Рішення № 136934218, 25.05.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1047/26

Провадження № 2/309/527/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: судді Довжанин М. М.

за участю секретаря судового засідання Драб Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «ФК «Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Позика» заборгованість за кредитним договором №40086223 від 15.02.2022 року у розмірі 25511 гривень та судові витрати у розмірі 2662,40 грн. судового збору та 5500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 15.02.2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, з метою отримання кредиту ОСОБА_1 підписала кредитний договір №40086223. За умовами кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 8000 грн. на строк та на умовах, визначених кредитним договором.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» укладено договір факторингу №01092025/1, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «ФК «ІРБІС», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №40086223 від 15.02.2022 року.

Однак, відповідач ОСОБА_1 зобов`язання згідно умов договору належним чином не виконала, а тому станом на 01.09.2025 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 25511 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000 грн.; заборгованість за відсотками становить 17511 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн., яку позивач просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 .

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 25.03.2026 року відкрито провадження у справі.

20.04.2026 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач висловила заперечення проти позову, просила відмовити у його задоволенні. В обґрунтування відзиву відповідачем зазначено, що розмір її заборгованості є недоведеним, позивач не надав доказів, які підтверджують отримання нею коштів, позивач не довів переходу до нього права вимоги за кредитним договором. Просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

04.05.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. В обґрунтування заперечень проти відзиву представник позивача зазначає про те, що відповідач не заперечує проти укладення кредитного договору, відповідач не надала доказів на підтвердження належного виконання нею зобов`язань за кредитним договором, а також не надала доказів на підтвердження власних заперечень, зазначив про порядок нарахування процентів та штрафів згідно з кредитним договором, порядок погашення заборгованості, навів додаткові обґрунтування наданого розрахунку заборгованості та факту перерахування грошових коштів за кредитним договором відповідачу, переходу прав вимоги до нього за кредитним договором. Зазначив, що строк позовної давності не сплив.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надіславши клопотання про розгляд справи у його відсутності. Позов підтримує та не заперечує проти розгляду справи за відсутності відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Про час і місце розгляду справи належним чином повідомлена. Подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає, що справу можливо вирішити у відсутності сторін без фіксування судового процесу.

Судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, даних та доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 15.02.2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, з метою отримання якого ОСОБА_1 підписала кредитний договір №40086223 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 710230. За умовами кредитного договору ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 8000 грн. на строк та на умовах, визначених кредитним договором. Факт надання відповідачу грошових коштів підтверджується довідкою ТОВ «УПР» №3152_251021114745 від 21.10.2025 року.

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» укладено договір про відступлення прав вимог №01092025/1, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «ФК «ІРБІС», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №40086223 від 15.02.2022 року, що також підтверджується витягом з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимог, актом приймання-передачі реєстру прав вимог, платіжною інструкцією про сплату ТОВ «ФК «Позика» на користь ТОВ «ФК «ІРБІС» грошової суми за договором про відступлення прав вимог.

Однак, відповідач ОСОБА_1 зобов`язання згідно умов договору належним чином не виконала, а тому станом на 01.09.2025 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 25511 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8000 грн.; заборгованість за відсотками становить 17511 грн.; заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 0 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагається, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позиція суддів Верховного Суду з питання «письмової форми» одностайна. Наприклад, у справі №561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 р. у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі №404/502/18, від 7 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.

Також, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Судом враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 лютого 2023 року у справі № 910/23042/16, згідно із якими проценти за користування кредитом є зобов`язанням за кредитним договором та є складовим елементом плати за наданий кредит, що разом із тілом кредиту становлять загальну суму боргу і охоплюються поняттям «основна сума заборгованості із зобов`язань за кредитом».

Таким чином судом встановлено, що сторони уклали кредитний договір, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором №710230, надісланий на номер телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію від 01.09.2025 року, складеною первісним кредитором ТОВ «ФК «ІРБІС». Відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних дій по попередньому заповненню Анкети-заяви та надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення вищевказаного договору, на таких умовах шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Факт укладення кредитного договору також не заперечується відповідачем.

