Рішення № 136950418, 05.05.2026, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 456/2962/25

№ провадження 2/453/70/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року м. Сколе

Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Курницької В.Я.

за участю секретаря судового засідання Трембач М.М.,

без учасників справи,

розглянувши в залі суду у місті Сколе Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним логовором, -

в с т а н о в и в:

До Сколівського районного суду Львівської області 10 липня 2025 року з Стрийського міськрайонного суду Львівської області в порядку, передбаченому пунктом першим частною 1 статті 31 Цивільного процесуального кодексу України, надійла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС») в особі представника Полякова Олексія Володимировича з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» (02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ: 42986956) заборгованість за Кредитним договором № 00-9689615 від 24 березня 2024 року у розмірі 22 569, 40 гривень.

В обґрунтування позову покликається на те, що 24 березня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 00-9689615 на суму 7 000, 00 грн.

Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті Кредитодавця, Відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення Кредитного договору. Первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію. Відповідач погодився з умовами, запропонованими в Паспорті споживчого кредиту, шляхом його підписання за допомогою одноразового ідентифікатора, первісний кредитор сформував та надав відповідачу оферту щодо укладення Кредитного договору.

На виконання умов Кредитного договору, 24 березня 2024 року Первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_2 -ХХХХ-5303 Відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Первісного кредитора. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Повідомленням від «Платежі онлайн» з відміткою та додатком до нього.

Первісний Кредитор та Позивач 21 жовтня 2024 року уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Таким чином, відповідно до Реєстру Боржників до Договору Факторингу до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, за Кредитним договором, становить 26 069, 40 грн, яка складається з:

7 700, 00 грн - заборгованість за сумою кредиту;

14 869, 40 грн - заборгованість за процентами;

3 500, 00 грн - заборгованість за штрафними санкціями.

Проте, Позивач не заявляє вимог щодо стягнення штрафних санкцій, у зв`язку з чим, просив суд стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 00-9689615 від 24 березня 2024 року у розмірі 22 569, 40 гривень та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 15 липня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 23 жовтня 2025 року відкладено судове засідання у справі.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 10 грудня 2025 року витребувано в АТ КБ «Приватбанк» інформацію, яка має значення у справі.

До Сколівського районного суду Львівської області 05 січня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому належно уповноважений представник відповідача адвокат Зінченко С.А., яка діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 24 грудня 2025 року № 6070/2025-4160546, зазначила, що відповідач визнає позов в розмірі 7 000, 00 грн, тобто в розмірі отриманого ним кредиту та, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 15 серпня 2024 року прийнятий на військову службу, відтак на нього розповсюджується норма Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і члені їх сімей», просить відмовити в частині стягнення одноразово нарахованої комісії за надання кредиту в сумі 700 грн та в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 14 869, 40 грн. Також просить зменшити витрати на правову допомогу до 300 грн.

Представником позивача 06 січня 2026 року сформовано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що норма ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і члені їх сімей» розповсюджується на осіб, які уклали Договір кредитної лінії будучи військовослужбовцями, а ОСОБА_1 прийняв військову присягу 18 серпня 2024 в той час, як нарахування здійснювалось з 24 березня 2024 року по 17червня 2024 року, тобто до проходження відповідачем військової служби.

До Сколівського районного суду Львівської області 21 січня 2026 року найшла інформація від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», відповідно до якої встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), було зарахування коштів на суму 7 000, 00 грн від 24 березня 2024 року.

За допомогою системи «Електронний суд» 19 березня 2026 року представник відповідача сформувала додаткові пояснення у справі, в яких вказала, що виписка є одностороннім документом, виданим позивачем, який може редагуватися позивачем у будь-який час, а паспорт споживчого кредиту не є складовою частиною договору, а лише письмовою формою ознайомлення споживача до укладення договору з умовами виду кредитування, відтак вважає, що можлива відмова у задоволенні позовних вимог щодо сплати відсотків на підставі їх недоведеності.

Представником позивача 23 березня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» сформовано додаткові пояснення у справі, де останній вказав, що паспорт споживчого кредиту підписаний Відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, зо відповідає вимогам статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію», відтак відсутні підстави вважати, що договір є недійсним, а також вказав, що виписка з особового рахунку боржника є належним та допустимим доказом відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України.

Заперечень щодо розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін на адресу суду не надходило.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд зазначеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачав підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки текст рішення складено 5 травня 2026 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 30 квітня 2026 року, датою ухвалення рішення є саме 5 травня 2026 року.

Перевіривши зібрані докази, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов до наступного висновку.

Між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00-9689615 на суму 7 000, 00 грн.

Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті Кредитодавця, Відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення Кредитного договору. Первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію Позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів та погоджено умовами Кредитного договору.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання такого одноразовим ідентифікатором 53056, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

На виконання умов Кредитного договору, 24 березня 2024 року Первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_2 -ХХХХ-5303 Відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що Відповідач прийняв пропозицію Первісного кредитора. Кредитодавець виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується Повідомленням від «Платежі онлайн».

