Вирок № 136933921, 28.05.2026, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Кримінальне провадження № 194/1042/24

Номер провадження 1-кп/194/18/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Тернівський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження в режимі відеоконференції в залі Тернівського міського суду Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.10.2023 року за № 22023120000000797 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Новоайдар Новоайдарського району Луганської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої:

22 жовтня 2024 року Тернівським міським судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки шість місяців з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, органах місцевого самоврядування та органах, що надають публічні послуги, у тому числі у сфері освіти, а також в закладах освіти незалежно від типів та форм власності строком на 12 (дванадцять) років,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В :

24.02.2022 року РФ здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, у зв?язку із чим розпочато ведення агресивної війни проти України та захоплення її території.

У результаті вищезазначених подій значна частина території Луганської області, у тому числі Новоайдарська селищна територіальна громада Щастинського району Луганської області з адміністративним центром у смт Новоайдар, опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, незаконних збройних формувань так званої «ЛНР», підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій РФ на території Луганської області.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.07.2023 року № 224 внесені зміни до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 та викладено нову редакцію переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до вказаного переліку територія Новоайдарської селищної територіальної громади Щастинського району Луганській області з 25.02.2022 року є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією У країни.

З 23.09.2022 року по 27.09.2022 року на усій тимчасово окупованій території Луганської області та на так званих «закордонних дільницях» на території РФ було проведено незаконний референдум з питання «входження Луганської Народної Республіки до складу Російської Федерації на правах суб`єкта Російської Федерації».

30 вересня 2022 року було підписано так званий «Договір між Російською Федерацією та Луганською Народною Республікою про прийняття до Російської Федерації Луганською Народною Республікою та утворення у складі Російської Федерації нового суб`єкта» (мовою оригіналу: «Договор между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой о принятии в Российскую Федерацию Луганской Народной Республикой и образовании в составе Российской Федерации нового субъекта»), який у подальшому ратифіковано федеральним законом держави-агресора, внаслідок чого з листопада 2022 року розпочалася перереєстрація та створення нових незаконних органів державної влади так званої «ЛНР», як суб`єкта РФ.

Так, на окупованій території Новоайдарської селищної територіальної громади Щастинського району Луганської області представниками так званої «ЛНР», підконтрольними державі-агресору, організовано та розпочато діяльність незаконних органів влади, у тому числі окупаційної адміністрації держави-агресора, зокрема, законом так званої «ЛНР» № 428-ІП від 13.03.2023 року «Про створення на території Луганської Народної Республіки міських округів та муніципальних округів, встановлення їх кордонів» (мовою оригіналу: «Об образовании на территории Луганской Народной Республики городских округов и муниципальных округов, установлении их границ»), створено «Муніципальне утворення Новоайдарський муніципальний округ Луганської Народної Республіки» (мовою оригіналу: «Муниципальное образование Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики»), який розташований за адресою: Луганська область, Щастинський район, смт. Новоайдар, вул. Незалежності, (колишня Пролетарська) буд. 2.

У подальшому, 15.06.2023 року Центральною виборчою комісією Російської Федерації винесено постанову № 119/947-8 «Про призначення виборів депутатів Народної Ради Луганської Народної Республіки та виборів депутатів представницьких органів муніципальних утворень на території Луганської Народної Республіки» (мовою оригіналу: «О назначении выборов депутатов Народного Совета Луганской Народной Республики и выборов депутатов представительных органов муниципальных образований на территории Луганской Народной Республики»), відповідно до якої на території так званої Луганської Народної Республіки, тобто на тимчасово окупованій території Луганської області, призначено проведення виборів 10 вересня 2023 року.

Реалізуючи свій злочинний умисел, на початку серпня 2023 року, більш точний час встановити за об`єктивних причин не виявилось можливим, ОСОБА_3 , будучи громадянкою України, перебуваючи на території смт Новоайдар Новоайдарської селищної територіальної громади Щастинського району Луганської області, усвідомлюючи вищенаведені обставини, діючи умисно, з метою переслідування своїх особистих інтересів, маючи умисел на обрання депутатом до незаконного органу влади на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційної адміністрації держави-агресора, зареєструвалась від Всеросійської політичної партії «Едина Росія» (мовою оригіналу: всероссийской политической партии «Единая Россия») кандидатом в депутата до так званої «Ради муніципального округу муніципального утворення Новоайдарський муніципальний округ Луганської Народної Республіки першого скликання» (мовою оригіналу: «Совета муниципального округа муниципального образования Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики первого созыва»).

У період з 01 по 10 вересня 2023 року, у відповідності до законодавства РФ та так званої «ЛНР», на тимчасово окупованій території Луганської області проведено незаконні «вибори депутатів Народної Ради Луганської Народної Республіки першого скликання та вибори депутатів представницьких органів муніципальних утворень Луганської Народної Республіки першого скликання» (мовою оригіналу: «выборы депутатов Народного Совета Луганской Народной Республики первого созыва и выборы депутатов представительных органов муниципальных образований Луганской Народной Республики первого созыва»).

За результатами вказаних незаконних виборів представниками так званої «виборчої комісії ЛНР» - вибори депутатів до так званої «Ради муніципального округу муніципального утворення Новоайдарський муніципальний округ Луганської Народної Республіки» (мовою оригіналу: «Совета муниципального округа муниципального образования Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики»), який відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є незаконним, тобто створеним (обраним) у порядку, не передбаченому законом, визнані такими, що відбулися.

19 вересня 2023 року відбулося перше пленарне засідання так званої «Ради муніципального округу муніципального утворення Новоайдарський муніципальний округ Луганської Народної Республіки першого скликання» (мовою оригіналу: «Совета муниципального округа муниципального образования Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики первого созыва», на якому прийняте рішення № 1 про визнання правочинним її складу, внаслідок чого розпочав свою діяльність незаконний орган влади, створений на тимчасово окупованій території так звана «Рада муніципального округу муніципального утворення Новоайдарський муніципальний округ Луганської Народної Республіки першого скликання» (мовою оригіналу: «Совет муниципального округа муниципального образования Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики первого созыва»), який відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Відповідно до додатку до рішення так званої «Ради муніципального округу муніципального утворення Новоайдарський муніципальний округ Луганської Народної Республіки першого скликання» (мовою оригіналу: «Совета муниципального округа муниципального образования Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики первого созыва») № 1 від 19.09.2023 року, до вищезазначеного незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території, від Всеросійської політичної партії «Єдина Росія» (мовою оригіналу: Всероссийской политической партии «Единая Россия»), серед інших обрана депутатом - ОСОБА_3 , тобто остання за власною згодою була добровільно обрана депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території смт Новоайдар Щастинського району Луганської області, а саме окупаційної адміністрації держави-агресора - так званої «Ради муніципального округу муніципального утворення Новоайдарський муніципальний округ Луганської Народної Республіки першого скликання» (мовою оригіналу: «Совета муниципального округа муниципального образования Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики первого созыва»).

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_3 (in absentia)

ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, […]; супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії»(18114/02), Велика палата (2006) §73).

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був […] повідомлений про судовий розгляд, […]. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді […] («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).

Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, питанню виконання вироків, винесених у відсутність обвинуваченого присвячений окремий розділ Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, ратифіковану Україною 26 вересня 2002 року, відповідно до положень якої, якщо Конвенція не передбачає іншого, виконання вироків, постановлених у відсутність обвинуваченого, та постанов у кримінальних справах здійснюється за тими самими правилами, що й інших вироків.

Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 року розгляд кримінального провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023120000000797 від 13.10.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, постановлено здійснювати за відсутності обвинуваченої в порядку спеціального судового провадження (in absentia).

Отже, розгляд кримінального провадження судом за відсутності ОСОБА_3 здійснювався на підставі прийнятого рішення про спеціальне судове провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Разом з тим, положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Враховуючи, що у кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), судом досліджено, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_3 , як підозрюваної та обвинуваченої, на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження, в результаті чого судом встановлено таке.

Суд вважає, що стороною обвинувачення вжито усіх передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченої на захист з урахуванням встановлених законом особливостей спеціального досудового розслідування.

Під час здійснення судового провадження судом також здійснені усі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Так, з метою дотримання прав обвинуваченої на захист та доступу до правосуддя, обвинувачена ОСОБА_3 про дату, час та місце судових засідань повідомлялась належним чином відповідно до вимог ч. 3 ст. 323 КПК України, зокрема, шляхом публікації змісту повісток про виклик та рішень суду в газеті «Урядовий кур`єр», «Голос України», які є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, на офіційному веб-сайті суду та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа вважається належним чином ознайомленою зі змістом судових повісток, а отже, обізнаною про здійснюване судом щодо неї кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 323 КПК (in absentia), якщо місцевий суд повідомляв їй про судові засідання шляхом розміщення оголошення на вебпорталі «Судова влада України» та в газеті «Урядовий кур`єр».

До такого висновку дійшов ВС у своїх постановах від 01.04.2021 у справі № 759/2992/17 (провадження № 51-3360км20); від 10.03.2020 у справі № 242/3982/16-к (провадження № 51-7218км18); від 27.10.2021 у справі № 759/7443/17 (провадження № 51-1578км20); від 25.01.2021 у справі № 461/4987/16-к (провадження № 51-1955км20).

Процедури «in absentia» неминуче припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного. У прецедентній практиці ЄСПЛ були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження. При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.

Таким чином, обвинувачена ОСОБА_3 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, у судові засідання не з`явилась, незважаючи на судові повістки (оголошення), опубліковані в газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та оголошення, розміщені на офіційному веб-сайті суду та офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Крім того, судом вживались заходи щодо направлення судових повісток на номер телефону, яким користувалась ОСОБА_3 , та який зазначений в матеріалах справи, що є додатковим заходом до основних способів інформування обвинуваченої, передбачених КПК.

Отже, для забезпечення доступу до правосуддя судом вживалися заходи для виклику обвинуваченої ОСОБА_3 в судові засідання - повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_3 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

А тому, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), судом були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченої до суду вжитими заходами не вдалося. При цьому, з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачена ОСОБА_3 вважається належним чином ознайомленою з її змістом.

Вказана позиція висловлена в Постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 25.04.2024 у справі № 296/8416/21 (провадження № 51-7860км23).

У зв`язку з чим обвинувачена не була допитана судом, тому показань суду не надавала та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.

Отже, судом враховано специфіку спеціального судового провадження, зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділено особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.

Вказана позиція висловлена в Постановіколегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 30.05.2024 у справі № 127/26784/22 (провадження № 51-7572км23).

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчить про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.

В той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_3 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньої її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.

Враховуючи відсутність обвинуваченої та особливості розгляду кримінального провадження за відсутності обвинуваченої в порядку спеціального судового провадження, захисником за призначенням було здійснено захист обвинуваченої ОСОБА_3 .

Так, захисник в судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися зі своєю підзахисною та з`ясувати в неї правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення.

Водночас, захисник належним чином брала участь у реалізації права на захист обвинуваченої під час судового розгляду та висловила свою позицію у даному кримінальному провадженні. Просила виправдати обвинувачену, оскільки її вина не доведена поза розумним сумнівом. Так, стороною обвинувачена не доведено добровільність зайняття посади, фактичне набуття повноважень, наявність особисто згоди на обрання, реальну участь у роботі незаконного органу, наявність прямого умислу, наявність застосування обставини, що обтяжує покарання, достовірність і достатність документів, створених окупаційними структурами.

Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку РФ частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Також судом приймається до уваги те, що загальновідомими обставинами є те, що 24.02.2022 року збройні сили РФ вторглись на визнану міжнародним співтовариством територію Україну через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили військову окупацію частини території України.

24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому дія якого неодноразово продовжувалась, і який продовжує існувати станом на час ухвалення цього вироку.

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року (в редакції від 07.05.2022 року, далі за текстом - Закон № 1207-VII), тимчасово окупована РФ територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тимчасово окупованою територією, відповідно до пункту 7 частини 1статті 1-1 Закону №1207-VII, є частини території України, в межах яких збройні формування та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.

Тимчасова окупація РФ територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10.12.2022 року», Щастинський район: 1) Нижньотеплівська сільська територіальна громада; 2) Новоайдарська селищна територіальна громада; 3) Станично-Луганська селищна територіальна громада; 4) Широківська селищна територіальна громада; 5) Щастинська міська територіальна громада, внесено до вказаного переліку територіальних громад, розташованих в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) та перебувала у ньому протягом всього періоду чинності вказаного наказу, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022.

Відповідно до вказаного наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 року, який є чинним станом на час ухвалення цього вироку, Щастинський район: Новоайдарська селищна територіальна громада (UA44160030000020916); Щастинська міська територіальна громада (UA44160090000075695), також віднесені до тимчасово окупованих територій України.

