Рішення № 136960031, 29.05.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/11742/26

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінвін» до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправнми, скасування рішення та картки відмову,

установив:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінвін» (далі позивач, ТОВ «ФК «Фінвін») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі відповідач, Житомирська митниця) про коригування митної вартості від 12 лютого 2026 року №UA101000/2026/000011/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2026/000116.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості безпідставне, оскільки не доведено правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості, а зазначені в рішенні митниці причини не є належним доказом невірного визначення митної вартості декларантом. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем. Відтак, на думку позивача, у Житомирської митниці не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості автомобіля.

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

20 квітня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Вказує, що товар задекларовано на умовах поставки FCA Normanton GB. Разом з тим до митного оформлення була надана Специфікація №1, де умовами поставки визначені умови EXW (Pope Street Normanton WF6 2TA, UK). Додатково зауважує, що надана до митного оформлення СМR б/н від 03 лютого 2026 року не містить жодних відміток митних органів України про перетин кордону, що є невиконанням пункту 3.11 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні транзитних переміщень, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 жовтня 2012 року №1066, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 грудня 2012 за №2120/22432. Акцентує увагу, що платіжна інструкція №18 від 30 січня 2026 року не була взята до уваги, оскільки не містила обов`язкових реквізитів, визначених Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національним банком України від 28 липня 2008 року №216, зокрема підпису(ів) (власноручного(их)/електронного(их)) відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатись рахунком (підпункт 13 пункту 14 розділу ІІ Положення). Зауважує, що платіжна інструкція в іноземній валюті це розпорядження щодо виконання платіжної операції, яку ініціатор має право відкликати до списання коштів з рахунку платника або до настання дати валютування платіжної інструкції, тому не є підтвердженням фактичного переказу коштів на рахунок продавця. Документу, який підтверджує факт оплати товару, а саме SWIFT, до митного оформлення надано не було, а наданий банківський документ не міг бути взятий до уваги, оскільки не містить інформації щодо фактичного перерахування коштів за кордон. Також звертає увагу, що наданий декларантом інвойс №3204660 від 03 лютого 2026 року не підписаний та не скріплений печаткою жодної сторони, що може свідчити про відсутність схвалення даного документу за вказаними умовами продажу, у тому числі, щодо ціни товару. Крім того, при наданні оцінки інвойсу інспектором митного органу була виявлена чергова розбіжність, а саме: даний документ міститься посилання на Контракт №XSHS, але до митного оформлення був наданий Контракт з іншим номером (№23-01/1 від 23 січня 2026 року). Наголошує, що у порушення Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №599 до митного оформлення декларант не надав калькуляції транспортних витрат, незважаючи на те, що під час електронного листування його було повідомлено про необхідність подання такого документа. Зауважує, що надана декларантом до митного оформлення копія митної декларації країни відправлення №26GB1DJ9GIA30E4AA4 від 04 лютого 2026 року містила ряд відмінностей від інформації, зазначеній у поданій для митного оформлення декларації, а саме інший класифікаційний код та вагу товару. Акцентує увагу, що розбіжність з митною вартістю товарів по раніше оформлених митних деклараціях є лише підставою для поглибленого та всебічного вивчення документів, наданих до митного оформлення, а рішення про коригування митної вартості товару митним органом приймається за результатами розгляду таких документів (а не як результат спрацювання системи управління ризиками та виявлення розбіжностей у вартостях товару). Оскільки у розглядуваній ситуації інспектором митниці було виявлено ряд розбіжностей та неточностей при досліджені наданих документів, саме тому митним органом було прийняте відповідне рішення.

Також відповідачем подано клопотання про призначення справи до розгляду у судовому засіданні, за наслідками розгляду якого судом 23 квітня 2026 року постановлено ухвалу про його задоволення.

