Рішення № 136944988, 27.04.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2026Справа № 910/16300/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у закритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ"

до НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БРОКІНВЕСТГРУП"

2. Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Жданович Вікторія Михайлівна

про визнання дій щодо відмови в виконанні платіжної вимоги (інструкції) неправомірним,

Представники учасників процесу згідно з протоколом від 27.04.2026,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2025 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (далі - відповідач, НБУ) про визнання незаконною відмову Національного банку України від виконання платіжної вимоги (інструкції) №57169 від 26.11.2025 щодо списання приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторією Михайлівною за наказом Господарського суду Сумської області від 02.04.2025 № 920/864/24 (920/69/25) грошових коштів з поточного рахунку НОМЕР_1 ТОВ "Брокінвестгруп" на суму 4 517 095,70 грн відкритого в Національному банку України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/16300/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.02.2026 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

21.01.2026 до суду представником відповідача подано відзив на позовну заяву в якому відповідач, зокрема, просить суд проводити розгляд справи у закритому судовому засіданні.

02.02.2026 через систему "Електронний суд" представником позивача було подано відповідь на відзив.

03.02.2026 через систему "Електронний суд" представником позивача було подано клопотання про долучення доказів.

У судове засідання 04.02.2026 прибули представники сторін та надали пояснення.

За наслідками підготовчого засідання 04.02.2026 судом постановлено ухвалу про задоволення клопотання Національного банку України про здійснення розгляду справи № 910/16300/25 в закритому судовому засіданні задовольнити та проведення розгляду справи № 910/16300/25 у закритому судовому засіданні. Оголошено перерву у підготовчому засіданні до 05.03.2026.

17.02.2026 через систему "Електронний суд" надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляд по суті у судовому засіданні 15.04.2026.

Ухвалою від 26.03.2026 у зв`язку з відпусткою судді Джарти В. В. судове засідання призначено на 17.04.2026.

У судовому засіданні 17.04.2026 було оголошено перерву до 27.04.2026.

У призначене судове засідання 27.04.2026 сторони не направили своїх представників, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Отже, за висновками суду, неявка сторін не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 27.04.2026.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.02.2025 у справі № 920/864/24 (920/69/25) присуджено до стягнення з ТОВ «Брокінвестгруп» грошові кошти в розмірі 3075832,83 грн - основного боргу, 779848,40 грн - інфляційних витрат, 201652,32 грн три проценти річних, 48 688,00 грн - судового збору.

На виконання вказаного рішення суду виданий наказ №920/864/24 (920/69/25) від 02.04.2025. Згаданий наказ був скерований до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторії Михайлівни на виконання.

Постановою від 10.04.2025 приватним виконавцем Жданович В.М. відкрито виконавче провадження ВП 77788096. Керуючись статтями 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 20, 22 Закону України «Про платіжні системи», статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», приватний виконавець Жданович В.М. направила до Національного банку України постанову від 10.04.2025 щодо накладення арешту на грошові кошти, що перебувають на поточних рахунках ТОВ «Брокінвестгруп», що відкриті в Національному банку України.

Згадана постанова щодо накладення арешту прийнята до виконання відповідачем, арешт накладений, що підтверджується листом НБУ №55-0017/29150 від 16.04.2025 та повідомляється про достатність грошових коштів на рахунку в межах накладеного арешту.

У той же час, відповідач в цьому листі зазначає, що «накопичувальний рахунок» ТОВ «Брокінвестгруп» відкритий у відповідача для здійснення операцій управителю непроданих активів ліквідованих банків та кошти мають бути з нього спрямовані на задоволення вимог вигодонабувачів.

Також приватним виконавцем Жданович В.М. скерована платіжна вимога № 57169 від 26.11.2025 на суму 4 517 095,70 грн щодо списання грошових з поточного рахунку НОМЕР_1 ТОВ «Брокінвестгруп», що відкритий у відповідача.

У задоволенні вказаної вище платіжної вимоги №57169 від 26.11.2025 відповідачем було відмовлено з наступним формулюванням: «відповідно до п.12,67 Інструкції 163 повертаємо без виконання: не відповід. частині третій статті 1030 Ц».

За припущеннями позивача під «п.12,67 Інструкцією №163» відповідач мав на увазі Інструкцію НБУ Про затвердження інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління НБУ №163 від 29.07.2022, а посилання на «частину третю ст.1030 Ц» це посилання на приписи статті 1030 Цивільного Кодексу України.

ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ», не погоджуючись з мотивами відмови відповідача щодо виконання платіжної інструкції та перерахування грошових коштів, стверджував, що управителю - ТОВ «Брокінвестгруп» відкритий звичайний поточний рахунок у відповідача UA353000010000032078337002026 відповідно до норм Закону України «Про платіжні послуги», Інструкції НБУ про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління НБУ №163 від 29.07.2022, будь-який особливий режим цього поточного рахунку та його спеціальне функціонування чинним законодавством України не передбачено.

На переконання позивача ТОВ «Брокінвестгруп» є власником рахунку та відповідно власником грошових коштів на цьому рахунку. Крім того, згідно з умовами пункту 2.4 договору управління №33-Л від 28.01.2014 грошові кошти також виплачуються для компенсації витрат управителю та винагороди управителю, яким є ТОВ «Брокінвестгруп», що також передбачено приписами статті 1042 Цивільного кодексу України.

На підтвердження наведених доводів ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ» також посилався на факт списання НБУ грошових коштів з рахунку НОМЕР_1 в розмірі 1 421 120,18 грн у межах виконавчого провадження ВП77658368 щодо виконання наказу Господарського суду Сумської області від 12.03.2025 у справі №920/864/24 (920/1453/24), виданого на виконання рішення Господарського суду Сумської області від 18.02.2025, яким присуджено до стягнення з ТОВ «Брокінвестгруп» на користь ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ» 722 981,63 грн основного боргу, 465 874,48 грн інфляційних втрат, 115 982,53 грн три проценти річних та 15 658,06 грн судового збору.

Наведені вище обставини стали підставою звернення ТОВ «ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ» із цим позовом до суду, в межах якого просить визнати незаконною відмову Національного банку України від виконання платіжної вимоги (інструкції) №57169 від 26.11.2025 щодо списання приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Жданович Вікторією Михайлівною за наказом Господарського суду Сумської області від 02.04.2025 №920/864/24 (920/69/25) грошових коштів з поточного рахунку НОМЕР_1 ТОВ «Брокінвестгруп» на суму 4 517 095,70 грн.

Національний банк України заперечує проти задоволення позовних вимог та зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним та не призведе до відновлення прав та законних інтересів саме позивача, оскільки судове рішення про визнання незаконною відмову НБУ від виконання платіжної вимоги (інструкції) №57169 від 26.11.2025 не впливатиме на виконання наказу Господарського суду Сумської області від 02.04.2025 №920/864/24 (920/69/25), за яким позивач є стягувачем. Крім того відповідач зазначив, що майно (активи) Банку, яке передане Управителю в управління, не є власністю останнього, як і кошти, розміщені на накопичувальному рахунку Управителя, відкритому відповідно до умов Договору управління та норм Закону України «Про банки та банківську діяльність», Положення № 369, що мають спеціальний характер.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною 7 статті 104 Цивільного кодексу України особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом.

Правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ініційована до набрання чинності цим Законом процедура ліквідації банку здійснюється відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Отже, порядок ліквідації банку, ініційованої до набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», регулюється нормами Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 369, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.09.2001 за № 845/6036 (далі - Положення № 369).

Приписи Закон України «Про банки та банківську діяльність» та Положення № 369 визначали поетапний порядок здійснення ліквідації банку, призначення ліквідатора, завершення процедури ліквідації банку, складання ліквідаційного балансу, порядок припинення діяльності ліквідатора, а також порядок призначення управителя активів банку та розрахунків з вигодонабувачами.

Згідно з частиною 11 статті 96 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку і негайний продаж матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов`язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.