Відповідно до частини 7 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, розпорядженням Верховного Суду від 06.03.2022 року № 1/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Новоайдарського районного суду Луганської області. Такі справи визначені за територіальною підсудністю Тернівського міського суду Дніпропетровської області.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Дослідивши наявні у провадженні докази, допитавши свідків, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України за обставин встановлених судом, доведена повністю і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, які відповідають вимогам передбаченим ст.ст. 85-87 КПК України, та які узгоджуються між собою, перевірених та оцінених у їх сукупності судом безпосередньо в судовому засіданні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показала, що знає обвинувачену ОСОБА_3 оскільки з нею разом працювали. Зі слів знайомих знає, що обвинувачена пішла на співпрацю з окупаційною владою та почала працювати на посаді директора школи. Також, знає з телеграм каналу та від мешканців, які залишились на тимчасово окупованій території, що обвинувачена на виборах, які відбувалися за законодавством РФ була обрана депутатом від партії «Єдина росія» до Новоайдарського муніципального округу. Їй відомо, що людей не примушували балотуватися депутатами, а останні добровільно висувалися депутатами. Також, обвинувачена входила до комісій як депутат та приймала участь в їх засіданнях

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показала, що знає обвинувачену ОСОБА_3 особисто. З телеграм каналу знає, що відбулися вибори депутатів на тимчасового окупованій території в смт. Новоайдар. Так, обвинувачена була обрана депутатом від партії «Єдина росія» до Новоайдарського муніципального округу. Вибори відбувалися за законодавством РФ. Обвинувачена добровільно висувалася як депутат. Також, в інтернеті бачила останню, яка приймала участь в засіданнях як депутат. Не вважає, що телеграм канал адміністрації є фейковим.

Згідно витягу з ЄРДР вбачається, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за ч. 5 ст. 111-1 КК України за № 22023130000000797 від 13.10.2023 року. (т. 2 а.с. 3)

Згідно повідомлення про кримінальне правопорушення від 10.10.2023 року начальника Щастинського МРВ 3 управління ГУ СБУ в Донецькiй та Луганській областях та додатків до нього вбачається, що отримана інформація щодо неправомірних дій громадянки України ОСОБА_3 , яка добровільно була обрана мовою оригіналу «депутатом совета муниципального округа Новоайдарский муниципальный округ первого созыва от партии «Единая Россия»(т. 2 а.с. 19-29)

Згідно повідомлення про кримінальне правопорушення від 13.10.2023 року начальника департаменту стратегічних розслідувань управління стратегічних розслідувань в Луганській області та додатків до нього вбачається, що отримана інформація щодо неправомірних дій громадянки України ОСОБА_3 , яка добровільно була обрана та стала «депутатом ради муніципального утворення Новоайдарського муніципального округу лнр» (т. 2 а.с. 30-48)

Згідно листа Управління ДМС України в Кіровоградській області від 16.11.2023 року, за обліками ВІС ДМС місце проживання громадянки України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки Луганської області, значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , по паспорту серії НОМЕР_1 . виданого 21.08.2001 Новоайдарським РВ УМВС України в Луганській області. За наявними обліками ЄІАС УМП 28.11.2019 ОСОБА_3 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 . Вказані обставини також підтверджуються заявою-анкетою ОСОБА_3 та інформацією про особу (т. 2 а.с. 62-63,77-78)

Згідно протоколу пред?явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_7 від 01.11.2023 року, яка зазначила, що на фото №2 вона впізнає за загальними рисами обличчя ОСОБА_3 , колишню вчительку Новоайдарської школи інтернат (т. 2 а.с. 105-108)

Згідно протоколу огляду від 01.11.2023 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_7 , відповідно до якого оглянуто публікації «відеозаписи, яки знаходяться у публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 », «СпасибоЧтоМыВместе», «Про перше засідання ради депутатів округу» з доданими фотозображеннями депутатів, серед яких свідок ОСОБА_7 впізнала ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 109-116)

Згідно протоколу пред?явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_6 від 21.11.2023 року, яка зазначила, що на фото №3 вона впізнає за загальними рисами обличчя ОСОБА_3 , колишню вчительку Новоайдарської школи інтернат (т. 2 а.с. 123-126)

Згідно протоколу огляду від 21.11.2023 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_6 , відповідно до якого оглянуто публікації «відеозаписи, яки знаходяться у публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 », «СпасибоЧтоМыВместе», «Про перше засідання ради депутатів округу» з доданими фотозображеннями депутатів, серед яких свідок ОСОБА_6 впізнала ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 127-132)

Згідно протоколу огляду від 15.11.2023 року та додатку до нього, проведеного за участі спеціаліста ОСОБА_8 , оглянуто публікація, розміщена на офіційному сайті «Избирательная комиссия Луганской Народной Республики» які містяться за посиланням: http://www.lnr.izbirkom.ru/. Під час перегляду стрічки новин на вказаному сайті на третій сторії вказаної стрічки мається новина розміщена 12.09.2023 року під назвою мовою оригіналу: «Результаты выборов, проводимых на территории Луганской народной республики». Серед зазначених осіб у вказаному списку під № 4 фігурують анкетні дані особи « ОСОБА_9 » - якою може бути місцевою мешканкою Новоайдарського району - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 3 а.с. 133-139)

