Рішення № 136957977, 26.05.2026, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 565/126/26

Номер провадження 2/556/730/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.05.2026

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.

при секретарі Соловей Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Договором про споживчий кредит №2287768 від 18.04.2020, у розмірі 36736,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, 18.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2287768.

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідачки безготівковим шляхом кошти. В свою чергу, позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

26.02.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», укладено Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021, в тому числі за договором №2287768.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» наділено правом вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №2287768 від 18.04.2020.

Згідно розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №2287768 від 18.04.2020, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» становив 36736,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 11200 грн.; заборгованість за процентами 25536,00 грн.

На підставі вищевикладеного просить стягнути вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Вказаний позов надійшов до Вараського міського суду Рівненської області 21 січня 2026 року.

Ухвалою Вараського міського суду Рівненської області від 22 січня 2026 року цивільну справу передано за підсудністю до Володимирецького районного суду Рівненської області.

Вказаний позов надійшов до Володимирецького районного суду Рівненської області 19 лютого 2026 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

31.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де зазначив наступне:

Щодо неправомірного нарахування первісним кредитором процентів в порядку ст. 1048 ЦК України поза межами строків кредитування:

Згідно з п. 1.2 Кредитного договору, сума кредиту становить 11200,00 грн. Згідно п. 1.4 кредитного договору, Строк кредиту 30 днів. Дата повернення вказується в графіку платежів, що є Додатком №1 до цього Договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору. Згідно з Додатком №1 (Графіком платежів): Дата повернення кредиту та сплати всіх платежів 18.05.2020 р.; сума кредиту 11200,00 грн; сума нарахованих процентів 3192,00 грн; Разом до оплати 14392,00 грн. Таким чином, умовами самого Кредитного договору та графіком платежів прямо визначено як строк виконання зобов`язання, так і загальну вартість кредиту у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Нарахування первісним кредитором процентів після 18.05.2020 суперечить статті 1048 ЦК України та усталеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Враховуючи, що Позивач заявив до стягнення саме проценти, нараховані як договірні проценти за користування кредитом, а вимог про стягнення сум у порядку частини другої статті 625 ЦК України не заявляв, нараховані після спливу строку кредитування проценти не підлягають стягненню.

Таким чином, проценти за користування кредитом могли бути нараховані лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 18.05.2020 року включно, а будь-яке їх подальше нарахування є незаконним.

Щодо відсутності факту пролонгації строку кредитування за Кредитним договором.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору строк кредиту може бути пролонгований на кількість днів, зазначену в п. 1.4 Договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2 4.5 Договору.

Як уже зазначалося, з наданого Позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися після 18.05.2020 ще протягом 120 днів, тобто до 15.09.2020 включно.

Разом з тим п. 3.1 Кредитного договору, на який посилається Позивач як на підставу такого нарахування, передбачає нарахування процентів не більше ніж за 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення.

Таким чином, сам розрахунок Позивача свідчить про те, що останній фактично виходить із того, що строк кредитування був попередньо пролонгований відповідно до п. 4.1 Кредитного договору на 30 днів, а вже після цього проценти нараховувалися ще 90 днів на підставі п. 3.1 Договору. Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів такої пролонгації.

Відповідно до п. 4.3 Кредитного договору пропозиція щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Як убачається з розрахунку заборгованості, 18.05.2020 року Відповідач дійсно сплатила 3192,00 грн та погасила нараховані на той момент проценти. Проте сам по собі факт внесення такого платежу не підтверджує, що Відповідач мала намір продовжувати строк кредитування, а тим більше не доводить, що таке продовження фактично відбулося у погодженому договором порядку.

Відповідач здійснила оплату за кредит, однак жодних належних доказів того, що сторони досягли домовленості саме про пролонгацію строку кредитування, Позивач суду не надав.

Так, відповідно до п. 4.4 Кредитного договору Товариство має право, але не обов`язок, акцептувати пропозицію Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті або зазначені в Договорі.

Крім того, відповідно до п. 4.5 Кредитного договору у випадку акцептування Товариством такої пропозиції нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті.

