Рішення № 136934485, 29.05.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/1637/26

Провадження №2/442/1072/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі

головуючої-судді Курус Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Газда» Добродія Бігуняк Я.С.» до ОСОБА_1 , Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про витребування земельних ділянок та майна з чужого незаконного володіння, -

за участю секретаря судового засідання Верхоляка А.І.,

представника позивача Бігуняка Я.С.,

представника відповідача Дрогобицької міської ради Нестер С.І.,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить витребувати на його користь з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 передану йому Дрогобицькою міською радою у власність земельну ділянку та розміщені на ній фруктові дерева, скасувавши рішення міської ради про відведення та виділення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, вирішити питання про стягнення судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Фермерське господарство «Газда» Добродія Бігуняк Я.С.", як правонаступник сільськогосподарського кооперативу «Газда», вже протягом 26 років здійснює відкрито, добросовісно і безперервно сільськогосподарську діяльність на земельній ділянці площею 18,9 га, на якій розташований придбаний ним фруктовий сад.

У 1991 році позивачем було створено кооператив «Газда» та 05.05.1991 підписано договір про співпрацю з заводом «Граніт» за №50, згідно якого кооператив мав право використовувати надані заводом засоби виробництва (корівник, склад з навісом, фінський будинок), а також 2500 фруктових дерев, насаджених на даній земельній ділянці підсобного господарства, з правом їх викупу.

У 1991 році завод почав розпродаж майна (непрофільних активів). У серпні та вересні 1991 року позивач сплатив вартість отриманого від заводу майна у відповідності до виставленого рахунку №25 від 11.03.1991 на загальну суму 11262 рублі та отримав у власність вищезазначене майно, що підтверджено рішенням Львівського арбітражного суду від 27.02.1992 по справі №1/61.

Зсилається на рішення Арбітражного суду Львівської області від 02.02.1993 у справі №3/61 з наступними роз`ясненнями, викладеними в ухвалах Львівського Арбітражного суду та Господарського суду Львівської області, яке було виконано в передбачений законом спосіб, відповідно до Акту виконання судового Рішення №3/61 від 18.12.1993, встановлено, що позивачем, як правонаступником сільськогосподарського кооперативу «Газда» у передбачений чинним законодавством спосіб було набуто право постійного користування та володіння сільськогосподарською земельною ділянкою площею 18,9 га, на якій розміщено фруктовий сад та нерухоме майно позивача.

Вказує, що межі зазначеної земельної ділянки встановлені по існуючій бетонній загорожі судовим виконавцем, відповідно до Акту виконання судового рішення №3/61 від 16.12.1993, затвердженого та завіреного печаткою Дрогобицького міського суду. Право постійного користування позивачем земельною ділянкою площею 18,9 га підтверджено рішеннями судів, а також Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку.

Однак, не зважаючи на багаторазові звернення позивача, надіслані Дрогобицькій міській раді протягом 2013 2016 років щодо дотримання вимог судових рішень та чинного законодавства, зокрема, щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації для присвоєння кадастрового номера та здійснення державної реєстрації набутого позивачем права постійного користування земельною ділянкою 18,9 га, відповідачем - Дрогобицькою міською радою було проігноровано ці судові рішення та вчинено грубе порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача та незаконно виділено у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1130 кв.м. в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0246 призначені для індивідуального садівництва, фактично безпосередньо на території земельної ділянки сільськогосподарського призначення пл.18,9 га, що є у постійному користуванні позивача та де знаходяться посаджені дерева фруктового саду, що є приватною власністю позивача.

Вказує, що на отриманій незаконно у приватну власність ОСОБА_1 земельній ділянці площею 1130 кв.м. на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0246, на даний час знаходяться 8 одиниць багаторічних фруктових насаджень (яблунь), якими незаконно заволодів ОСОБА_1 та які позивач вимагає витребувати з чужого незаконного володіння, оскільки ці дерева є частиною фруктового саду, що є приватною власністю позивача.

Таким чином, вважає, що Дрогобицька міська рада проігнорувала вимоги і норми закону та нею незаконно виділено у власність відповідача земельні ділянки, призначені для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у незаконний спосіб, фактично безпосередньо на території земельної ділянки сільськогосподарського призначення пл. 18,9 га, відповідно змінивши цільове призначення земельної ділянки, що є у постійному користуванні позивача та де знаходяться посаджені дерева фруктового саду.

03.03.2026 до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області надійшла вищевказана позовна заява.

Ухвалою від 04.03.2026 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених недоліків позовної заяви,/а.с.40-41/.

