Рішення № 136937596, 04.03.2026, Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/7/25

Провадження № 2/503/155/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року

Кодимський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Калашнікової Т.О.

за участю секретаря судового засідання - Поліковської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кодима цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Дар`я Ігорівна, приватний виконавець Шевченко Тетяна Сергіївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просить визнати виконавчий напис №364 від 13.02.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Д.І. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованості в розмірі 71 265,99 грн. таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з її пенсії за період часу з 01.12.2020 року по 30.04.2022 року були відраховані грошові кошти в розмірі 9347,58 гривень на підставі постанови приватного виконавця Шевченко Т.С. на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Богомолової Д.І. №364 від 13.02.2020 року на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ». Разом з тим, позивач вважає, що вищевказаний виконавчий напис вчинено з грубим порушенням вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку. Однак, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості. Розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом, без врахування думки та позиції позивача не відповідає дійсній сумі заборгованості. Тому, позивач вважає, що спірний виконавчий напис є незаконним, що стало підставою її звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачений нею при зверненні до суду з даним позовом судовий збір в розмірі 1816 гривень 80 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 гривень.

Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Сторонам надіслано копію ухвали суду, відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, а третім особам роз`яснено їм право на подання пояснень щодо позову протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії вищевказаної ухвали.

В судове засідання сторони не з`явились.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 надала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а також проводити судовий розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до суду також не з`явився, однак подав до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Вважає, що відповідачем нотаріусу були надані всі необхідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості, зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість можна вважити безспірною, оскільки позивач в позові не зазначив жодної обставини, яка б свідчила про протилежне. В задоволенні позовної заяви просив відмовити в повному обсязі. Крім того, подав клопотання про зменшення судових витрат позивача на правничу допомогу, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного документу на підтвердження оплати таких витрат. Крім того, вартість адвокатських послуг є значно завищеною порівняно з іншими витратами на адвокатські послуги в аналогічних справах та є неспівмірними у порівнянні з обсягом виконаних робіт, складністю справи та ринковим цінам на адвокатській послуги в аналогічних справах.

Приватний виконавець Шевченко Т.С. та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Д.І. в судове засідання також не з`явились; про час та місце розгляду цивільної справи повідомлялись у встановленому порядку шляхом направлення судової повістки поштовим зв`язком. Ці обставини підтверджуються відповідною поштовою кореспонденцією.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження обставин позову, а також відзив та клопотання про зменшення судових витрат відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню, а вимогу щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід задовольнити частково, з огляду на таке.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що 13.02.2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Д.І. вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 364 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором та плати за вчинення даного виконавчого напису в загальному розмірі 71265,99 грн. У виконавчому написі зазначено, що ОСОБА_1 є боржником за Кредитним договором № 500940374 від 16.05.2014 року, укладеним з АТ «Альфа-Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору Відступлення Прав Вимоги за кредитними договорами 16-01/19/1 від 16.01.2019 року.

28.10.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С. в рамках відкритого виконавчого провадження № 61512774 на підставі вищевказаного виконавчого напису № 364, виданого 13.02.2020 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованості в сумі 71265,99 грн. було звернуто стягнення на пенсію позивача.

На виконання спірного виконавчого напису з пенсії позивача ОСОБА_1 за період часу з 01.12.2020 року по 30.04.2022 року були відраховані грошові кошти в розмірі 9347,58 гривень.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Умови вчинення виконавчих написів визначені Порядком вчинення виконавчих дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

За приписами ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

При цьому ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Так, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотнього. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі необхідно перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обгрунтовує свої позовні вимоги не дотриманням принципу безспірності.

Відповідно до п. 1.2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі Порядок), перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. п. 3.1-3.2, 3.4 глави 16 розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Пунктом 2 Переліку документів передбачено, що такими документами є кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Надання заявником неповної інформації та документів приватному нотаріусу має наслідком порушення нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 Глави 13 Порядку № 296/5, згідно з яким на нотаріуса покладається обов`язок відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Крім того, стягнення з позивача боргу, який не є безспірним з порушенням процедури повідомлення його про його наявність, відбулося у позасудовому порядку і він був позбавлений можливості заперечувати щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 20.05.2015 року у справі № 6-158цс15, можна говорити про правильність вчиненої нотаріальної дії у вчиненні виконавчого напису лише за умови що: 1) нотаріусу надані всі необхідні документи, визначені Переліком, що підтверджують безспірність заборгованості; 2) за наявності доказів належного направлення відповідачем письмової вимоги про усунення порушень; та 3) наявності доказів належного отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п.2 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року за результатами розгляду касаційних скарг Кабінету Міністрів України та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 вказана постанова залишена без змін.

Таким чином, судом було скасовано п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, відповідно до якого встановлювалася можливість здійснювати стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 рішення Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року залишено без змін.

