Рішення № 136943976, 28.05.2026, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2/714/99/26

ЄУН: 714/1752/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2026 р. м.Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі :

головуючого-судді Єфтемій С.М.за участю: секретаря судового засідання Постевка Г.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (далі ТОВ ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду із вказаним позовом посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ» (далі Первісний кредитор чи ТОВ «СЛОН КРЕДИТ») 16 квітня 2024 року уклали кредитний договір № 1559054 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 4 000 грн., строком на 360 днів з процентною ставкою 2,50% в день.

27 червня 2025 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу №27062025, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитними договорами, в т.ч. і відносно вищевказаного кредитного договору укладеного із відповідачкою ОСОБА_1 .

Оскільки, ОСОБА_1 на порушення умов кредитного договору, свої зобов`язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплатити відсотків не виконує, за нею утворилася заборгованість на загальну суму 42000 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 4000 грн., заборгованості за відсотками 36000 грн. та 2000 грн. штрафні санкції, яку позивач, як правонаступник ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», просив стягнути з останньої, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (виклику) сторін.

Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 16 грудня 2025 року було відкрито провадження по справі яку призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачці було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позивач будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Втім, за змістом позовної заяви представник позивача Столітній М.М. просив провести розгляд справи у його відсутності та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_1 будучи належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилася.

Від представника відповідачки адвоката Гуцул А.О. надійшов відзив на позов, за яким просив відмовити у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість. Обставини укладання 29.02.2024 року відповідачкою кредитного договору №29.02.2024-100000289 із ТОВ «Споживчий центр» та отримання відповідно грошових коштів у сумі 4000 грн. не оспорюється. Втім, цивільно-правовий спір за вказаним кредитним договором був вирішений рішенням Герцаївського районного суду від 22 вересня 2025 року, згідно з яким вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором були задоволені. За наведених обставин, просив суд відмовити в задоволенні позову. Розгляд справи провести у їх відсутності.

09 квітня 2026 року представником позивача Столітнім М.М. через підсистему «Електронний суд» надіслано додаткові пояснення відповідно до яких, твердження відповідачки викладені у відзиві не відповідають дійсності оскільки виконання відповідачкою зобов`язання по кредитному договору №29-022024 -100000289 від 29.02.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» не стосуються даної цивільної справи. З посиланням на доведеність обставин за означеним кредитним договором, просив позов задовольнити вимоги позивача у повному обсязі.

За наведених обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, згідно ч.8 ст.178 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Товариством було укладено електронний Договір № 1559054 про надання споживчого кредиту продукту «Комфортний».

Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» затверджених наказом №02-КД від 05.10.2022 року, року та розміщених їх сайті www.sloncredit.ua.

Згідно умов Кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 4000 грн., строком на 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни та дата останнього платежу по кредиту вказується в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього Договору. (п.п.1.3, 1.4 Договору).

Відповідно до п.1.5 Договору тип процентної ставки фіксована.

За користування кредитом нараховується проценти відповідно до наступних умов:

Стандартна процентна ставка становить 2.50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору (п.1.5.1. Договору) та знижена процентна ставка 1,875 % в день та застосовується якщо споживач до 16.05.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.

У відповідності до п. 2.1 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .

Цього ж дня 16.04.2024 року о 12 год. 55 хв. відповідачкою, за допомогою електронного підпису відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора Х517, було підписано Паспорт споживчого кредиту в якому містяться дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови.

Отже, на виконання умов вказаного Договору ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» 16 квітня 2024 року о 12 год. 57 хв. здійснило перерахунок грошових коштів у сумі 4000 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 , про що свідчить лист ТОВ «Пейтек», яке надає послуги з переказу грошових коштів без відкриття рахунку.

Окрім цього, у відповідності до листа АТ КБ «Приват Банк» №20.1.0.0.0/7 від 29.04.2026 року наданим на ухвалу суду про витребування доказів підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). Також повідомлено, що 16.04.2024 року на вказану платіжну картку було зараховано грошові кошти в сумі 4000 грн.

Відповідно до матеріалів справи, дата та час проведення транзакції співпадає з датою та часом укладання договору №1559054 про надання споживчого кредиту. А, картковий рахунок № НОМЕР_2 відповідає реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) вказаної відповідачкою при оформленні договору.

З виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 16.04.2024 року по 18.07.2024 року наданого АТ КБ «Приват Банк» на ухвалу суду про витребування доказів вбачається, що остання, активно користувалася картковим рахунком, а також кредитними коштами.

Таким чином, укладення вищевказаного кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, і укладений нею з позивачем правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Договір містить всі істотні умови, по яких сторони в належній формі досягли згоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Отже, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» 16 квітня 2024 року уклало із відповідачкою ОСОБА_1 кредитний договір в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 4 000 грн., що підтверджується відповідною інформацією ТОВ «Пейтек», яке надає послуги з переказу грошових коштів без відкриття рахунку.

Втім, відповідачка умови кредитного договору не виконала, а саме не здійснила погашення кредиту та відсотків за його використання, в результаті чого, за нею, станом на 25.07.2025 р. рахується заборгованість на загальну суму 42 000 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 4 000 грн., заборгованості за відсотками 36 000 грн. та штрафні санкції 2000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до договору факторингу №27062025 від 27 червня 2025 року укладеного між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» вбачається, що до ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором №1559054 від 16.04.2024 року.

