Рішення № 136934187, 28.05.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5767/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Шумило Н.Б.

за участю секретаря судового засідання - Дуб В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № НОМЕР_3-299295 від 01.04.2021 в розмірі 6 800,00 грн., що складається з: заборгованість за сумою кредиту 2 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою 4 800,00 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.04.2021 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № НОМЕР_3-299295, за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор - 8985 -, для підписання кредитного договору № НОМЕР_3-299295 від 01.04.2021 року, шляхом направлення Позичальнику на номер телефону НОМЕР_1 (вказаного позичальником під час реєстрації в особистому кабінеті) електронного повідомлення СМС-повідомлення.

Відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «КОШЕЛЬОК» взяло на себе зобов`язання надати ОСОБА_2 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту, становить 2 000,00 грн. ( п. 1.1. договору, р. 3., паспорту кредиту); початковий строк кредитування, становить 21 днів, ( п. 2.1. договору, р. 3., р. 4 паспорту кредиту, п. 1. графіку розрахунків); дисконтна відсоткова ставка, становить 2% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період) визначений п. 3.6. п. 3.7. п. 3.7. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 1. п. 2. графіку розрахунків); базова процентна ставка, становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом визначений п. 3.5., п. 3.6., п. 3.7., п. 3.8. договору (р. 4. паспорту кредиту, п. 4. графіку розрахунків).

Згідно п. 3.6. та п. 3.7. кредитного договору, строк користування кредит ними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 22.04.2021 року до 20.07.2021 рок у, за ставкою 2,2% на добу.

Однак відповідач не виконав свої зобов`язання за укладеним договором - не повернув кредит та не сплатив проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача, за Договором № НОМЕР_3-299295 від 01.04.2021 р., утворилась заборгованість у розмірі 6 800,00 грн.

Враховуючи вище викладене загальна сума боргу, що підлягає стягненню за договором № НОМЕР_3-299295 від 01.04.2021 року станом на дату подання позову до суду становить 6 800,00 грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту: 2 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 4800,00 грн.

Процесуальні дії по справі, заяви сторін

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.05.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті, про що повідомлено сторони.

19.05.2026 року відповідач ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, згідно якого вказує, що не відмовляється від виконання своїх зобов`язань і готова йти назустріч у вирішенні спору та повністю визнає позовні вимоги лише в частині основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 2 000,00 грн. Щодо стягнення відсотків, пені та інших штрафних санкцій у сумі 4 800,00 грн. - заперечує повністю. Вважає таку суму нарахованих відсотків неспівмірною з сумою основного боргу, особливо в умовах воєнного стану. Просить врахувати її вкрай складну життєву ситуацію, а саме, що з 2023 року вона офіційно не працює, доходів не має, її чоловік є ветераном війни, особою з інвалідністю II групи, під час захисту Батьківщини, а усі наявні кошти родини витрачаються на його лікування та складну реабілітацію, на їх утриманні перебуває малолітня дитина. Просить зменшити розмір нарахованих відсотків до 0 грн., стягнути лише тіло кредиту в розмірі 2 000,00 грн., розстрочити виконання рішення суду щодо сплати 2 000,00 грн. на 4 місяці рівними частинами по 500 грн. щомісяця, починаючи з наступного місяця після набрання рішенням законної сили, розгляд справи проводити без її участі (заочно) на підставі наявних у справі доказів та цього відзиву.