Враховуючи викладене, з 22.02.2017 року законодавством України не було передбачено можливості здійснювати стягнення за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судом встановлено, що у виконавчому написі нотаріуса від 13.02.2020 року не зазначено, на підставі яких документів його здійснено, а лише вказано, що грошові суми, які пропонується стягнути, є заборгованістю за кредитним договором, до такого не додано нотаріально посвідченого договору.

Таким чином, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для вчинення виконавчого напису подані документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. №1172.Будь-яким чином, перевірити безспірність заборгованості боржника перед відповідачем, суд позбавлений можливості, такий обов`язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості, з точки зору викладеного вище обгрунтування, має банк (кредитодавець) при зверненні до нотаріуса.

Оскільки безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, то і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріус здійснює виконавчий напис, мають бути однозначними, беззаперечними та підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі, тому за вказаних обставин, відсутні підстави вважати, що заборгованість була безспірною.

З матеріалів даної справи вбачається, що відповідачем не було надано суду доказів безспірності заборгованості, за наявності якої було б можливим вчинення виконавчого напису.

Суд констатує, що відповідачем по справі жодного доказу на підтвердження наявності безспірної заборгованості не надано. При цьому, не вказано і на те, що такі документи існували та відповідно були надані приватному нотаріусу разом із заявою про вчинення виконавчого напису.

Суд приймає до уваги наведені твердження позивача, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про безспірність заборгованості, як і відсутні докази того, що безспірність заборгованості була належним чином підтверджена відповідачем при подачі документів нотаріусу, та позивач про заборгованість достеменно знав, однак, проігнорував вимогу про її погашення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що при винесенні спірного виконавчого напису не було дотримано умову для винесення напису, а саме вимогу щодо безспірності заборгованості, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» є обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі в цій частині.

Крім того, 06.01.2025 року позивачем ОСОБА_1 була подана до суду заява про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 09 січня 2025року задоволена.

Згідно з ч.ч. 1, 7, 8ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про задоволення позову, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами в зв`язку з розглядом справи, суд встановив наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду та за заяву про забезпечення позову сплачено судовий збір у загальній сумі 1816,80 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі, передбаченому статтею 4 Закону України «Про судовий збір», а саме 1816,80 грн (судовий збір за подання позовної заяви 1211,20 грн та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову 605,60 грн).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Стосовно витрат, пов`язаних з розглядом справи, - на професійну правничу допомогу, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу пунктом 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно абзаців 1 і 2 ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі №826/1216/16 зазначила наступне.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Конституційний Суд зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 року по справі №922/1163/18 дійшов наступних висновків:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч.2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

З матеріалів даної справи вбачається, що на підтвердження понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суду надано:

1) копію договору про надання юридичних послуг б/н від 13.12.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Марцонь В`ячеславом Борисовичем;

2) опису наданих юридичних послуг та правової (правничої) допомоги адвоката у даній цивільній справі (підготовка до розгляду справи, аналіз фактичних обставин справи, формування доказів 5 годин 2000 гривень; аналіз судової практики, надання юридичних консультацій 5 годин 2000 гривень; виготовлення копій документів, складання, оформлення, надсилання позовної заяви 5 годин 2000 гривень; складання інших процесуальних документів, пояснень, заперечень, витребування доказів, ознайомлення з доказами 6 годин - 2000 гривень; представництво інтересів позивача в суді, участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції 4 години 2000 гривень).

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3.10.2019р. по справі № 922/445/19, дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідач заявив суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, зазначаючи про їх не співмірність, відсутність підтверджуючих документів на їх оплату та просив у цій вимозі позивачеві відмовити повністю.

Із висновків у постановах ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18, якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Проаналізувавши надані позивачем докази понесених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, визначаючи обґрунтованість їх розміру та їх пропорційність до предмета спору, суд вважає що розмір заявлених позивачем витрат не відповідає критерію розумності, обґрунтованості та реальності.

Враховуючи викладене, та з огляду на заперечення відповідача щодо розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а також, зважаючи на те, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи та фактично наданими адвокатськими послугами (підготовка до розгляду справи, написання позовної заяви, адвокатських запитів та заяв по суті справи), суд дійшов висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу позивача до 4000,00 грн.

На підставі ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», керуючись ст. 81, 141, 259, 263-265, 288, 289 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Богомолова Дар`я Ігорівна, приватний виконавець Шевченко Тетяна Сергіївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №364, вчинений 13.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богомоловою Дарією Ігорівною, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 71265,99 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (ЄДРПОУ: 36799749) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 1816 (однієї тисячі вісімсот шістнадцять) гривні 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000(чотири тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині заявлених позовних вимог позивачеві ОСОБА_1 відмовити.

Застосовані заходи забезпечення позову за ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 09.01.2025 року за приписами ч.7 ст. 158 ЦПК України продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Кодимського районного суду Т.О.Калашнікова