Однак матеріали справи не містять жодних доказів того, що Товариство акцептувало продовження строку кредитування у передбачений договором спосіб, а саме: не надано доказів направлення Відповідачу повідомлення про погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення, так само як і не надано доказів відображення нової дати повернення кредиту в Особистому кабінеті. Додатково слід звернути увагу на зміст п. 3.2 Кредитного договору, відповідно до якого до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається дата повернення кредиту, вказана в Графіку платежів, крім випадку, якщо в межах строку кредиту, визначеного у п. 1.4 Договору, відбулася пролонгація строку кредиту відповідно до Розділу 4 Договору, де проценти нараховуються і за дні пролонгації, і за дату повернення кредиту, вказану у Графіку платежів.

Водночас із наданого Позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що 18.05.2020 проценти взагалі не нараховані, а відображено лише платіж у сумі 3192,00 грн. Нарахування процентів за стандартною ставкою розпочато лише з 19.05.2020.

Отже, сам розрахунок Позивача не містить чіткого та однозначного відображення належно оформленої пролонгації строку кредитування в порядку Розділу 4 Договору, а навпаки узгоджується з тим, що 18.05.2020 року була первісна дата повернення кредиту, після спливу якої кредитор почав вважати зобов`язання простроченим Більше того, Відповідач заперечує факт будь-якої пролонгації та разом із відзивом подає скріншот електронного повідомлення, надісланого їй первісним кредитором 25.06.2020 року, зі змісту якого вбачається, що сам кредитор станом на цю дату вважав кредит простроченим на 8 днів.

Отже, сам первісний кредитор на той момент виходив із факту спливу строку виконання зобов`язання та наявності прострочення, а не з того, що строк кредитування був продовжений у порядку пп. 4.14.5 Кредитного договору.

За наявності належно оформленої пролонгації кредитор мав би посилатися на нову дату повернення кредиту, а не констатувати прострочення.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що після 18.05.2020 року строк кредитування був пролонгований у порядку, передбаченому розділом 4 Кредитного договору. Відтак відсутні правові та фактичні підстави вважати, що проценти після спливу первісного строку кредитування нараховувалися у зв`язку з належно оформленим продовженням строку дії договору.

Щодо розміру заборгованості, який визнається Відповідачем.

З урахуванням наведеного вище, Відповідач визнає за собою заборгованість лише в частині суми основного боргу, а саме 11200,00 грн. Такий розмір заборгованості зумовлений тим, що проценти за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування були сплачені Відповідачем 18.05.2020 року у повному обсязі, а саме у сумі 3192,00 грн. Це підтверджується самим розрахунком заборгованості, наданим Позивачем, з якого вбачається, що вказана сума була сплачена Відповідачем у дату повернення кредиту, визначену графіком платежів.

На момент спливу погодженого сторонами строку кредитування Відповідачем були сплачені проценти, нараховані за правомірне користування кредитом у межах строку дії договору, а непогашеною залишилася лише сума основного боргу у розмірі 11200,00 грн.

Таким чином, заявлений Позивачем розмір заборгованості є завищеним, оскільки до нього включено проценти, які безпідставно нараховувалися після спливу строку кредитування як договірні проценти за користування кредитом. За таких обставин обґрунтованою та такою, що визнається Відповідачем, є лише сума основного боргу у розмірі 11200,00 грн.

Щодо витрат Відповідача на правничу (правову) допомогу.

Представництво інтересів Відповідача здійснював адвокат Яресько Тарас Віталійович на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 24.03.2026 року №26061 (надалі «Договір»).

Відповідно до п.3.1 Договору Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правничу (правову) допомогу, визначається Сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

24.03.2026 року між Відповідачем та адвокатом Яресько Т.В. було укладено Додаток №1 до даного Договору.

Відповідно до п.1 Додатку №1 до Договору: «Даний Додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (надалі «Гонорар») Адвокату за: представництво та захист інтересів Клієнта в справі №565/126/26, що полягає в ознайомленні з матеріалами справи, формуванні правової позиції, написанні заяв по суті, заяв та клопотань (за необхідності), та інш. Адвокат зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у суді першої інстанції, відповідно до підсудності справи.

