Рішення № 136961434, 28.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/32226/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 14.05.2025 надійшов позов військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 12901,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до довідки-розрахунку №7 від 02.01.2024 р., нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період 24.12.2024 р.-31.12.2024 р. штабсержанту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на виконання наказу №5624-АГ від 31.12.2024 р. «Про призначення службового розслідування», нараховано та сплачено щомісячне грошове забезпечення на загальну суму 10604 грн. 70 коп. за період фактичного невиконання обов`язків військової служби у зв`язку з самовільним залишенням місця тимчасової дислокації підрозділу. Відповідно до відомості №8-25 щодо визначення залишкової вартості військового майна на утримання коштів за втрачене майно штаб-сержантом ОСОБА_1 на 15 січня 2025 року, а саме: Сумка-підсумок бойова А-30 у кількості 2 шт., загальною вартістю 630 грн. 60 коп. та рюкзак бойовий індивідуальний MIL-TEK 36л у кількості 1 шт., загальною вартістю 1665 грн. 84 коп. - вищезазначеним військовослужбовцем було втрачене наступне майно: рюкзак бойовий індивідуальний 1 шт., сумка підсумок бойовий А-30 - 2 шт.

Позивач також вказує у позові, що до місця проходження служби штаб-сержант ОСОБА_1 , не повернувся, матеріальну шкоду завдану державі в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), своїми неправомірними (протиправними) діями, що полягають у самовільному залишення місця тимчасової дислокації підрозділу та матеріально завданої шкоди, не відшкодував.

Ухвалою судді від 29.09.2025 року заяву військової частини НОМЕР_4 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду задоволено, поновлено військовій частині НОМЕР_4 пропущений строк на звернення до суду з даною позовною заявою, прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвала від 29.09.2025 року направлялась за відомим відповідачу місцем проживання відповідача.

Також судом було опубліковано оголошення про відкриття провадження в даній адміністративній справі.

Станом на дату вирішення даної справи, відзиву на позов до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22 листопада 2023 року №852-ОС, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-028610), зарахованого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 26.10.2023 № 1546-ОС у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 22 листопада 2023 року.

Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22 травня 2024 року № 687-ОС призначено штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-028610), на посаду інспектора прикордонної служби вищої категорії начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), звільнивши з посади інспектора прикордонної служби 1 категорії начальника третьої групи мінометів вогневого відділення першого відділу прикордонної служби (тип С) (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), згідно з підпунктом 4 пункту 93 розділу IV Положення (на вищу посаду - у порядку просування по службі). Вважати таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою з 22 травня 2024 року, згідно із підпунктом 5 пунктом 307 Положення.

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.12.2024 року № 1753-ОС Про особовий склад виключено з усіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-028610), інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ), як такого, що не повернувся після проходження ВЛК в ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ч НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ), до місця тимчасової дислокації першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби третьої прикордонної комендатури швидкого реагування в Сумську області, з 24 грудня 2024 року та вважати тимчасово відсутнім з 24 грудня 2024 року, згідно з пунктом 18 частини 1 розділу III Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України.

Наказом НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 31.12.2024 року № 5624-АГ з метою з`ясування причин та обставин викладених в рапорті коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону підполковника ОСОБА_2 від 28.12.2024 №22.3/70356/24-Вн, щодо факту неприбуття після проходження військово-лікарської комісії до пункту тимчасової дислокації підрозділу штаб-сержанта ОСОБА_1 відповідності до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2021 №815, зареєстрованим Міністерством юстиції України від 14.01.2022 № 39/37375 призначено службове розслідування.

21.01.2025 року за результатами службового розслідування щодо факту неприбуття 24.12.2024 після проходження військово-лікарської комісії до пункту тимчасової дислокації підрозділу ( АДРЕСА_4 ) інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальника першого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування штаб-сержанта ОСОБА_1 складено висновок, яким встановлено, що: ...Враховуючи вищевикладене, здійснивши аналіз матеріалів службового розслідування, комісія по проведенню службового розслідування дійшла таких висновків:

1. Факт не прибуття до тимчасового пункту дислокації підрозділу в АДРЕСА_4 штаб-сержанта ОСОБА_3 - підтверджено.

