Рішення № 136911974, 18.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року справа № 380/18017/24

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді Андрусів У. Б.,

судді Сподарик Н. І.

судді Крутько О. В.

за участю:

секретаря судового засідання Кліпацької Д. П.

представниці позивача Шумелди Р. Р.

представниці відповідача Слиш Г. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) пред`явив позов до Львівської обласної прокуратури (далі відповідач), у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати неправомірними дії Львівської обласної прокуратури щодо нарахування заробітної плати в розмірі, меншому за встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», та непроведення повного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати нарахувати та виплатити вказані кошти;

- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 : грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в розмірі 696572,35 грн; відпускні в сумі 36953,76 грн; допомогу на оздоровлення в сумі 62400,00 грн; недоплачену частину заробітної плати за період з 20.11.2023 по 04.06.2024 в сумі 93599,94 грн; середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні в сумі 374400,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 20.11.2023 № 1891 його поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 380/7506/20, однак наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 03.06.2024 № 822к звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 04.06.2024 на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

У період з листопада 2023 року по червень 2024 року Львівська обласна прокуратура виплачувала заробітну плату в розмірі посадового окладу, без урахування складових, які передбачені ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а саме надбавки за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу. Наголошує, що заробітна плата прокурора регулюється Законом України «Про прокуратуру» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Крім того наголошує, що нарахування та виплата допомоги на оздоровлення та заробітної плати за 12 календарних днів щорічної відпустки здійснено без урахування надбавки за вислугу років.

Зазначає, що після звільнення, у період з 05.06.2024 по 27.06.2024 виплачено заборгованість із заробітної плати, однак компенсацію за невикористані дні відпустки не виплачено, а розрахунок компенсації проведений без урахування повного розміру заробітної плати, а саме без надбавки за вислугу років та без врахування рішення суду від 16.11.2023 у справі №380/7506/20 щодо розміру відшкодування.

Наголошує, що оскільки заробітна плата виплачувалася не в повному обсязі та не здійснено повний розрахунок в день звільнення, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені Кодексом законів про працю України.

З метою захисту порушених прав та законних інтересів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 02.09.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 23.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

04.10.2024 представниця відповідача подала клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

10.10.2024 відповідач подав відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. В обґрунтування заперечень зазначає, що згідно листа Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503ОКВ-23 на підставі рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023 від 13.09.2023, оплату праці прокурорів з 13.09.2023, поновлених за рішеннями судів на посадах в регіональних та місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації необхідно здійснювати на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років. Таким чином, розрахунок оплати праці прокурорів до проходження атестації з 13.09.2023 слід було визначати в наступних розмірах: - прокурорам регіонального рівня, зокрема, ОСОБА_1 на рівні посадового окладу прокурора обласної прокуратури; - прокурорам рівня місцевих прокуратур на рівні посадового окладу прокурора окружної прокуратури без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років.

На виконання листа Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503ОКВ-23, 25.10.2023 Львівською обласною прокуратурою здійснено перерахунок оплати праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахувавши її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років. Зокрема, розмір посадового окладу (згідно Рішення Другого сенату Конституційного Суду України № 8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 та листа за підписом Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503ОКВ-23) ОСОБА_1 встановлено на рівні 48000,00 грн.

Вказаний розрахунок здійснюється з урахуванням того факту, що посади прокурорів прокуратури регіонального рівня не є рівнозначними посадам прокурорів обласних прокуратур, оскільки відповідно до вимог Закону № 113-ІХ переведення прокурорів на посади в обласну прокуратуру можливе лише за результатами успішного проходження ними атестації, тобто законодавець чітко розмежовує посади прокурорів, які пройшли атестацію, з посадами прокурорів, які її не проходили, що дає можливість зробити висновок про те, що посади в обласній прокуратурі передбачають в обов`язковому порядку наявність у прокурора високого рівня професійної компетенції та доброчесності, що підтверджується результатами атестації. Таким чином, виплата заробітної плати прокурорам прокуратури Львівської області, які ще не завершили проходження атестації, відповідно до ст. 81 Закону №1697-VII без фактичного проходження ними атестації та переведення до Львівської обласної прокуратури суперечитиме вимогам чинного законодавства України, створюватиме дискримінаційні умови щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію та переведені до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур та повністю нівелюватиме результати реформи органів прокуратури, спрямовані на підвищення авторитету органів прокуратури шляхом забезпечення виконання функцій прокуратури лише висококваліфікованими та доброчесними прокурорами.

Щодо компенсації за невикористані дні відпусток та оплату за відпустку, зазначає, що відповідно до норм, закріплених у ст. 83 Кодексу Законів про працю України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Для розрахунку суми компенсації за невикористані дні відпусток застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. При розрахунку середньої заробітної плати для оплати компенсації враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, а також виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації (п. 2 та 3 Порядку).