25.05.2026 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, згідно якої зазначає, що посилання відповідача на ч. 3 ст. 551 ЦК України є безпідставним, оскільки вказана норма регулює питання зменшення саме неустойки (штрафу, пені), а не процентів за користування кредитом. Крім того, відповідачем не надано жодних доказів того, що розмір заявлених до стягнення процентів є незаконним, неправильно обрахованим або таким, що суперечить умовам договору чи вимогам законодавства. Представник вважає, що посилання відповідача на відсутність офіційного працевлаштування з 2023 року, складне матеріальне становище та сімейні обставини не спростовують факту належного укладення договору, отримання кредитних коштів та тривалого невиконання взятих на себе грошових зобов`язань. Позивач звертає увагу суду на те, договір був укладений сторонами 01.04.2021 р., а проценти за користування кредитом нараховані за період з 01.04.2021 р. до 20.07.2021 р. Тобто як виникнення заборгованості, так і її прострочення мали місце задовго до тих обставин, на які відповідач посилається у своєму відзиві. При цьому, сама відповідач зазначає, що не працює лише з 2023 року, а отже у період виникнення зобов`язань та прострочення їх виконання вона була працездатною особою, мала можливість отримувати доходи та належним чином виконувати умови укладеного Договору. Більше того, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач протягом тривалого часу вживала будь-яких заходів для належного врегулювання питання заборгованості, зверталась до позивача із заявами про реструктуризацію, відтермінування платежів, укладення додаткових угод чи намагалася добросовісно виконувати свої зобов`язання хоча б частково. Крім того, просить відмовити в клопотанні відповідача щодо розстрочення платежів.

25.05.2026 року від відповідача через систему «Електронний суд» надійшла заява про застосування строку позовної давності, згідно якої вказує, що позивач звернувся до суду з позовом у 2026 році. Згідно з матеріалами справи та відповіді позивача, строк повернення кредиту та нарахування відсотків припадають на період з 01.04.2021 по 20.07.2021 року. Просить застосувати наслідки пропущення позовної давності до позовних вимог ТОВ «КОШЕЛЬОК» та відмовити повністю позичальнику у задоволенні позову (включаючи вимоги щодо тіла кредиту, відсотків та інших нарахувань).

25.05.2026 року від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких вказує, що ознайомилася з відповіддю позивача на відзив і вважає наведені у ній доводи безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують її позицію з огляду на наступне: щодо необізнаності про наявність кредиту та порушення прав споживача вказує, що протягом майже 5 років з моменту укладення договору жодних повідомлень, претензій чи смс-сповіщень на її адресу не надходило. Також вказує, що позивач звернувся до суду лише у 2026 році - тобто з пропущенням строку позовної давності майже на 2 роки. Будь-яких дій, що переривають позовну давність (часткових платежів чи визнання боргу), з моменту закінчення дії договору вона не вчиняла. Крім того, наголошує, що на даний час її сім`я перебуває у складних життєвих обставинах та має скрутне матеріальне становище. Вони разом із чоловіком виховують малолітню дитину, при цьому її чоловік має інвалідність, що обмежує можливості працевлаштування та створює додаткове фінансове навантаження на сімейний бюджет через необхідність витрат на лікування та забезпечення життєдіяльності. За таких умов вона взагалі не має фінансової можливості сплачувати заборгованість, тим паче у розмірі штучно й недобросовісно нарахованих позивачем штрафних санкцій та відсотків, які є абсолютно неспівмірними, несправедливими та суперечать засадам розумності.

27.05.2026 року від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, де вказує, що позивач вважає твердження відповідача про застосування строків позовної давності помилковими, заперечуючи проти них повністю та обґрунтовуючи це наступним. Як вбачається з матеріалів справи, з 21.07.2021 року почався строк позовної давності на вимогу про стягнення зазначеної заборгованості. Однак, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який набув чинності 02.04.2020, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. До того ж Законом України від 15.03.2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Це закон набрав чинності 17.03.2022 р. Законом України від 08.11.2023 р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Зазначені зміни набрали чинності 30.01.2024 р. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України. Зокрема, Указами Президента України №235/2025 від 15.04.2025 р., №478/2025 від 14.07.2025 р. його продовжено з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року на 90 діб відповідно. Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025 р., який набрав чинності 04.09.2025 р. Отже, аналіз вищенаведених норм законодавства та фактичних обставин справи дає підстави дійти висновку, що позовна заява ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за Договором подана до суду в межах строку позовної давності.

28.05.2026 року від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких просить застосувати наслідки пропуску позовної давності до вимог ТОВ «Кошельок» та повністю відмовити їм у задоволенні позову. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, просить врахувати, що вона погоджувалася виключно на врегулювання спору в межах фактично отриманої суми кредиту (тіла кредиту) у розмірі 2 000 грн. Просить врахувати її декретну відпустку та інвалідність чоловіка-ветерана і зменшити розмір судового збору, який їй доведеться платити. На підставі її скрутного становища просить надати їй розстрочку на виконання судового рішення (на тіло боргу та судовий збір) строком на 6 (шість) місяців.

Представник позивача у судове засідання 28.05.2026 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення даного судового засідання на адресу суду не надходило. При цьому, в п.п. 6 прохальної частини представник позивача провести розгляд справи без участі позивача ТОВ «КОШЕЛЬОК». Враховуючи наведене, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представника позивача, що відповідає вимогам ч.3 ст.211 ЦПК України.

Відповідач у судове засідання 28.05.2026 не з`явилася, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, при цьому у відзиві на позовну заяву від 19.05.2026 року просить розгляд справи проводити без її участі.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що між 01.04.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_2 укладено договір №3720105983-299295 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно умов договору:

п. 1.1. Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику кредит у сумі 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок.) гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

п.1.2. Тип кредиту - споживчий кредит.

п.2.1. Кредит надається строком на 21 (двадцять одна доба ) днів, (далі - «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця.

п.2.2. Сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк Лояльного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом.

п.2.4. Кредит надається Позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказании? Позичальником у заявці.

п. 2.6. Датою повернення (погашення) кредиту, так само як і датою сплати процентів, вважається дата зарахування коштів на рахунок Кредитодавця.

п. 3.4. Відповідно до вимог частини 4 статті 11 Закону Украі?ни «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для Позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсотковоі? (процентноі?) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього Договору за умови дотримання Позичальником Графіку розрахунків, що є Додатком цього Договору, становить 2880 грн., або 144% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 880 грн., або 44% від суми кредиту.

п. 3.5. Сторони погоджуються що у випадку користування Кредитом з боку Позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлении? п.2.1 Договору або додатковими угодами між Сторонами зобов`язання Позичальника за цим Договором продовжуються на весь період користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4 цього Договору Процентна ставка менша ніж 2 (два) відсотки від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, то правила нарахування процентів за Процентною ставкою визначеною п.3.4 Договору скасовуються з моменту початку і?х застосування і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 2 (два) два проценти за кожен день користування Кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення Кредиту. Таким чином зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за користування Кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування Кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені Позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 Договору.

п. 3.6. Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Лояльного Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні 212 ст. ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних умовах :

п. 3.7. Зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного Періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду.

п. 3.8. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 730 (сімсот тридцять) процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним.

п. 3.9. У разі порушення Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, Кредитодавець має право нараховувати Позичальнику пеню у розмірі до 2-х % (двох відсотків) від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення Заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення Заборгованості за Кредитом.

п. 3.10. Погашення кредиту та процентів за користування кредитом відбувається в такому порядку: першочергово пеня, прострочені проценти, проценти, а в наступну чергу - сума кредиту.

Відповідно умов договору, п. 9.1. Цей Договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно телекомунікаційній системі Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

п. 9.5. Сторони діи?шли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості електронного підпису Позичальника буде використовуватись одноразовии? ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону Украі?ни «Про електронну комерцію».

Також до матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту та графік розрахунків, де визначені основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної процентної ставки, порядок повернення кредиту, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до повідомлення ТОВ «ТАС ЛІНК» встановлено, що 2021-04-01 15:15:51 через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було проведено успішне зарахування на карту клієнта НОМЕР_2 у сумі 2000,00 (Order ID транзакції e8f6f315-ff4f-4501-a95a-6065b97557d2 Опис замовлення Выдача кредитных средств, Договор займа №3720105983-299295).

Згідно детального розрахунку заборгованості за Договором №3720105983-299295 від 01.04.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту позичальник ОСОБА_2 "НОМЕР_3-299295" станом на 20.07.2021 залишок заборгованість згідно кредитного договору складає: 6800,00 грн. з яких: за кредитом: 2000,00 грн.; по відсотках: 4800,00 грн.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Застосовані норми права, позиція суду та оцінка доводів

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст.205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію»(далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що кредитний договір №3720105983-299295 від 01.04.2021 був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, однак позичальник свої зобов`язання не виконав.

