Рішення № 136927982, 28.05.2026, Турійський районний суд Волинської області

Справа № 169/294/26

Провадження № 2/169/464/26

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року селище Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого Тітівалова Р. К.,

з участю

секретаря судового засідання Веремчук Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Волинській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

24 березня 2026 року керівник Ковельської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Волинській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, яка на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2549, виданого 30 грудня 2004 року, набула право власності на земельну ділянку, площею 0,11 га, з кадастровим номером 0725582900:09:002:1539, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного сільського господарства, яка розташована в селі Годовичі Ковельського району Волинської області. Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 . Вказуючи, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою іноземної держави, набувши право власності на вищевказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення, упродовж року добровільно її не відчужила, прокурор просив припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,11 га, з кадастровим номером 0725582900:09:002:1539, що розташована в селі Годовичі Ковельського району Волинської області, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.

Прокурор 28 травня 2026 року подала до суду заяву, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти заочного розгляду справи, просить справу розглядати без її участі (а. с. 48).

Представниця позивача 27 травня 2026 року подала до суду клопотання, в якому вказала, що не заперечує проти заочного розгляду справи, позов прокурора підтримує, просить задовольнити та розглядати справу за її відсутності (а. с. 44-45).

Відповідачка про дату, час і місце розгляду справи в контексті положень частини одинадцятої статті 128 ЦПК України була належним чином повідомлена, що підтверджується судовим оголошенням про виклик (а. с. 43), про причини неявки суд не повідомляла, відзив на позов не подавала.

Враховуючи, що в судове засідання учасники судового розгляду не з`явилися, то відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд ухвалою від 28 травня 2026 року постановив проводити заочний розгляд справи.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 грудня 2004 року ОСОБА_2 успадкувала після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку, площею 0,11 га, з кадастровим номером 0725582900:09:002:1539, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, яка розташована в селі Годовичі Ковельського району Волинської області (а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені № НОМЕР_1 від 12 грудня 2008 року громадянка російської федерації ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_4 (а. с. 12).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 468349374 від 16 березня 2026 року державний реєстратор Муравська Н. І. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2549, виданого 30 грудня 2004 року державним нотаріусом Турійської державної нотаріальної контори Гутом А. П., 26 червня 2019 року зареєструвала за громадянкою російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для ведення підсобного сільського господарства, площею 0,11 га, з кадастровим номером 0725582900:09:002:1539, яка розташована в селі Годовичі Ковельського району Волинської області.

Таким чином, ОСОБА_1 , будучи громадянкою іноземної держави, набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0725582900:09:002:1539.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями ЦК України та ЗК України.

Відповідно до частини першої, другої статті 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про міжнародне приватне право» виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

У силу вимог частини першої статті 130 ЗК України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; територіальні громади; держава.

Відповідно до частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

За змістом частин першої, другої статті 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до пункту «в» частини першої статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Частиною першою статті 148 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Пунктом 10 частини першої статті 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Частинами першою, другою статті 354 ЦК України передбачено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Відтак законом передбачений обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом одного року з дня набуття права власності на неї.

Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків.

Аналіз вище вказаних норм права у їх системному взаємозв`язку дає підстави для висновку, що якщо власник земельної ділянки, який відповідно до закону зобов`язаний відчужити її протягом певного строку, однак не виконав такого обов`язку, то орган, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, звертається до суду з позовом про конфіскацію вказаної земельної ділянки. За наслідками розгляду такого позову суд ухвалює рішення про конфіскацію земельної ділянки або відмову у її конфіскації. Рішення суду про конфіскацію земельної ділянки в подальшому є підставою для продажу цієї земельної ділянки на земельних торгах.

Подібні висновки щодо застосування положень статті 145 ЗК України містяться у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 559/2900/23 (провадження № 61-12729сво24), Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 683/22/23 (провадження № 61-14939св23), від 12 березня 2025 року у справі № 568/823/23 (провадження № 61-13216св24), від 07 травня 2025 року у справі № 686/196/23 (провадження № 61-15032св24).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ (зокрема рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду.

Загальнонаціональне значення земель сільськогосподарського призначення та стану їх збереження, відтак необхідність відновлення законних інтересів держави у цій сфері в разі їх порушення, зумовлює таке втручання держави у право приватної власності особи, яке у цьому випадку відповідає принципу "пропорційності", що передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

За таких обставин, з огляду на те, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою іноземної держави, набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку добровільно її не відчужила, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову прокурора та конфіскації спірної земельної ділянки у власність держави.

Враховуючи, що позов задоволений повністю, то з відповідачки на користь прокуратури слід стягнути судовий збір в розмірі 2662,40 гривень.

На підставі викладеного, статей 22, 81, 130, 143, 145, 148 Земельного кодексу України, статей 346, 354 Цивільного кодексу України та керуючись статтями 141, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області земельну ділянку з кадастровим номером 0725582900:09:002:1539, площею 0,11 га, з цільовим призначенням «для ведення підсобного сільського господарства», яка розташована в селі Годовичі Ковельського району Волинської області та належить на праві власності громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених Цивільним процесуальним кодексом України строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Прокурор: Романюк Надія Миколаївна, адреса місця знаходження: вулиця Шевченка, 7, місто Ковель, Волинська область.

Позивач: Головне управління Держгеокадасту у Волинській області, адреса місця знаходження: вулиця Винниченка, 67, місто Луцьк, Волинська область, ЄДРПОУ 39767891.

Представниця позивача: Кушнікова Катерина Миколаївна, адреса місця знаходження: вулиця Винниченка, 67, місто Луцьк, Волинська область.

Відповідачка: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: місто Мончегорськ, Мурманська область, російська федерація, паспорт № НОМЕР_2 .

Повне рішення складене 28 травня 2026 року.

Головуючий