2. Між умисними неправомірними діями штаб-сержанта ОСОБА_3 та їх наслідками є прямий причинний зв`язок.

3. В діях штаб-сержанта ОСОБА_3 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України, а саме: самовільне залишення військової частини або місця служби, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

4. Обставин, що пом`якшують відповідальність військовослужбовця - не встановлено.

5. Діями штаб-сержанта ОСОБА_3 нанесено матеріальну шкоду державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виразилась в безпідставно сплаченому грошовому забезпеченні за період з 24.12.2024 по 31.12.2024 на суму 10 604,70 грн. (десять тисяч шістсот чотири грн. 70 коп.).

6. Діями штаб-сержанта ОСОБА_3 нанесено матеріальну шкоду державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 на суму у розмірі: 2296,44 грн. (дві тисячі двісті дев`яносто шість грн. 44 коп.), згідно до відомостей щодо визначення залишкової вартості військового майна.

Відповідно до довідки-розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення від 02.01.2025 року № 7 відповідачу було виплачено грошове забезпечення за період з 24.12.2024 року по 31.12.2024 року на загальну суму 10604,70 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).

Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. На підставі ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).

Відповідно до п. 1 розділу І Інструкції №558, ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).

Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.

Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.

Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.

У спірних правовідносинах висновком службового розслідування встановлений факт нез`явлення після проходження в Одеському військово-медичному клінічному центрі військово-лікарської комісії до місця тимчасової дислокації штаб-сержанта ОСОБА_1 , а саме, з 24.12.2024 року він відсутній на військовій службі без поважних причин.

Також позивачем встановлено, що в період з 24.12.2024 по 31.12.2024 відповідачу було нараховано та сплачено грошове забезпечення, протягом якого відповідач фактично не виконував обов`язки військової служби оскільки в умовах воєнного стану самовільно залишив місце тимчасової дислокації підрозділу, таким чином не мав правових підстав на отримання коштів у вигляді грошового забезпечення за зазначений період на загальну суму 10604,70 грн.

Суд у межах спірних правовідносин не вдається до перевірки дій посадових осіб позивача, які нараховували та виплачували кошти позивачеві під час його фактичної відсутності у військовій частині.

Разом із тим, на переконання суду, надані позивачем докази підтверджують те, що безпідставне отримання відповідачем грошового забезпечення в сумі 10604,70 грн є наслідком зокрема його недобросовісних дій.

Отже, в силу вищевказаних вимог ЦК України такі кошти підлягають поверненню платнику, а позовні вимоги в цій частині задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (реквізити для зарахування коштів на спеціальний фонд - інші джерела власних надходжень (1002030) (для здійснення відшкодування вартості привласненого майна): розрахунковий рахунок UA828201720343221001302001676, МФО 820172, банк Державна казначейська служба України ЄДРПОУ 45144484; розрахунковий рахунок UA068201720343140001000001676, Державна казначейська служба України, м. Київ, ЄДРПОУ 45144484) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 10604,70 (десять тисячі шістсот чотири грн 70 коп.).

Що ж до стягнення з відповідача залишкової вартості військового майна на утримання коштів за втрачене ОСОБА_1 майно у сумі 2296,44 суд зазначає.

Так, у позовній заяві позивач в обґрунтування таких позовних вимог посилається на Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Згідно з відомістю № 8-25 щодо визначення залишкової вартості військового майна на утримання коштів за втрачене майно штаб-сержантом ОСОБА_1 за 15 січня 2025 року вартість втраченого відповідачем майна, яке було видане йому у тимчасове користування згідно журналу обліку матеріальних засобів становить 2296,44 грн.