Зміст п. 13.1 гл. 13 р. VI Положення №369 зобов`язує ліквідатора банку, у разі наявності непроданих активів банку на час закінчення процедури ліквідації банку та негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, передати їх в управління іншій юридичній особі в порядку та на підставах, визначених Положенням № 369.

Відповідно до п. 13.10 гл. 13 р. VI Положення №369 ліквідатор передає управителю активи, а також документи щодо подальшого задоволення вимог кредиторів за рахунок цих активів на умовах, визначених у договорі (у тому числі перелік вимог кредиторів, які були включені до реєстру вимог кредиторів та залишилися незадоволеними на час закінчення ліквідаційної процедури банку, копію реєстру акціонерів банку, що ліквідовується, засвідчену реєстратором).

Постановою Правління Національного банку України від 24.02.2010 № 97 відкликало банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» (далі - ВАТ Банк «БІГ Енергія», Банк).

У зв`язку з закінченням строку ліквідації ВАТ Банк «БІГ Енергія» та залишення непроданих активів Банку, між ВАТ Банк «БІГ Енергія» в особі ліквідатора, ТОВ «Брокінвестгруп», як управителем, та Національним банком було укладено договір про передавання в управління непроданих активів від 28.01.2014 № 33-Л (далі - договір управління).

Відповідно до пункту 1.1. договору управління Банк передав в управління Управителеві активи, наявні на балансі Банку на дату укладення договору управління, а Управитель прийняв в управління Активи і зобов`язується вживати всіх необхідних заходів для задоволення вимог кредиторів Банку (далі - Вигодонабувачі) відповідно до Переліку (реєстру) вимог кредиторів за рахунок Активів.

Відповідно до положень статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Згідно з пунктом 1.2. договору управління управитель є довірчим власником отриманих в управління активів. Обмеження права довірчої власності управителя встановлюється цим договором і законодавством України.

Отже, Управитель здійснює управління активами (майном) ВАТ Банк «БІГ Енергія» на умовах Договору управління, що є складовою частиною процедури та механізму ліквідації Банку і задоволення вимог кредиторів такого Банку, відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Положення № 369.

У частині 5 статті 1033 Цивільного кодексу України вказано, що управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

Правова природа довірчої власності полягає у наданні довірчому власнику речового права, обмеженого цільовим характером його здійснення в інтересах визначених осіб. Довірчий власник здійснює право власності на об`єкт довірчої власності лише для досягнення визначеної мети, яка обтяжує право довірчої власності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №755/12638/15 та постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/2252/22

За змістом абз. 2 п. 13.11. гл. 13 р. VI Положення №369 управитель відповідно до укладеного тристороннього договору зокрема відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок у порядку, установленому нормативно-правовими актами Національного банку.

Відповідно до пункту 2.3. договору управління протягом 10 робочих днів з дня підписання цього Договору Управитель відкриває в Національному банку накопичувальний рахунок для зарахування коштів, що надходять у результаті управління Активами, проведення розрахунків з Вигодонабувачами, а також перерахування на поточний рахунок Управителя винагороди і відшкодування сум витрат відповідно до умов договору.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що НБУ відкрив ТОВ «Брокінвестгруп» накопичувальний рахунок UA353000010000032078337002026.

Положеннями частини 3 статті 1030 Цивільного кодексу України передбачено, що Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов`язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.

Майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна (частина 4 статті 1030 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1034 Цивільного кодексу України Вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Умовами пункту 5.1. договору управління визначено, що кошти, одержані в результаті управління Активами, спрямовуються на розрахунки з Вигодонабувачами відповідно до черговості, визначеної в Переліку Вигодонабувачів, після відшкодування витрат та винагороди Управителя відповідно до умов цього Договору.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З системного аналізу наведеного слідує, що майно (активи) Банка, яке передане ТОВ «Брокінвестгруп», як управителю, в управління, не є власністю останнього, як і кошти, розміщені на накопичувальному рахунку Управителя, відкритому відповідно до умов договору управління.

