Рішення № 136948166, 28.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6707/22

Провадження № 2/761/483/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря: Сідого В.Ю.,

від відповідача: представник Попельнюх Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Юзькової О.Л.

Позивач просить суд:

1. Визнати неправомірність здійснення будь-яких нарахувань відповідачем після судового рішення від 23.04.15 р. на користь банку,

2. Скасувати незаконно нараховану суму у 42659,67 грн.

3. Зобов`язати відповідача:

3.1. Видалити з реєстрів Українського бюро кредитних історій мої дані як боржника.

3.2. Видати довідку про відсутність боргів перед відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Шевченківським районним судом м. Києва по справі № 761/539/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 23.04.15 p. ухвалено заочне рішення, яким повністю задоволені вимоги Приватбанку. На підставі постанови державного виконавця Шевченківського РВ ВДВС ГТУЮ у м. Києві в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 01.11.17 р. про примусове виконання рішення Шевченківського суду м. Києва з пенсії позивача утримувались щомісяця певні суми в рахунок погашення боргу. При цьому, згідно з банківською довідкою від 09.07.21р. у відділенні на АДРЕСА_1 , вбачається, що борг виник повторно у сумі 42659,67 грн, що є більшим за вже стягнутий борг. Позивач вважає, що подальше нарахування боргу відповідачем є таким, що порушує його права як споживача фінансових послуг.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.10.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.12.2023 здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів - в розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

01.01.2024 від представника відповідача надійшов відзив, в якому вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що лише наявність рішення Шевченківського районного суду м. Києва У справі № 761/539/15-ц за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 30.11.2014 за договором від 05.04.2007, та наявність погашеної заборгованості за виконавчим написом № 4673 виданим 02.06.2016 р. - не є підставою для прощення заборгованості, вказаної в позовній заяві. Також і інші вимоги позивача не мають правових підстав для задоволення.

03.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він просив не поновлювати строк на подання відзиву та відповідно не приймати його до розгляду.

17.07.2025 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ним обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів.

На підставі розпорядження № 01-08-509 від 04.03.2026 щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 761/6707/22 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Саадулаєву А.І.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.03.2026 призначено судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, в позові просив проводити розгляд справи за його відсутності.

В судовому засіданні, яке відбулося 28.04.2026, представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається із позовної заяви, Шевченківським районним судом м. Києва по справі № 761/539/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 23.04.15 p. ухвалено заочне рішення, яким повністю задоволені вимоги Приватбанку.

На підставі постанови державного виконавця Шевченківського РВ ВДВС ГТУЮ у м. Києві в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 01.11.17 р. про примусове виконання рішення Шевченківського суду м. Києва з пенсії позивача утримувались щомісяця певні суми в рахунок погашення боргу.

Як зазначає позивач, згідно з банківською довідкою від 09.07.21р. у відділенні на АДРЕСА_1 , вбачається, що борг виник повторно у сумі 42659,67 грн, що є більшим за вже стягнутий борг.

Позивач вважає, що подальше нарахування боргу відповідачем є таким, що порушує його права як споживача фінансових послуг.

Щодо вимог позивача про визнання неправомірним здійснення будь-яких нарахувань відповідачем після судового рішення від 23.04.2015 на користь банку, скасування незаконно нарахованої суми у розмірі 42659,67 грн, суд зазначає наступне.

З рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/539/15-ц від 23 квітня 2015 року, вбачається:

«05.04.2007 р. між позивачем та відповідачем був укладено договір б/н, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмір 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.?

Станом на 30.11.2014 року у відповідача виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 16805,84 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 7614,24 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 6358,30 грн., заборгованості з комісії за користування кредитом - 1556,84 грн., штрафу (фіксована сума) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 776,47 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості».

Таким чином, Шевченківський районний суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості по кредитному договору б/н від 05.04.2007 в сумі 16805,85 грн та судовий збір в сумі 243,60 грн, а всього підлягає стягненню 17049,45 грн, та відповідно дана заборгованість утворилась станом на 30.11.2014.

При цьому, варто зазначити, що в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі №910/1238/17 суд, формуючи практику, дійшов такого висновку:

«…проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

Отже, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов`язання. У такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 ЦК України (3% річних).

Саме тому, до моменту пред`явлення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» мав право нараховувати проценти, визначені умовами договору, а після пред`явлення позову і до моменту погашення заборгованості - визначеними ст. 625 ЦК України.

Оскільки, з позовною заявою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду 05.01.2015, що підтверджується копією Накладної № 2096408 від 05.01.2015 та копією Реєстру № 16 від 05.01.2015, враховуючи вищевикладене, окрім суми, зазначеної в позовній заяві, у ОСОБА_1 наявна заборгованість:

- за період з 01.12.2014 (дата, наступна за тою, по яку банк заявляв вимоги в позові) по 05.01.2015 (дата звернення до суду) - заборгованість за процентами та пенею, відповідно до умов Договору про надання банківських послуг від 05.04.2007;

- за період з 06.01.2015 по дату погашення заборгованості - заборгованість по процентам за користування кредитом відповідно до ст. 625 ЦК України.