Відповідно до п.2 Додатку №1 до Договору: «Вартість послуг за домовленістю Сторін складає фіксований Гонорар у сумі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок).».

При цьому, відповідно до п.2.1 Додатку №1 до Договору: «За домовленості Сторін до зазначеної в п.2 даного Додатку суми Фіксованого Гонорару не входить вартість участі Адвоката в судових засідань в режимі ВКЗ, що складає 1000,00 грн. (одну тисячу гривень 00 копійок) за кожне судове засідання, що сплачується окремо в порядку, узгодженому Сторонами щодо сплати Гонорару.».

Пунктами 7.1-7.3 Додатку №1 до Договору встановлено, що правова допомога вважаються наданою після підписання Сторонами Акту приймання-передачі послуг, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає Клієнту Акт приймання-передачі послуг, в якому зазначається детальний зміст наданої правової допомоги (за необхідності), розмір Гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму Гонорару (якщо такі мали місце). Клієнт зобов`язаний протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання Акту приймання-передачі послуг підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правової допомоги та підписання відповідного акту.

24.03.2026 року Відповідачем були сплачені кошти у розмірі 10000,00 грн. шляхом авансування, про що Відповідач отримав від адвоката Яресько Т.В. розрахункову квитанцію №24/03/26 від 24.03.2026 року, як це передбачено п.7.5 Додатку №1 до Договору. 26.03.2026 року Адвокат Яресько Т.В. та Відповідач підписали Акт прийманняпередачі послуг №1 від 26.03.2026 року тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом Яресько Т.В. були надані в повному обсязі.

Заперечення щодо розміру витрат Позивача на правничу (правову) допомогу.

Як вбачається з долученого Позивачем детального опису наданих послуг, правнича (правова) допомога, надана адвокатом Усенко М.І. складалась з:

- Усної консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором.

- Ознайомлення з матеріалами кредитної справи.

- Погодження правової позиції Клієнта у справі.

- Складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта.

- Подання заяви до суду від імені Клієнта.

Відповідач вважає, що заявлені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, завищеними та такими, що не відповідають фактичним трудовим витратам представника.

Щодо «усної консультації клієнта» (0 год. 30 хв.): Враховуючи, що справи зі стягнення заборгованості за договорами ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» є типовими для Позивача, який подав понад 1456 аналогічних позовів , постійна консультація одного й того ж клієнта щодо одного й того ж предмету виглядає надмірною та штучною. Порядок дій у таких справах є сталим, усталеним і не потребує кожного разу окремого обговорення. Щодо «ознайомлення з матеріалами кредитної справи» (2 год.): У типовій справі за шаблонним кредитним договором, що постійно використовується тим самим кредитором, обсяг фактичних документів зазвичай обмежується кількома стандартними файлами: заявка, договір, графік платежів. На практиці їх опрацювання займає не більше 1520 хвилин. Заявлений час (2 години) не відповідає реальному обсягу роботи та свідчить про завищення вартості послуг.

Щодо «погодження правової позиції Клієнта» (30 хв.): Враховуючи, що правова позиція Позивача у справах цієї категорії є уніфікованою, повторюваною та незмінною, потреба в її погодженні щоразу відсутня. Крім того, фактичне погодження зводиться до затвердження шаблонного формулювання, що не потребує тривалого часу. Щодо «складення позовної заяви» (3 год.): Позовна заява у даній справі є типовою та складена за шаблоном, який використовується у десятках, якщо не сотнях аналогічних справ. У тексті позову відсутні індивідуальні особливості чи аналітичний розбір справи, що могло би свідчити про індивідуальну юридичну роботу. Тому витрати часу на її складення в 3 години є необґрунтованими. У кращому разі йдеться про адаптацію вже готового зразка, що займає не більше 2030 хвилин.

Щодо «подання заяви до суду» (1 шт.): Цей пункт не є юридичною послугою в розумінні ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є технічною дією завантаженням документу через електронний кабінет. Більше того, дана дія не потребує жодного інтелектуального зусилля з боку адвоката та не може оплачуватися окремо як юридична послуга.

Таким чином, з огляду на масовий характер аналогічних справ, типовість позовів та очевидне завищення обсягу виконаної роботи, заявлені витрати на правничу допомогу слід визнати економічно необґрунтованими та такими, що не підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Відповідач просить суд критично оцінити розмір заявлених витрат та врахувати принцип розумності, справедливості та співмірності обсягу витрат до фактичної складності справи.

З огляду на це, розмір витрат на правничу допомогу, які будуть покладені на Відповідача, підлягають зменшенню до 1000,00 грн.

06.04.2026 подано відповідь на відзив, де зазначено, що твердження представника відповідачки про нарахування відсотків поза межами строку кредитування є помилковим.

Відповідно до п.9.8. Підписуючи цей Договір, Споживач підтверджує, зокрема, що: перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст.9 Закону України «Про споживче кредитування.

У паспорті споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) долученого до матеріалів справи було відображено всі умови договору, зокрема: стандартну процентну ставка, знижену процентну ставку, загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом, загальні витрати за кредитом за стандартною процентною ставкою з урахування періоду застосування зниженої процентної ставки за весь строк користування кредитом.

Варто зауважити, що у відповідності до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 % та протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Також, дане питання роз`яснено НБУ, зокрема зазначається, що згідно Закону № 3498-IX максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати:

- протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX- 2,5% (до 22.04.2024 включно);

- протягом наступних 120 днів 1,5% (до 20.08.2024 включно); - починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-IX 1% (з 21.08.2024).

Відповідно до п.1.4. кредитного договору, Строк кредиту 30 днів.

Згідно п.1.5. кредитного договору, Тип процентної ставки фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:

1.5.1. Знижена процентна ставка становить 0,95 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору (без пролонгацій), якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.

1.5.2. Стандартна процентна ставка становить 1.90% в день та застосовуються в межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.

Згідно п. 1.4. кредитного договору, Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього Договору.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, Строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначено в п.1.4. Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп.4.2.-4.5 Договору.

Згідно п. 4.2. кредитного договору, Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п.4.3 Договору.

Відповідно п. 4.3. кредитного договору, Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Позичальницею було здійснено часткове добровільне погашення заборгованості за кредитним договором №2287768 на загальну суму 3192.00 грн. Відповідно до п.4.1. кредитного договору, кожне таке погашення зумовлювало пролонгацію строку дії кредитування на строк, аналогічний первісно встановленому сторонами при його укладенні. Відтак, з 18.05.2020 року (остання сплата) строк кредитного договору №2287768 було востаннє продовжено до 18.06.2020 року згідно п.4.1. Договору та нарахування відсотків за кредитним договором здійснювалось за стандартною процентною ставкою в розмірі 212.80 грн. відповідно до п.1.5.2. кредитного договору.

Кредитодавцем було продовжено нарахування відсотків за стандартною процентною ставкою в розмірі 212.80 грн., оскільки згідно п.3.1. кредитного договору, Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90- та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». Відтак, жодних нарахувань після 15.09.2020 року Товариством здійснено не було.

Відповідно до пункту 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, нарахування відсотків за кредитним договором №2287768 від 18.04.2020 року здійснювались в межах строку встановленого умовами Договору.

Відтак, Позичальниця не виконала взяте на себе зобов`язання ні перед первісним кредитором (ТОВ «Авентус Україна»), ні перед новим кредитором ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», у зв`язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене було звернутись із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків у зв`язку із неналежним виконанням Позичальницею зобов`язання за кредитним договором.

У свою чергу доказами, які безспірно доводять існування між сторонами договірних зобов`язань, Представником Позивача було надано копію кредитного договору №2287768, копію графіку платежів (Додаток №1 до договору №2287768 та копію паспорта споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), які підписано електронним цифровим підписом Сторін, а також копію Довідки про ідентифікацію, яка підтверджує накладення електронних цифрових підписів саме ОСОБА_1 .

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. З огляду на це, можна дійти висновку, що дотримано всіх умов правомірності кредитного договору №2175648 від 21.03.2020 року, передбачених законодавством.