04.03.2026 від позивача надійшла заява про витребування відомостей про анкетні дані та місце реєстрації відповідача ОСОБА_1 /а.с.44/.

06.03.2026 суддею подано запит до Відділу-центру надання адміністративних послуг Дрогобицької міської ради щодо місця реєстрації відповідача, відповідь на вказаний запит судом отримано 12.03.2026,/а.с.47-48/.

12.03.2026 ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву Фермерського господарства «Газда» Добродія ОСОБА_2 », відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання на 02.04.2026,/а.с.49/.

Відповідачем Дрогобицькою міською радою 30.03.2026 подано відзив на позовну заяву, в якому просить в позові відмовити, застосувати наслідки спливу ст,/а.с.70-79/.

02.04.2026 підготовче засідання було відкладено у зв`язку з неявкою відповідача ОСОБА_1 та відсутністю даних про його належне повідомлення про дату, час, місце та порядок розгляду справи на 05.05.2026.

Ухвалою від 05.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25.05.2026,/а.с.92/.

08.05.2026 відповідачем Дрогобицькою міською радою подано заяву про застосування строку позовної давності,/а.98-100/.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримує, просить його задоволити.

Представник відповідача Дрогобицької міської ради в судовому засіданні позову не визнала з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Крім того, вказала про те, що позивачем не додано жодних доказів підстав набуття останнім права постійного користування земельними ділянками, відтак міська рада в силу своїх повноважень передала у безоплатну власність громадян земельні ділянки комунальної власності. Просила застосувати позовну давність до позовних вимог в частині скасування рішень прийнятих Дрогобицькою міською радою.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення судової кореспонденції, яку отримав особисто 18.05.2026

Третя особа в судове засідання не з`явилась, причин неявки не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце проведення судового засідання.

26.05.2026 справа слухалась, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого призначено на 29.05.2026.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, з`ясувавши обставини справи, перевіривши їх поданими доказами, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що у 1991 році створено кооператив «Газда», засновником якого був ОСОБА_2

05 травня 1991 року між кооперативом «Газда» та заводом «Граніт» укладено договір про співпрацю № 50, згідно з яким кооператив набув право користування наданими заводом засобами виробництва, а саме: корівник, склад із навісом, фінський будинок, а також 1500 фруктових дерев, насаджених на земельній ділянці підсобного господарства, з правом їх викупу.

У серпні та вересні 1991 року ОСОБА_2 сплачено вартість отриманого від заводу майна на загальну суму 11 262 рублів.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 27 лютого 1992 року у справі №1/61, з урахуванням уточнень, викладених в ухвалі цього суду від 25 листопада 1996 року, визнано право власності кооперативу «Газда» на основні засоби виробництва на підставі договору від 05 травня 1991 року № 50, серед яких: будівлі (корівник, склад із навісом, нежитлова будівля), 515 фруктових дерев,/а.с.35/.

Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого 1993 року у справі №3/61 зобов`язано виконавчий комітет Дрогобицької міської ради народних депутатів виділити кооперативу «Газда» земельну ділянку в саду, який належить кооперативу на праві власності,/а.с.33/.

Ухвалою Арбітражного суду Львівської області від 22 червня 1993 року у справі №3/61 уточнено резолютивну частину рішення цього суду від 02 лютого 1993 року, викладено її у такій редакції: «Зобов`язати виконавчий комітет Дрогобицької міської ради народних депутатів виділити сільськогосподарському кооперативу «Газда» земельну ділянку площею 18,9 га на АДРЕСА_2 , що межує з вул. Грабовського, заводом «Граніт» і автодромом ДТСО України»,/а.с.32/.

На виконання зазначеного судового рішення видано наказ.

Як вбачається з акта виконання судового рішення від 18 грудня 1993 року №3/61, рішення Арбітражного суду Львівської області від 02 лютого 1993 року виконано. Додатком до акта є викопіювання з плану м. Дрогобича з позначенням місця знаходження та площі земельної ділянки (18,9 га),/а.с.27/.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25 грудня 2006 року у справі №1/454-29/203 роз`яснено, що оскільки ФГ «Газда», як правонаступник, має у власності сад, розташований на спірній земельній ділянці, зазначене господарство має право на постійне користування земельною ділянкою,/а.с.30/.