Згідно протоколу огляду від 18.11.2023 року, та додатку до нього, вбачається, що за участю спеціаліста ОСОБА_8 , проведено огляд публікації за посиланням, відповідно до якого оглянуто веб-сайт мовою оригіналу «официальный сайт Администрации Новоайдарского муниципального округа луганской народной республики», на якому виявлено розміщені рішення та документи «ради муніципального округу Новоайдарський муніципальний округ лнр першого скликання», серед яких мається рішення № 1 від 19.09.2023 року «О признании правомочным состава Совета муниципального округа муниципальное образование Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики первого созыва» та в списку депутатів ради під номером 4 вказана ОСОБА_3 , 1971 р.н. від партії «Єдиная россия». Також мається рішення № 5, №6, №7 від 19.09.2023 мовою оригіналу «Об утверждение положения о постоянных комиссиях совета муниципального округу муниципальное образование Новоайдарский муниципальный округ лнр», «Об образовании постоянных комиссий совета муниципиального округу муниципальное образование Новоайдарский муниципальный округ лнр» та «Об избрании председателей и заместителей председателей постоянных комиссий Совета муниципального округа муниципальное образование Новоайдарский муниципальный округ Луганской Народной Республики», де ОСОБА_3 обрана мовою оригіналу «председателем постоянной комисии по бюджетной, финансовой, налоговой и имущественой политике». (т.2 арк. 139-153);

Згідно висновку експерта №117 від 08.02.2024 року проведеної портретної експертизи, вбачається, що: 1. Зображення жінки, одягненої у кофту та брюки червоного кольору, піджак білого кольору з візерунками чорного кольору, що стоїть третя ліворуч у першому ряді на фотозображенні, що міститься в електронному файлі під назвою «1695136557681_n4ollcf6nvj.jpg», наданому на оптичному DVD-R диску марки «Verbatim» (додаток № 1 до протоколу огляду від 25.10.2023), обмежено придатне для проведення портретного ідентифікаційного дослідження за ознаками зовнішності. 2. Зображення жінки, одягненої у куртку білого кольору з ґудзиками та блискавкою чорного кольору, яка виступає з промовою у кадрах відеозапису, що міститься в електронному файлі під назвою «яровая.тр4», наданому на дослідження на оптичному DVD-R диску марки «Verbatim» (додаток № 1 до протоколу огляду від 26.10.2023), придатне для проведення портретного ідентифікаційного дослідження за ознаками зовнішності. 3. На фотозображенні (зображення жінки, одягненої у кофту та брюки червоного кольору, піджак білого кольору з візерунками чорного кольору, що стоїть третя ліворуч у першому ряді), що міститься в електронному файлі під назвою «1695136557681_n4ollcf6nvj.jpg», наданому на оптичному DVD-R диску марки «Verbatim» (додаток № 1 до протоколу огляду від 25.10.2023), та на фотозображенні в інформації про особу Державної міграційної служби України на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що міститься в електронному файлі під назвою «anketa_16925857.pdf», наданому на оптичному DVD-R диску марки «Verbatim» (інформаційна картка ДМСУ на ОСОБА_3 ), зображена одна й та сама особа. 4. У кадрах відеозапису (зображення жінки, одягненої у куртку білого кольору з ґудзиками та блискавкою чорного кольору, яка виступає з промовою), що міститься в електронному файлі під назвою «яровая.mp4», наданому на дослідження на оптичному DVD-R диску марки «Verbatim» (додаток № І до протоколу огляду від 26.10.2023), та на фотозображенні в інформації про особу Державної міграційної служби України на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що міститься в електронному файлі під назвою «anketa_16925857.pdf», наданому на оптичному DVD-R диску марки «Verbatim» (інформаційна картка ДМСУ на ОСОБА_3 ), зображена одна й та сама особа. (т. 3 а.с. 164-176)

Згідно протоколу огляду від 25.10.2023 року, та додатку до нього, вбачається, що за участю спеціаліста ОСОБА_10 , проведено огляд публікації за посиланням, відповідно до якого оглянуто веб-сайт мовою оригіналу «официальный сайт Администрации Новоайдарского муниципального округа луганской народной республики», на якому виявлено публікацію про перше засідання ради депутатів округу, на якому була присутня голова адміністрації, з доданими фотозображеннями депутатів, серед яких мається жінка, зовні схожа на ОСОБА_3 (т.2 арк. 177-190);

