Рішення № 136910622, 28.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року № 320/568/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, скасування постанов та стягнення шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (03127, м. Київ, вул. Юлії Здановської, 22/15, код ЄДРПОУ 34999976 ), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії державного виконавця, зокрема, щодо:

продовження виконавчих дій після скасування постанови;

здійснення запиту до банківських установ 31.12.2025;

невинесення постанови за заявою позивача про призупинення ВП;

винесення незаконних постанов про виконавчий збір та мінімальні витрати ВП;

- зобов`язати державного виконавця зняти всі арешти з рахунків позивача (якщо вони ще чинні);

- стягнути з державної виконавчої служби моральну шкоду у розмірі 20 000 грн;

- стягнути матеріальну шкоду у розмірі 51,25 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що виконавче провадження було відкрито після спливу строків притягнення до відповідальності та на підставі постанови, яка згодом була скасована судом. Вважає, що державний виконавець незаконно виніс постанови про стягнення виконавчого збору та постанову про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження. Позивач зазначає, що фактичне списання вказаних сум не відбулось, проте факт винесення таких постанов створив додатковий психологічний тиск та привів до страждань позивача, що є підставою для стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що органи ДВС не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку. Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди, в зв`язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.04.2024 інспектором СП ДН ВП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві було винесено постанову серії ГАБІ № 287696 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП.

Вказана постанова в подальшому була скасована рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.05.2025 у справі № 757/59783/24-а (повний текст рішення виготовлено 31.12.2025).

26.09.2024 року відповідачем було відкрито виконавче провадження №76120122, винесено постанови про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження.

Постановою державного виконавця від 09.10.2024 року накладено арешт на рахунки позивача.

09.12.2025 року позивач звернувся до державного виконавця із заявою про призупинення виконавчого провадження № 76120122 до набрання рішенням суду законної сили.

16.12.2025 року відповідачем була надана відповідь про відмову у призупиненні та закритті виконавчого провадження.

06.01.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про закриття виконавчого провадження № 76120122, до якої було долучено копію рішення Шевченківського районного суду від 23.05.2025 по справі № 757/59783/24-а.

09.01.2026 відповідачем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №76120122, відповідно до якої припинено чинність арешту, накладеного на майно боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Вважаючи винесені постанови протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону № 1404-VIII строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Відповідно до ст. 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Статтею 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, серед переліченого: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Також, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, з урахуванням вказаного, зокрема: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 № 1404-VIII).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Згідно з ч. 5 ст. 19 Закону 1404-VIII боржник, серед іншого, зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 8 ст. 19 Закону 1404-VIII).

Суд зазначає, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону - якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5), згідно п. 2 розділу ІІІ даної інструкції, виконавчий документ у паперовій формі повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.

При перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; ім`я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім`я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду.

Згідно з пунктом 7 розділу І Інструкція №512/5 постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова підписується виконавцем та скріплюється печаткою. Постанова складається у необхідній кількості примірників, один з яких залишається у виконавчому провадженні, а інші надсилаються за належністю.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України (абз. 1 ст. 299 КУпАП).

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову (абз. 4 1 ст. 299 КУпАП).

Згідно зі ст. 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову (ст. 310 КУпАП).

Як встановлено судом під час розгляду справи, 07.04.2024 інспектором СП ДН ВП Голосіївського УП ГУНП у м. Києві було винесено постанову серії ГАБІ № 287696 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 3400,00 грн. У разі несплати вказаного штрафу протягом 15 днів, з метою примусового виконання постанови, надсилається до органу державної виконавчої служби для стягнення в подвійному розмірі - 6800,00 грн.

Вказана постанова набрала законної сили 17.04.2024.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Позивач вважає, що оскільки заява про стягнення штрафу на користь держави відповідно до постанови від 07.04.2024 була подана до відповідача через пів року після її прийняття, тобто з порушенням тримісячного строку для пред`явлення до виконання виконавчого документу, відповідач не мав права відкривати виконавче провадження та виносити постанову від 26.09.2024.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд не погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі про адміністративне правопорушення встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває на момент розгляду справи.

Разом з цим, Законом України Про внесення змін до розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2022 №2129-ІХ було доповнено пунктом 10-2, згідно якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Постанову про відкриття виконавчого провадження №76120122 з виконання постанови від 07.04.24, прийнято державним виконавцем 26.09.2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 2129-IX від 15 березня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 по справі № 420/10415/22 наголосив, що оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

З огляду на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому як Кодексом про адміністративні правопорушення так і іншими законами України, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», суд вважає обґрунтованим врахування державним виконавцем чинних законодавчих змін у порядку пред`явлення виконавчого документа до виконання, переривання та встановлення строків звернення виконавчого документа до виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 260/2595/22.

Таким чином, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.09.2024 є правомірним.

Крім того, позивач зазначає, що державним виконавцем було протиправно винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Суд вважає вказані доводи позивача необґрунтованими з огляду на наступне.

За своєю правовою природою постанова про стягнення виконавчого збору є рішенням державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Стягнення з боржника виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця (частина четверта статті 27 Закону № 1404-VIII).

Верховний Суд постановах від 28 квітня 2020 року по справі №480/3452/19, 11 жовтня 2023 року по справі №140/1126/23 зазначив, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Вичерпний перелік виконавчих документів за якими виконавчий збір не стягується визначено у частині п`ятій статті 27 Закону №1404-VІІІ.