Як зазначено у позовній заяві та не спростовано відповідачем, ФГ «Газда» протягом 2013-2016 років неодноразово зверталося із заявами до Дрогобицької міської ради про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_2 , з метою встановлення (відновлення) меж цієї земельної ділянки відповідно до акта про виконання судового рішення від 18 грудня 1993 року № 3/61 та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Дрогобицької міської ради від 08 липня 2016 року відмовлено у наданні дозволу ФГ «Газда» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки згідно з поданими заявами від 02 і 17 липня 2013 року, 07 квітня, 11 липня 2014 року, 05 серпня, 28 жовтня, 30 листопада, 10 грудня 2015 року, 30 травня 2016 року.

У той же час, як вбачається з постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2016 року у справі № 442/2708/16-а, визнано протиправною діяльність Дрогобицької міської ради щодо зволікання у розгляді заяви позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення та встановлення меж земельної ділянки, площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_2 (фруктовий сад), для проведення реєстраційних дій права постійного землекористування, та зобов`язано Дрогобицьку міську раду розглянути заяву ФГ «Газда» Добродія Бігуняка Я.С.»,/а.с.19-20/.

Отже, судом було встановлено, що відповідач Дрогобицька міська рада допустила протиправну бездіяльність, яка полягала в нездійсненні розгляду заяв позивача протягом строку, встановленого законодавством, оскільки рішення сесії від 8 липня 2016 року прийняте за результатами розгляду заяв позивача від 2 та 17 липня 2013 року, 3 березня 2014 року, 7 квітня та 11 липня 2014 року; 5 серпня, 28 жовтня, 30 листопада, 10 грудня 2015 року, а також 30 травня 2016 року.

При цьому, постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10.04.2017 у справі №442/6255/16-а скасовано рішення Дрогобицької міської ради від 08.07.2016 за №315 щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,9 га, розташованої по АДРЕСА_2 , з метою встановлення (відновлення) меж даної земельної ділянки відповідно до акту виконання судового рішення №3/61 від 18.12.1993 для проведення державної реєстрації права постійного користування. Судом зазначалось, що підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки чітко визначені земельним законодавством, а з оскаржуваного рішення не вбачається правових підстав для відмови в наданні такого дозволу,/а.с.16-18/.

З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованими доводи сторони відповідача про те, що позивач не вчиняв належних дій щодо виготовлення документації із землеустрою про відведення спірної земельної ділянки площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_2 , в тому числі, задля проведення державної реєстрації права постійного користування такою.

Зазначені обставини встановлені вказаними вище судовими рішеннями, які набрали законної сили.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2020 року у справі № 442/6255/16-а встановлено, що ФГ «Газда» було користувачем спірної земельної ділянки, неодноразово зверталося до органу місцевого самоврядування з метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_2 та присвоєння кадастрового номера для проведення подальшої реєстрації права постійного користування нею, проте, такі заяви не були належно розглянуті міською радою у передбачений законом спосіб, що й стало підставою для скасування рішення сесії Дрогобицької міської ради Львівської області від 08 липня 2016 року № 315 про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,9 га (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Частиною десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» визначено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).

Тобто, для реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, що належала сільськогосподарському кооперативу «Газда», фермерському господарству (позивачу) була необхідна технічна документація із землеустрою, дозвіл на розроблення якої надається рішенням органу місцевого самоврядування.

З метою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 18,9 га, розташованої на АДРЕСА_2 , та присвоєння кадастрового номера для проведення державної реєстрації права постійного користування нею, ФГ «Газда» неодноразово зверталося до Дрогобицької міської ради із заявами про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, які залишалися без належного реагування.

Частинами першою та четвертою статті 30 ЗК України 1990 року передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження, будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, зокрема державними актами.

На підставі рішення Арбітражного суду Львівської області від 27 лютого 1992 року у справі №1/61, з урахуванням уточнень, викладених в ухвалі цього суду від 25 листопада 1996 року, за кооперативом «Газда» визнано право власності на основні засоби виробництва згідно з договором від 05 травня 1991 року № 50, серед яких: будівлі (корівник, склад із навісом, нежитлова будівля) і 515 фруктових дерев, які насаджені на цій земельній ділянці,/а.с.34-35/.

Підстави звільнення від доказування визначені статтею 82 ЦПК України. Згідно із частиною четвертою цієї статті обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування. Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Аналогічна правова позиціє викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 11 грудня 2019 року по справі №314/6175/16-а (2-а/314/36/2016).

Також у зазначеній постанові Верховного суду встановлено, що позивач звертався до відповідача саме за отриманням дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Земельна ділянка орієнтовною площею 18,9 га знаходиться на території міста.