Як вбачається з Витягу з реєстру боржників 27.06.2025 року, за ОСОБА_1 рахується заборгованість за кредитним договором №1559054 від 16.04.2024 року на загальну суму 42 000 грн., яка складається із заборгованості за сумою кредиту 4 000 грн., заборгованості за відсотками 36 000 грн. та 2000 грн. штрафні санкції.

Відтак, ураховуючи що позичальник відповідачка, отримала та використала кредитні кошти, та в обумовлені договорами строки добровільно їх не повернула, з огляду на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то суд знаходить вимогу позивача як правонаступника ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» про стягнення заборгованості щодо тіла кредиту в сумі 4 000 грн. обґрунтованою та такою що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 ч. 1]ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України, мав право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування 360 днів, тобто з 16.04.2024 року до 11.04.2025.

Розмір відсотків згідно з додатком №1 «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит» до цього договору встановлено в сумі 35 250 грн, реальна річна ставка складе 90 465,53% та загальна вартість кредиту складе 40 000,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом станом на дату відступлення на 27.06.2025 становить : 42 000 грн., за тілом кредиту - 4000 грн. по відсоткам 36000 грн. та 2000 грн. по штрафам/пені (за прострочку платежів).

Заборгованостьза відсотками за період з 16.04.2024 року по 11.04.2025 року: становить 36 000 грн.

Разом з тим, розрахунок заборгованості здійснювався за період з 16.04.2024 року по 11.04.2025 року за процентною ставкою 2,5 % в день.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - це загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %.

Судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту № 1559054 був укладений 16.04.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому він повинен був укладатися з врахуванням норм пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» та розмір денної процентної ставки повинен відповідати відповідним положенням закону.

Відтак, розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 16.04.2024 року у частині нарахування процентів за користування кредитом повинен бути здійсненний наступним чином:

-за період з 16.04.2024 року до 22.04.2024 року (6 днів) 4000 х 2.5 %=600 грн.;

-за період з 22.04.2024 року до 20.08.2024 року (121 днів) 4000 х 1.5%=7 260 грн.;

-за період з 20.08.2024 року (233 днів) 4000 х 1%=9 320 грн.

Отже, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №1559054 від 16.04.2024 року в частині нарахування процентів за користування кредитом становить 17 180 грн.(600+7260+9320).

З урахуванням вищевикладеного, заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №1559054 від 16.04.2024 року складає 21 180 грн., з яких : 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 17 180 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.

Разом з тим, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення штрафних санкцій (за прострочку платежів), виходячи з наступного.

Із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано за період з 16.05.2024 р. по 15.06.2024 р. штрафні санкції (за прострочку платежів) в сумі 2000 грн.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Враховуючи вищенаведене, посилання позивача на норму ст..625 ЦК України яке підлягає застосуванню до вказаного кредитного договору в частині штрафних санкцій є безпідставним.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).,

З огляду на встановлені судом обставини за спірним кредитним договором безпідставним є посилання представника відповідачки на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 22.09.2025 року за яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «Споживчий Центр», заборгованість за кредитним договором №29.02.2024-100000289.

Обставини, встановлені рішенням суду у вказаній справі стосуються іншого кредитного договору №29.02.2024-100000289 від 29.02.2024 року, укладеного між відповідачкою та іншим позивачем - ТОВ «Споживчий Центр».

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

За положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За висновком, викладений у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З огляду на викладене склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, з договору №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року про надання правової допомоги вбачається, що адвокатом Столітнім Михайлом Миколайовичем надано ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» правову допомогу.

Згідно з Актом № 12325 прийому-передачі наданих послуг від 19.11.2025 року, підписаного сторонами Договору про надання правничої допомоги №10/12-2024 від 10 грудня 2024, адвокатом наведено перелік наданих юридичних послуг та їх вартість щодо вирішення спору про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , загальна сума яких становить 10 000 грн.

Отже позивачем понесено витати на правову допомогу всього у розмірі 10 000 грн.

Зменшення суми судових витрат на правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю виконаної роботи. Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду у справі № 910/16803/19 (постанова від 19.07.2021) та Великої Палати Верховного Суду у справі 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).

Зважаючи на докази в підтвердження наданих адвокатських послуг та враховуючи клопотання представника відповідачки щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат, незначної складності справи, по яких наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, то суд, зважаючи на часткове задоволення заявлених вимог позивача вважає за необхідне зменшити суму стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» витрат на правову допомогу до 6000 грн. Саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, то з відповідачки слід стягнути на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1221 грн. 37 коп. (50,42% ? 2422,4 грн.).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 259, 263-265, 274-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» (03150, м. Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ: 44559822) заборгованість по кредитному договору №1559054 від 16.04.2024 року на загальну суму 21 180 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» понесені останнім витрати зі сплати судового збору у розмірі 1221 грн. 37 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом 30-и днів з дня його проголошення, а у разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено «28» травня 2026 року.

Суддя: