Ухвала суду № 136949270, 27.05.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/10615/22

Провадження №1-кп/523/438/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Одеса

Колегія суддів Пересипського районного суду м. Одеси в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників обвинувачених адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

в присутності обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ст.348 КК України, та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України,-

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Пересипського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ст.348 КК України, та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України.

В судовому засіданні, прокурор заявив клопотання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , мотивуючи клопотання тим, що останній може :

- переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за яке передбаченого у вигляді позбавленням волі. Зазначені обставини підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого, в тому числі із урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 дають достатні підстави припускати, що останній, який на теперішній час обвинувачується у скоєні особливо тяжкого злочину, будучи обізнаним та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності;

- незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки станом на даний час, свідки ще не допитані в судовому засіданні, їх показання мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності;

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, у нього відсутнє постійне та офіційне місце роботи, що свідчить про ризик продовження останнім вчинення протиправних незаконних дій, зокрема продовжити вчинення одного злочину, в якому обвинувачується, або вчинити інше кримінальне правопорушення.

А також в цьому ж судовому засіданні, прокурор заявив клопотання щодо продовження строку дії обов`язків, передбачених ст.194 ч.5 КПК України в межах запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно ОСОБА_8 , мотивуючи клопотання тим, що остання може:

- переховуватися від суду, оскільки вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, у якому ОСОБА_8 обвинувачується, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком до 7 років, що дає підстави вважати, що ОСОБА_8 , з метою уникнення покарання за вказаний злочин може вчинити вищевказану дію;

- незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_8 може спілкуватися з особами, які будь-яким чином пов`язані із вчиненням вказаного злочину, а також впливати на свідків, потерпілих у даному кримінальному провадженні;

захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_6 заперечував проти клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просив змінити запобіжний захід на домашній арешт;

обвинувачений ОСОБА_10 підтримав думку захисника ОСОБА_6 ;

захисник обвинуваченої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_7 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора;

обвинувачена ОСОБА_11 підтримала свого захисника.

З`ясувавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження відносно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора щодо продовження відносно ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку дії обов`язків, передбачених ст.194 ч.5 КПК України в межах запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно ОСОБА_8 за наступних підстав.

Відповідно до положень ст.ст.177, 183 зазначеного Кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який може бути застосований лише до підозрюваного чи обвинуваченого у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний чи обвинувачений не виконає покладені на нього процесуальні обов`язки, а також для запобігання його спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно зі ст.ст. 179, 181 КПК України, особисте зобов`язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього судом обов`язки, передбачені ст.194 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 2,9 наведеного Кодексу, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності і в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтями 22, 26 означеного Кодексу регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позиції, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, а сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, та сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

За ч.3 ст.194 вказаного Кодексу, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри, але не доведе існування ризиків та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.

Крім того, строки застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачено у ст.197 КПК України, з огляду на що й дотримуючись положень ст.28 цього ж Кодексу, під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд повинен дотримуватись вимог розумності такого строку.

В силу ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на право на свободу та особисту недоторканість.

Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.

Опріч викладене, згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

Як слідує з п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.

Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.

Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджені всі матеріали провадження, тому колегія суддів не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_10 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.1 ст.263, ст.348 КК України, які відносяться до категорії тяжкого та особливо тяжкого злочинів; Ткачова на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.263 КК України, яке відносяться до категорії тяжкого злочину.

Щодо заявлених ризиків на наявність яких посилається прокурор у поданих клопотаннях, то колегія суддів вважає наступне.

На даний час є достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_10 перебуваючи на свободі з огляду на санкцію статті в обвинувальному акті може: переховуватись від суду на території України з метою уникнення від кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як особисто, так і через третіх осі, з метою дачі ними неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується з підстав зазначених у клопотанні прокурора.

На даний час є достатні підстави вважати, що обвинувачена ОСОБА_8 перебуваючи на свободі з огляду на санкцію статті в обвинувальному акті може: переховуватись від суду на території України з метою уникнення від кримінальної відповідальності та незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, як особисто, так і через третіх осі, з метою дачі ними неправдивих, неповних показів, відмови від раніше наданих показань.

Вирішуючи питання про продовження стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_11 запобіжних заходів, колегія суддів враховує дані щодо осіб:

- обвинуваченого ОСОБА_10 , який раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання до довічного позбавлення волі, перебуває у цивільному шлюбі, до затримання неофіційно працював вантажником експедитором,

- обвинуваченої ОСОБА_11 , яка раніше не судима, обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі до 7 років, заміжня, на даний час має місце тимчасово проживання, працевлаштована.