Отримання відповідачем коштів за кредитним договором підтверджується повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК», яким встановлено, що 2021-04-01 15:15:51 через платіжну систему ТОВ «ТАС ЛІНК» було проведено успішне зарахування на карту клієнта НОМЕР_2 у сумі 2000,00 (Order ID транзакції e8f6f315-ff4f-4501-a95a-6065b97557d2 Опис замовлення Выдача кредитных средств, Договор займа №3720105983-299295).

Крім того, відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у сумі 2000, 00 грн.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до положень частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

З наданого розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем Договором №3720105983-299295 від 01.04.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту станом на 20.07.2021 складає 6800,00 грн. з яких: за кредитом: 2000,00 грн.; по відсотках: 4800,00 грн.

Так, окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у сумі 4800,00 грн.

У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно положень ч.1, ч.2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

На підтвердження вимог в частині стягнення процентів, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, надано договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, паспорт споживчого кредиту, які підписані відповідачем, у яких міститься інформація щодо процентної ставки за користування позикою, та процентної ставки за понадстрокове користування позикою.

Визначаючи розмір стягнення з відповідача відсотків в розмірі 4800,00 грн. позивач обґрунтовував вказаний розрахунок посиланням саме на погоджений між сторонами п.п.3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Суд звертає увагу на те, що заявлений строк користування кредитом складає 21 календарний день з дня надання кредиту. При цьому, відсотки за користування кредитом ТОВ «Кошельок» нараховані позичальнику, виходячи зі строку кредитування з 01.04.2021 року до 20.07.2021 року.

З матеріалів справи встановлено, що укладаючи з ТОВ «Кошельок» кредитний договір шляхом приєднання (акцепту оферти) відповідач ОСОБА_5 скористалася належною первісному кредитору інформаційно-телекомунікаційною системою, де їй надано можливість самостійно обрати «суму кредиту», «термін» (строк кредитування) згідно з Алгоритмом дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору.

У пункті 2.1 договору встановлено, що кредит надається на 21 день від дати отримання кредиту позичальником (лояльний період).

Відповідно до пункту 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом лояльного періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів.

Згідно умов графіку платежів кредитного договору №3720105983-299295 від 01.04.2021 вбачається, що цим графіком встановлюються періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а саме: 21.04.2021 - залишок 2000, нарахований процент 840, до сплати 2840.

Згідно умов паспорта споживчого кредиту від 01.04.2021 року вбачається, що сума кредиту - 2000,00 грн., строк кредитування - 21 день.

В той же час згідно із п.3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії користування кредитом (продовження загального строку дії договору).

Судом встановлено, що відсутні докази, які свідчать по вчинення відповідачем дій, передбачених пунктом 2.2 договору (оплати протягом «Лояльного періоду» (21-денного) всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом), тобто відповідачем не вчинялися дії, які свідчили б про продовження строку кредитних правовідносин із позичальником.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, поданого позивачем згідно умов кредитного договору, при визначенні Лояльного періоду у 21 день, проценти, нараховані позивачем в період строку дії договору після спливу 21 дня, у декілька разів (два і більше) перевищили заборгованість за наданим кредитом.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору №3720105983-299295 від 01.04.2021 щодо строку його дії - 2й календарний день згідно пункту 2.1 чи 111 календарних днів (21 день Лояльний період + 90 днів продовження строку згідно 212 ЦК України) згідно пункту 3.6. та процентної ставки, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження №61-8829сво21) зазначено, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі №613/1436/17).

Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з строку кредитування (пункт 3.7 кредитного договору) та процентної ставки (пункт 3.8 кредитного договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Крім того, зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку дії кредитного договору.

В цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Враховуючи наведене, суд виходить з того, що починаючи з 22.04.2022 в ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати проценти за кредитним договором №3720105983-299295 від 01.04.2021.

Суд звертає увагу на те, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначений між сторонами згідно кредитного договору.

