Ухвала суду № 136913965, 28.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

28 травня 2026 року Справа № 520/7938/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Харкові заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача щодо залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 24 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

13.04.2026 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали, що стосувались строку звернення до суду із цим позовом.

До суду від сторони позивача надійшла заява про усунення недоліків, які викладені в ухвалі суду від 13.04.206.

Позивач у заяві про усунення недоліків наводить аргументи про те, що до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати будь-яким строком, а після набрання чинності Законом №2352-ІХ встановлено тримісячний строк для подання таких позовів; оскільки спірні правовідносини щодо грошового забезпечення військовослужбовця виникли у період з 24.05.2022 по 20.05.2023, коли діяла редакція статті 233 КЗпП України без строкових обмежень, а позивач дізнався про порушення свого права лише після отримання відповіді на адвокатський запит, строк звернення до суду підлягає поновленню, тому просить поновити строк звернення ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 22.04.2026 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Суд прийшов висновку, що спірні правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду з вказаними позовними вимогами, виникли на час виключення позивача зі списку особового складу 09.07.2026. Відтак з доданих до позову та заяви про поновлення строку звернення до суду доказів неможливо встановити відколи позивач був обізнаний про порушення свого права. Тож з`ясування судом питання дотримання позивачем строку подання позову потребує додаткових доказів й перевірки відповідних обставин. Клопотання сторони позивача про поновлення строку звернення до суду не вирішувалось.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов.

Окрім цього, відповідачем подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду із цим адміністративним позовом. Наводить аргументи про те, що позивач звільнений з військової служби 09.07.2025. До суду подано позов 04.04.2026, тобто поза межами тримісячного строку установленого ст. 233 КЗпП України.

Суд вирішує порушені питання сторін у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини п`ята статті 122 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 240/3609/23, від 04.05.2023 (справа №560/3294/22), від 19.01.2023 (справа № 460/17052/21), зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), тобто до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 2 статті 233 КЗпП України).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є протиправність бездіяльності відповідача щодо не включення до грошового забезпечення позивача станом на день звільнення при обчислення розміру компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168.

Відтак спірні правовідносини стосуються щодо вірного обчислення компенсаційної виплати при звільненні позивача, а не щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період перебування на військовій службі.

Отже спірні правовідносини щодо строку звернення до суду із цим позовом регулюються діючою нормою ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

У ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду - день, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16, від 21 серпня 2025 року у справі № 380/20996/24.

При вирішенні питання щодо дотримання строку на звернення до суду та наявності підстав для його поновлення суд виходить в кожному окремому випадку з наявного обсягу доказів, причин пропуску строку на звернення до суду та враховує індивідуальні особливості кожної окремої справи

Аналізуючи наказ відповідача від 02.10.2024 № 276 (про звільнення позивача з військової служби) в частині дотримання законодавства про оплату праці відносно позивача (щодо нарахування та виплати грошового забезпечення) суд відмічає, що дійсно неможливо установити з яких показників виходив роботодавець при обчисленні грошового забезпечення позивача при здійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Окрім цього, відповідачем надано до суду грошовий атестат щодо позивача, у якому міститься, зокрема, графа «Правильність даних, зазначених у атестаті, підтверджую» та підпис військовослужбовця напроти цієї графи відсутній.

Будь-яких даних, які б підтверджували про ознайомлення позивача із сумами, які підлягають нарахуванню та виплаті при звільненні з урахуванням складових грошового забезпечення на момент звільнення із служби або про вчинення позивачем дій з цього питання, суду не надано.

Отже дані обставини підтверджують, що на момент звільненні із військової служби позивачу не було відомо з яких складових грошового забезпечення нараховувались компенсаційні виплати, зокрема за невикористані дні оплачуваних відпусток.

10.01.2026 позивачем укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатським об`єднанням «Мережа права», що підтверджено ордером на надання правничої допомоги, який міститься у матеріалах справи.

29.01.2026 адвокатом направлено адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача.

09.02.2026 військовою частиною НОМЕР_1 , тобто відповідачем у справі, надано інформацію на адвокатський запит від 29.01.2026.

Отже, на переконання суду саме із відповіді відповідача від 09.02.2026 на адвокатський запит від 29.01.2026 стороні позивачу стало відомо про порушення прав позивача.

Будь-яких інших відомостей від сторін про те, що позивач вперше дізнався про порушення свого права саме 09.07.2025, а не з листа відповідача від 09.02.2026, суду не надано.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що наведені обставини про те, що позивач дізнався про порушення свого права з урахуванням предмету доказування саме з листа відповідача від 09.02.2026 суд бере до уваги, адже протилежних доказів цьому не подано.

У зв`язку із наведеним суд прийшов до переконання про те, що причини, які названі позивачем для поновлення строку звернення до суду із адміністративним позовом необхідно визнати поважними, а відтак поновити позивачу строк звернення до суду, а клопотання сторони позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом необхідно задовольнити.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що факт пропуску строку звернення до суду із цим позовом судом не виявлено після відкриття провадження у адміністративній справі, з урахуванням доказів з цього питання, які подані як стороною позивача так і стороною відповідача, позивачем заявлено перед судом клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, та підстави, вказані ним у заяві, визнані судом поважними, а відтак у заяві представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 123, 240, 243, 294, 295 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в:

Заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом у справі № 520/7938/26 задовольнити.

Поновити процесуальний строк звернення до суду із адміністративним позовом у справі № 520/7938/26.

Клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення адміністративного позову без розгляду залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 28.05.2026.

Суддя М. І. Садова