Згідно протоколу огляду від 26.10.2023 року, та додатку до нього, вбачається, що за участю спеціаліста ОСОБА_10 , проведено огляд публікації та відеозапису за посиланням в месенджері «Telegram», на каналі під назвою мовою оригіналу «Новоайдарское местное отделение єдиная россия», на якому мається жінка, зовні схожа на ОСОБА_3 (т.2 арк. 191-201);

Також судом досліджено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_3 , на приватній спільній частковій власності частка належить земельна ділянка, кадастровий номер 4423155100:28:001:0011; також на праві приватної власності земельна ділянка, кадастровий номер 4425185500:01:002:0186, частка 1 (т. 2 а.с.79-81)

Згідно листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Кіровоградській області (філія ГСЦ МВС) від 20.06.2022 року, вбачається, що на ім?я ОСОБА_3 зареєстровано транспортний засіб мопед іноземний, д.н.з. НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_4 , рік випуску 1992. (т. 2 а.с. 71)

Постановою слідчого в ОВС СВ 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 19.04.2024 року, в кримінальному провадженні 22023130000000797 від 13.10.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, ОСОБА_3 оголошено в розшук. (т. 2 а.с. 222-223)

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30.05.2024 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні 22023130000000797 від 13.10.2023 року відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 .ст. 111-1 КК України. (т. 2 а.с. 261-263)

Судом не приймаються до уваги посилання захисника на недостовірність досліджених у судовому засіданні доказів, оскільки сторона захисту тільки посилається на їх недостовірність, однак не приводить будь-яких доказів цьому, з урахуванням того, що документи дослідженні у судовому засіданні отриманні у тому числі з офіційних сайтів окупаційної влади, зміст яких підтверджується у тому числі і показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , допитаних у судовому засіданні, а також між собою узгоджуються та не протирічать один одному.

Також суд зазначає, що доказами в зазначеній категорії кримінальних проваджень є, зокрема електронні (цифрові) докази, як-от: матеріали фотозйомки, звуко-, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані), що містяться у відкритих мережах (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих (приватні месенджери та телеграм-канали, особисте листування з використанням комп`ютерної техніки і мобільних телефонів, флешносії, карти пам`яті тощо). За змістом ст. 99 КПК матеріали, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є документами і можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.

На виконання відповідних доручень, наданих у порядку ст. 40 КПК, оперуповноважений провів огляди інтернет-сторінок і телеграм-каналів, зробивши скриншоти й завантаживши відеофайли, фотознімків, файлів з документами та "нормативно-правовими актами", які є додатками до протоколів огляду, оформлених відповідно до вимог КПК.

Огляди зазначених інтернет-сайтів та телеграм-каналів проведено із дотриманням вимог ст. 237 КПК, зафіксовано (за допомогою функцій скриншоту, друку та запису на технічні носії інформації) зміст відображеної на інтернет-сайтах і в телеграм-каналах як електронних документах інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні.

Підстав для визнання вказаних вище протоколів, у яких зафіксовано хід і результати оглядів інтернет-сайтів та телеграм-каналів, недопустимими і неналежними доказами суд не вбачає, оскільки ці фактичні дані отримано в порядку, передбаченому КПК.

Крім того, сторона захисту не дала жодних відомостей щодо спростування цієї інформації і не аргументувала, що інформація, надана органом досудового розслідування, не відповідає дійсності, зокрема, містить ознаки фальсифікації та/або навмисного спотворення даних.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України) - це злочин проти основ національної безпеки України. Суб`єктивна сторона кримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом.

Державою-агресором за загальним визначенням є країна, яка першою застосовує збройну силу проти іншої країни, тобто тим самим вчиняє агресію. Державою-агресором може бути визнана не лише одна країна, а група країн, в т.ч. пов`язаних між собою угодами про військову допомогу.

При кваліфікації злочинів за ст.111-1 КК державою-агресором наразі вважається російська федерація. При цьому враховуються, зокрема, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII, Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022.

За частиною 5 ст. 111-1 КК, серед іншого, передбачена відповідальність за добровільне обрання громадянином України до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора. Окупаційна адміністрація Російської Федерації це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг (п. 6 ст. 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

У складі цього правопорушення важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України.

У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК, однак яких суди у цьому кримінальному провадженні не встановили.

Також, положеннями п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що окупаційна адміністрація рф - це сукупність державних органів і структур рф, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольними рф самопроголошеними органами, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріуси та суб`єкти адміністративних послуг.

В свою чергу незаконними органами, посадовими та службовими особами відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд знаходить їх достовірними, допустимими, такими, що узгоджуються між собою, та в повній мірі поза розумним сумнівом доводять факт добровільного обрання ОСОБА_3 депутатом до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території у смт Новоайдар Щастинського району Луганської області, який відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Суд зауважує, що в кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 5 ст. 111-1 КК України важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній).

При цьому, суд вважає, що обвинувачена ОСОБА_3 усвідомлювала факт відкритої російської агресії проти України, яка розпочалась 24.02.2022 року повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, що вказує на добровільність обрання її депутатом, враховуючи характер її дій, їх послідовність та тривалість внаслідок яких остання спершу балотувалася як депутат, а потім була обрана депутатом.

Отже, наведеними вище доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, підтверджується беззаперечне свідчення невимушеності її поведінки, відсутності будь-якого примусу щодо неї, а відтак, і цілковитої добровільності її дій.

Також, добровільність обрання її депутатом підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 .

Окрім того, добровільність обрання її депутатом підтверджується і тим, що остання обрана мовою оригіналу «председателем постоянной комисии по бюджетной, финансовой, налоговой и имущественой политике».

При цьому її діяння спрямоване на заподіяння шкоди основам національної безпеки України, і сам факт вчинення таких дій свідчить про ступінь суспільної небезпечності діяння, притаманний таким злочинам.

Судом не приймається до уваги посилання захисника, що не доведено фактів, що обвинувачена приймала участь у формуванні незаконних органів влади, особисто була присутня на засіданнях, та виконувала обов`язки депутата, оскільки це спростовується дослідженими у судовому засіданні доказами та показаннями, допитаних у судовому засіданні свідків.

Інші доводи сторони захисту не спростовують винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

А відтак, вказані обставини доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Судом не встановлено таких доказів, на яких ґрунтується доказування вини обвинуваченої ОСОБА_3 , які були б отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, та не встановлено підстав, які б призвели до визнання їх недопустимими.

Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недопустимими та недостовірними. Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 р., «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., «Коробов проти України» від 21.10.2011 р., що при оцінці доказів суд застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Веренцов проти України» - п.86).

Суд вважає допустимими та належними дослідженні у судовому засіданні докази та показання свідків, оскільки останні узгоджуються між собою, не протирічать один одному та дослідженим у судовому засіданні доказам та показанням інших свідків.

Даючи юридичну оцінку діям ОСОБА_3 , суд вважає, що обвинувачена винна у добровільному обранні громадянина України до незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційної адміністрації держави-агресора та його дії слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Призначаючи покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також обставини кримінального правопорушення, тяжкість його наслідків.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Суд також враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Також, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

При призначенні покарання обвинуваченій, суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, а також особи обвинуваченої, яка раніше судима.

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 67 КК України, обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_3 , судом встановлено: вчинення злочину з використання умов воєнного стану.

Суд приходить до висновку, що відсутність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_3 свідчить про неможливість застосування до обвинуваченої ст. 69 КК України.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, відсутність пом`якшуючих обставин та наявність обтяжуючої обставини, суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_3 неможливе без його ізоляції від суспільства, а покарання має бути призначено у вигляді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 5 ст.111-1 КК України.

За таких обставин суд вважає, що призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Крім того, з урахуванням того, що ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, об`єктом якого є основи національної безпеки України і, на думку суду, остання своїми діями фактично допомагала державі-агресору створити певну вертикаль незаконного органу влади і фактично вчинила злочин проти незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави.

Виходячи з цього, суд приймає рішення про призначення ОСОБА_3 , додаткового покарання яке є обов?язковим у санкції статті, у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади і державного управління, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, правоохоронних органах, судових органах України.

При прийнятті рішення суд також враховує правові висновки, викладені у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі №753/18479/16-к (провадження №51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року по справі №171/869/21 (провадження №51-838км22) в частині можливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, в тому числі і до осіб, які на час вчинення зазначеного кримінального правопорушення не займали офіційно певні посади та не займалися офіційно певною діяльністю, з огляду на положення, передбачені ст. 55 КК України.

Отже, якщо додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю передбачене як обов`язкове у санкції статті Особливої частини КК, то призначення цього покарання відбувається й тоді, коли особа, яка вчинила кримінально каране діяння, не обіймала певні посади або не займалася певною діяльністю. Тобто фактично йдеться про обмеження зайняття для особи певних посад або здійснення певної діяльності у майбутньому навіть у тому разі, якщо на момент вчинення кримінального правопорушення особа їх не обіймала чи не займалася певною діяльністю.

Така позиція була висловлена об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду: «Згідно з положеннями ст. 55 КК у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення» (справа № 404/2081/22, провадження № 51-130кмо23).

