Рішення № 136912327, 27.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20894/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 30.06.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26 квітня 2018 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 13 червня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати 6 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, 3 урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26 квітня 2018 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 13 червня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати 6 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області в період з 01.01.2016 р. по 13 квітня 2017 року та у 6 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі - Відповідач) у період з 14 квітня 2017 року по 26 квітня 2018 року. На теперішній час Позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період 01 січня 2016 року по 26 квітня 2018 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. 13 червня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі 420/15261/23 на розрахунковий рахунок Позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому, як стверджує позивач, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними.

Ухвалою судді від 01.08.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі.

13.08.2025 року від представника 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області до суду надійшов відзив на позов, в якому, вказано, що ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 13 квітня 2017 року проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, а з 14 квітня 2017 року до дня виключення у 6-му державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області. Наразі 6 ДПРЗ перейменовано в 1 ДПРЗ. Позивача виключено з ДСНС 03.05.2018 р. відповідно до наказу 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області № 150 від 03.05.2018 року, (витяг з наказу додається), тобто спірний період розпочинається з наступного дня після виключення, а саме з 04.05.2018року. Відповідно спірний період щодо виплати середнього грошового забезпечення складається з двох періодів: з 04 травня 2018 року по 18 липня 2022 р. та з 19 липня 2022 р. по 13 червня 2025р. - не більше як за 6 місяців. А спірний період щодо виплати компенсації втрати доходу становить з 04 травня 2018 року по 13 червня 2025р. 1 ДПРЗ вважає, що при розрахунку суми належної виплати слід врахувати зменшуючий розмір відшкодування при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача. Відповідач вважає, що суму розрахунку за цей період слід розраховувати з урахуванням коефіцієета 21, тобто - 1385 днів * 518,95 грн. / 21 коеф. = 34225,98 грн.

Також, у відзиві зазначено, що на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу. Таким чином, відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають. Також, виплати за рішенням суду звільненому поліцейському або працівнику ДСНС включаються до загального місячного (річного) оподаткованого доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб, без урахування положень пункту 168.5 статті 168 Кодексу, і військовим збором на загальних підставах. Відповідні роз`яснення щодо оподаткування виплат поліцейським та особам рядового та начальницького складу ДСНС за рішенням суду після звільнення зі служби були надані Міністерству внутрішніх справ України листом Державної податкової служби України від 28.05.2024 року № 6995/5/99-00-24-01-01-05. На підставі зазначеного вважаємо, що позовні вимоги Позивача щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягають.

Крім того, на думку 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області позивач звернувся з позовною заявою до суду з пропуском строків на звернення.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд врахувати те, що позивачем пропущено строк на звернення до суду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області повністю відмовити.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 у період з 01 січня 2016 року по 13 квітня 2017 року проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, а з 14 квітня 2017 року по 26 квітня 2018 року у 6-му державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 26.04.2018 року №239 позивача звільнено зі служби у відставку за станом здоров`я.

Наказом 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 03.05.2018 року №150 позивача 03.05.2018 року виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 року по справі № 420/15261/23, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії; визнано протиправними дії Головного управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо застосування січня 2016 року, як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 13.04.2017 року, визнано протиправною бездіяльності 6-го державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.04.2017 року по 28.02.2018 року, зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.04.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язано 6-ий державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, визнано протиправною бездіяльність 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 26.04.2018 року включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, зобов`язано 6 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 26.04.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2025 року по справі № 420/15261/23 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишено без задоволення, апеляційну скаргу 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року змінено, виклавши абзац сьомий його резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати 6 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4463,15грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 26.04.2018 в загальній сумі 8331,17грн. відповідно до норм абз.абз.3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.», в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року залишено без змін.

Відповідно до наказу ДСНС України від 31.03.2025 року № НС-377 Про зміну найменувань і місць дислокації підпорядкованих підрозділів у відповідача змінено назву з 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області на 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України в Одеській області.

На виконання рішення по справі №420/15261/23 відповідачем 13.06.2025 року виплачено позивачу 38009,80 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26 квітня 2018 р. по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 13 червня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та вважаючи протиправною бездіяльність 6 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, позивач 30.06.2025 року звернувся до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що звернення позивача до суду відбулось менш як через місяць з дати відповідної виплати, тобто з дотриманням строків, визначених статтею 122 КАС України.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення за з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу грошового забезпечення.

Як вже встановлено судом, на виконання рішення по справі №420/15261/23 відповідачем 13.06.2025 року виплачено позивачу 38009,80 грн.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 04.05.2018 року (наступний день після виключення зі списків) по 13.06.2025 року.

Період з 04.05.2018 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19.07.2022 до 13.06.2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

Тож, у межах цієї справи, зважаючи на період за який позивач просить суд нарахувати і виплатити на його користь середнє грошове забезпечення належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З наявної в матеріалах справи копії довідки про грошового забезпечення позивача №3033-174/603304 від 08.08.2025 року судом вставлена, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 518,95 грн.

Суд зазначає, що позивач не заперечував щодо достовірності сум (з урахуванням предмету та підстав позову), що вказані у даній довідці.

Вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:

з 04.05.2018 до 18.07.2022 1054 календарних дні;

з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 календарних дні;

всього 1238 календарних дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.05.2018 до 18.01.2023 складає 642490,10 грн. (533 календарних дні х 518,95 грн.).

В той же час, суд звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

З урахуванням наведеного суд висновує, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, як до, так і після 19.07.2022, передбачене частиною 2статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Істотність частки невиплаченої суми (38009,80 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 04.05.2018 до 18.01.2023 становить 5,92 % (38009,80 / 642490,10 * 100).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 04.08.2021 до 18.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 26728,21 грн, тобто 5,92 % від 642490,10 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2018 року по 18.01.2023 року;

- зобов`язання 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.05.2018 року по 18.01.2023 року у розмірі 26728,21 грн.

Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

Під доходами у цьому Закону необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Щодо суми індексації грошових доходів громадян, то внесення вказаних сум в доходи, які підлягають компенсації були внесені Законом №1214 ІХ від 04.02.2021 року.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення (постанова від 14.04.2021 року у справі №465/322/17).

Вказаний висновок також викладений Верховним Судом у постанові від 05.07.2022 року у справі №420/7633/20.

При цьому Верховний Суд зазначив, що посилання на висновки Верховного Суду України, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 (справа №826/8319/16), як на підставу для часткового задоволення позовних вимог є безпідставним, оскільки у цих справах суд дійшов протилежних висновків, про необхідність виплати компенсації за весь період невиплати доходів, а не з часу постановлення судового рішення, на підставі яких такі доходи фактично виплачені. У постанові від 26.02.2020 Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що "компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат…".

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону №1058-ІV, ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі №465/322/17.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі №814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі №816/301/16, від 04.01.2019 року у справі №159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі №2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі №240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі №264/6796/16-а.

Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частинна), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати та про задоволення вказаних вимог.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись вимогами ст. ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2018 року по 18.01.2023 року.

Зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04.05.2018 року по 18.01.2023 року у розмірі 26728,21 грн.

Визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 червня 2025 року день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач - 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (вул. вул. Буніна, 41, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 39010880).

Суддя О.А. Вовченко