Суд приходить до переконання, що п.3.6 договору прямо суперечить п.2.1, паспорту споживчого кредиту, графіку погашення кредиту та фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.

У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, 3% річних та інфляційних витрат в порядку, встановленому частиною другою статті 625 ЦК України, як наслідку прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому статтею 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.

Окрім того, відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно з ст.257 та ч.3 ст.267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Суд вважає, що у цих правовідносинах слід застосовувати положення закону про загальний строк позовної давності тривалістю у 3 роки.

Як встановлено ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, за змістом норми ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Згідно з ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З даним позовом позивач звернувся до суду 17.04.2026 та заявлено вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором № НОМЕР_3-299295 від 01.04.2021 за період з 22.04.2021 року до 20.07.2021 року.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Вказане зупинення строків позовної давності в Україні припинено з 4 вересня 2025 на підставі Закону № 4434-ІХ, який виключив з Цивільного кодексу норму, що зупиняла ці строки на час дії воєнного стану. З цієї дати перебіг строків позовної давності, зупинених раніше, відновлено, враховуючи час, що минув до зупинення.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду не було порушено строків позовної давності.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» про стягнення із відповідача заборгованості за договором №3720105983-299295 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01.04.2021 на загальну суму 2840,00 грн., яка складається із 2000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 840, 00 грн. - сума заборгованості за відсотками, нарахованими виключно у період з 01.04.2021 по 21.04.2021.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення в частині стягнення суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, розстрочення виконання рішення суду може бути надане у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

На доведення матеріального становища, що унеможливлює сплату заборгованості відповідачем додано до матеріалів справи свідоцтво про укладення шлюбу, свідоцтво про народження дитини 2026 року, довідку з Пенсійного форду України про відсутність доходів з 2023 року, посвідчення учасник бойових дій чоловіка відповідачки ОСОБА_6 , посвідчення особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни чоловіка відповідачки ОСОБА_6 .

У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Зважаючи на відсутність доходу відповідачки, перебування на їх утриманні малолітньої дитини, враховуючи, що таке розстрочення не призведе до втрат чи істотного порушення прав позивача, по справі не встановлено обставин, які б свідчили про виключний майновий інтерес позивача, що є фінансовою установою, у отриманні грошових коштів за рішенням суду єдиною виплатою, відтак суд вважає, що ОСОБА_3 слід розстрочити сплату заборгованості за кредитним договором строком на 5 місяців.

Щодо судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1111,94 грн.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача подано: договір про надання правничої (правової) допомоги від 12.02.2025, додаток від 20.02.2026 до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 року, акт №1 приймання-передачі правової допомоги від 10.04.2026 до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025 року, де зазначено перелік наданих послуг та вартість таких становить 10000,00 грн.

На підставі викладеного, зважаючи на категорію і складність справи, враховуючи вимоги ст. ст. 133, 137 ЦПК України граничний розмір витрат, обсяг надання послуг та виконану адвокатом роботу (надані послуги), часткове задоволення позовних вимог, принципи співмірності, розумності та реальності витрат, заперечення відповідача щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд прийшов до висновку, що судові витрати на правничу допомогу підлягають до задоволення, у розмірі 2000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 598, 599, 610, ч. 2 ст. 1050, ст. 1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (місцезнаходження: 08135, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Антонова, 8А, код ЄДРПОУ 40842831) заборгованість за договором позики №3720105983-299295 від 01.04.2021 в розмірі 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) грн. 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» судовий збір в розмірі 1111 (одна тисяча сто одинадцять) грн. 94 коп. та 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Розстрочити ОСОБА_1 сплату заборгованості за кредитним договором №3720105983-299295 від 01.04.2021 в розмірі 2840 (дві тисячі вісімсот сорок) грн. 00 коп. на 5 місяців рівними платежами по 568 (п`ятсот шістдесят вісім) грн. 00 коп. щомісяця.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», місцезнаходження: 08135, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Антонова, 8А, код ЄДРПОУ 40842831.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено - 28 травня 2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Н.Б. Шумило