Право користування земельною ділянкою площею 18,9 га виникло у позивача відповідно до акту виконання судового рішення у справі № 3/61, тобто, право постійного користування даною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства виникло у позивача до 2004 року.

Земельна ділянка не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до п. 2 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до пункту 10 статті 28-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, які виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Таким чином, право користування земельною ділянкою площею 18,9 га Фермерським господарством «Газда» Добродія ОСОБА_2 », яке є правонаступником сільськогосподарського кооперативу «Газда», не втрачено і є дійсним.

Відповідно до частини третьої статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Частиною десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).

Отже, для реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, що належала сільськогосподарському кооперативу «Газда», правонаступником якого є Фермерське господарство «Газда» Добродія Бігуняка Я.С.», необхідна технічна документація із землеустрою, дозвіл на розроблення якої в силу частини десятої статті 55 Закону України «Про землеустрій» надається рішенням органу місцевого самоврядування.

Також суд звертає увагу на те, що положеннями статті 123 ЗК України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а саме: надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: 1) надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; 2) формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення, здійснюється без складення документації із землеустрою.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 123 ЗК України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У цьому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Отже, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється лише у випадку: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Якщо земельна ділянка вже була у користуванні, то вона вважається сформованою, оскільки визначено її цільове призначення, площу та межі.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відмови у наданні дозволу позивачу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,9 га для проведення державної реєстрації прав постійного користування земельною ділянкою.

Отже, доводи відповідача не спростовують того, що з 1993 року спірною земельною ділянкою користувався позивач на законній підставі. Про зазначене було відомо міській раді, яка була стороною у справах щодо спорів з позивачем у судах господарської, цивільної та адміністративної юрисдикції, а також у справі за позовом міської ради щодо оскарження державної реєстрації сільськогосподарського підприємства, зокрема, у 2004-2005 роках.

Що стосується доводів представника приводу наявності в ЄДРПОУ як Фермерського господарство «Ґазда» Добродія Бігуняка Я.С.» з ідентифікаційним кодом 22409706, так і Кооперативу «Ґазда» з ідентифікаційним кодом 22408256, суд виходить з того, що у постановах Верховного Суду від 28 липня 2023 року (справа №442/6779/20) та від 12 січня 2022 року (справа № 442/2635/20) викладені висновки щодо законності набуття у постійне користування земельної ділянки площею 18,9 га Фермерським господарством «Газда» Добродія Бігуняка Я.С.» як правонаступником кооперативу «Газда» та Малого приватного підприємства «Газда».

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб`єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб`єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціально страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності (ч.20 ст.8 Закону України «Про підприємництво»).

Скасування державної реєстрації позбавляє суб`єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його із Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Тобто, відповідальність за неподання документів в органи Державної статистики у Львівській області щодо ліквідації сільськогосподарського кооперативу «Газда» покладено на орган державної реєстрації, а саме: Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, який був у складі (безпосередньому адміністративному підпорядкуванні) Дрогобицької міської ради, оскільки саме виконавчим комітетом готувалися та приймалися розпорядження щодо реєстрації юридичних осіб та проведення дій по реєстрації скасування юридичних осіб з надсиланням відповідних відомостей в десятиденний термін, зокрема, органи Державної статистики у Львівській області.

Отже, саме Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, який здійснював реєстрацію юридичних і фізичних осіб - підприємців, згідно закону повинен був подавати документи у вигляді розпоряджень щодо вилучення з відомостей Держстатистики відомостей по припиненню державної реєстрації кооперативу «Газда» в зв`язку з його реорганізацією в МПП «Газда».

Вказане спростовує доводи представника Дрогобицької міської ради з приводу наявності в ЄДРПОУ як Фермерського господарство «Ґазда» Добродія Бігуняка Я.С.» з ідентифікаційним кодом 22409706, так і Кооперативу «Ґазда» з ідентифікаційним кодом 22408256, що виключає, на думку представника, правонаступництво зазначених суб`єктів підприємницької діяльності.

Главою 22 ЗК України визначено умови та підстави припинення права на земельну ділянку. Підставами припинення права користування земельною ділянкою може бути добровільна відмова від права користування земельною ділянкою або вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Як встановлено зазначеними вище судовими рішеннями, Кооператив «Газда», МПП «Газда» і Фермерське господарство «Газда» Добродія Бігуняк Я.С.» добровільно не відмовлялися від користування земельною ділянкою і з цієї підстави припинення постійного користування земельною ділянкою не відбулося. Докази, які б доводили, що припинення такого землекористування відбулося з інших підстав, відсутні та відповідачами не подані.

