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень суд відхиляє, оскільки відповідні зміни у пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо всіх кредитних договорів, в тому числі і споживчих, не вносилися та є чинними.

Більше того, як видно із наданого розрахунку, відповідачем нараховано відсотки згідно статті 625 ЦК України у період строку кредитування, разом із відсотками за користування кредитом.

Разом з тим, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28).

Тому, не підлягає до задоволення вимога про стягнення процентів згідно статті 625 ЦК України у розмірі 4 754,50 гривень.

Щодо доводів представника відповідача, що умови договору є несправедливими, суд зауважує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)

Тому, оскільки судом встановлено, що зміст договору містить всі істотні умови договору позики, підписаний сторонами, зважаючи на те, що презумпція правомірності правочину не спростована, у встановленому законом порядку договір у встановленому порядку не визнавалися недійсними, а тому всі права, набуті сторонами договору за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, в тому числі і по сплаті відсотків, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, відсотки за користування кредитом не є компенсацією (неустойка, штраф, пеня) в розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну особу від відповідальності за порушення зобов`язання.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18).

Суду не надано доказів повернення відповідачем отриманих коштів та процентів, які нараховані в межах строку кредитування, а тому, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 835,90 грн та за відсотками у розмірі 342,72 грн, а всього на загальну суму 1178,62 грн.

Позивач поніс витрати судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 гривень.

Судом задоволено позов на суму 1178,62 грн із 18857,82 грн, що становить 6,25 %.

В силу статті 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 166,40 (6,25 % від 2662,40) гривень судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 258, 259, 264, 265, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» 1178 гривень 62 копійок заборгованості за Договором № 547906-КС-002 про надання кредиту від 15.08.2025 та 166 гривень 40 копійок сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», ел. пошта office@bizpozyka.com, тел. +38(096)-321-83-09, адреса: 01133, місто Київ, Лесі Українки, будинок 26, офіс 411, ЄДРПОУ 41084239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий суддя В. М. Позняк