Рішення № 136913854, 28.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

28 травня 2026 р. справа № 520/1249/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) від 03.12.2025 №204950017166, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) призначити та виплатити з 30.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_2 ) зарахувати до страхового стажу період роботи за трудовою книжкою з 13.04.1998 по 15.06.1999 та період навчання з 01.09.1977 по 01.09.1979 відповідно до атестату №175341 від 01.09.1979.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 3 та п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.11.2025 позивач звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі ЗУ №1058-IV). За результатами розгляду заяви позивачу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.12.2025 №204950017166 відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку за відсутністю необхідного загального страхового стажу. Відповідач до страхового стажу позивача не зарахував: період навчання з 01.09.1977 по 19.09.1979, згідно атестату №175341 від 31.08.1978, оскільки за позицією відповідача «в атестаті відсутній підпис голови екзаменаційної комісії»; період роботи з 13.04.1998 по 15.06.1999, згідно запису у трудовій книжці НОМЕР_3 від 14.09.1979, оскільки за позицією відповідача «виправлення дати прийняття на роботу завірено не належним чином та в записі про звільнення з роботи відсутня посада та прізвище відповідальної особи». Позивач вважає рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком протиправним, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався. Відповідно до положень ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд зазначає, що відповідачем не зазначено поважних причин неподання відзиву на позов, відповідно суд кваліфікує неподання відзиву на позов як визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Пенсійного фонду України із заявою від 25.11.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Вказана заява про призначення пенсії за віком та додані до неї документи розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 03.12.2025 №204950017166, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

На підставі документів, доданих до заяви, пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_2 не зараховано:

1) період навчання з 01.09.1977 по 19.09.1979, згідно атестату №175341 від 31.08.1978, оскільки в атестаті відсутній підпис голови екзаменаційної комісії;

2) період роботи з 13.04.1998 по 15.06.1999, згідно запису у трудовій книжці НОМЕР_3 від 14.09.1979, оскільки виправлення дати прийняття на роботу завірено не належним чином та в записі про звільнення з роботи відсутня посада та прізвище відповідальної особи.

В рішенні від 03.12.2025 №204950017166 зазначено зокрема наступне.

Пенсійний вік визначений частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років.

Вік заявниці: 63 роки 04 місяці 26 днів.

Необхідний страховий стаж згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не менше 29 років з 01 січня 2022 по 31 грудня 2022 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 по 31 грудня 2027 - від 15 років до 24 років.

Загальний страховий стаж з урахуванням інформації в індивідуальних відомостях про застраховану особу становить 19 років 0 місяців 25 днів.

Дата права на пенсійну виплату - 30.06.2027, або після набуття необхідного страхового стажу.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.12.2025 №204950017166 протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).

Водночас, Закон "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) відповідно до норм Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із п. 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно із ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

За змістом частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV).

З оскаржуваного рішення судом встановлено, що згідно наданих до заяви документів загальний страховий стаж складає 19 років 0 місяців 25 днів, що недостатньо для призначення пенсії.

Не зараховано до загального страхового стажу, зокрема, період навчання з 01.09.1977 по 19.09.1979 згідно атестату №175341 від 31.08.1978, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Згідно атестату №175341 від 31.08.1978 ОСОБА_3 з 01.09.1977 по 01.09.1979 навчалась в професійному училищі при швейній фабриці ім. Тінякова за професією швея з пошиву в/одягу та отримала кваліфікацію швея 3 розряду.

З копії атестату дійсно вбачається, що атестат не засвідчено підписом голови екзаменаційної комісії, проте наявні підписи директора професійного училища та заступника директора училища з навчально-виробничої роботи. Крім того, усі інші реквізити в атестаті позивача присутні.

Згідно з пунктом д частини 3 статті 56 Закону України №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Частиною 4 ст. 24 Закону України №1058-VI передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Конституційний суд України в рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Отже, до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство чинне на момент їх виникнення.

За пп. «з» частини 1 пункту 109 розділу VIII Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 (чинного на момент здобуття позивачем освіти в ПТУ), крім роботи в якості робітника або службовця до загального стаж роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.

Крім того, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі №175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17 та від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17.

Окрім того, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення документації, оформлення атестата або за видачу довідок. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, виданих відповідальними особами.

Водночас, територіальні органи Пенсійного фонду мають право вимагати документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію, проте такими правами відповідачі не скористались, доказів протилежного до суду не надано.

Натомість, позивачем на підтвердження навчання в училищі у спірний період позивачкою долучено архівну довідку, видану ТОВ "Архів №1" за №С-87 від 22.09.2025, згідно якої у книгах наказів з особового складу ПрАТ "Швейна фабрика імені Тінякова" значиться ОСОБА_4 прийнята до ПТУ фабрики ученицею швачки з 01.09.1977, згідно наказу №10-к від 01.09.1977. Переведена на фабрику на посаду швеї ручниці по 3 розряду у закрійний цех з 14.09.1979, згідно наказу №568-к від 12.10.1979. Звільнена з посади за власним бажанням (по догляду за дитиною до 8 років) з 01.08.1987, згідно наказу №435-к від 05.08.1987.

Про період навчання позивача в професійному училищі при швейній фабриці ім. Тінякова також міститься запис в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 14.09.1979.

На підстави вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання в професійному училищі при швейній фабриці ім. Тінякова з 01.09.1977 по 19.09.1979, згідно атестату №175341 від 31.08.1978, без належного дослідження усіх обставин та наданих позивачем документів, тому така відмова є необґрунтованою та безпідставною, а відповідний період навчання позивача підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо не зарахування періоду роботи з 13.04.1998 по 15.06.1999, згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 14.09.1979, з підстави того, що виправлення дати прийняття на роботу завірено не належним чином та в записі про звільнення з роботи відсутня посада та прізвище відповідальної особи, суд зазначає наступне.

Як вбачається з копії наданої позивачем трудової книжки серії НОМЕР_3 від 14.09.1979, позивач 13.04.1998 прийнята на роботу в АТ ВКФ "Старт" на посаду продавця, згідно наказу №1/04 від 13.04.1998 (запис №9).

15.06.1999 позивач звільнена за скороченням у зв`язку з ліквідацією фірми, згідно з наказом №15/6 від 15.06.1999 (запис №10).

Суд зазначає, що за приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд наголошує на тому, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.

Записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 14.09.1979 для цього повністю достатньо, оскільки у ній зазначено періоди роботи позивача, записи у трудовій книжці засвідчені підписами уповноважених осіб та печатками.

Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка позивача містить неправдиві або недостовірні відомості щодо спірного періоду трудової діяльності ОСОБА_1 , тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи з 13.04.1998 по 15.06.1999 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 14.09.1979 до страхового стажу, що враховується при призначенні пенсії.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області необґрунтовано не зарахував період роботи позивача з 13.04.1998 по 15.06.1999 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 14.09.1979 до її страхового стажу. Така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 03.12.2025 №204950017166 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання в професійному училищі при швейній фабриці ім. Тінякова з 01.09.1977 по 19.09.1979, згідно атестату №175341 від 31.08.1978, та період роботи з 13.04.1998 по 15.06.1999, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 14.09.1979.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити з 30.06.2025 пенсію за віком, суд зазначає, що обчислення страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених законодавцем повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зауважує, що оскільки призначення розміру пенсії та зарахування конкретного періоду трудової діяльності позивача з урахуванням висновків суду, зроблених в ході вирішення цієї справи, належить до дискреційних повноважень відповідача, суд не вбачає підстав для втручання у дискреційні повноваження відповідача на теперішньому етапі їх реалізації.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача від 25.11.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.12.2025 №204950017166 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в професійному училищі при швейній фабриці ім. Тінякова з 01.09.1977 по 19.09.1979, згідно атестату №175341 від 31.08.1978, та період роботи з 13.04.1998 по 15.06.1999, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 14.09.1979.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.11.2025 та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням висновків суду в даній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.