Первісний Кредитор та Позивач 21 жовтня 2024 року уклали Договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС згідно умов якого, Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Таким чином, відповідно до Реєстру Боржників до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, за Кредитним договором, становить 26 069, 40 грн, яка складається з:

7 700, 00 грн - заборгованість за сумою кредиту;

14 869, 40 грн - заборгованість за процентами;

3 500, 00 грн - заборгованість за штрафними санкціями.

Проте, Позивач не заявляє вимог щодо стягнення штрафних санкцій у розмірі 3 500, 00 грн.

Тип процентної ставки фіксована.

Позичальник зобов`язаний оплатити проценти в Періодичну дату оплати процентів, а саме: на «18» квітня 2024 року на кожний 25 день після цієї дати за фактичне користування грошовими коштами протягом Строку дії кредитної лінії.

Стандартна процента ставка складає 2, 47% (два цілих 47 сотих) від Суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується в межах Строку дії кредитної лінії.

Знижена процентна ставка становить 1, 48 (один цілих 48 сотих) % від Суми кредиту за кожен день користування, надається позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за першою періодичною датою оплати процентів, визначеною п. 1.3.1 цього Договору.

Кредитодавець одноразово нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 10, 00% від суми Кредиту, що складає 700 грн.

Загальний строк кредитування за цим Договором складає 360 днів з 24 березня 2024 року (дата надання кредиту) - по 19 березня 2025 року.

Норми матеріального та процесуального права України, якими керується суд.

Згідно ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до абзацу 3 ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу, що відповідачем у сформованому відзиві на позовну заяву частково визнано позовні вимоги позивача, а саме: в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Щодо вимоги про стягнення комісії суд зазначає наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 7 700, 00 гривень суми заборгованості з тіла кредиту та комісії підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами, слід зазначити таке.

Частиною 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

З військового квитка серії НОМЕР_5 від 26 серпня 2024 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 15 серпня 2024 року, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 вбачається, що відповідач має право, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій. Крім того, на даний час перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_7 .

З аналізу змісту вказаної вище норми законодавства та наявних у справі доказів вбачається, що ОСОБА_1 укладаючи 24 березня 2024 року не був військовослужбовцем, відтак не може бути звільнений від виконання перед своїм кредитором зобов`язань, зокрема, по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, нарахованими до перебування ним на військовій службі.

Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.

Згідно з статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

При цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ (який набрав чинності 24 грудня 2023 року) внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та статтю 8 цього Закону доповнено частиною п`ятою. Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Приписами ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Як встановлено судом при розгляді спору між сторонами, у кредитному договорі № 484972-КС-001 від 31 грудня 2023 року денна процентна ставка установлена на рівні 1, 50 %, що суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Однак, опісля внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування» і набрання ними чинності, установлення в умовах кредитного договору умов, які передбачають денну процентну ставку вище 1% на день, а тим паче процентну ставку вище 1% на день, яка, за своєю суттю, є складовою денної процентної ставки, суперечить вимогам чинного законодавства. Так, максимальний розмір денної процентної ставки, не може перевищувати 1% відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Зазначений Закон України прийнятий 22 листопада 2023 року та набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір № 26327-0572025 укладено 22 травня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування». Отже, відсоткова ставка, встановлена цим договором, не відповідає умовам чинного законодавства.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Ейс» підлягають стягненню за кредитним договором проценти за користування кредитними коштами за період з 24 березня 2024 року по 17 червня 2024 року, який визначений самим позивачем у Детальному розрахунку заборгованості та у відповіді на відзив, у розмірі 6 020 грн (7 000 грн * 1 % * 86 днів), в той час як позивач ТОВ «ФК «Ейс» за вказаний період нарахував та просить стягнути з відповідача 14 869, 40 гривень. Отож, вимоги про стягнення відсотків в сумі 8 849, 40 гривень задоволенню не підлягають.

Тому, проаналізувавши досліджені у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до п.1 ч.1. ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копію договору про надання правничої допомоги, копію акту прийому передачі наданих послуг, протокол погодження вартості послуг на суму 7 000 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 роз`яснив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19.

З урахуванням викладеного вище, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відтак, у відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 22 569, 40 грн заборгованості, в той же час суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 00-9689615 в розмірі 13 720, 00 грн, а тому суд дійшов висновку, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 472, 58 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 255, 30 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 526, 1048, 1049-1054 ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 00-9689615 від 24 березня 2024 року у розмірі 13 720 (тринадцять тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» сплачений судовий збір у розмірі 1 472 (одна тисяча чотириста сімдесят дві) гривні 58 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 255 (чотири тисячі двісті п`ятдесят п`ять) гривень 30 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»; місцезнаходження: 02094, місто Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 6, кабінет 13; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_8 .

Головуючий суддя В.Я. Курницька