Ухвала суду № 136959315, 27.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

27 травня 2026 рокуСправа № 160/24494/24

Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , яка подана відповідно до ст.383 КАС України у справі №160/24494/24,

установив:

До суду 25.05.2026 року від ОСОБА_1 надійшла заява, яка подана відповідно до ст.383 КАС України у справі №160/24494/24.

Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно з ч.2 ст.383 КАС України, у такій заяві зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява;

2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі;

5) номер адміністративної справи;

6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження;

7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання;

8) інформація про хід виконавчого провадження;

9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви;

10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Аналіз зазначених вище норм свідчить, що подання до суду заяви у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, можливе за умови перевірки виконання рішення суду під час примусового виконання в органах державної виконавчої служби.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі №805/1458/17-а та від 27.06.2019 р. у справі №807/220/18.

Тобто, при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст.383 КАС України, обов`язково підлягають з`ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку, а не обставини невиконання, або неналежного виконання відповідачем судового рішення в добровільному порядку.

Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.01.2021 р. у справі № 640/1364/19.

Отже, звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви у порядку ст.383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку ст.383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Перевірка виконання рішення суду має здійснюватися органом державної виконавчої служби, яким мають бути вжиті заходи щодо примусового виконання рішення.

В свою чергу матеріали справи не містять доказів, що порядок виконання судового рішення, в тому числі і в примусовому порядку, не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання рішення в примусовому порядку.

При цьому, у заяві позивачка зазначає, що стаття 383 КАС не ставить відкриття виконавчого провадження як обов`язкову умову, про також наголосив Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2024 року №340/222/20.

Однак, суд враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 24.04.2025р. у справі №340/5977/22, в якому зазначено таке: «Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 сформовано висновок про те, що звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, коли заявник не використав можливості виконання рішення суду на підставі Закону України «Про виконавче провадження», є передчасним.

Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (статтею 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (статті 383 КАС України).

Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Згідно із статтею 382 КАС України судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення статті 383 КАС України.

Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України або звернутись із відповідною заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення суду. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

За приписами частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно з частиною другою статті 383 КАС України у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

У постанові від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20 Верховний Суд зауважив, що вказаний перелік не містить виключень та не передбачає альтернативних вимог до заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в порядку статті 383 КАС України.

Частинами четвертою та п`ятою статті 383 КАС України установлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За усталеною судовою практикою звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви в порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду (постанови Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, від 27.06.2019 у справі №807/220/18; аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №260/636/19, від 18.12.2020 у справі № 200/5793/20-а).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 зазначено, що визначені вимоги до заяви, яка подається відповідно до статті 383 КАС України, зокрема, надання інформації про день пред`явлення виконавчого листа до виконання та інформації про хід виконавчого провадження, не є формальними вимогами, а навпаки є важливою інформацією, яка дає можливість суду визначити, чи не є передчасним звернення стягувача до суду з такою заявою.

Указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.

Вказане свідчить про те, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.

Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.

Так, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень його виконати. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

У зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.12.2021 у справі № 9901/235/20 вказано, що зважаючи на відсутність такої інформації (про хід виконавчого провадження), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення заяви відповідно до абзацу 2 частини п`ятої 5 статті 383 КАС України.

Таким чином, якщо заява подана на стадії виконання, у тому числі заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду суд оцінює її відповідність встановленим вимогам, зокрема наявність підстав заяви. Відсутність зазначених елементів може бути підставою для залишення заяви без руху або її повернення.

На відміну від позовних заяв чи апеляційних скарг, для яких КАС України передбачає можливість залишення без руху у разі недотримання вимог щодо форми та змісту (статті 169 298 КАС України), стаття 383 не містить прямої вказівки на застосування такого механізму до заяв, поданих у її порядку. Колегія суддів звертає увагу на те, що частина п`ята статті 383 КАС України є імперативною нормою, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви у разі невідповідності заяви вимогам зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.

У постанові від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20 Верховний Суд також дійшов висновку, що ураховуючи положення частини п`ятої статті 383 КАС України судом не може бути прийнято іншого, альтернативного рішення ніж повернення заяви.

Отже, у спірному випадку заявником під час подання заяви у порядку статті 383 КАС України подано таку без додержання обов`язкових норм та відповідно під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції не надано пояснень щодо причин неможливості подання документів, що містять інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання, інформацію про хід виконавчого провадження до суду першої інстанції.