12 травня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідно до пункту 2.4. Контракту умови поставки можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, про що підписується додаткова угода, а відтак, вказаним пунктом Контракту сторонам надано право змінювати умови поставки товару. З урахуванням вказаного Контракту, його сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 від 23 січня 2026 року, яка є невід`ємною частиною цього Контракту, положеннями пункту 1 якої зазначено наступне: «У відповідності до умов контракту, передбачених пунктом 2.4, сторони домовились одноразово змінити умови поставки Товару, здійснити його поставку на умовах FCA». Зазначена додаткова угода є чинною та застосована у розглядуваному випадку, що підтверджується інвойсом № 3204660 та іншими документами. Стверджує, що товар перевозився виключно силами самого імпортера, тому, на переконання позивача, надання СМR накладної у такому випадку взагалі не вимагалося. Зауважує, що додана до митного оформлення платіжна інструкція в іноземній валюті № 18 від 30 січня 2026 року містить відмітки про виконання банком платежу, про що у правому нижньому кутку є відповідна відмітка з зазначенням дати виконання. Крім того, вказана платіжна інструкція сформована за допомогою системи iBank2UA це система клієнт-банк (інтернет-банкінг для юридичних осіб) в електронній формі. Зазначене підтверджується відомостями, які містяться у самій платіжній інструкції в іноземній валюті. Зауважує, що при електронній ідентифікації клієнта банком, за допомогою кваліфікованого електронного підпису, його підпис на платіжних документах не вимагається. Вказаний документ підписаний електронним підписом директора та платіж був офіційно прийнятий банком до виконання. Крім того, звертає увагу суду, у цій платіжній інструкції в іноземній валюті в кінці цього документу зазначено наступне: «Документ з ID 401039352 прийнято 30.01.2026 10:55 по системі iBank2UA ЕП Є КОРЕКТНИМ». Окрім того, зауважує, що Верховний Суду у постановах від 12 березня 2020 року у справі №804/6243/14, від 07 травня 2020 року у справі №1.380.2019.00162, від 02 березня 2021 року у справі №380/842/20 зазначив, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Звертає увагу, що у матеріалах цієї судової справи знаходиться офіційний лист за підписом директора AFI-RESALE (Richard Saunders), в якому останнім визнано друкарську помилку у вищевказаному рахунку фактурі (інвойсі) та підтверджено, що правильний Контракт у даному інвойсі № 3204660 Контракт саме за № 23-01/1 від 23 січня 2026 року («contract number is 23-01/1 date 23/01/2026»). Покликаючись на приписи цивільного законодавства, стверджує, що відсутність у Контракті умови щодо строку його дії не є підставою для невизнання його як належного документа та не впливає на достовірність заявленої митної вартості товару. Акцентує увагу, що наказ Міністерства фінансів України № 599, на який посилається відповідач у своєму оскарженому рішенні, містить лише приблизний перелік документів, які можуть бути подані декларантом або уповноваженою ним особою для підтвердження витрат на транспортування. Вичерпного переліку документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів та які можуть бути подані під час митного оформлення оцінюваних товарів, законодавством України з питань державної митної справи не встановлено.

Того ж дня до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач наполягає на відмові в задоволенні позову. Звертає увагу, що калькуляцію транспортних витрат декларанта митний орган зміг ознайомитися тільки в суді, після її долучення до відповіді на відзив. Просить суд звернути увагу таку обставину та врахувати, оскільки у митного органу була відсутня можливість надання оцінки такому документу при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів. З цього приводу у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі №810/2618/17 зазначено: «Дослідження судом обставин, які не були досліджені органом доходів і зборів при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів, є не що інше, як виконання судом функції митного контролю замість органу доходів і зборів, а тому суперечить частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також не відповідає конституційному принципу розподілу влад».

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, наведені у заявах по суті спору. Пояснити суду, яким чином митний орган міг пересвідчитися в умовах поставки, які визначені сторонами договору з наданих до митного оформлення документів, не зміг. Відповідь на питання суду про те, чому під час проведення консультацій з митним органом та на пропозицію останнього декларантом не була надана калькуляція транспортних витрат, яка долучена до відповіді на відзив, представник позивача також не надав.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

На підставі положень частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на надходження клопотань учасників справи 12 травня 2026 року судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження, яка внесена до протоколу судового засідання.

18 травня 2026 року до суду надійшла заява позивача з долученими до неї належними копіями експортної декларації та технічного паспорту на товар. Також надано суду докази понесених витрат на правничу допомогу.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що 10 лютого 2026 року до митного органу подано митну декларацію № 26UA101020003682U1, відповідно до якої отримувачем товару являється ТОВ «ФК «Фінвін», товар «Т/з спеціального призначення, автопідйомник з люлькою, б.в 1 шт. Марка MAN; модель TGM 18.280; номер шассі НОМЕР_1 ; робочий об`єм циліндрів 6870 см. куб.; такий, що був у використанні; тип двигуна дизельний; такий, що був у використанні; двигун 21821245782129; колісна формула 4х2; календарний рік виготовлення 2009 р.; модельний рік виготовлення 2009 р.; робоча висота підйому 45 м; вантажопідйомність 600 кг. призначення для підіймання людей з інструментами для різного виду ремонтних та монтажних робіт на висоті. Пристрої, що дають можливість виконувати визначені не транспортні функції: підйомна установка марки WUMAG WT450 С.Н.21450412, кількість підйому людей 6; для цивільного призначення.».