Крім того, умовами пунктів 6.1-6.5 договору управління передбачено, що Управитель одержує винагороду за здійснення управління Активами в розмірі 1,5 відсотка від суми надходжень на накопичувальний рахунок Управителя, відкритий у Національному банку України, з яких 80 (вісімдесят) відсотків щомісяця перераховуються на поточний рахунок, визначений Управителем, а решта - 20 (двадцять) відсотків після повного виконання Управителем усіх зобов`язань за цим договором. Управитель має право на відшкодування витрат, пов`язаних з управлінням Активами. До витрат Управителя з управління Активами за Договором належать витрати, пов`язані з ужиттям Управителем заходів щодо управління Активами та розрахунків з Вигодонабувачами. Інформацію про витрати Управителя разом з копіями всіх підтвердних документів подається Управителем до Національного банку в письмовій формі в строки, зазначені в підпункті «е» пункту 2.2 цього договору. Виплата винагороди та відшкодування витрат Управителя проводиться за рішенням Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, за наявності обґрунтованості їх розрахунку Управителем. Рішення приймається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня звернення Управителя і подання ним усіх необхідних підтвердних документів. Винагорода та відшкодування витрат, пов`язаних з управлінням Активами, здійснюються за рахунок грошових коштів, що надійшли на накопичувальний рахунок Управителя, відкритий у Національному банку України. У разі відсутності грошових коштів на накопичувальному рахунку Управителя витрати Управителя не відшкодовуються.

З наведеного слідує, що кошти, розміщені на накопичувальному рахунку Управителя, відкритому відповідно до умов договору управління, можуть бути використані лише для задоволення вимог вигодонабувачів Банку, виплати винагороди Управителю, відшкодування витрат Управителя, понесених в результаті управління активами Банку.

При цьому, виплата відшкодування витрат Управителя проводиться після надання Управителем Національному банку інформації про витрати Управителя, пов`язані з вжиттям Управителем заходів щодо управління активами Банку та розрахунків з вигодонабувачами Банку разом з копіями всіх підтверджуючих документів, наявності обґрунтованості розрахунку витрат Управителя та лише за рішенням Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесених ТОВ «Брокінвестгруп», як управителем, витрат в результаті управління активами Банку, які пов`язані з взаємодією з позивачем та наказом Господарського суду Сумської області від 02.04.2025 №920/864/24 (920/69/25).

Також відповідно до частини 2 статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або. умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначений Законом України «Про платіжні послуги».

Положення статті 41 Закону України «Про платіжні послуги» передбачають, що ініціатором платіжної операції може бути, зокрема, стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі встановлених законом виконавчих документів, - у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) - у випадках, передбачених Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про платіжні послуги» визначено, що надавач платіжних послуг зобов`язаний прийняти до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію, за умови що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.

Також норми п. 12 р. І Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі - Інструкція № 163), встановлено, що надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.

З огляду на зазначене, у разі, якщо платіжну інструкцію не може бути виконано відповідно до законодавства України, Національний банк має право відмовити у прийнятті до виконання таку платіжну інструкцію.

Згідно з положеннями статті 44 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг має право відмовити ініціатору у прийнятті наданої платіжної інструкції лише за наявності законних підстав для відмови. Якщо надавач платіжних послуг відмовляє у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції, він повинен негайно повідомити про це ініціатора із зазначенням причини відмови та обов`язковим посиланням на норми законодавства. У разі відмови надавала платіжних послуг у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції з будь-яких причин така платіжна інструкція вважається неприйнятою до виконання.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірна платіжна інструкція №57169 від 26.11.2025 є розпорядженням про списання грошових коштів з рахунку ТОВ «Брокінвестгруп», який відкритий останньому, як Управителю, та має статус накопичувального, а грошові кошти на такому рахунку не є власністю ТОВ «Брокінвестгруп», на переконання суду відмова НБУ в її виконанні не може бути кваліфікована, як незаконна.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що сторонами не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ" про визнання незаконною відмову Національного банку України від виконання платіжної вимоги (інструкції) №57169 від 26.11.2025.

Згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ" відмовити.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПІВНІЧНО-СХІДНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.05.2026.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