Отже, твердження щодо нібито недоведеності нарахування суми заборгованості та стягнення великої суми є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Подані Представником Позивача докази є належними, допустимими та достатніми, які у сукупності підтверджують заявлені вимоги та свідчать про відсутність підстав для висновків, викладених у запереченнях Представника Відповідачки. ОСОБА_1 свідомо уклала даний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов`язання та оцінити усі ризики у зв`язку з його прийняттям. Позикодавцем у свою чергу чітко виконані усі умови договору, у тому числі нарахування процентів, а ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», у свою чергу, доведено вказану вище заборгованість належними та достатніми доказами.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених Відповідачкою.

У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає, що нібито поніс та очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. Враховуючи вищевикладене, написання відзиву та супровід справи не є спором значної складності, не потребує залучення багатьох учасників справи, та не потребує від представника Відповідача значної кількості часу і зусиль.

На думку Товариства, обсяг виконаних представником Відповідача робіт не співмірний із сумою стягнення.

З огляду на викладене, твердження Відповідача щодо понесення або очікування понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат) є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а відтак не можуть бути враховані судом при розподілі судових витрат.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.

ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» понесено витрати в сумі 8 000,00 грн. на професійну правничу допомогу АО «Апологет» на підставі Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року, Акту наданих послуг (Додаток до Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року), що підтверджується детальним описом наданих послуг..

Види правничої отримані за Договором: 1 Усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором. 0 год. 30 хв.; 2 Ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год. 00 хв.; 3 Погодження правової позиції Клієнта у справі 0 год. 30 хв.; 4 Складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта. 3 год. 30 хв.; 5 Подання заяви до суду від імені Клієнта 1 шт. Усього: 6 год. 30 хв.

Звертають увагу суду, що до позовної заяви представником Позивача було додано низку документів на підтвердження надання професійної правничої допомоги, а саме подані: 1. Копія Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року (оригінал знаходиться у позивача та представника позивача); 2. Копія Акту наданих послуг правової (правничої) допомоги (оригінал знаходиться у позивача та представника позивача); 3. Копія Детального опису наданих послуг за Договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року (оригінал знаходиться у позивача та представника позивача); 4. Копія ордера на надання правничої (правової) допомоги (тільки для суду, оригінал знаходиться у представника позивача).

Зазначені витрати не є завищеними чи необґрунтованими, оскільки відповідають середньоринковим тарифам на юридичні послуги, враховують обсяг роботи, що фактично була виконана, а також рівень кваліфікації залученого спеціаліста. Зокрема, у вказану суму входить проведення аналізу правової ситуації, складання та подання позовної заяви, підготовка та систематизація доказової бази, а також правове консультування клієнта на кожному етапі підготовки матеріалів до судового розгляду.

З урахуванням зазначених обставин, витрати в сумі 8 000,00 грн є обґрунтованими, необхідними та прямо пов`язаними з належною підготовкою матеріалів для звернення до суду.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримують повністю.

Від представника відповідачки - адвоката Яресько Т.В. надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, просить прийняти рішення враховуючи відзив на позовну заяву.

Згідно п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав:

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Судом встановлено, що 18 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» укладено в електронній формі Договір про надання споживчого кредиту №2287768, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 11200 гривень, строк кредиту - 30 днів. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді: зниженої процентної ставки 0,95 % в день, стандартної процентної ставки - 1.90 % в день.

Згідно листа директора ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» №6516-ВП від 16.12.2025, відповідно до договору ВП-200417-1 від 20.04.17 було здійснено за дорученням ТОВ "Авентус Україна" наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів: 18.04.2020 на суму 11200 грн, маска картки НОМЕР_1 .

Відповідно до листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-260323/69442-БТ, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_1 , було зарахування коштів на суму 11200 UAH за період 18.04.2020-18.04.2020.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок - виникнення заборгованості про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Згідно розрахунку, складеного ТОВ «Авентус Україна», загальна сума заборгованості відповідача складає 36736,00 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 11200 грн.; заборгованість за процентами 25536 грн. Відповідачем добровільно сплачено проценти в сумі 3192,00 грн.