При цьому, як зазначає представник відповідача, між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та позивачем було укладено декілька договорів, про що свідчить також і довідка, подана самим позивачем.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідно до наданої ним Постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 11.06.2020 ним було виконано рішення суду в повному обсязі, суд зазначає наступне.

Відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 11.06.2020:

«1. Виконавче провадження з примусового виконання:

назва документу: виконавчий напис № 4673 виданий 02.06.2016

видав документ: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М.

про: стягнення боргу у сумі 26914,11 грн.»

Таким чином, виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрито на підставі виконавчого напису № 4673 виданого 02.06.2016, а не виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду. А отже закриття даного виконавчого провадження не свідчить про виконання рішення суду.

Також, матеріали справи не містять виконавчого листа, виданого на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/539/15-ц, що також унеможливлює дослідити виконання даного рішення.

Крім цього, як вбачається із програмного забезпечення автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» по справі № 761/539/15-ц - виконавчий лист не видавався.

Також, як вбачається із відповіді Пенсійного фонду України від 14.04.2021, згідно постанови приватного виконавця Клітченко О.А. проводяться стягнення боргу на користь ТОВ «ФК «АЛАНД» за ВП № НОМЕР_2 від 09.10.2020 у розмірі 14687,69 грн. Жодного доказу, що дане ВП відкрите на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/539/15-ц, не надано.

Отже, позивач дійшов помилкового висновку, про те, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/539/15-ц за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 30.11.2014 за договором від 05.04.2007 у розмірі 16805,85 грн, виконано у повному обсязі, оскільки ВП № НОМЕР_1 від 11.06.2020 стосувалося заборгованості за виконавчим написом № 4673, виданим 02.06.2016 р., у розмірі 26914,11 грн, а ВП № НОМЕР_2 від 09.10.2020 стосується стягнення боргу на користь ТОВ «ФК «АЛАНД» у розмірі 14687,69 грн.

Отже, в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження вимога позивача про визнання неправомірним здійснення будь-яких нарахувань відповідачем після судового рішення від 23.04.2015 на користь банку, а тому правових підстав для її задоволення немає.

Крім цього, вимога позивача про скасування незаконно нарахованої суми у розмірі 42659,67 грн є похідною від основної вимоги про визнання неправомірним здійснення будь-яких нарахувань відповідачем після судового рішення від 23.04.2015 на користь банку, а тому також не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача видалити з реєстрів Українського бюро кредитних історій його дані як боржника, та видачі довідки про відсутність боргів перед відповідачем, суд зазначає наступне.

Позивачем не додано до матеріалів справи жодного підтвердження/документу, що він є в реєстрах Українського бюро кредитних історій.

Тобто, суд не має можливості встановити чи порушені права позивача, оскільки це не підтверджується жодним доказом.

Крім цього, суд зазначає, що в межах даної справи суд не в змозі встановити відсутність/наявність боргів позивача перед відповідачем, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, між сторонами було укладено декілька договорів (згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» - 4 договори), а в межах даної справи суд не досліджує обставини всіх укладених договорів.

Отже, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження вимоги позивача про зобов`язання відповідача видалити з реєстрів Українського бюро кредитних історій його дані як боржника, та видачі довідки про відсутність боргів перед відповідачем, а тому і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, при цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Як правило, особа, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та з забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 947/7686/20, провадження № 61-6423св23).

Отже, суд в кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу позивача та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/ інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, провадження № 61- 12101св23).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 № 725/3821/23 /61-15366св23/).

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з боржника коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора. Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 03.02.2022 у справі № 758/10335/16 (провадження 61-17055св21).

Постановою Великої Палати Верховного суду від 25 травня 2021 року у справі №200/14342/18 визначено «Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи)». Звернення до суду з вимогою про визнання зобов`язання припиненим можливе лише в разі наявності правової невизначеності між Сторонами.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження №61-4393сво18) зроблено висновок, що «критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги».

Отже, задоволення таких позовних вимог жодним чином не захищає/не відновлює право позивача, оскільки нарахування платежів здійснюється банком на виконання вимог закону щодо обліку банківських операцій і жодним чином не впливає на права позивача. Тільки у випадку пред`явлення відповідної вимоги банком до позивача, він може заперечувати проти її задоволення з відповідних підстав, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

З урахуванням зазначеного, та беручи до уваги, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав та інтересів, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 259, 265, 268, 273, 353-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлений 04.05.2026.

Суддя: