Рішення № 136914040, 28.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Справа № 520/12067/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 02.05.2025 в сумі 123671,09 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову покликається на те, що проходив службу у відповідача до 02.05.2025. Відповідно до судового рішення відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 27.02.2026. Відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби, тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність. Просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 135 КАС України здійснити розподіл судових витрат.

Відповідачем подано відзив, який би містив заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, з 17.06.2022 по 19.05.2023 року включно шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 року №704», але не враховано, що не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати встановленого на 1 січня календарного року. По даному питанню немає стандартної методики нарахування. Військова частина НОМЕР_1 , в березні 2026 року зробила перерахунок грошового забезпечення шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати встановленого на 1 січня календарного року. Надіслана заявка до забезпечувального органу, але виплата ще не здійснена. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року по справі №520/20331/25 ще не виконано. Вимоги, щодо стягнення середнього заробітку є передчасними. Просить у позові відмовити.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій надано пояснення аналогічні змісту обставин викладений у адміністративному позові.

Ухвалою суду від 07.04.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали стосовно сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби.

Ухвалою суду від 13.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 15.05.2026 роз`єднано позовні вимоги у справі.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Суд установив, позивач проходила службу у відповідача, що підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи.

Харківський окружний адміністративний суд своїм рішення від 03.11.2025 у справі № 520/20331/25, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 Грошове забезпечення військовослужбовців ОСОБА_1 з 17.06.2022 по 19.05.2023 року включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 Грошове забезпечення військовослужбовців ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2025 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру середнього місячного грошового забезпечення за останні 12 календарних місяці проходження служби згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

27.02.2025 на виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування позивачу невиплаченої суми грошового забезпечення у загальному розмірі 86723,02 грн на банківський картковий рахунок позивача.

На виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення у розмірі 91287,39 грн, а в подальшому 27.02.2026 виплатив грошове забезпечення у сумі 86723,02 грн, утримавши податок з доходів фізичних осіб за ставкою 18% у сумі 16431,73 грн та військовий збір у сумі 4564,37 грн. Дані обставини підтверджено витягом з розрахунково-платіжної відомості.

Позивач наводить аргументи про те, що відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права із цим позовом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону № 2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені ч.1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Положення ст.116,117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.

Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України.

Ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Дата звільнення позивача з військової служби є 02.05.2025.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Абз.3 п.2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Позивачем надано до суду архівні відомості про грошове забезпечення позивача №34, відповідно до якої: розмір грошового забезпечення позивача за березень 2025 року складає 50955,38 грн (з урахуванням додаткової винагороди у сумі 30000,00 грн), за квітень 2025 року у сумі 60297,86 грн (з урахуванням додаткової винагороди у сумі 18387,10 грн).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку №100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 687,06 (41910,76 грн : 61 календарний день) грн, що також визнається стороною позивача, про що наведено доводи у адміністративному позові.

Відповідно до правової позиції викладно у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № №400/5427/24 суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що період стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється періодом з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня, що передує дню фактичного розрахунку.

Остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 02.05.2025 в день звільнення. Натомість, належні до виплати суми були виплачені також 27.02.2026.

Таким чином, першим днем затримки виплати грошового забезпечення є 03.05.2025. Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд обмежує його шістьма місяцями у відповідності до ст. 117 КЗпП України, тобто до 02.11.2025.

Так, кількість календарних днів обмеженого шестимісячного періоду невиплати середньої заробітної плати з 03.05.2025 до 02.11.2025 становить 184 календарних днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за обмежений період становить 126419,04 грн (711,13 грн*184 дні).

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Суд повторно відмічає, що загальна сума заборгованості виплачена із затримкою складала 205947,91 грн, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням обмеженого періоду становить 126419,04 грн.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка наведена у цій справі, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, суд зазначає наступне.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 205947,91 грн, з яких сума заборгованості виплачена із затримкою складала 87723,02 грн, що складає 61,38 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні.

Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення становить 126419,04 грн.

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 61,38 % становить 77596,01 грн.

Отже, з урахуванням принципу справедливості балансу інтересів сторін та співмірності заявленої до стягнення суми відшкодування із простроченою заборгованістю, яка сплачена відповідачам на виконання судового рішення, а також розміру майнових втрат, що зазнав позивач, суд прийшов висновку про зменшенням розміру середнього заробітку до 77596,01 грн, оскільки при цьому враховано справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 77596,01 грн.

З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов`язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Таким чином, суд може та навіть зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене вище суд прийшов переконання про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та виходячи за меді позовних вимоги у розмірі 16431,73 грн, що утримані з грошового забезпечення, виплаченого позивачу на виконання судового рішення.

Аналогічна позиція щодо способу захисту порушеного права позивача викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі №520/5136/25.

Відповідачем не доведена правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а відтак таку бездіяльність суд визнає протиправною.

З огляду на викладене вище, ураховуючи що спірні правовідносини регулюються положеннями чинної ст. 117 КЗпП України, суд прийшов переконання про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежившись шістьма місяцями, тобто за період з 03.05.2025 до 26.02.2026, з урахуванням обмеженого шестимісячного строку, в загальному розмірі 77596,01 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат суд прийшов наступного.

Ухвалою суду від 07.04.2026 позовну заяву залишено без руху для сплати позивачем судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 1605,00 грн, що підтверджено платіжним документом /а.с. 53/.

У відповідності до ст. 139 КАС України, з урахуванням пропорційності задоволення позовних вимог (62,74 %), стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 707,52 грн.

Щодо надмірно зарахованих коштів у розмірі 504,04 грн (відповідно до платіжного документу від 08.04.2026 № 8Y12-BQBF-6A9E), то їх повернення здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (із наступними зміна та доповненнями).

Керуючись статтями 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середній заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.05.2025 до 26.02.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.05.2025 до 26.02.2026, що складає 184 календарні дні, та становить у розмірі 77596 (сімдесят сім тисяч п`ятсот дев`яносто шість) гривень 01 копійку.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 707,52 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Повне судове рішення складено та підписано суддею 28.05.2026.

Суддя М. І. Садова