26.02.2021 ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2287768 від 18.04.2020.

Згідно з Витягу з реєтру боржників до Договору відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021 від 26.02.2021, ТОВ «Авентус Україна» передало право вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», в тому числі і за кредитним договором №2287768 від 18.04.2020.

Згідно положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 525,526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Отже, обов`язок відповідача повернути кошти позивачу передбачений законом та договором між ними.

Згідно ст. 626 ЦПК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що Договір про надання споживчого кредиту №2287768 від 18.04.2020, укладений в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання позики, та підтвердила умови отримання позики, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку на зазначений нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор), який ОСОБА_1 використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 16.12.2020 році у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св19) щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом б частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Частиною ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону. вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Отже, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, Законом України «Про електрону комерцію» визначено, що саме Договором оферти визначається технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони. У оферті первісним кредитором було чітко визначено, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

ОСОБА_1 ініціювала укладення вищезазначеного договору, оформивши заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора.

Індивідуальна частина оспорюваного договору про надання фінансового кредиту містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі та строк його повернення, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору такого змісту.

Таким чином, Договір про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 , підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між ОСОБА_1 та Первісним кредитором не був би укладений, а тому суд приходить до висновку про наявність волевиявлення з боку відповідачки на укладення кредитного договору в електронній формі.

Згідно ст.638 ЦПК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст.640 ЦПК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст.642 ЦПК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У частинах першій, третій статті 509 ПК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також беручи до уваги вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначено, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами є нічим іншим, як визнанням вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості, а кредитний договір є дійсним та ніким не скасованим, а тому підлягає виконанню.

А тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є законними та обгрунтованими, підлягають до задоволення.

Щодо стягнення відсотків за Договором про надання споживчого кредиту №2287768 від 18 квітня 2020 року, то судом встановлено наступне.

Суд вважає, що умови договору, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування коштами, були узгоджені сторонами на момент підписання договору, позичальник погоджувався на вказані умови, крім цього, умови договору чітко прописані у тексті договору, наведено розрахунок відсотків за весь період кредитування коштами.

Однак, судом встановлено, що Договором про надання споживчого кредиту №2287768 від 18 квітня 2020 року визначено умови кредитування, зокрема: розмір кредиту:11200,00 грн; строк кредитування 30 днів; стандартна процентна ставка 1.90 % за один день користування позикою.

З договору Позики вбачається, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок нарахування відсотків поза межами строку користування кредитом.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності та уможливив би покладення на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Схожий правий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у цивільній справі №342/180/17.

Більше того, на переконання суду вказана умова щодо щоденного нарахування відсотків на суму простроченого грошового зобов`язання, поза межами строку користування кредитом, відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, як міра відповідальності, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню лише проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит),

Однак зважаючи на те, що відповідачем зобов`язання за договором належним чином виконані не були, а сторонами Договору було обумовлено процентну ставку, яка повинна застосовуватися за умови неналежного виконання умов договору, беручи до уваги строк кредитування та суму наданого кредиту, з відповідача підлягає стягненню за Договором про надання споживчого кредиту№2287768 від 18.04.2020 сума в розмірі 3192,00 грн, як відсотки за користування кредитом.

Разом з тим, як зазначено в розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», 18.05.2020, відповідачем сплачено проценти в сумі - 3192 грн., а тому заборгованість за процентами відповідачем у добровільному порядку сплачено в повному обсязі.

Доказів укладення ОСОБА_1 з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» додаткових угод до договору №2287768 від 18 квітня 2020 року суду не надано та на такі обставини представник позивача у позовній заяві не посилається.

Суду не надано доказів на підтвердження пролонгації договору №2287768 від 18 квітня 2020 року у частині періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами та надання позичальником згоди на продовження строків кредитування на таких умовах.

Нарахування позивачем заборгованості по процентах понад строк користування позикою є безпідставним, оскільки після спливу строку кредитування, нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 ЦК України (висновки Великої Палати ВС, пункти 48-55 постанови від 28.03.2018 № 444/9519/12).

Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі вищенаведеного, суд повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» з ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №2287768 від 18.04.2020 підлягають до часткового задоволення в сумі 11200,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 11200.00 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.

Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 8000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: Договір про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, Акт наданих послуг №420 від 12.01.2026 та Детальний опис наданих послуг до Акту наданих послуг №420 від 12.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025.

Так, у Акті наданих послуг №420 від 12.01.2026 та у Детальному описі наданих послуг до Акту наданих послуг №420 від 12.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: усної консультації Клієнта, ознайомлення з матеріалами Кредитної справи, погодження правової позиції Клієнта, складення позовної заяви, подання позовної заяви до суду. Загальна вартість послуг 8000 грн.

Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.

Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної та технічної роботи.

Також суд зважає на те, що такі послуги, зазначені в Акті наданих послуг №420 від 12.01.2026 та в Детальному описі наданих послуг до Акту наданих послуг №420 від 12.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025 як: усна консультація Клієнта, ознайомлення з матеріалами Кредитної справи, погодження правової позиції Клієнта, складення позовної заяви, подання позовної заяви до суду - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов`язана виключно з пред`явленням позову.

Суд на підставі вищевикладеного вважає, що вказана сума в розмірі 8000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, і не потребувало від адвоката значних зусиль та витрати значної кількості часу, а тому підлягає зменшенню.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 3 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Щодо судових витрат відповідача, то судом встановлено наступне.

Стосовно вимоги представника відповідача про стягнення 10 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.

На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною відповідача були надані для суду такі докази: Договір про надання правничої (правової) допомоги від 24.03.2026 року №26061; Додаток №1 до даного Договору від 24.03.2026. Відповідно до п.2 Додатку №1 до Договору: «Вартість послуг за домовленістю Сторін складає фіксований Гонорар у сумі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок).»; квитанцію №24/03/26 від 24.03.2026 року про сплату витрат на правничу допомогу; Акт приймання-передачі послуг №1 від 26.03.2026; Детальний опис робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги від 24.03.2026 №26061.

Так, у Акті приймання-передачі послуг №1 від 26.03.2026, Детальному описі робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги від 24.03.2026 №26061 вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: аналіз матеріалів справи, дослідження практики Верховного Суду, щодо аналогічних спорів з метою форсування правової позиції; консультація Клієнта щодо стратегії захисту його інтересів, узгодження правової позиції та подальших дій; написання відзиву на позовну заяву. Загальна вартість послуг 10 000 грн.

Суд зважає на те, що такі послуги, зазначені в Акті приймання-передачі послуг №1 від 26.03.2026, Детальному описі робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги від 24.03.2026 №26061 як: аналіз матеріалів справи, дослідження практики Верховного Суду, щодо аналогічних спорів з метою форсування правової позиції; консультація Клієнта щодо стратегії захисту його інтересів, узгодження правової позиції та подальших дій; написання відзиву на позовну заяву - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання відзиву на позовну заяву. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов`язана виключно з пред`явленням позову.

Суд на підставі вищевикладеного вважає, що вказана сума в розмірі 10000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, і не потребувало від адвоката значних зусиль та витрати значної кількості часу, а тому підлягає зменшенню.

Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною відповідача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 36736,00 грн.

Судом задоволено позовні вимоги в розмірі 11200 грн., що становить 30,49 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 811,77 грн. що становить 30,49 % від 2662,40 грн.

Керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76- 79, 81, 89, 258, 259, 263-265, 274, 280-282, 284 ЦПК України, на підставі ст. 15, 16, 509, 524, 525, 526, 533, 536, 610, 611, 625, 629, 1049, 1050 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за Договором про споживчий кредит №2287768 від 18.04.2020 11200 (одинадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 11200.00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) суму сплаченого судового збору в розмірі 811 (вісімсот одинадцять) гривень 77 копійки та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) сплачений судовий збір в розмірі 811 (вісімсот одинадцять) гривень 77 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Котик Л.О.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою згідно Відповіді ВОМІР МП УДМС: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .