Рішення № 136938960, 27.05.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/3354/26

провадження 2/201/3410/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого - судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) про зміну розміру аліментів стягуваних аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13 березня 2026 року звернулася до суду з позовом до відповідача

ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів стягуваних аліментів на утримання неповнолітньої дитини, позовні вимоги змінювалися, доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своєму позові та з представником посилаються на те, що з відповідачем з 22 листопада 1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають двох спільних дітей: вже повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя в подальшому не склалося, стало питання про розлучення і шлюб їх рішенням суду від 02 квітня 2020 року було розірвано, майно поділили добровільно, неповнолітня дитина за згодою сторін залишилися мешкати з матір`ю; позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утриманням і вихованням цієї їх дитини; 04 лютого 2020 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх вказаної неповнолітньої дитини, в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Однак, на думку позивача, ця сума була занижена, визначена без врахування її думки, матеріального і сімейного стану, який змінився, тому і вирішила звернутися з цим позовом до суду. Позивач, зокрема, обґрунтовує свій позов тим, що у неї складне матеріальне становище, низька зарплата, не є приватним підприємцем, він має певні проблеми зі здоров`ям. Тому позивач вважає розмір сплачуваних на її користь аліментів з відповідачки замалим для нього і накладає на неї надмірний тягар. Крім того, слід врахувати також стан здоров`я дитини, на що також потрібні постійно витрати на лікування, які є додатковими, постійними.

Таким чином, зараз матеріальне становище позивача не покращилося, а відповідача покращилось, він має стабільний заробіток, але і має заборгованості по сплаті аліментів, вона має скрутне матеріальне становище. Просила змінити розмір стягуваних з відповідача на її користь згідно вказаного рішення суду аліментів на їх одну неповнолітню дитину, збільшивши його з 2 000 грн. до 5 000 грн. щомісячно, задовольнивши змінений і уточненій позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 змінені позовні вимоги визнав, дійсно з позивачем перебували в шлюбі, мешкали разом і мають неповнолітню дитину, коштів та аліментів виплачував скільки міг, не заперечує сплачувати аліменти і у вказаній збільшеній частині вимог. Правом надання відзиву на позов не скористався. Просив справу. Розглядати без його участі за наявними матеріалами. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. Також суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи Соборного ВДВС у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) погодився з вимогами позовної заяви і наданими документами, доводами і викладеними в ній обставинами, позицією позивачки, не заперечував проти задоволення позову. В судове засідання не прибув, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, не заперечував проти розгляду справу за наявними матеріалами справи по закону без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної заінтересованої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

Судом встановлено, що дійсно позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 з 22 листопада 1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають двох спільних дітей: вже повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя в подальшому не склалося, стало питання про розлучення і шлюб їх рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року було розірвано, майно поділили добровільно, неповнолітня дитина за згодою сторін залишилися мешкати з матір`ю; позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утриманням і вихованням цієї їх дитини; 04 лютого 2020 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх вказаної неповнолітньої дитини, в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Однак, на думку позивача, ця сума була занижена, визначена без врахування її думки, матеріального і сімейного стану, який змінився, тому і вирішила звернутися з цим позовом до суду. Позивач, зокрема, обґрунтовує свій позов тим, що у неї складне матеріальне становище, низька зарплата, не є приватним підприємцем, він має певні проблеми зі здоров`ям. Тому позивач вважає розмір сплачуваних на її користь аліментів з відповідачки замалим для нього і накладає на неї надмірний тягар. Крім того, слід врахувати також стан здоров`я дитини, на що також потрібні постійно витрати на лікування, які є додатковими, постійними.

Таким чином, зараз матеріальне становище позивача не покращилося, а відповідача покращилось, він має стабільний заробіток, але і має заборгованості по сплаті аліментів, вона має скрутне матеріальне становище. Звернення до відповідача про збільшення коштів на утримання вказаної дитини ні до чого не призвело. В добровільному поряду спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У відповідності до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, які мають істотне значення.

На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно ч.1 ст. 184 якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Згідно ч. 2 ст. 191 СК України суд може присудити аліменти і за минулий час.

Позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 з 22 листопада 1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають двох спільних дітей: вже повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя в подальшому не склалося, стало питання про розлучення і шлюб їх рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року було розірвано, майно поділили добровільно, неповнолітня дитина за згодою сторін залишилися мешкати з матір`ю; позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів на утриманням і вихованням цієї їх дитини; 04 лютого 2020 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська винесено рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх вказаної неповнолітньої дитини: доньки ОСОБА_4 (після зміни імені - ОСОБА_5 , свідоцтво серія НОМЕР_1 від 17 квітня 2025 року), в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Позивач також змінила прізвище та ім`я на ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_2 від 23 жовтня 2024 року).

Виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020 року у справі № 201/14038/19 здійснюється Соборним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в межах виконавчого провадження ВП № 62538432, яке відкрито постановою старшого державного виконавця Савостіної Олени Валентинівни 16 липня 2020 року.

Позивач та відповідач є батьками дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після зміни імені - ОСОБА_5 . Шлюб між ними було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2020 року у справі № 201/1559/20. Весь час після розлучення дитина сторін проживає разом з позивачем та перебуває на її повному утриманні. Позивач працевлаштована в комунальному підприємстві «Ветеранський простір» Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 30720516), відділ організаційної роботи та комунікацій з громадськістю.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом змінений за позовом одержувача у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я дитини.

Така правова позиція підтверджується п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них».

Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом України від 05.02.2014 року у справі № 143-цс13, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір у певній грошовій сумі та навпаки).

За частинами 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Як стало відомо позивачу, на цей час відповідач призваний за мобілізацією до Збройних Сил України та рахується працевлаштованим відповідно до довідки Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі у місті Дніпрі № 19911/6 від 24 лютого 2026 року, згідно з якою в Автоматизованій системі виконавчого провадження наявна інформація про працевлаштування ОСОБА_2 в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Що свідчить про відсутність скрутного матеріального становища відповідача. Відповідач отримує стабільний та вищий дохід (грошове забезпечення військовослужбовця), ніж на момент винесення рішення у 2020 році. Це створює об`єктивну можливість для збільшення розміру аліментів.

Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки встановлено суми прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років, що є базовим показником для визначення розміру утримання дитини. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років протягом всього 2023 року становив 2 833 грн. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2024 року встановлено у розмірі 3 196 грн. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років на 2025 рік зафіксовано на рівні 3 196 грн. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для дітей віком від 6

до 18 років з 1 січня 2026 року встановлено на рівні 3512 гривень на місяць.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Оскільки Відповідач мобілізований за призовом на військову службу в Збройні Сили України, його дохід дозволяє сплачувати суму, вищу за мінімальну.

Таким чином, розмір аліментів, встановлений судом у 2020 році у сумі 2 000 грн., на сьогоднішній день не становить прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та є значно меншим, ніж реальні потреби дитини, яка перебуває на диспансерному обліку та потребує постійних витрат на лікування та розвиток.

Враховуючи вказане та те, що відповідач є військовослужбовцем та отримує стабільне грошове забезпечення, позивач вважає необхідним збільшення аліментів до розміру 5 000 грн., що є обґрунтованим та відповідає інтересам дитини.

Також, дитина сторін потребує постійного медичного нагляду. Вона має хронічні захворювання та, згідно з довідкою сімейного лікаря (ТОВ «ПЕДІАТР 24»), перебуває на диспансерному обліку у лікарів - пульмонолога, психіатра, хірурга, сімейного лікаря з діагнозами - тривожно- депресивний розлад, вегето-судинна дистонія за змішаним типом, хронічні бронхіти, хронічний тонзиліт, назофарингіт, сколіоз грудного відділу хребта 1 ст. Дитина потребує постійних медикаментозного лікування, медичного нагляду, лабораторних досліджень. Це підтверджується доданими документами - направлення на прийом лікарів, рецепти призначення ліків, результатами аналізів. За результатами аналізів IQLab (Замовлення № 000064145 від 29 квітня 2025 року), дитина має медичні показники, що вимагають дороговартісної діагностики та медикаментозної підтримки (вітамін D, глікований гемоглобін, білірубін тощо). Приймає лікарські препарати, які приймаються протягом тривалого періоду - есциталопрам 10 мг, дуоксатим 30 мг.м, венлафаксин 75 мг кветіапін 100 мг, ламотриджин 100 мг прегабалін 25 мг. Ці препарати відносяться до сильнодіючих психофармакологічних (антидепресанти та антипсихотик), які використовуються для лікування важких депресивних та тривожних розладів, що супроводжуються безсонням або психотичними симптомами та призначаються виключно лікарем-психіатром, оскільки потребують суворого контролю дозування. Копії призначень цих препаратів та чеки на їх оплату надано суду.

Крім того, відповідач тривалий час ухилявся від сплати аліментів навіть встановленого мінімуму. Згідно з розрахунком заборгованості старшого державного виконавця Савостіної О.В. заборгованість на 19 лютого 2026 року в розмірі 58 784.19 грн. Наявність заборгованості та систематичне невиконання батьківського обов`язку свідчать про те, що попередній розмір аліментів не виконує своєї функції - забезпечення належного рівня життя дитини (заборгованість підтверджується довідкою).

Отже, практично самостійно власними силами, позивач намагається матеріально забезпечити, доглядати та виховувати неповнолітню дитину, яка є вже підлітком та її фактичні потреби майже на рівні дорослої людини, а також виконувати всі інші обов`язки покладені на неї законом та необхідні для належного утримання спільної з відповідачем дитини.

Відповідно до ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів, зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей, хворобою).

Позивач систематично несе і витрати на лікування дитини, оскільки вона потребує додаткових витрат через стан здоров`я. Вона самостійно та за власний кошт забезпечувалися медичні потреби дитини протягом 2023-2026 років, було витрачено на ліки, аналізи та стоматологію дитини наступні суми - за 2023 рік: загальна сума витрат склала 4 458.54 грн. За 2024 рік: загальна сума витрат склала 3 812.68 грн. За 2025 рік: загальна сума витрат склала 14 265.58 грн. За 2026 рік: витрати становлять 4 663.87 грн. (включаючи стоматологію 3 500 грн.). Найбільш фінансово обтяжливим став 2025 рік, протягом якого загальна сума витрат склала 14 265.58 грн. Ця сума включає оплату за стоматологічні послуги в «Dental Clinic» (згідно з актом від 11 листопада 2025 року), проведення комплексних лабораторних досліджень у мережі IQLab, оплату харчування у навчальному закладі та придбання ліків.

За поточний 2026 рік (станом на лютий) сума витрат вже становить 4 663.87 грн.. Зокрема, 20 січня 2026 року було сплачено 3 500 грн. за черговий етап стоматологічного лікування каналів та пломбування, а також здійснено закупівлю медикаментів у січні та лютому. Загальна сума підтверджених додаткових витрат становить 27 200.67 грн..

Середньомісячні додаткові витрати лише на медицину та харчування (без урахування базових потреб у одязі та відпочинку) за останні два роки становлять приблизно 1 200 - 1 500 грн. Також Позивач сплачує харчування дитини у навчальному закладі, додаткові заняття спортом.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судові витрати позивача складаються з витрат позивача на професійну правничу допомогу та судового збору. Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», який встановлює, що позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення звільняються від сплати судового збору.

Щодо витрат на правничу допомогу. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).

З метою отримання професійної правничої допомоги Позивачем було укладено договір на професійну правничу допомогу № 3/02-26Ф від 30 грудня 2025 року. Попередній розрахунок витрат за договором про надання правничої допомоги надано суду і складає: - ознайомлення з фактичними витратами на утримання Позивачем дитини, матеріалами виконавчого провадження № 62538432 від 16 липня 2020 року; - підготовка позовної заяви про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дитину та аналіз додатків до неї. Всього: кількість годин 4.5, вартість 1 години - 1000 грн, разом вартість послуги 4500 грн..

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд звертає увагу і на наступне: згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин належить до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Згідно з частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 Сімейного Кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного становища, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про збільшення розміру аліментів, оскільки належними та допустимими доказами позивачем підтверджено погіршення його майнового стану, наявність інших дітей, на користь яких за рішеннями судів не стягуються аліменти на їх утримання, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20) та від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).

Доводи позивач не зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду при стягненні аліментів щодо встановлених обставин справи, оскільки він не приймав участі в тому судовому засіданні.

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).

В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків ( «Сахін проти Німеччини»).

У Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Рівність та спільна батьківська відповідальність: роль батьків» (Equality and shared parental responsibility: the role of fathers) № 2079 від 02 жовтня 2015 року Асамблея твердо висловила позицію, що саме розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи стосовно ролей жінок та чоловіків у сім`ї і є відображенням соціологічних змін, які відбулися протягом останніх 50 років. У зв`язку з цим, ОСОБА_6 закликала всіх її членів, зокрема і Україну, забезпечити законодавчими нормами та адміністративною практикою рівність прав батьків щодо їх дітей.

Велика Палата ВС у Постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц також відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги не погодження відповідача з частиною вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

Частиною 1 статті 185 СК України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обидва з батьків, незалежно від того з ким з них проживає дитина, оскільки Сімейний Кодекс України виходить із принципу рівності прав й обов`язків батьків.

При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020 року у сумі в розмірі 2 000 грн. гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановивши їх у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття починаючи з дати набрання цим рішенням законної сили. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень і судовий збір на. користь держави в сумі 1 064 грн. 96 коп.. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про зміну розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітньої дитини в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 7, 141, 150, 155, 180, 182, 183, 184, 185, 192 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16 ЦК України. ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Змінити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого 2020 року в справі № 201/14038/19 у сумі в розмірі 2 000 грн. (дві тисячі) гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановивши їх у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття починаючи з дати набрання цим рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір в сумі 1 064 грн. 96 коп..

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя