Рішення № 136912334, 27.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/25356/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 28.07.2025 надійшов позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, перерахованих та виплачених 18.07.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №420/38780/24;

- стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року по 17.07.2025 включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) від 30.05.2019 № 159-ос, підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас згідно підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та від 13.06.2019 № 176-0 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 17.06.2019. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року по справі № 420/38780/24 крім іншого, зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2018 рік, грошово допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

Як зазначено у позові, з метою добровільного виконання вказаного вище рішення суду № 420/38780/24, позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача. У заяві також було заначено прохання нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку 3 18.06.2019 по день фактичного розрахунку, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, а саме, за перераховані (донараховані) до виплати, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року по справі № 420/38780/24 суми підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.

18.07.2025 року на виконання рішення суду по справі № 420/38780/24, відповідачем проведено перерахунок та виплату позивачу вказаних у рішенні суду виплат (перерахованих/донарахованих) у загальному розмірі 61 092,44 грн. Проте, нарахування та виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки розрахунку з 18.06.2019 по день фактичного розрахунку на нараховані, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року по справі № 420/38780/24, суми підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення не здійснено.

Таким чином, як стверджує позивач, бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення з ним повного розрахунку на день звільнення з військової служби є порушенням ст. 116 КЗпП України, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, оскільки при виплаті заборгованості належних ОСОБА_1 при звільненні сум, останній не нарахував та не виплатив йому середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП.

31.07.2025 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

10.09.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов.

Як зазначено у відзиві, відповідно до довідки від 30.08.2025 року, яка була видана начальником відділу кадрів НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України підполковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не проходив військову службу у НОМЕР_4 прикордонному загоні в термін з 27.01.2018 по 17.06.2019, оскільки був військовослужбовцем іншої військової частини Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ). Окрім цього, у відповідності до витягу із послужного списку особової справи № 2316 підполковника ОСОБА_1 , зазначений вище військовослужбовець у наступні терміни перебував на таких посадах: з 27.01.2018 по 27.02.2018 перебував у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , 27.02.2018 по 13.12.2018 на посаді начальника оперативно-розшукового відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 13.12.2018 по 17.06.2019 на посаді начальника третього сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) оперативно-розшукового управління ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.07.2019 року № 176 ОС, підполковника. ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з посади начальника третього сектору міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації й. п. Херсон) оперативно-розшукового управління ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У відзиві вказано, що позивачем подано до суду позов з пропуском, встановленого приписами КАС України строку.

Також, відповідач зазначає, що максимальний строк стягнення середнього заробітку за час затримки обмежений 6 місяцями, навіть якщо розрахунок не було проведено кілька років.

Крім того, у відзиві зазначено, що за середнім заробітком та за виплатами позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ), а не до ІНФОРМАЦІЯ_3 , після сплину більше 6 років з моменту звільнення з військової служби в Державній прикордонній службі України. У випадках, коли особа після звільнення з військової служби тривалий час не зверталася за належними їй виплатами, суди враховують цю бездіяльність при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У відзиві також вказано, що відповідачем повинна бути зовсім інша сторону по справі, безпосередньо та військова частина з якої ОСОБА_1 звільнився а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 , а не НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ).

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд у задоволенні адміністративного позову (позовних вимог) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити повністю.

У відзиві відповідач також просив суд розгляд справи здійснювати в судовому засіданні виключно за участі представника НОМЕР_1 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ).

Ухвалою суду від 27.05.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №420/25356/25 у судовому засіданні за участю представника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ).

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 13 червня 2019 року №176-ОС підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 17 червня 2019 року.

28.01.2021 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 року по справі №260/9230/23 встановлено таке:

«…з довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.02.2018 року по 17.06.2019 року вбачається, що нарахування індексації грошового забезпечення позивача здійснювалось з березня 2018 року по червень 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Тобто, нарахування індексації грошового забезпечення позивачу у спірний період здійснювала Військова частина НОМЕР_2 - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Станом на момент подання позову та розгляду справи судом Військова частина НОМЕР_2 має найменування - НОМЕР_1 прикордонний загін.

При цьому, код ЄДРПОУ юридичної особи не змінився (14321378).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) не є належним відповідачем у даній справі є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.».

Частиною 4 статті 161 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 року по справі № 420/38780/24, яке набрало законної сили 16.05.2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не проведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 12.09.2024 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 по справі №260/9230/23, зобов`язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 11.07.2024 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 по справі №260/9230/23.

На виконання рішення по справі №420/38780/24 відповідачем нараховано 79405,77 грн та 18.07.2025 року виплачено позивачу 61142,44 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підйомної допомоги за 2018 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2019 рік, компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, перерахованих та виплачених 18.07.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №420/38780/24, позивач 30 звернувся до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що звернення позивача до суду відбулось менш як через місяць з дати відповідної виплати, тобто з дотриманням строків, визначених статтею 122 КАС України.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення за з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення.

Як вже встановлено судом, на виконання рішення по справі №420/38780/24 відповідачем нараховано 79405,77 грн та 18.07.2025 року виплачено позивачу 61142,44 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 18.06.2019 року (наступний день після виключення зі списків) по 18.07.2025 року.

Період з 18.06.2019 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19.07.2022 до 18.07.2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

Тож, у межах цієї справи, зважаючи на період за який позивач просить суд нарахувати і виплатити на його користь середнє грошове забезпечення належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З наявної в матеріалах справи №260/9230/23 копії архівної відомості, судом встановлено, що грошове забезпечення позивача у квітні 2016 року склало 20296,61 грн, а у травні 2019 року 20277,20 грн.

Кількість календарних днів за квітень та травень 2019 року складає 61 (30+31).

Отже, середньоденна заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням складає 665,15 грн.

Суд зазначає, що позивач не заперечував щодо достовірності сум (з урахуванням предмету та підстав позову), що вказані у даній довідці.

Вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:

з 18.06.2019 до 18.07.2022 1127 календарних дні;

з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 календарних дні;

всього 1311 календарних дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.06.2019 до 18.01.2023 складає 872011,65 грн. (1311 календарних дні х 665,15 грн.).

В той же час, суд звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

З урахуванням наведеного суд висновує, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, як до, так і після 19.07.2022, передбачене частиною 2статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Істотність частки невиплаченої суми (79405,77 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 18.06.2019 до 18.01.2023 становить 9,11 % (79405,77 / 872011,65 * 100).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 18.06.2019 до 18.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 79440,25 грн, тобто 9,11 % від 872011,65 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року по 18.01.2023 року;

- зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.06.2019 року по 18.01.2023 року у розмірі 79440,25 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.06.2019 року по 18.01.2023 року.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.06.2019 року по 18.01.2023 року у розмірі 79440,25 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ).

Відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя О.А. Вовченко