Колегія суддів констатує, що виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду покладається на особу, яка має намір її подати, а тому така повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.

Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений процесуального права повторно звернутися до суду із належним чином оформленою заявою відповідно до вимог статті 383 КАС України.

Всі інші доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень.».

Заявник вказує, що на виконання приписів ст. 383 КАС України повідомляє, станом на момент звернення із даною заявою, до виконавчої служби виконавчий лист вона не пред`являла, адже виконавче провадження має сенс лише тоді, коли рішення ще не виконане. Мета виконавчого провадження примусове виконання судового рішення. Однак у ситуації, коли суб`єкт владних повноважень: вже прийняв Рішення на виконання; видав про це відповідний наказ; здійснив розрахунок; здійснив виплату; повторно розглянув питання, Тобто формально виконав резолютивну частину рішення суду, - предмет примусового виконання фактично відсутній. В свою ж чергу, державний виконавець не уповноважений: тлумачити зміст судового рішення; перевіряти відповідність мотивувальній частині; оцінювати правильність правозастосування; встановлювати чи на надав Відповідач на власний розсуд повторну оцінки істотним обставинам справи. Це виключна компетенція суду. Більш того виконавче провадження не може усунути порушення в такій категорії спору. Окрім того, навіть у випадку відкриття виконавчого провадження державний виконавець все одно не має повноважень: визнавати незаконними нові рішенні Відповідача; встановлювати факт формального виконання; скасовувати акти суб`єкта владних повноважень. Таким чином, звернення до виконавчої служби є неефективним способом захисту саме у цій ситуації. А відповідно до принципу ефективності судового захисту особа не зобов`язана вчиняти завідомо неефективні процесуальні дії. Крім того, порушення виникло вже після виконання рішення. Порушення прав Позивача виникло не через невиконання Рішення як такого, а через нові протиправні дії Відповідача, вчинене під виглядом його виконання. Оскільки Відповідачем вже вчинено дії на виконання судового рішення, предмет примусового виконання відсутній. Водночас спір виник саме щодо правомірності таких дій та їх відповідності змісту і правовим висновкам судового рішення. За таких обставин звернення до органів державної виконавчої служби не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому відсутність відкритого виконавчого провадження не може бути підставою для відмови у розгляді заяви, поданої в порядку ст. 383 КАС України. Покладення на Позивача обов`язку попереднього звернення до органу державної виконавчої служби, за відсутності прямої вимоги закону, фактично унеможливлює реалізацію права на звернення із заявою в порядку ст. 383 КАС України, оскільки спеціальний 10-денний строк спливає раніше, ніж можуть бути завершені виконавчі процедури. Такий підхід перетворює право на судовий контроль за виконанням судового рішення на ілюзорне та несумісний із принципом ефективного судового захисту і верховенства права. Стаття 383 КАС не ставить відкриття виконавчого провадження як обов`язкову умову, про також наголосив Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2024 року №340/222/20. Стаття 383 КАС України передбачає право позивача подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень: на виконання рішення суду або таких, що порушують права позивача, підтверджені рішенням суду. Норма не містить прямої вимоги про: - обов`язкове відкриття виконавчого провадження; - обов`язкове пред`явлення виконавчого листа; - необхідність попереднього звернення до органу ДВС. Отже, така вимога не є імперативною умовою допустимості заяви.

З не може погодитись із вказаними доводами, оскільки КАС України не надає можливості не застосовувуати його імперативні положення (якими є норми статті 383 КАС України), керуючись прогнозуванням заявника, що звернення до ДВС буде неефективним та не матиме сенсу. Посилання ж на постанову Верховного Суду від 08 листопада 2024 року №340/222/20 є нерелевантним, оскільки стосується тлумачення редакції КАС України, яка не є чинною.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що подана ОСОБА_1 заява не відповідає вимогам частини другої статті 383 КАС України, оскільки заявником не зазначено та не підтверджено належними доказами інформацію про день пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також інформацію про хід виконавчого провадження.

Відсутність зазначених відомостей позбавляє суд можливості перевірити, чи було заявником використано передбачені законом механізми примусового виконання судового рішення.

Отже, заява ОСОБА_1 , подана в порядку статті 383 КАС України у справі №160/24494/24, підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Керуючись ст.ст.243, 248, 383 КАС України, суд,

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , яка подана відповідно до ст.383 КАС України у справі №160/24494/24 повернути без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 256 КАС України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя А.В. Савченко