Згідно наказу Львівської обласної прокуратури від 08.04.2024 № 477к, ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за період роботи з 20.01.2024 до 19.01.2025 тривалістю 12 календарних днів з 15 до 26 квітня 2024 року. Зазначеним наказом вирішено надати ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати. Відповідно до листків тимчасової втрати працездатності № 12051124-2022542062-1, № 12051124-2022629917-1 та № 12051124-2022724437-1 позивач з 25.04.2024 до 29.04.2024, з 30.04.2024 до 03.05.2024 та відповідно з 04.05.2024 до 10.05.2024 перебував на лікарняному. Відтак, наказом Львівської обласної прокуратури від 30.05.2024 № 817к, прокурору ОСОБА_1 перенесено частину щорічної відпустки за період роботи з 20.01.2024 до 19.01.2025 тривалістю 2 календарних дні на інший зручний для нього час у зв`язку із його тимчасовою непрацездатністю. Таким чином, позивачу нараховано щорічну відпустку згідно наказу № 477к від 08.04.2024 за 10 календарних днів (з 15.04.2024 по 24.04.2024) в сумі 15737,71 грн та допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 48000,00 грн, які отримано 12.04.2024 та 28.04.2024 з відрахуванням належних до сплати податків і зборів.

Щодо оплати днів щорічної відпустки та виплати допомоги на оздоровлення повідомляє, що розрахунок середньої заробітної плати для оплати 10 календарних днів (з 15.04.2024 по 24.04.2024) щорічної відпустки та виплати допомоги на оздоровлення, нарахованих ОСОБА_1 , визначено відповідно до п. 2-4 Порядку №100. Згідно довідки від 03.06.2024 № 07-364вн-24, підписаної начальником відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури, компенсації підлягало 145 календарних днів щорічних відпусток, право на які виникло до 31.12.2023, та 18 календарних днів щорічних відпусток, право на які виникло з 01.01.2024 до 04.06.2024.

Констатує, що позивачу у червні 2024 року проведено виплату грошової компенсації за 163 календарних днів невикористаних відпусток, які нараховані при звільненні в сумі 185127,25 грн (отримано 05.06.2024) з відрахуванням належних до сплати податків і зборів.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, зазначає, що ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Право звільненого працівника та відповідний обов`язок роботодавця не є абсолютним та залежить від вини останнього, про що прямо вказано у ст. 117 КЗпП України. Львівською обласною прокуратурою з позивачем здійснено своєчасний розрахунок при звільненні, у зв`язку з чим відсутня вина та факт несвоєчасного розрахунку.

Відтак, на переконання відповідача, з позивачем проведено повний і своєчасний розрахунок при звільненні, заробітна плата виплачена у розмірі, передбаченому законодавством, тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.10.2024 клопотання представниці відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.11.2024 заяву про відвід судді Андрусів У. Б. у справі №380/18017/24 визнано необґрунтованою. Заяву про відвід судді Андрусів У. Б. передано для реєстрації в автоматизованій системі документообігу та визначення судді для її розгляду.

Ухвалою суду від 21.11.2024 (с. Братичак У. В.) у задоволенні заяви представника відповідача про відвід судді Андрусів У. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Ухвалою суду від 03.12.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представниці відповідача про передачу заяви про відвід у суд, найбільш територіально наближений до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 03.12.2024 призначено розгляд справи № 380/18017/24 колегіально у складі трьох суддів.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів у справі №380/18017/24, визначено головуючу суддю Андрусів У. Б., судді Москаль Р. М., Крутько О. В.

21.02.2025 позивач подав до суду відповідь на відзив.

25.02.2025 Львівська обласна прокуратура подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що позивачем відповідь на відзив подано з порушенням процесуальних строків, встановлених судом, у зв`язку із чим такий документ є неподаним, що має наслідком розгляд справи за наявними матеріалами. Зазначає, що позивач разом із відповіддю на відзив не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі відповіді на відзив.

У підготовчому засіданні 26.02.2025 суд протокольною ухвалою постановив відмовити у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку для подачі відповіді на відзив, розглядати справу без врахування відповіді на відзив.

12.03.2025 Львівською обласною прокуратурою подано письмові пояснення, в яких акцентовано на тому, що в день звільнення з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок при звільненні, згідно чинного законодавства, а саме нараховано компенсацію за 163 календарних днів невикористаних відпусток в сумі 185127,25 грн, розрахунок яких проведено відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, здійснено оплату періоду тимчасової непрацездатності.

Щодо нарахованих та виплачених сум за щорічну відпустку та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в квітні 2024 зазначає, що за квітень 2024 року нараховано заробітну плату за 11 робочих днів в сумі 24000,00 грн, щорічну відпустку за 10 календарних днів в сумі 15737,71 грн, допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 48000,00 грн, розрахунок суми відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення проведено відповідно до постанови КМУ від 08.02.1995 №100.

Щодо покликання на неврахування до розрахунку відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення виплат середнього заробітку по рішенню суду у справі № 380/7506/20 зазначає, що такі виплати на час проведення нарахувань відпустки та допомоги на оздоровлення були відсутні, а тому сума, яка припадає на розрахунковий період, не могла бути врахована при обчисленні.