Із постанови Львівського апеляційного суду від 22.05.2023 в аналогічній справі за №442/8622/19 колегія суддів погодилася з судом першої інстанції, який, ухвалюючи оскаржуване рішення суду, виходив з того, що позивач правомірно набув право постійного користування спірною земельною ділянкою, що виникло до 2004 року внаслідок виконання судового рішення, а також набув у власність сад (багаторічні насадження), право власності на будівлі, що розміщені на цій земельній ділянці, а тому виділення (надання) такої земельної ділянки (повністю чи в частині) іншим особам без попереднього її вилучення, суперечить чинному земельному законодавству.

З урахуванням того, що позивач набув право власності на сад, вирощений на спірній земельній ділянці, набув право постійного користування земельною ділянкою (різновид емфітевзису) до винесення оскаржуваного рішення щодо цієї земельної ділянки, суд вірно вважав підставними позовні вимоги в частині витребування спірної земельної ділянки та наявних на ній фруктових насаджень (дерев).

Також у постанові апеляційної інстанції зазначено, що судом першої інстанції правильно враховані обставини правонаступництва ФГ «Газда» від МПП «Газда», а тому і власного суб`єктивного матеріального права та охоронюваного законом інтересу щодо спірних земельних ділянок, як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист. При цьому, визнання ФГ «Газда» правонаступником МПП «Газда» є юридичним фактом, встановленим при розгляді господарської, адміністративної та цивільної справ, учасником яких були і позивач, і відповідач, й які є чинними, що спростовує доводи апеляційних скарг щодо правонаступництва.

А відтак, встановивши, що сільськогосподарський кооператив «Газда», правонаступником якого стали МПП «Газда», а надалі ФГ «Газда», відповідно до акта виконання судового рішення від 18 грудня 1993 року у справі №3/61, набув у власність сад (багаторічні насадження), будівлі та споруди на спірній земельній ділянці площею 18.9 га, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, обґрунтовано виходив з обставин встановленого судами правонаступництва, набуття позивачем права на користування цією земельною ділянкою.

Вказана вище постанова Львівського апеляційного суду (справа №442/8622/19) залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.11.2023.

У своїй постанові Верховний Суд звертає увагу, що у касаційній скарзі Дрогобицька міська рада Львівської області зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13, від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 та інших.

У справі № 183/1617/16 спір виник щодо витребування земельної ділянки лісового фонду. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У справі № 694/1726/18 Верховний Суд зазначив, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно, яке є індивідуально визначеним.

У справі № 6-240цс15 Верховний Суд України зробив висновок про те, що одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Відповідно, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не порушили зазначених висновків, оскільки за встановленими конкретними обставинами у справі, яка є предметом касаційного перегляду, заявлена позивачем вимога про витребування спірних земельних ділянок і наявних на ній фруктових насаджень (дерев) від відповідачів на підставі положень статті 400 ЦК України є обґрунтованою.

У справі № 380/624/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно, - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою, та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

У справі № 156/1028/16 Верховним Судом зазначено, що статтями 22, 23 ЗК Української РСР у редакції від 18 грудня 1990 року, встановлено, що право володіння або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими радами народних депутатів.

Суди попередніх інстанцій не порушили зазначених висновків, оскільки у справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено, що право користування спірною земельною ділянкою у позивача виникло на підставі рішення арбітражного суду, акта виконання судового рішення.

У справі № 372/5635/13-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила наявність (збереження) у позивача права користування земельною ділянкою, набутого до набрання чинності ЗК Української РСР 1990 року, до його належного переоформлення у встановленому законом порядку, зазначивши про неефективність обраного позивачем способу захисту шляхом звернення з вимогою про визнання права постійного користування земельною ділянкою. Водночас, у справі, що є предметом касаційного перегляду, позивач, зазначаючи про наявність у нього права постійного користування земельною ділянкою, оспорює рішення міської ради про передачу частини земельної ділянки, землекористувачем якої він є, у власність інших осіб.

Верховний Суд зазначив, що доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження. Відтак, ВС дійшов наступного висновку: аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Також суд вважає за доцільне звернути увагу, що у згаданій постанові Верховний Суд вказав: суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Разом з тим, питання правонаступництва ФГ «Газда» Добродія ОСОБА_2 » прав та обов`язків кооперативу «Газда» та МПП «Газда» неодноразово досліджувалося Верховним Судом у касаційному порядку, зокрема під час перегляду справ № 442/2569/18 (провадження № 61-372св21), №442/2635/20 (провадження № 61-14406св21) та ін.