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 вказаного Закону виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у справі №480/3452/19 зауважив, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Таким чином, винесення постанов від 26.09.2024 про стягнення виконавчого збору та про розмін мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 76120122 є правомірним, а тому вказані постанови скасуванню не підлягають.

Вимоги позивача щодо визнання протиправними дій державного виконавця, зокрема, щодо продовження виконавчих дій після скасування постанови та здійсненні запиту до банківських установ 31.12.2025 суд вважає необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, матеріалами справи підтверджено, що повний текст рішення Шевченківського районного суду від 23.05.2025 по справі №757/59783/24-а було складено 31.12.2025, повний доступ до вказаного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень надано з 01.01.2026.

06.01.2026 позивач подав на адресу відповідача заяву про закриття виконавчого провадження № 76120122, до якої було долучено копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі №757/59783/24-а.

09.01.2029 на підставі поданої заяви, з урахуванням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.05.2025, відповідачем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, з моменту ознайомлення із текстом рішення суду та підставами для закінчення виконавчого провадження, відповідачем були вчинені дії, передбачені ст. 39,40 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, суд не вбачає підстав для визнання таких дій відповідача протиправними.

Доводи позивача про протиправність здійснення запиту до банківських установ 31.12.2025, суд вважає необґрунтованими, оскільки надсилання таких запитів є етапом виявлення коштів боржника для забезпечення виконання судового рішення.

Отже, надсилання таких запитів є правом відповідача, передбачене п. 21 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

09.12.2025 позивачем була направлена на адресу відповідача заява про зупинення виконавчого провадження, яка вмотивована тим, що 23.05.2025 Шевченківським районним судом м. Києва було винесено рішення по справі № 757/59783/24-а, яким постанову, яка стала підставою для відкриття виконавчого провадження, скасовано. Проте, станом на 09.12.2025 повний текст рішення не виготовлено та не підписано, що підтверджує відсутність набрання ним законної сили.

В цій же заяві позивач зазначає, що виконання рішення суду, яке не набрало законної сили, є неможливим.

В зв`язку із чим, просить зупинити виконавче провадження №76120122 до моменту набрання рішенням суду законної сили.

На вказану заяву відповідачем була надана відповідь від 16.12.2025 про те, що відповідно до ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження», у державного виконавця відсутні підстави для зупинення вчинення виконавчих дій.

В зв`язку із чим, позивач вважає незаконними дії відповідача щодо невинесення постанови за заявою позивача про призупинення виконавчого провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.

Підстави зупинення вчинення виконавчих дій чітко визначені у статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

Зокрема, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі:

1) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе чи на прохання стягувача, який проходить таку військову службу;

2) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

3) зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

4) відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника);

5) звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону;

6) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

7) якщо вони вчиняються до оптового постачальника електричної енергії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії";

8) застосування господарським судом у межах процедури превентивної реструктуризації заходів захисту боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача розповсюджується дія таких заходів;

9) надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

10) включення (за кожним кредитором, який є стягувачем у відповідному виконавчому провадженні) підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірня компанія "Газ України", публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", оператор газотранспортної системи, оператори газорозподільних систем, електропостачальники, оператори системи розподілу (як правонаступники в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією), у тому числі їхні правонаступники у разі заміни стягувача у виконавчому провадженні, а також теплогенеруючі організації, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення;

11) встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження;

12) включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації;

12-1) відкриття виконавчого провадження після завершення приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу господарського товариства, якщо виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, стосується зобов`язань боржника - державного або комунального підприємства, господарського товариства, які виникли до завершення приватизації єдиного майнового комплексу такого державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу господарського товариства;

13) наявності підстав, передбачених статтею 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку";

14) наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України "Про відновлення

15) якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу;

16) якщо рішенням, на підставі якого видано виконавчий документ, зобов`язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільних систем економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно;

17) позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, що встановлюється згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей".

Отже, аналіз вищенаведеної норми законодавства свідчить про те, що такої підстави для «призупинення» виконавчого провадження, як набрання рішенням суду законної сили ЗУ «Про виконавче провадження» не містить, в зв`язку із чим, відмова у здійсненні такої процесуальної дії відповідачем суд вважає законною.

Вимога позивача зняти всі арешти з рахунків позивача не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 09.01.2026, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Щодо вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 51,25 грн, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесення такої матеріальної шкоди позивачем, відтак, стороною не доведено факт заподіяння такої шкоди та підстав для її відшкодування за рахунок відповідача.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У свою чергу, відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди.

Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. В позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, знайшли своє відображення у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 15.10.2025 по справі 380/797/24.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому, суд виходив з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Позивач вказує на те, що суб`єкт владних повноважень своїм протиправними діями та рішеннями завдав йому, моральної шкоди що складає 20000 грн.

На обґрунтування наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, позивач у позові зазначив, що він зазнав розчарувань та незручностей, що кваліфікуються як такі, що завдають йому моральної шкоди від протиправної дії щодо винесення неправомірної постанови про арешт коштів боржника при розгляді виконавчого провадження ВП №76120122.

Суд зазначає, що розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом державної влади прав його прав на соціальну допомогу, негативні емоції і психоемоційні перевантаження не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Натомість, позивач не надав жодного документального доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв`язку моральної шкоди із оскаржуваними постановами чи діями державного виконавця.

Крім того, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що оскаржувані дії вчиненні та постанови винесені державним виконавцем правомірно, в межах наданих повноважень з метою виконання рішення, а тому позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди, також не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

За ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263, 287 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Білоноженко М.А.