Для підтвердження заявленої митної вартості до митної декларації надано такі документи:

договір купівлі продажу (4100) №23-01/1 від 23 січня 2026 року;

доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) (4103) №1 від 23 січня 2026 року;

рахунок фактура (0380) №3204660 від 03 лютого 2026 року;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (2800) №43394821549 від 04 грудня 2024 року;

автотранспортна накладна CMR (0730) №б/н від 03 лютого 2026 року;

платіжні документи, що підтверджують вартість товару (3002) №18 від 30 січня 2026 року;

документ, що підтверджує вартість перевезення товару (3007) №б/н від 09 лютого 2026 року;

копія декларації країни відправлення (9610) №26GB00006007BLJSK від 03 лютого 2026 року.

Під час проведення консультації митний орган 11 лютого 2026 року запропонував імпортеру надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість, а саме:

1) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів

2) виписку з бухгалтерської документації (в т.ч для підтвердження транспортних витрат);

3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією;

4) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

5) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом).

Декларантом надано лист продавця, який підтверджує допущення помилки у інвойсі в частині реквізитів контракту.

12 лютого 2026 року митний орган повідомив декларанта, що заявлена ним митна вартість товарів не може бути визначена. Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, декларантом не надані такі додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) висновок про вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.

За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до статей 59, 60 Митного кодексу України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за митною ціною договору, а саме відсутнє одночасне співпадіння таких умов як: фізичні характеристики, якість та репутація на ринку, країна виробництва, виробник, наявність торговельної марки. При цьому декларантом під час проведення з ним консультацій такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г на основі віднімання та додавання вартості не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. За умовами статей 62, 63 Митного кодексу України така інформація надається декларантом. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення за декларантом консультацій, такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей у цьому випадку не можуть бути застосовані. Враховуючи неможливість застосування попередніх методів, керуючись положеннями частини 8 статті 57 та частини 1 статті 55 Митного кодексу України, можливо застосувати другорядний метод 2ґ резервний, відповідно до статті 64 Митного кодексу України з використанням способу, який не суперечить законам України, і є сумісним з відповідними принципами і положеннями ГАТТ, який щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами рівнях митної вартості.

Внаслідок опрацювання документів прийнято рішення про коригування митної вартості від 12 лютого 2026 року №UA101000/2026/000011/1 з обґрунтуванням причин коригування митної вартості (гр.33).

У рішенні зазначено причини неможливості застосування методу 2а у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні товари. Митна вартість визначена за методом 2б за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості подібного товару за МД № 25UA205140033122U0 від 26.05.2025 « 1.Автомобіль спеціального призначення автовишка, оснащений платформою (люлькою) для піднімання людей на висоту на шасі вантажного автомобіля;-Б/в автовишка Ruthmann T 400 с.н.: НОМЕР_2 , 2014 рік на шассі MAN TGM 18.290. Марка: MAN; Модель: TGM 18.290; Номер шасі: НОМЕР_3 ; Загальна кількість місць включаючи водія:2Колісна формула: 4х2; Рік виготовлення: 2014; Модельний рік виготовлення: 2014; Тип двигуна: дизель; Робочий об`єм циліндрів двигуна: 6871 см3; Потужність:213 кВт; Вага:16260 кг; Повна маса 18000 кг.; Торгова марка: MAN; Виробник: MAN; Країна виробництва: EU» 141272,28 GPB за одиницю з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Також 12 лютого 2026 року митним органом оформлено карту відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2026/000116.

Не погоджуючись із коригуванням митної вартості товару вище вказаними рішенням та карткою відмовою, ТОВ «ФК «Фінвін» звернулося з цим позовом до суду.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 341 частини 1 статті 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок фактура (інвойс), або рахунок проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов`язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Суд зазначає, що Житомирською митницею в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що заявлена декларантом митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, а документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема зауважує, що при митному оформлені встановлено, що товар задекларовано на умовах поставки FCA Normanton GB. Разом з тим до митного оформлення була надана Специфікація №1, де умовами поставки визначені умови EXW (Pope Street Normanton WF6 2TA, UK). Наданий банківський документ не міг бути взятий до уваги, оскільки не містить інформації щодо фактичного перерахування коштів за кордон. У порушення Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №599 до митного оформлення декларант не надав калькуляції транспортних витрат.