Відтак, оскільки договір між сторонами був укладений у електронній формі, у такому договорі сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов, кредитор виконав свої зобов`язання та перерахував кредитні кошти у розмірі 8000 грн. на банківську карту відповідача, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3152_251021114745 від 21.10.2025 року, то між сторонами виникли кредитні зобов`язання.

Суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідача стосовно недоведення позивачем факту отримання відповідачем кредитних коштів з огляду на наступне.

Суд звертає увагу, що відповідач заперечуючи проти доводів позивача про перерахування їй грошових коштів, не надала доказів на спростування наданих позивачем доказів та тверджень.

Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2019 року (справа № 917/1307/18) розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Відповідач, заперечуючи позов, самоусунулась від добросовісної реалізації принципу змагальності сторін, та взагалі не подала жодних доказів на підтвердження своїх заперечень. Така позиція сторони відповідача відповідає концепції «негативного доказу», що перешкоджає об`єктивному та повному розгляду справи судом.

Відповідач заперечуючи факт перерахування грошових коштів повинна була надати будь-які належні, достатні та достовірні докази на підтвердження своїх заперечень, зокрема, довідки банківських установ щодо вичерпного переліку наявних банківських карт, емітованих на ім`я відповідача, виписок за вказаними картками, які б підтвердили відсутність зарахування кредитних коштів тощо.

Суд вважає такі заперечення відповідача надуманими та необґрунтованими, а також такими, що спростовуються наданими стороною позивача достатніми, достовірними та належними доказами.

Суд бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки такий відповідає умовам кредитного договору, відповідачем не спростований, власного контррозрахунку відповідачем також суду не надано.

Судом також встановлено, що право грошової вимоги до позивача перейшло на підставі відповідного договору факторингу, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Відповідно до ч.1, 3 ст.512 ЦК: кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного Кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Згідно статті 1078 ЦК України: предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином позивач набув право грошової вимоги до позивач за кредитним договором.

За вищенаведених обставин в їх сукупності, суд відхиляє доводи відповідача, які ставлять під сумнів отримання нею грошових коштів, розмір заборгованості та перехід прав вимоги до позивача за кредитним договором.

Що стосується застосування строку позовної давності, суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11.03.2020 року до 30.06.2023 року на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв.

17.03.2022 року набув чинності Закон України від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» передбачено відновлення строків позовної давності. Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення».

Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набрав чинності 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування наслідків пропущення строку позовної давності, оскільки факт пропуску такого строку не був доведений відповідачем та не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи.

Згідно з ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, відхиляючи доводи відповідача суд зауважує, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «RuizTorija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; хоча судді мають можливість, а інколи зобов`язані вчиняти певні дії з власної ініціативи, судді повинні давати відповідь лише на належні доводи, які здатні вплинути на вирішення спору (пункт 39); виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Дотримуючись вищевикладених норм та рекомендацій, суд вважає за можливе не надавати відповіді у рішенні на інші аргументи і доводи сторін у справі, оскільки вони не впливають на правильне вирішення спору.

Таким чином судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, не спростовані відповідачем, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» необхідно стягнути заборгованість за договором №40086223 від 15.02.2022 року про надання кредиту, в розмірі 25511 грн., станом на 01.09.2025 року.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, у розмірі 2662,40 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам (100%) та який сплачений останнім при пред`явленні позову.

Вирішуючи питання стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн., суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України також передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з Прав Людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

На підтвердження факту надання ФОП ОСОБА_2 правничої допомоги позивачу у зв`язку із розглядом цієї справи, разом із позовною заявою до суду надані наступні документи: копію договору про надання правової допомоги №39493634_01 від 02.01.2026 року; копію додаткової угоди № 40086223 до договору №39493634_01 від 02.01.2026 року; копію акту надання послуг №40086223 від 16.02.2026.

Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності (дійсності) адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, ціни позову та виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку, що ці витрати є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу частково, у розмірі 5500,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.11, 258, 512, 514, 526, 1048-1050, 1054, 1077, 1078 ЦК України, ст.ст. 3, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за Кредитним договором № 40086223 від 15.02.2022 року у розмірі 25511 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) судовий збір у розмірі 2662 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено 29 травня 2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Довжанин М. М.