Ухвала суду № 136913078, 28.05.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/4872/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І. розглянув заяву відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про закриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просив:

- визнати протиправними дії заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітана ОСОБА_2 , що є службовцем НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України військової частини НОМЕР_3 щодо відмови 22.03.2026 у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення від 22.03.2026 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 ;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України військової частини НОМЕР_1 забезпечити безперешкодний перетин державного кордону України громадянином ОСОБА_1 за наявності документів, поданих 22.03.2026 року під час проходження прикордонного контролю, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; військово-обліковий документ; документ, що підтверджує бронювання; документ, що підтверджує перебування у відпустці; документ, що підтверджує згоду керівника підприємства на перебування за кордоном.

Ухвалою суду від 29.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

06.05.2026 від позивача надійшло клопотання, до якого додано уточнену позовну заяву з доказом сплати судового збору, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови 22.03.2026 у в пункті пропуску «Шегині» у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які були мали місце в подальшому при скасуванні 10.04.2026 7 (сьомим) прикордонним загоном Державної прикордонної служби України Військової частини НОМЕР_1 рішення від 22.03.2026 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 ;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 11605,6867 гривень та моральну шкоду у розмірі 20000,0 гривень, а всього 31605,6867 гривень.

В уточненій позовній заяві позивач просить суд залучити у якості співвідповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, оскільки шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.

Суд постановив ухвалу від 11.05.2026, якою прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувані докази від відповідача.

20.05.2026 заперечення представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишені судом без задоволення.

22.05.2026 до суду надійшла заява від представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Фактичною підставою для закриття провадження, на обґрунтування заяви відповідача, є рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.04.2026, про скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 22.03.2026 відносно громадянина України ОСОБА_3 (позивача), що свідчить про те, що після звернення позивача до суду, суб`єкт владних повноважень ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) виправив порушення, які стали підставою для звернення позивача до суду.

Позивач та інший відповідач заперечення на дану заяву не подали до суду.

Розглядаючи дану справу та заяву відповідача про закриття провадження, з урахуванням спірних правовідносин, суд висновує наступне.

Фактичні обставини справи.

Спір між сторонами виник унаслідок відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , яке прийняте заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) капітаном ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.03.2026.

Представник позивача, звернувся зі скаргою в інтересах позивача від 03.04.2026 №П-1114, на рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 22.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

За результатом розгляду скарги представника позивача в інтересах позивача від 03.04.2026 №П-1114, на оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами проведення службової перевірки, рішення від 22.03.2026 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 скасоване рішенням 10.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Про вказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено позивача листом від 11.04.2026 №02.3/П-1114/518.

Відповідно до матеріалів справи, позивач обізнаний про таке рішення та йому відомі обставини про відсутність відмови у перетині кордону станом на дату подання позову.

Судовим розглядом встановлене, що позивач звернувся до суду 22.04.2026, до якого долучив рішення про скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 10.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, судом встановлене, що до моменту звернення до суду, спірні правовідносини із відмови позивачу в перетинанні державного кордону України припинились, права позивача щодо перетину державного кордону відновленні на підставі рішення про скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 10.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Станом на момент подання позову відсутня обставина, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення, оскільки порушене право позивача щодо відмови у перетині кордону відновлене до моменту звернення до суду, і про таку обставину відомо позивачу.

Позивач вважає, що його права порушенні внаслідок протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_1 під час відмови у перетині державного кордону 22.03.2026, внаслідок чого йому були завдані збитки.

Позивач у змісті позову не зазначає, які порушенні його права відповідачем та про наявність публічно-правового спору щодо перетину державного кордону станом на момент подання позову.

Окрім завдання збитків позивачу такою відмовою, іншого порушення прав позивача або про існування публічно-правового спору між позивачем та відповідачем позивач не зазначає, докази не надає.

Судовим розглядом встановлена обставина, що майнові вимоги про стягнення шкоди заявлені позивачем в адміністративній справі разом із вимогами про визнання дій протиправними суб`єкта владних повноважень щодо спору, який припинився до моменту звернення до суду.

Таким чином, суд встановив відсутність спірних правовідносин і наявність публічно-правового спору щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у перетині державного кордону позивачем 22.03.2026, поряд із якими заявлені вимоги цивільно-правового характеру про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Також суд залучив у якості відповідача, на підставі уточненої позовної заяви, Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

З урахуванням встановлених обставин, суд виходить із наступних мотивів та висновків, надаючи відповідь на питання про наявність підстав для закриття провадження у цій справі.

Щодо підстав закриття провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Велика Палата Верхового Суду у п. 24, 25 постанови від 27.03.2025 у справі № 990/364/24 вказала, що аналіз наведеної правової норми (п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України) дає підстави для висновку, що в разі встановлення під час розгляду справи, що відповідач - суб`єкт владних повноважень виправив порушення, які оскаржує позивач, суд має вирішити питання щодо можливості закриття провадження у справі. Визначальною умовою для цього є повне відновлення законних прав (інтересів) позивача внаслідок такого виправлення. Іншими словами, закриття провадження у справі із зазначеної підстави можливе за сукупності певних фактів, а саме: по-перше, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень і, по-друге, повинні бути підстави стверджувати, що внаслідок самостійного виправлення суб`єктом владних повноважень допущених порушень відбулося повне відновлення законних прав та інтересів позивача.

Суд відмовляє у заяві відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про закриття провадження у цій справі, оскільки станом на момент подання позову відсутня обставина, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення, оскільки порушене право позивача щодо відмови у перетині кордону відновлене відповідачем 10.04.2026 до моменту звернення до суду, і про таку обставину відомо позивачу, позов містить відповідні обставини і долучені відповідні докази позивачем.

Унаслідок того, що відповідач відновив порушене право позивача до моменту звернення до суду, то це вказує на відсутність підстав для закриття провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи із викладеного, заява ІНФОРМАЦІЯ_1 про закриття провадження у справі із підстав п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України є необґрунтованою, оскільки відсутні відповідні підстави станом на момент звернення до суду позивачем порушене право позивача відновлене до моменту звернення до суду.

Щодо закриття провадження у цій справі з інших підстав.

У той же час суд зазначає, що наявна інша правова підстава для закриття провадження у справі з урахуванням наступного.

Як встановлено судом, що не заперечується сторонами у їхніх заявах та очевидно підтверджується наданими суду доказами, що порушене право позивача про відмову у перетині державного кордону 22.03.2026 відновлене відповідачем 10.04.2026, тобто станом на момент звернення до суду між сторонами відсутній публічно-правовий спір про перетин державного кордону.

У той же час, позивач заявляє вимоги про визнання протиправним дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у перетині кордону 22.03.2026, тобто із порушеним правом, яке відновлене відповідачем 10.04.2026.

Суд зазначає, що рішення про скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 10.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 презюмує протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 під час відмови позивачу у перетині державного кордону 10.04.2026.

Адміністративний суд є судом, який вирішує публічно-правові спори та ефективно відновлює порушене право особи, а не - судом констатації юридичних фактів без наявності публічно-правового спору для вирішення цивільно-правового спору між особою та державою щодо стягнення шкоди.

Таким чином, суд встановив, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у перетині державного кордону позивачем 22.03.2026 не направлені на вирішення публічно-правового спору та відновлення порушеного права позивача таким спором, а заявлені з метою вирішення тільки цивільного спору щодо моральної та матеріальної шкоди позивача, яка виникла внаслідок протиправної відмови у перетині державного кордону.

Цивільно-правовий спір не підсудний адміністративним судам.

Суд висновує, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у перетині державного кордону позивачем 22.03.2026 заявлені безпідставно, тобто без наявності публічно-правового спору, після відновлення порушеного права позивача.

На час розгляду цієї справи рішення про відмову у перетині державного кордону скасоване, а тому вимоги позивача в цій частині є такими, що спрямовані на визнання юридичного факту без відновлення порушеного права саме у публічно-правовому спорі.

Правова позиція Верховного Суду за 2024-2026 роки зазнала трансформації та змін: від необхідності розгляду судом по суті безпідставних позовних вимог із ухваленням відмови до закриття провадження за безпідставними позовними вимогами, у випадку якщо відсутній публічно-правовий спір, або право особи відновлене до моменту звернення до суду, що відповідає принципу процесуальної економії

Аналогічні рішення ухваленні Верховним Судом про закриття провадження щодо оскарження дій контролюючих органів відносно складення актів перевірок, ревізій, довідок аналітичного дослідження, процесуальних дій та рішень Вищої Ради Правосуддя.

При оцінці способу захисту за критерієм ефективності слід виходити з того, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати приписам законодавства.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, тому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду, суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, у яких відсутнє порушення права.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Водночас в окремих категоріях спорів про оскарження рішень суб`єктів владних повноважень (наприклад, спорів щодо накладення спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів) судовий контроль може піддаватися певним обмеженням з огляду на сферу реалізації дискреційних повноважень органів, якими прийнято оскаржувані рішення, що не суперечить наведеним приписам Конституції України.

Зокрема, вирішуючи спір щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого в межах дискреційних повноважень, суд може оцінювати те, чи прийняте таке рішення в межах дискреції відповідного органу та чи не має воно ознак свавілля.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (заява № 11901/02, пункт 77)зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (далі - Конвенція),має бути "ефективним" як на практиці, такі за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

З урахуванням наведеного "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не приводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації на практиці, не відповідає розглядуваній нормі міжнародного договору.

Отже, згідно із положеннями Конституції України та КАС України, щодо компетенції адміністративного суду останній не може бути судом констатацію юридичного факту без наявності публічно-правового спору.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Ураховуючи згадані юридичні позиції Конституційного Суду України, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише у разі існування спірних правовідносин, тобто у разі установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи цей спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. \

Це висновується з того, що ухвалення судового рішення в публічно-правовому спорі про задоволення позову спрямоване на те, щоб відновити права, свободи чи інтереси особи - позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Водночас відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для закриття провадження у справі, оскільки такий спір непідсудний адміністративному суду.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі "Bellet v. France" ("Беллет проти Франції", Серії A №333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі- "Конвенція") містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25 січня 2000 року у справі "Miragall Escolano and Othersv. Spain" ("Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії", заяви№38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі "Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain" ("Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", заява№3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 дійшла висновку, що наказ контролюючого органу про проведення перевірки, після його реалізації, не може бути оскаржений до суду, та, відповідно, такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 29 постанови від 15 січня 2026 року у справі №990/245/25 зазначила, що іншим випадком є дії та рішення суб`єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на права, свободи та обов`язки особи і відповідно самостійно породжують правові наслідки для неї. Отже, критерієм розмежування актів/дій, які можуть бути оскаржені до суду, є їхні правові наслідки. Якщо такі наслідки настають, відповідний акт чи дії можуть бути самостійним предметом судового оскарження.

Подібні правовідносини досліджувались Великою Платою Верховного Суду в межах розгляду справи №990/309/24.

Верховний Суд у постанові 18 квітня 2024 року у справі №160/31141/23 ухвалив наступний правовий висновок:

«Усталеною є позиція Верховного Суду, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів».

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 300/5893/23 повторений аналогічний висновок:

«У цьому контексті варто зауважити, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Наведені скаржником міркування не дають Суду підстав вважати, що звернення суду із цим позовом зумовлено реальним порушенням його прав або інтересів, оскільки перебувають поза зв`язком з дійсними юридично значимими наслідками для позивача (ідеться про виникнення, зміну або припинення його прав та/або обов`язків), або рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державного фінансового контролю, які б такі наслідки спричинили.

Отже, оскаржувані позивачем дії посадової особи органу державного фінансового контролю на момент звернення із цим позовом до суду не порушують прав або інтересів позивача, що на підставі наведених вище положень частини першої статті 5 КАС України унеможливлює розгляд таких вимог у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги викладене, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій посадової особи органу державного фінансового контролю щодо складання та підписання акта про неможливість проведення ревізії від 08 серпня 2023 року, а також решта похідних вимог у цьому позові, не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а отже провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною другою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У контексті цих конституційних норм, а також положень частини першої статті 238 КАС України, Суд зазначає, що в цьому випадку поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.»

Таким чином, поняття публічно-правовий спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Неправомірність дій відповідача щодо відмови позивачу у перетині державного кордону, у випадку подальшого скасування такої відмови самим відповідачем, не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами цивільного позову про відшкодування шкоди, оскільки рішення відповідача про скасування відмови у перетині державного кордону презюмує протиправність дій, що не потребує окремого встановлення юридичного факту протиправності таких дій відповідача в адміністративній справі.

Суд констатує, що відповідач визнав протиправність своїх дій щодо відмови позивачу у перетині державного кордону в момент скасування такої відмови своїм рішенням, що свідчить про те, що спір відсутній, оскільки після скасування відмови органом такі дії органу стають протиправними безумовно.

Суд не позбавляє позивача на доступ до суду, а висновує, що позивач звернувся із позовними вимогами, які не підсудні адміністративному суду та будь-якому іншому суду у цій частині, тобто помилково визначив наявність публічно-правового спору та обрав суд неналежної юрисдикції для відновлення свого цивільного права (матеріальної та моральної шкоди).

Таким чином, провадження щодо вимог в частині до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними у відмові позивачу в перетині державного кордону необхідно закрити, оскільки такий спір не підлягає розгляду не тільки адміністративним судом, але й будь-яким іншим, внаслідок відсутності спору та відновлення права позивача суб`єктом владних повноважень до моменту звернення позивача до суду у цій справі.

Щодо закриття провадження у іншій частині вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Судова юрисдикція - це інститут, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їхній сукупності. Також таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад.

Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У постанові від 06 листопада 2019 року (справа № 756/4477/18) Велика Палата Верховного Суду указала, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи особистого немайнового інтересу учасника таких відносин. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У справі, що розглядається, предметом цього спору позивач визначив: протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у перетині державного кордону, якими позивачу завдана матеріальна та моральна шкода.

Оскаржувані позивачем дії відповідача стосувались прийняття відмови у перетині державного кордону позивачем 22.03.2026, і така відмова скасована самим відповідачем рішенням 10.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_1 до моменту звернення до суду, про яку обізнаний позивач.

Тобто на момент подання позову публічно-правовий спір між сторонами відсутній щодо відмови у перетині позивачем державного кордону 22.03.2026.

Позовна заява не містить вимог про вирішення публічно-правового спору, у розумінні КАС України, а вимога позивача про відшкодування матеріальної моральної шкоди обґрунтована виключно приписами Цивільного кодексу України і є ключовим аргументом та спірним питанням позову, а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі № 756/4477/18 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, презюмувала, що до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, які виникають, зокрема, з приводу виконання чи невиконання органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою або іншим суб`єктом публічно-владних управлінських функцій і не обумовлені порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 756/4477/18 констатувала, що у разі, якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Аналогічну правову позицію ухвали Верховний Суд у постанові від 24.10.2025 у справі №560/6714/25:

« 15. У справі, що розглядається, суди встановили, що предметом цього спору ОСОБА_1 визначив: безпідставну зупинку автомобіля під його керуванням; безпідставний поверхневий огляд його речей та автомобіля; безпідставне доставлення до медичного закладу та проведення медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння; порушення його права керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; порушення права на свободу пересування та на інформацію.

15.1. Верховний Суд зауважує, що установлені судами обставини справи свідчать, що оскаржувані позивачем дії були спрямовані на запобігання правопорушенню у сфері безпеки дорожнього руху.

19. Таким чином, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_1 щодо поширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративного суду, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані та вважає, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили у відкритті провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.»

Оскільки позивач заявив вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень одночасно із іншими вимогами щодо визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними, провадження в яких підлягає закриттю, то провадження в таких вимогах теж підлягає закриттю, оскільки спір щодо відшкодування шкоди підсудний місцевому загальному та розглядається за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Щодо залучення органу Державної казначейської служби України відповідачем.

Суд зазначає, що зазначення позивачем, як відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, у змісті позову не впливає на склад спірних правовідносин та не визначає наявність чи відсутність публічно-правового спору у цій справі.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів (щодо стягнення шкоди із держави) Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (пункт 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2026 року у справі № 757/38039/17-ц).

Таким чином, наявність у складі відповідачів органу Державної казначейської служби України не впливає на висновок суду щодо закриття провадження у цій справі, оскільки наявність у складі спірних правовідносин такого відповідача не стосується визначення змісту спірних правовідносин.

Висновок щодо закриття провадження у справі.

Оскільки суд дійшов висновку про помилковість відкриття провадження у цій справі і про те, що даний спір не підсудний адміністративному суду, суд констатує про необхідність закриття провадження, що відповідає принципам процесуальної економії, ефективності та своєчасності захисту права позивача у належній юрисдикції за правилами цивільного судочинства.

Суд задовольняє заяву відповідача про закриття провадження частково, оскільки провадження у цій справі підлягає закриттю з інших підстав пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Вимога позивача про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) «щодо відмови 22.03.2026 у в пункті пропуску «Шегині» у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які були мали місце в подальшому при скасуванні 10.04.2026 7 (сьомим) прикордонним загоном Державної прикордонної служби України Військової частини НОМЕР_1 рішення від 22.03.2026 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 », підлягають закриттю, як такі, що не підсудні адміністративному суду та будь-якому іншому суду.

Вимога позивача «стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 11605,6867 гривень та моральну шкоду у розмірі 20000,0 гривень, а всього 31605,6867 гривень» підсудна цивільному суду, провадження слід закрити, оскільки не підсудна адміністративному суду.

Суд роз`ясняє позивачу, що частина вимог про стягнення шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 242-256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) про закриття провадження у справі - задовольнити частково.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . Електронний кабінет відсутній РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (79005, місто Львів, вулиця К. Левицького, 18, код ЄДРПОУ 38008294) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення шкоди закрити.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з того самого предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз`яснити позивачу право звернутися з частиною позовних вимог про стягнення шкоди до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити позивачу, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі в суді першої інстанції.

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.І. Бевза