Суд враховує доводи сторони захисту, однак вважає, що наразі вони не можуть слугувати підставою для застосування ОСОБА_10 більш м`якого запобіжного заходу.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, наявності доведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів вважає можливим задовольнити клопотання прокурора та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.

Водночас, згідно ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів.

Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пунктом 3 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

Враховуючи обставини кримінальних правопорушень, у яких обвинувачується ОСОБА_9 , зокрема кількість інкримінованих злочинів, вчинення діяння за допомогою гранати РГД-5, ступінь суспільної небезпеки таких діянь та активні дії обвинуваченого, слід дійти до висновку про наявність виключного випадку, що зумовлює необхідність визначити розмір застави, вище максимального розміру, визначеного п.2 ч.5 ст.182 КПК України.

Колегія суддів, виходячи з практики ЄСПЛ, враховуючи майновий стан обвинуваченого ОСОБА_9 , вважає за можливе визначити розмір застави як альтернативний запобіжний захід у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у даному кримінальному провадженні, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.

Виходячи з наведених принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, колегією суддів при вирішенні питання щодо доцільності продовження строку дії обов`язків, передбачених ст.194 ч.5 КПК України в межах запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно обвинуваченої ОСОБА_8 приймається до уваги тяжкість інкримінованого їй правопорушення, відсутність закордонного паспорту, працевлаштування, потреба у догляді за тяжко хворою матір`ю(підтверджено документально), доведеність стороною обвинувачення існування відповідних ризиків.

Підсумовуючи викладене, Колегія суддів з дотриманням принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, права особи на свободу і особисту недоторканність, оцінивши в сукупності наведені законодавчі вимоги та практику ЄСПЛ, приймає до уваги встановлені під час судового розгляду особистісні та інші характеризуючи особу обвинуваченої ОСОБА_11 дані, її особу та відсутність закордонного паспорту, працевлаштування, потреба у догляді за тяжко хворою матір`ю(підтверджено документально), у взаємозв`язку із тим, що прокурором в судовому засіданні та розглядуваним клопотанням доведена актуальність існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання обвинуваченою ОСОБА_8 покладених на неї процесуальних обов`язків та крім того уявляється достатнім й обґрунтованим продовження строку дії обов`язків, передбачених ст.194 ч.5 КПК України в межах запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно обвинуваченої ОСОБА_8 , із задоволенням клопотання прокурора.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що на даній стадії судового розгляду, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах кримінального провадження, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії судового розгляду застосування більш м`якого запобіжного, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 та запобігти можливим ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Наряду з наведеним, судом зауважується на доведеність існування в теперішній час ризиків, передбачених ст.177 КПК України прокурором під час розгляду клопотання останнього відносно ОСОБА_11 та приймається до уваги, що судовий розгляд ще не завершений, але незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання обвинуваченою ОСОБА_11 покладених на неї процесуальних обов`язків, та крім того уявляється достатнім й обґрунтованим продовження строку дії обов`язків, передбачених ст.194 ч.5 КПК України в межах запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, із задоволенням клопотання прокурора.

Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, враховується необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.

Керуючись ст.ст.26, 177-178, 183, 314-315, 369-372 КПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 задовольнити.

Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів - до 25.07.2026 року, включно.

Визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, як запобіжний захід, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_9 обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1664000 грн.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 обов`язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:

1. прибувати за кожною вимогою до суду;

2. не відлучатися з м. Одеси без дозволу суду;

3. повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Згідно із ч.7 ст.182 КПК України, обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.

Відповідно до ч.ч.3, 8 ст.182, ч.5 ст.194 КПК України, роз`яснити обвинуваченому його обов`язки і наслідки їх невиконання, а саме у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші, покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, зокрема прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду державного бюджету України.

Клопотання прокурора ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, передбачених ст.194 ч.5 КПК України в межах запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання щодо ОСОБА_8 задовольнити .

Продовжити стосовно ОСОБА_8 наступні процесуальні обов`язки: прибувати до прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатися із Одеської області без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання; утримуватись від спілкування з потерпілою та свідками у даному кримінальному провадженні строком на 2 місяць - до 27.07.2026 року включно

Роз`яснити ОСОБА_8 , що згідно із ч.2 ст.179 КПК України, в разі невиконання покладених на неї обов`язків, до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Копію ухвали направити начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор», а також надати іншим учасникам судового процесу.

Ухвала в частині продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3