Проте, згідно витягу з рішення від 17.09.2020 №2590 затверджено матеріали з виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передати безоплатно у власність для індивідуального садівництва земельні ділянки громадянам : ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1130 кв.м. на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0246 для індивідуального садівництва,/а.с.37/.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 09.11.2025 виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 4610600000:01:028:0246 для індивідуального садівництва,/а.с.12/.

З урахуванням встановленого вище, суд дійшов переконання, що оспорюване рішення Дрогобицької міської ради в частині передання безоплатно у приватну власність відповідачу земельної ділянки для садівництва суперечить вимогам частини п`ятої статті 116 ЗК України.

Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

За пунктом 2 частини 1 статті 399 ЦК України право володіння припиняється у разі витребування майна не тільки власником майна, але й іншою особою.

Позивач набув право постійного користування спірною земельною ділянкою, що виникло до 2004 року внаслідок виконання судового рішення, а також мав право власності на сад, який на цій ділянці вирощений, право власності на будівлі, що розміщені на цій земельній ділянці. Тому виділення такої ділянки (повністю чи в частині) іншим особам не могло бути здійснене. Відтак, дії ради належить визнати недобросовісними, а її оспорювані рішення такими, що не відповідають принципам верховенства права, справедливості та розумності, у зв`язку з чим не породжують жодних юридичних наслідків для відповідачів.

Будь-яка дискримінація є забороненою. Дискримінаційний підхід Дрогобицької міської ради до вирішення звернень позивача щодо узаконення земельних правовідносин суперечить нормам матеріального права і порушує вимоги статті 14 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації.

З урахуванням того, що позивач набув право власності на сад, вирощений на спірній земельній ділянці, набув право постійного користування земельною ділянкою (різновид емфітевзису) до часу винесення оспорюваних рішень щодо цієї земельної ділянки, відтак, позовні вимоги щодо витребування спірних земельних ділянок та наявних на них фруктових насаджень (дерев) підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача про сплив строків позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Водночас частина п`ята даної статті Кодексу визначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так з встановлених судом обставин вбачається, що позивач реалізував своє право на витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом звернення 03.03.2026 з позовом до суду про скасування рішення міської ради та витребування цього майна.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені в тому числі статтею 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Окрім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так Указом Президента України №64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, і такий діяв на момент пред`явлення позову та продовжує діяти на даний час.

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину (з 12.03.2020 до 01.07.2023) та зупиненими, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо їх закінчення припадає на період дії воєнного стану.

Водночас, відповідно до ЗУ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набрав чинності з 04.09.2025 року.

Тобто, період з 12.03.2020 до 01.07.2023, а також період з 25.02.2022 по 03.09.2025 включно у строк позовної давності не враховується.

Оскільки, оскаржуване позивачем рішення прийнято Дрогобицькою міською радою 17.09.2020, загальний та спеціальний строк позовної давності був продовжений на строк дії карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, то такий строк не пропущено позивачем.

Щодо позовної вимоги з приводу скасування проведеної державної реєстрації права власності ОСОБА_1 слід зазначити таке.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

З огляду на вказане позовна вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку за позивачем є неефективним способом захисту порушеного права позивача, а відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на судовий збір.

У матеріалах справи наявні квитанції про сплату позивачем судового збору за подання позовної заяви, як юридичною особою, відповідно до заявлених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи наведене, положення ст. 141 ЦПК та те, що даний спір між сторонами виник внаслідок неправомірних дій Дрогобицької міської ради, суд вважає за доцільне стягнути з Дрогобицької міської ради на користь позивача сплачений судовий збір.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Скасувати підпункт 1.13 пункту 1 рішення Дрогобицької міської ради від 17.09.2020 №2590 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва та передачу у власність» в частині затвердження матеріалів з виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі безоплатно у власність для індивідуального садівництва земельної ділянки ОСОБА_1 площею 1130 кв.м. на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0246, для індивідуального садівництва.

Витребувати від ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Газда» Добродія Бігуняка Я.С.», як правонаступника сільськогосподарського кооперативу «Газда», земельну ділянку площею 1130 кв.м., що на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0246, з наявними на ній фруктовими насадженнями.

Стягнути з Дрогобицької міської ради в користь Фермерського господарства «Газда» Добродія Бігуняка Я.С.» понесені судові витрати в розмірі 6656,00 гривень (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість гривень, 00 копійок).

В решті позову відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 29 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Курус Р.І.