Відповідно до висновку службового розслідування від 21.01.2025 року встановлено, що діями штаб-сержанта ОСОБА_1 нанесено матеріальну шкоду державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 на суму у розмірі: 2296,44 грн. (дві тисячі двісті дев`яносто шість грн. 44 коп.), згідно до відомостей щодо визначення залишкової вартості військового майна.

Вказані висновки ґрунтуються на поясненнях сержанта із матеріального забезпечення - начальника відділення забезпечення першого відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування майстер-сержанта ОСОБА_4 , відповідно до яких перелік майна виданого в тимчасове користування штаб-сержанту ОСОБА_5 , яке не було повернуто до підрозділу у зв`язку з тим, що вище зазначеним військовослужбовцем було втрачене наступне майно: рюкзак бойовий індивідуальний - 1 шт.; сумка - підсумок бойовий А-30 - 2 шт., про що штаб-сержант ОСОБА_6 своєму безпосередньому командиру та/або сержанту із матеріального забезпечення - начальнику відділення забезпечення першого відділу прикордонної служби третьої прикордонної комендатури швидкого реагування майстер-сержанту ОСОБА_7 доповідь не здійснював, чим порушив вимоги ст. 12, частини 1, Розділу 1 Статуту Внутрішньої Служби Збройних Сил України.

Відтак, з викладеного вбачається, що в даній частині позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача відшкодування завданої останнім матеріальної шкоди у вигляді компенсації частини вартості втраченого майна, виданого у тимчасове користування.

Згідно ст. 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пункту 31 Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 року №748 (далі - Положення №748) відповідальність за нестачу військового майна несуть матеріально відповідальні особи.

Рішення про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок нестачі військового майна, і про ступінь відповідальності винних осіб приймається на підставі матеріалів інвентаризації, під час проведення якої встановлено причини, розмір шкоди та винних осіб, або результатів розслідування. Заподіяна шкода відшкодовується винними особами у порядку, передбаченому законодавством. У разі коли винних осіб не встановлено або за рішенням суду відмовлено у стягненні з них відшкодування, військове майно списується в установленому порядку (пункт 32 Положення №748).

Відповідно до пункту 2 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 року №440, матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначені в Законі України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

За приписами п. 4 ст. 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Положеннями ч. 1-3 ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених ст.9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Згідно з ч. 2, 6, 7 ст. 8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Статтею 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону (ч.1).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (ч. 2).

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування (ч. 4).

Відтак, з викладеного вбачається, що військовослужбовець зобов`язаний відшкодувати матеріальну шкоду у разі встановлення факту завдання ним такої шкоди за результатами службового розслідування, яким встановлено його протиправну поведінку, причинний зв`язок між його поведінкою та шкодою на наявність вини військовослужбовця у завданні шкоди, та за обов`язкового прийняття на підставі акту службового розслідування відповідного наказу про притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Суд зазначає, що позивачем до суду не було надано наказу про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за втрату майна, який у відповідності до статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» є підставою для звернення позивача до суду з вимогами щодо відшкодування шкоди за втрату відповідачем майна.

Відтак, позовні вимоги позивача в частині стягнення заподіяної шкоди у розмірі 2296,44 грн задоволенню не підлягають.

За приписами частини 1 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №61 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст.90 КАС України).

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 94, 139, 241-246, 250, 251, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (реквізити для зарахування коштів на спеціальний фонд - інші джерела власних надходжень (1002030) (для здійснення відшкодування вартості привласненого майна): розрахунковий рахунок UA828201720343221001302001676, МФО 820172, банк Державна казначейська служба України ЄДРПОУ 45144484; розрахунковий рахунок UA068201720343140001000001676, Державна казначейська служба України, м. Київ, ЄДРПОУ 45144484) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 10604,70 (десять тисячі шістсот чотири грн 70 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Відповідач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя О.А. Вовченко