Аналогічна позиція висловлена й у постанові ОП ККС по справі № 702/301/20 (провадження № 51-944кмо23), а також у постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 11.03.2025 у справі № 149/3010/23 (провадження № 51-5344км24).

З вказаних правових висновків вбачається, що не є перешкодою для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина, що обвинувачений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не проводить діяльність, з використанням можливостей якої (яких) він вчинив кримінальне правопорушення.

В даному випадку буде справедливим та співмірним покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні колабораційної діяльності, яке унеможливить певний період часу у майбутньому бути представником державної влади в Україні.

Крім того, санкцією ч. 5 ст.111-1 КК України передбачено таке додаткове покарання як конфіскація майна.

Відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Враховуючи, що ОСОБА_3 вчинила тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, тому суд вважає за необхідне призначити останній покарання з конфіскацією майна, яке належить їй на праві приватної власності.

При призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_3 за вироком Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 22.10.2024 року було призначено покарання за ч. 3 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки шість місяців з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, органах місцевого самоврядування та органах, що надають публічні послуги, у тому числі у сфері освіти, а також в закладах освіти незалежно від типів та форм власності строком на 12 (дванадцять) років.

Так, згідно із ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, та з роз`яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох кримінальних правопорушеннях, одні з яких вчинено до, а інші - після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70 так і ст. 71 КК України: спочатку - за правилами ч. 1 ст. 70 KK України за сукупністю кримінальних правопорушень, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК України; потім - за сукупністю кримінальних правопорушень, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків.

Такий же правовий висновок щодо порядку застосування ч. 4 ст. 70 КК України викладено об`єднаною палатою Верховного Суду в постанові від 25.06.2018 № 511/37/16-к (провадження № 51-830км 18) згідно якого в окресленому вище випадку процес призначення покарання проходить наступні стадії: 1) призначення покарання за злочин, вчинений до постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за кожен злочин окремо; 2) визначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1-3 ст. 70 КК); 3) призначення покарання за сукупністю злочинів, встановлених новим та попереднім вироками, і зарахування у строк покарання повністю або частково відбутого покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК); 4) призначення покарання за злочин, вчинений після постановлення попереднього вироку; якщо вчинено декілька таких злочинів, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК, то покарання призначається за кожен злочин окремо; 5) визначення та призначення покарання за сукупністю вказаних злочинів (частини 1-3 ст. 70 КК); 6) призначення остаточного покарання за сукупністю вироків (ч. 1 ст. 71 КК).

Так, кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 111-1 КК України ОСОБА_3 вчинено до ухвалення вироку Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 22.10.2024 року.

Отже, покарання ОСОБА_3 слід призначати з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, застосував принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, та остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2024 року на майно, яке належить ОСОБА_3 з огляду на призначення їй додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, слід залишити незмінним до приведення вироку до виконання в частині конфіскації всього належного їй майна.

Прокурор заявив клопотання про залишення без змін раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Враховуючи те, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2024 року обвинуваченій обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, отже вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до ст.ст. 118, 122 КПК України.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373, 374 КПК України,

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_3 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначити їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади і державного управління, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, у тому числі у сфері освіти, а також в закладах освіти незалежно від типів і форм власності, правоохоронних органах, судових органах України строком на 14 (чотирнадцять) років, з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинанняменш суворого покарання більш суворим, призначеним покаранням поглинути покаране, призначене вироком Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 22.10.2024 року, та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади і державного управління, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, у тому числі у сфері освіти, а також в закладах освіти незалежно від типів та форм власності, правоохоронних органах, судових органах України строком на 14 (чотирнадцять) років, з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві приватної власності.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту фактичного затримання.

Строк додаткового покарання ОСОБА_3 обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою раніше обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України відносно ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2024 року на майно, яке належить ОСОБА_3 - залишити незмінним до фактичного виконання вироку в частині конфіскації належного їй майна на користь держави, а саме:

-мопед VIN: AF2713 89334, державний номер НОМЕР_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4425185500:01:002:0186; 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 4423155100:28:001:0011.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , витрати пов`язані з проведенням судової портретної експертизи, оформленої висновком експерта №117 від 08.02.2024 року, в сумі 7572 грн. 80 коп. на користь держави. Призначення платежу: Оплата за судову експертизу відповідно до висновку №117 від 08.02.2024 року).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику.

Копію вироку для вручення обвинуваченому видати захиснику.

Інформацію про ухвалення вироку розмістити у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду https://trm.dp.court.gov.ua/sud0440/.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський міський суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1