Щодо невідповідності розрахункових листків та довідок зазначає, що розрахункові листки, в залежності від запитуваної інформації, формувались як за розрахунковий, так і обліковий період. Різниця по нарахованих сумах може бути в частині відображення інформації виплати по безспірному списанню, яка проведена одним платежем в квітні 2024 на загальну суму 842878,80 грн, та в іншому випадку відображена у розбивці по місяцях з 01.09.2020 по 16.11.2023.

Зазначає, що інші доводи ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати надбавки за вислугу років, перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпусток, вихідної допомоги при звільненні є надуманими.

Наголошує, що у всіх випадках, розрахунки наведені ОСОБА_1 в позовних вимогах є безпідставні і наведені з порушенням норм, визначених постановою КМУ № 100.

14.03.2025 позивач подав письмові обґрунтування ціни позову, в яких зазначив, із яких складових ним було здійснено розрахунок та визначено суми, які заявлені у позові до стягнення.

23.05.2025 Львівською обласною прокуратурою подано додаткові письмові пояснення, в яких викладено аналогічні пояснення, які надані суду 12.03.2025.

24.06.2025 позивач подав заяву в порядку ч. 1 ст. 47 КАС України, в якій просить прийняти до розгляду заяву про зміну предмета спору та позовні вимоги вважати викладеними в такій редакції:

- визнати неправомірними дії Львівської обласної прокуратури щодо нарахування заробітної плати в розмірі, меншому за встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та непроведенні повного розрахунку при звільненні;

- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 : грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в розмірі 696572,35 грн; відпускні в сумі 36953,76 грн; допомогу на оздоровлення в сумі 62400,00 грн; вихідну допомогу при звільненні в сумі 62400,00 грн; середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні в сумі 374400,00 грн.

27.06.2025 суд протокольною ухвалою постановив прийняти заяву позивача про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог та встановив відповідачу строк для подачі відзиву.

07.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, враховуючи подану заяву позивача про зміну предмету спору від 24.06.2025, із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин. В обґрунтування заперечень зазначає аналогічні доводи, які викладені у відзиві на позовну заяву, поданому суду 10.10.2024.

Вкотре наголосив, що в день звільнення з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок, згідно діючого законодавства, внаслідок чого нараховані виплати при звільненні в сумі 185127,25 грн проведено відповідно до наказу Львівської обласної прокуратури № 822к від 03.06.2024 та довідки відділу кадрової роботи та державної служби у місяці звільнення, в яких вказано проведення виплати грошової компенсації за 163 календарних днів невикористаних відпусток.

Щодо виплати зарплати зазначив, що виплата заробітної плати прокурорам, які звільнені за неподання заяви або у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, та поновлені за рішенням судів, відповідно до ст. 81 Закону № 1697-VII без проходження ними атестації суперечитиме вимогам чинного законодавства України, створюватиме дискримінаційні умови щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію та переведені до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур та повністю нівелюватиме результати реформи органів прокуратури, спрямовані на підвищення авторитету органів прокуратури шляхом забезпечення виконання функцій прокуратури лише висококваліфікованими та доброчесними прокурорами.

Ухвалою суду від 07.11.2025 підготовче провадження в адміністративній справі закрито та призначено судовий розгляд справи по суті.

23.02.2026 представниця відповідача подала додаткові пояснення, у яких просила врахувати при розгляді справи висновки Верховного Суду у справі № 280/8427/21.

Розпорядженням керівника апарату суду від 27.02.2026 №20/р проведено автоматизовану заміну члена колегії Москаля Р. М. у зв`язку із його призначенням Указом Президента України № 167/2026 від 24.02.2026 на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2026 проведено заміну члена колегії Москаля Р. М. на ОСОБА_2 . Таким чином, визначено новий склад колегії суддів у цій справі: головуюча суддя - Андрусів У.Б., судді-члени колегії: Крутько О. В., Сподарик Н. І.

04.03.2026 позивач подав заяву в порядку ч. 1 ст. 47 КАС України, в якій просить прийняти до розгляду заяву про зміну предмета спору та позовні вимоги вважати викладеними в такій редакції:

- визнати неправомірними дії Львівської обласної прокуратури щодо нарахування заробітної плати в розмірі, меншому за встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», та непроведення повного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати нарахувати та виплатити вказані кошти;

- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 : грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в розмірі 696572,35 грн; відпускні в сумі 36953,76 грн; допомогу на оздоровлення в сумі 62400,00 грн; недоплачену частину заробітної плати за період з 20.11.2023 по 04.06.2024 в сумі 93599,94 грн; середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні в сумі 374400,00 грн.

04.03.2026 суд протокольною ухвалою постановив перейти до підготовчого засідання у зв`язку зі зміною складу суду.

04.03.2026 суд протокольною ухвалою постановив прийняти заяву позивача про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог.

18.03.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, враховуючи подану заяву позивача про зміну предмету спору від 03.03.2026, із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин. В обґрунтування заперечень зазначає, що вимогу про стягнення вихідної допомоги при звільненні в сумі 62400,00 грн замінено на позовну вимогу про стягнення частини недоплаченої заробітної плати за період з 20.11.2023 по 04.06.2024 в сумі 93599,94 грн. В обґрунтування такої покликався на набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/14140/24, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і безпідставними, а тому такими, в задоволенні яких слід відмовити, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Наголошує, що за змістом заяви від 03.03.2026 збільшення позовних вимог обумовлено новими фактами та обставинами, які безпосередньо виникли, а відтак позивач одночасно змінив предмет і підставу позову, чим фактично заявив нові позовні вимоги, що не передбачено чинним процесуальним законодавством, а тому вказана заява суперечить вимогам ч. 1 ст. 47 КАС України, і підлягає залишенню без розгляду та поверненню.

26.03.2026 представниця позивача подала до суду відповідь на відзив Львівської обласної прокуратури від 18.03.2026, в якому вказує, що в заяві про зміну предмета позову єдина позовна вимога, що не заявлялась раніше стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 недоплаченої частини заробітної плати за період з 20.11.2023 по 04.06.2024 в сумі 93599,94 грн.

Наголошує, що жодних обставин на обґрунтування зазначеної позовної вимоги в заяві від 03.03.2026 не наведено. Усі обґрунтування позовних вимог, у т.ч. й щодо недоплаченої частини заробітної плати викладено у позовній заяві, поданій позивачем 26.08.2024. Єдиний новий факт, наведений у заяві від 03.03.2026 набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/14140/24. Ця обставина наведена на обґрунтування підстави для заміни позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги.

Отже, твердження відповідача про одночасну зміну предмета і підстав позову у заяві від 03.03.2026 не відповідає дійсності та спростовується змістом заяви від 03.03.2026.

Ухвалою суду від 27.03.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представниці відповідача про залишення без розгляду та повернення заяви представниці позивача (в порядку ч. 1 ст. 47 КАС України) від 03.03.2026.

Ухвалою суду від 27.03.2026 підготовче провадження в адміністративній справі закрито та призначено судовий розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представниця позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представниця відповідача проти задоволення позову заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.

18.05.2026 оголошено скорочене рішення.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач, ОСОБА_1 , з січня 2006 року працював на різних посадах в органах прокуратури України. З грудня 2019 року до часу звільнення безперервно обіймав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області.

Наказом прокурора Львівської області від 14.08.2020 року №1401к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 19.08.2020.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 380/7506/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2024, позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Прокуратури Львівської області, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, скасування рішення та наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №69 від 02.04.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» щодо ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Львівської області №1401к від 14.08.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органах прокуратури з 20.08.2020.

Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 01.09.2020 року по 16.11.2023 року в розмірі 842878,80 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21533,40 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допущено до негайного виконання.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 840,80 грн сплаченого судового збору.

Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 20.11.2023 №1891к скасовано наказ прокурора Львівської області від 14.08.2020 №1401к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органах прокуратури з 20.08.2020.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листків і довідок про заробітну плату, позивачу після поновлення на посаді виплачувалась заробітна плата в розмірі 48000,00 грн, до складу якої входив лише посадовий оклад, без нарахування і виплати надбавки за вислугу років.

Зазначені обставини не заперечуються та не спростовуються Львівською обласною прокуратурою.

25.04.2024 органами ДКСУ у Львівській області проведено безспірне списання коштів згідно виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 по справі №380/7506/20 на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 842878,80 грн з відрахуванням належних до сплати податків і зборів, сума до виплати ОСОБА_1 склала 678517,49 грн (лист ДКСУ у Львівській області від 29.04.2024 №07-1-11-06/4699).

Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 08.04.2024 року №477к, ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за період роботи з 20.01.2024 до 19.01.2025 тривалістю 12 календарних днів з 15 до 26 квітня 2024 року та визначено виплатити допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до розрахункового листа за квітень 2024 року, ОСОБА_1 нарахована матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 48000,00 гривень та відпустка в розмірі 18885,25 грн, із сумами яких позивач не згоден.

30.05.2024 керівником Львівської обласної прокуратури прийнято наказ № 817к, яким перенесено ОСОБА_1 - прокурору відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області частину щорічної відпустки за період роботи з 20.01.2024 до 19.01.2025 тривалістю 2 календарних дні на інший зручний для нього час.

Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 03.06.2024 року №822к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації з 04.06.2024. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Львівської обласної прокуратури наказано провести із ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

Згідно довідки Львівської обласної прокуратури від 03.06.2024 № 07-364вн-24 станом на 04.06.2024 ОСОБА_1 не використано: 145 календарних днів щорічних відпусток, право на які виникло до 31.12.2023; 18 календарних днів щорічних відпусток, право на які виникло з 01.01.2024 до 04.06.2024.

Відповідно до розрахункового листа за червень 2024 року, ОСОБА_1 виплачено 191486,25 грн, з яких 185127,25 грн грошова компенсація за 163 календарних днів невикористаних відпусток і 6359,00 грн лікарняні.

Позивач не погоджується із сумою виплаченої грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

ОСОБА_1 звернувся до Львівської обласної прокуратури із вимогою про виплату від 23.08.2024, в якій вимагав виплатити заборгованість, а саме: грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в розмірі 520685,21 грн; відпускні в сумі 36953,76 грн; допомогу на оздоровлення в сумі 62400,00 грн; вихідну допомогу при звільненні в сумі 62400,00 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, визначеному статтею 117 КЗпП України. Вимогу скеровано засобами поштового зв`язку «Укрпошта», рекомендованим листом з описом вкладення, про що була видана накладна № 7905300016071.

Львівська обласна прокуратура листом від 04.09.2024 № 21-153ВИХ-24 повідомила, що нараховані виплати при звільненні проведено відповідно до наказу обласної прокуратури № 822к від 03.06.2024 та довідки відділу кадрової роботи та державної служби у місяці звільнення. Зазначила, що здійснено перерахунок оплати праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років.

Відтак, розмір належних до виплати нарахувань склав:

- за квітень 2024 року нараховано заробітну плату за 11 робочих днів в сумі 24000,00 грн, щорічну відпустку за 10 календарних днів в сумі 15737,71 грн, допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 48000,00 грн;

- за травень 2024 року - оплата за 14 робочих днів в сумі 29122,53 грн, оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок роботодавця в сумі 5116,70 грн, оплата періоду тимчасової непрацездатності за рахунок ПФУ в сумі 4093,36 грн (з 30.04.2024 по 03.05.2024), оплата періоду тимчасової непрацездатності за рахунок ПФУ в сумі 7163,38 грн (з 04.05.2024 по 10.05.2024);

- за червень 2024 року нараховані виплати при звільненні в сумі 185127,25 грн, які проведено відповідно до наказу обласної прокуратури № 822к від 03.06.2024 та довідки відділу кадрової роботи та державної служби у місяці звільнення, в яких вказано проведення виплати грошової компенсації за 163 календарних днів невикористаних відпусток, оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок роботодавця в сумі 2543,60 грн, оплата періоду тимчасової непрацездатності за рахунок ПФУ в сумі 3815,40 грн (з 08.06.2024 по 10.06.2024).

Крім того, у листі щодо перерахунків з врахуванням надбавки за вислугу років повідомлено, що листом Генерального прокурора від 12.10.2023 № 21-2139вих-503ОКВ-23 визначено порядок оплати праці прокурорів, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих прокуратурах, до проходження ними атестації з 13.09.2023 на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», розрахувавши її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури регіонального рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років. Щодо оплати щорічної відпустки та виплати допомоги на оздоровлення повідомлено, що розрахунок середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки терміном 10 календарних днів з 15.04.2024 по 24.04.2024 та допомоги на оздоровлення проведено відповідно до пунктів 2-4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 у справі №380/14140/24 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 1 від 15.05.2024 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора щодо ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Львівської обласної прокуратури від 03.06.2024 № 822к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органах прокуратури з 05.06.2024.

Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05.06.2024 по по 17.10.2025 в розмірі 777713,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та стягнення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 47810,25 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі №380/14140/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року в частині стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05.06.2024 по 17.10.2025 в розмірі 777 713,40 грн. скасовано та прийнято в цій частині постанову, якою стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05.06.2024 по 17.10.2025 в розмірі 760714, 20 грн.

Врешті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року залишено без змін.

Уважаючи дії Львівської обласної прокуратури щодо нарахування заробітної плати в розмірі, меншому за встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», та непроведення повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач пред`явив цей позов.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII).

Статтею 1 Закон №1697-VII регламентовано, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ст. 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури.

У п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (у первинній редакції) визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений підпунктом 4 пункту 21 цього розділу.

Відтак, абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX збережено правовий статус прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, а отже, гарантії їх незалежності як невіддільний елемент статусу прокурора.

Водночас вказаною нормою визначено, що оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Кабінет Міністрів України 31.05.2012 прийняв постанову № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Втім, у подальшому рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX; друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зокрема, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що законодавець, запровадивши Законом №113-IX реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна - переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону № 1697-VII; друга - ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об`єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною.

Отже, після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX залишився чинним в частині збереження правового статусу прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. Разом з тим, жодних особливостей щодо оплати праці працівників органів прокуратури у зазначений період не передбачається.

Статус прокурора унормовано Розділом ІІІ Закону №1697-VII.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 4-2) перший заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 4-3) заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; 5-1) керівник підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6-1) заступник керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 7) прокурор Офісу Генерального прокурора; 7-1) прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13) прокурор обласної прокуратури; 14) керівник окружної прокуратури; 15) перший заступник керівника окружної прокуратури; 16) заступник керівника окружної прокуратури; 17) керівник підрозділу окружної прокуратури; 18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; 19) прокурор окружної прокуратури (у тому числі прокурор - стажист окружної прокуратури).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону №1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Пунктами 4-5 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII регламентовано, що незалежність прокурора забезпечується установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури; належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

Питання заробітної плати прокурора врегульовано ст.81 Закону №1697-VII.

Частиною 1 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За правилами ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з ч. 4 ст. 81 Закону №1697-VII посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Отже, суд висновує, що оскільки після ухвалення Конституційним Судом України рішення №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 жодних особливостей щодо оплати праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури не встановлено, то оплата праці таких в зазначений період має здійснюватися відповідно до вимог ст. 81 Закону №1697-VII.

З матеріалів справи встановлено, що наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 20.11.2023 року №1891к, скасовано наказ прокурора Львівської області від 14.08.2020 №1401к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органах прокуратури з 20.08.2020.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листків і довідок про заробітну плату, позивачу у період з 20.11.2023 до 04.06.2024 виплачувалась заробітна плата в розмірі 48000,00 грн, до складу якої входив лише посадовий оклад, без нарахування і виплати надбавки за вислугу років.

Більш того, із величини 48000,00 грн здійснювався розрахунок заробітної плати при наданні щорічної основної відпустки та допомоги на оздоровлення.

Суд звертає увагу, що розмір посадового окладу, який нарахований та виплачений позивачу, не є предметом оскарження.

Позивач вказує про протиправність дій відповідача щодо того, що нарахування йому заробітної плати за спірний період здійснювалось без урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.

У цьому контексті суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

За правилами ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090 (далі - постанова №1090).

Відповідно до п. 3 постанови №1090 надбавка за вислугу років прокурорам виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби в розмірах, зазначених у частині сьомій статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з п. 6 Постанови №1090 до періоду проходження служби, що дає право на одержання щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам, зараховується: 1) час роботи (служби) в органах прокуратури; 2) час проходження строкової військової служби та служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби та інших правоохоронних органах, на посадах в органах поліції з присвоєнням спеціальних звань поліції (не нижче спеціальних звань середнього складу), а також стаж військової служби в Збройних Силах, Службі безпеки, інших утворених відповідно до законодавства військових формуваннях; 3) час роботи на посадах судді, державного арбітра, арбітра відомчих арбітражів України, арбітра в судах і державному та відомчому арбітражі колишнього СРСР і республік, що входили до його складу, а також працівників органів юстиції, що забезпечують діяльність судів; 4) час роботи на виборних посадах в органах місцевого самоврядування і профспілкових організаціях, якщо працівник до і після цього працював в органах прокуратури; 5) час роботи в державних установах, інших організаціях, якщо вони були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури для продовження роботи; 6) період здобуття освіти (за денною формою навчання) у вищих навчальних закладах на юридичних факультетах; 7) час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, коли за медичними показаннями дитині потрібен домашній догляд, - період відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більше ніж до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку; 8) час роботи за кордоном, якщо працівник направлявся туди органами прокуратури та перед відрядженням працював на прокурорсько-слідчих посадах і протягом двох місяців після повернення з-за кордону був прийнятий на роботу в органи прокуратури на зазначені посади; 9) час роботи на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; 10) період роботи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 р. №1697-VII Про прокуратуру було присвоєно класні чини (у тому числі працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), а також час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; 11) період роботи на адміністративних посадах, посадах науково-педагогічних та наукових працівників у Національній академії прокуратури України.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , починаючи з 20.01.2006 працював на різних посадах в органах прокуратури України. З 06.12.2019 до часу звільнення безперервно обіймав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області.

У період з 01.09.2001 по 27.06.2005 навчався на денній формі навчання в Львівській комерційній академії, яку закінчив у 2005 році та отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Право» та здобув кваліфікацію бакалавра з правознавства, про що свідчить диплом бакалавра з відзнакою серії НОМЕР_2 , виданий 27.06.2005 та додаток до диплома про вищу освіту.

З 01.09.2005 по 30.06.2006 навчався на денній формі навчання в Львівській комерційній академії, яку закінчив у 2006 році та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію спеціаліста з правознавства, про що свідчить диплом спеціаліста з відзнакою серії НОМЕР_3 , виданий 30.06.2006 та додаток до диплома про вищу освіту.

Відтак, стаж роботи позивача в органах прокуратури і половина строку навчання на денній формі на юридичному факультеті у закладі вищої освіти надає йому право на отримання надбавки за вислугу років відповідно до ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII.

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо ненарахування позивачу надбавки за вислугу років, відповідач покликається на лист Офісу Генерального прокурора від 12.10.2023 №21-2139вих-503ОКВ-23.

Так, Офіс Генерального прокурора скерував керівникам обласних прокуратур лист від 12.10.2023 №21-2139вих-503 ОКВ-23 такого змісту: «Винагорода за працю є гарантією незалежності прокурорів та невіддільним елементом їх юридичного статусу, а отже, складником організації й порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 визнано неконституційною норму Закону України від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» стосовно оплати праці прокурорів та слідчих, у тому числі військових прокуратур, згідно з постановою Кабінету Міністрів України до їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної, окружної прокуратури.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної в цьому рішенні:

- прокурори до атестації і прокурори після її проходження мають єдиний юридичний статус, тобто однаковий обсяг гарантій незалежності;

- оплата праці прокурорів має визначатися відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- гарантії прокурорів потребують забезпечення на рівні з гарантіями суддів, закріпленими Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з ч. 10 ст. 135 цього Закону суддям, які не здійснюють правосуддя, виплачується посадовий оклад без доплат).

З огляду на викладене з 13.09.2023 оплату праці прокурорів та слідчих, поновлених за рішеннями судів на посадах у регіональних, місцевих і військових прокуратурах, до проходження ними атестації слід здійснювати на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру», розраховуючи її на основі посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без встановлення надбавок, у тому числі за вислугу років».

Суд не бере до уваги як підставу для розрахунку заробітної плати позивача наданий відповідачем лист, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 9 Закону №1697-VII унормовано, що Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України. Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення. Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Суд уважає, що листи не є ні нормативно-правовими актами, ні актами індивідуальної дії, які можуть регулювати такі правовідносини.

Крім цього, суд зауважує таке.

Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі № 560/8064/22.

Більше того, як вже зазначалось вище, ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відтак, з огляду на наявність відповідного стажу роботи в органах прокуратури, позивач має право на отримання надбавки за вислугу років, гарантованої ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII.

Цей висновок корелюється з позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 05.12.2024 у справі № 380/28500/23, від 21.03.2025 у справі № 380/3566/24.

З урахуванням викладеного суд виснує, що поведінка відповідача щодо нарахування позивачу заробітної плати за період з 20.11.2023 (наказ керівника Львівської обласної прокуратури від 20.11.2023 №1891к, яким поновлено позивача) до 04.06.2024 (момент звільнення згідно з наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 03.06.2024 року №822к) без урахування надбавки за вислугу років є неправомірною.

Водночас судом установлено, що наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 08.04.2024 року №477к, ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки за період роботи з 20.01.2024 до 19.01.2025 тривалістю 12 календарних днів з 15 до 26 квітня 2024 року та визначено виплатити допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.

30.05.2024 керівником Львівської обласної прокуратури прийнято наказ № 817к, яким перенесено ОСОБА_1 - прокурору відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області частину щорічної відпустки за період роботи з 20.01.2024 до 19.01.2025 тривалістю 2 календарних дні на інший зручний для нього час.

Відповідно до розрахункового листа за квітень 2024 року, ОСОБА_1 нарахована матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 48000,00 гривень та відпустка в розмірі 18885,25 грн.

Приписами ч. 1 ст. 82 Закону №1697-VII унормовано, що прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Частиною 1 ст. 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» регламентовано, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом абз. 1, 3 п. 2 порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

Згідно з абз. 1 п. 3 порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суд звертає увагу, що відповідачем проведено нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та заробітну плату за 10 календарних днів щорічної відпустки лише з частини заробітної плати (посадового окладу) без урахування надбавки за вислугу років.

З огляду на викладене вище, суд визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування під час нарахування та виплати позивачу заробітної плати за період з 20.11.2023 по 04.06.2024, допомоги на оздоровлення та заробітної плати за 10 календарних днів щорічної відпустки (виплачених згідно з наказом № 477к від 08.04.2024) надбавки за вислугу років.

Позивач заявляє вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплачених складових заробітної плати у сумі 93599,94 грн, відпускних в сумі 36953,76 грн та допомоги на оздоровлення в сумі 62400,00 грн. У позовній заяві та заявах про зміну предмету позову наводить відповідні розрахунки заробітної плати за період з 20.11.2023 до 04.06.2024, виходячи з посадового окладу 48000,00 та надбавки за вислугу років у розмірі 30%, що складає 14400,00 грн, та здійснює перерахунок належних йому до виплати сум заробітної плати за період з 20.11.2023 до 04.06.2024, матеріальної допомоги на оздоровлення та заробітної плати за частину щорічної відпустки.

Утім, суд зазначає, що повноваження щодо здійснення нарахування конкретних сум заробітної плати за період з 20.11.2023 по 04.06.2024 належать відповідачу як безпосередньому роботодавцю позивача. На переконання суду, визначення конкретних сум заробітної плати, які підлягають виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати їх розрахунок із застосуванням відповідних складових до моменту проведення такого розрахунку відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Встановивши факт неправильного нарахування заробітної плати у зв`язку із неврахуванням надбавки за вислугу років, суд вважає за доцільне захистити порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 20.11.2023 до 04.06.2024, допомоги на оздоровлення та заробітної плати за 10 календарних днів щорічної відпустки (виплачених згідно з наказом №477к від 08.04.2024) з урахуванням надбавки за вислугу років.

Також з матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Згідно з довідкою Львівської обласної прокуратури від 03.06.2024 № 07-364вн-24, станом на 04.06.2024 ОСОБА_1 не використано: 145 календарних днів щорічних відпусток, право на які виникло до 31.12.2023; 18 календарних днів щорічних відпусток, право на які виникло з 01.01.2024 до 04.06.2024.

Таким чином, загальна кількість днів невикористаної відпустки, за які необхідно виплати грошову компенсацію, становить 163 календарних дні.

Відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

З аналізу приписів абз. 1, 2 п. 2 порядку №100 випливає, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Яке зазначалося вище, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абз. 1 п. 3 порядку №100).

Відповідно до абз. 4 п. 3 порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з п. 5 порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 7 порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Із системного аналізу наведеного нормативного регулювання суд виснує, що нарахування позивачу компенсації за невикористані відпустки має бути здійснено, виходячи з розміру заробітної плати із урахуванням посадового окладу та надбавки за вислугу років.

Крім того, у пред`явленому позові позивач просить здійснити виплату компенсації за невикористані відпустки з урахуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплаченого на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №380/7506/20.

У контексті цього суд звертає увагу на таке.

Суд акцентує на тому, що виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати визначені розділом ІІІ порядку №100, відповідно до вимог п. 3 якого: «При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.»

Підпунктами а)-о) п. 4 порядку №100 визначено вичерпний перелік виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати; однак, середній заробіток за час вимушеного прогулу до зазначеного переліку не включено.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19 виснувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою та дійшла таких висновків.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, оскільки є заробітною платою.

Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 380/7506/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2024, стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 01.09.2020 року по 16.11.2023 року в розмірі 842878,80 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

25.04.2024 органами ДКСУ у Львівській області проведено безспірне списання коштів згідно виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 по справі №380/7506/20 на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в розмірі 842878,80 грн з відрахуванням належних до сплати податків і зборів (лист ДКСУ у Львівській області від 29.04.2024 №07-1-11-06/4699).

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка виплачена ОСОБА_1 на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 380/7506/20 входить до заробітної плати, а отже і до розрахункової величини для розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування під час нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки надбавки за вислугу років та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплаченого на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 380/7506/20, та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки з урахуванням надбавки за вислугу років та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплаченого на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі № 380/7506/20.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 374400,00 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з приписами ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності роботодавця позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні, застосуванню підлягають вищенаведені норми КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Судом встановлено прийняття Львівським окружним адміністративним судом 17.10.2025 рішення у справі № 380/14140/24 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 1 від 15.05.2024 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора щодо ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Львівської обласної прокуратури від 03.06.2024 № 822к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 , на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органах прокуратури з 05.06.2024. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05.06.2024 по по 17.10.2025 в розмірі 777713,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням обвинувачення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та стягнення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 47810,25 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2026 у справі № 380/14140/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Львівської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року в частині стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05.06.2024 по 17.10.2025 в розмірі 777 713,40 грн. скасовано та прийнято в цій частині постанову, якою стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 05.06.2024 по 17.10.2025 в розмірі 760714, 20 грн. Врешті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року залишено без змін.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку про відсутність на час розгляду справи факту звільнення позивача.

У постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні питання, вказала, що частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за один і той же період після звільнення найманого працівника, оскільки такий період починається днем звільнення, який є і днем остаточного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України і закінчується або днем поновлення на роботі, або днем фактичного розрахунку. Тобто ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за один період у подвійному розмірі, що не відповідає змісту КЗпП України, який не передбачає можливість стягнення подвійного заробітку.

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначила, що:

«Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ОСОБА_1 поновлено на роботі, тобто вона не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли, що узгоджується з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/1812/16-ц (провадження № 61-5745св18).

Ні КЗпП України, ні Законом № 108/95-ВР не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині з огляду на їх необґрунтованість.»

Приписами ч. 5 ст. 242 КАС України регламентовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Факт втрати на час розгляду справи позивачем статусу «звільненого працівника», а також ухвалення судового рішення про стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 760714,20 грн через незаконне звільнення, відповідно до положень трудового законодавства України (ст. 235 КЗпП України), свідчить про відновлення права позивача на отримання заробітної плати, яка мала бути виплачена. Отже, у цьому конкретному випадку втрати доходу не відбулося.

Цей висновок корелюється з позицією Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 19.12.2025 у справі № 640/8468/20.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо інших доводів сторін, які викладені у заявах по суті справи та письмових поясненнях, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Таким чином, суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач при зверненні до суду з цим адміністративним позовом сплатив судовий збір в сумі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією 0.0.3885519398.1 від 15.09.2024.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір за заявлену позовну вимогу, в задоволенні якої відмовлено, то судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо неврахування під час нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 20.11.2023 до 04.06.2024, допомоги на оздоровлення та заробітної плати за 10 календарних днів щорічної відпустки (виплачених згідно з наказом №477к від 08.04.2024) надбавки за вислугу років.

3. Зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 20.11.2023 до 04.06.2024, допомоги на оздоровлення та заробітної плати за 10 календарних днів щорічної відпустки (виплачених згідно з наказом №477к від 08.04.2024) з урахуванням надбавки за вислугу років.

4. Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо неврахування під час нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані 163 дні відпустки надбавки за вислугу років та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплаченого на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №380/7506/20.

5. Зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані 163 дні відпустки з урахуванням надбавки за вислугу років та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплаченого на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №380/7506/20.

6. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

7. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач Львівська обласна прокуратура (місцезнаходження: просп. Шевченка, буд. 17/19, м. Львів, 79005; ЄДРПОУ 02910031).

Повне рішення складено 28.05.2026.

Головуюча суддяАндрусів Уляна Богданівна Суддя Сподарик Наталія Ігорівна СуддяКрутько Олена Василівна