З огляду на зазначене у митного органу виникли сумніви у достовірності заявленої митної вартості товару.

З метою усунення таких сумнівів позивачу було запропоновано надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:

транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів

виписку з бухгалтерської документації (в т.ч для підтвердження транспортних витрат);

висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією;

договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом).

Декларант надав лист продавця про допущення у інвойсі помилки щодо реквізитів контракту.

Наведене обумовило прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості, в якому зазначені доводи, що були викладені вище.

Надаючи оцінку твердженням митного органу, суд зауважує на таке.

Між позивачем, як покупцем та ALFI-UPLIFT LІМІTЕD, як постачальником, 23 січня 2026 року підписаний Контракт №23-01/1 (далі Контракт), який викладений одночасно англійською та українською мовами.

Відповідно до умов названого Контракту предметом є поставка рухомого майна в асортименті, надалі по тексту Товар. Поставка товару здійснюється відповідно до замовлення покупця. Кожне замовлення укладається у формі специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Контракту. У кожній специфікації сторони погоджують конкретний перелік товару та інші умови.

Пунктом 2.4 Контракту закріплено, що ціни на товар вказуються відповідно до курсу GBT за певну одиницю товару на умовах EXW згідно з специфікацією. Умови поставки можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, про що підписується додаткова угода.

Також сторонами 23 січня 2026 року підписана специфікація, згідно якої умовами поставки визначено EXW (Pope Street Normanton WF6 2TA, UK), а також додаткова угода №1 до Контракту №23-01/1 від 23 січня 2026 року, згідно якої у відповідності до умов контракту, передбачених пунктом 2.4 сторони домовились одноразово змінити умови поставки товару, здійснити його поставку на умовах FCA.

У подальшому 03 лютого 2026 року продавцем складений інвойс №3204660, згідно якого умовами поставки визначено FCA.

Аналіз наведених митному органу та суду документів дає підстави для висновку, що згідно умов контракту спочатку сторонами були визначені умови поставки EXW, що підтверджується положеннями самого контракту та складеними на його виконання специфікації. У подальшому на реалізацію приписів пункту 2.4 Контракту сторони підписали додаткову угоду №1, яка передбачала зміну умов поставки на FCA, згідно якої продавець і оформив інвойс, у якому такому закріплено проведення постановки товару саме на таких умовах.

Наведене, на переконання суду, спростовує твердження відповідача про відсутність у нього документів, що підтверджують умови поставки товару.

Надаючи правову оцінку твердженню відповідача про те, що надана декларантом платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах №18 від 30 січня 2026 року не підтверджує факт оплати позивачем вартості імпортованого товару, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про платіжні послуги» від 30 червня 2021 року №1591-ІХ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІ Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України 28 липня 2008 року №216, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2008 року за №910/15601 ініціатор має право відкликати платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах до списання коштів з рахунку платника або до настання дати валютування платіжної інструкції (до настання моменту безвідкличності платіжної інструкції).

Згідно частини 2 статті 45 Закону України «Про платіжні послуги» після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції.

Суд зауважує, що декларант на пропозицію митного органу не надав документів на підтвердження виконання платіжної інструкції №18 від 30 січня 2026 року. При цьому під час судового розгляду представник позивача не зміг пояснити суду, що перешкоджало декларанту вчинити відповідні дії.

Відповідно до приписів пункту 3.1 контракту оплата товару проводиться у формі 100% попередньої оплати вартості партії товару.

На момент подання декларації за умовами поставки FCA відповідальність за товар перейшла до покупця 03 лютого 2026 року, а тому оплата за товар мала бути проведена.

Положеннями пункту 4 частини 2 статті 53 МК України закріплено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Покликання позивача на позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12 березня 2020 року у справі №804/6243/14, від 07 травня 2020 року у справі №1.380.2019.00162, від 02 березня 2021 року у справі №380/842/20, суд до уваги не приймає, оскільки такі не є релевантними до спірних правовідносин.

Як зазначено у названих судових рішеннях умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості, у той час як у розглядуваній у цій справі ситуації декларантом не надано документального підтвердження проведення оплати на момент подання декларації, хоча по умовам Контракту така мала бути вже здійснена. Отже відсутність таких документів порушує вимоги пункту 4 частини 2 статті 53 МК України та не стосується умов проведення оплати.

Додатково суд зауважує, що згідно пункту 6 частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Згідно приписів, закріплених у Правилах заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №599, до документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, можуть належати, зокрема, калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Під час розгляду справи позивач надав суду калькуляцію транспортних витрат від 10 лютого 2026 року №10/02/1, у якій міститься інформація про вартість палива, плати за дорогу та заробітної плати водія.

Однак, названий документ під час проведення консультацій митному органу наданий не був.

Таким чином відсутність документа, який би містив визначену приписами Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №599 інформацію про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту, для підтвердження заявленої суми витрат на транспортування, обумовило висновок митного органу про неможливість перевірки заявленої декларантом митної вартості імпортованого товару.

Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що у митного органу були об`єктивні підстави сумніватися у розмірі вартості товару, який враховував декларант під час визначення митної вартості такого.

Як зазначено вище, положеннями частини 3 статті 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, згідно переліку, передбаченого цією частиною.

Суд зауважує, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. З цією метою вони мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. Митниця може вимагати, а декларант має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності визначення митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митного органу щодо підтвердження митної вартості товарів.

Статтею 17 угоди про застосування статті VII ГАТТ, згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України, передбачено, що ніщо не повинно тлумачитися так, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданих для цілей митної оцінки.

Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 826/12901/17 зазначив, що відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнівів у достовірності наданої інформації.

Верховним Судом також сформована стала та послідовна судова практика, висновки якої, якщо їх систематизувати, зводяться до того, що обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною 2 статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає контролюючому органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Ураховуючи викладене, суд акцентує увагу, що витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв`язку з цим перевірки інформації щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та, що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріпленим правом митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов`язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об`єктивних даних, та піддаватися обчисленню.

Як установлено судом, для підтвердження правильності визначення митної вартості товару імпортеру запропоновано надати, зокрема, виписку з бухгалтерської документації (в т.ч. для підтвердження транспортних витрат). Наведене, на переконання суду, свідчить про виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку про витребування документів для спростування сумнівів.

Додатково суд зауважує, що декларанту повідомлено про можливість за власним бажанням надати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Однак, останній такою можливістю, зокрема, в частині підтвердження факту проведення оплати за товар, не скористався.

Наведене, на переконання суду, дає підстави для висновку, що позивач не надав витребуваних документів, не спростував сумнівів відповідача щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в тому числі обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості.

Отже, зазначені недоліки у документах, викликали потребу відповідача у витребуванні додаткових документів, а вже їх ненадання стало підставою/для коригування митної вартості.

Таким чином, посадові особи Житомирської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.

Зважаючи на наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідач мав об`єктивні сумніви щодо достовірності наданої декларантом інформації, оскільки документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, містили недоліки та не містили всіх відомостей, що підтверджували числові значення складових митної вартості товару, а саме витрат на його транспортування, у зв`язку із чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості, а позивач такі недоліки не усунув та не підтвердив задекларовану ним митну вартість.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 серпня 2022 року у справі №40/10401/19 та від 02 травня 2024 року у справі №520/22458/23, а також Восьмого апеляційного адміністративного суду у постановах від 26 березня 2024 року у справі № 140/21563/23 та від 15 січня 2024 року у справі №140/2368/23 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі №640/21794/20.

Відповідно до положень статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 4 цієї правової норми встановлено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Положеннями статті 59 МК України визначено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник (частиною другою статтею 59 Митного кодексу України).

Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

У справі, що розглядається, суд дійшов висновку, що в оскаржуваному рішенні відповідачем обґрунтовано зазначено про причини неможливості застосування до спірних правовідносин другорядного методу визначення митної вартості товарів, а саме: за ціною договору щодо ідентичних товарів.

У зв`язку з відсутністю можливості застосування попереднього методу (причини незастосування вказано в рішенні про коригування митної вартості) при здійсненні митної оцінки товару, задекларованого позивачем, відповідачем обґрунтовано застосовано другорядний метод за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості подібного товару.

З урахуванням наведеного, у зв`язку з наявними розбіжностями та відсутністю обґрунтувань цих розбіжностей, митним органом цілком обґрунтовано прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товару та картку відмови у прийнятті митної декларації.

У контексті оцінки решти доводів сторін слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що діяв в межах повноважень та в спосіб, передбачений законом.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд уважає, що у задоволенні позову належить відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінвін» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

29.05.26