Рішення № 136910554, 26.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року м. Київ справа №320/42507/25

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

суддів Парненко В.С.

Жука Р.В.

розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження у порядку письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (м. Київ, рнокпп НОМЕР_1 )доКабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2), Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр-т. Берестейський, 10, код ЄДРПОУ 38621185) ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (03058, м. Київ, пр-т. Любомира Гузара, 1, код ЄДРПОУ 45853942)провизнання протиправним і нечинним частини нормативно-правового актаТреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

- Запорізький національний університет (69011, м. Запоріжжя, вул. Університетська, буд. 66, код ЄДРПОУ 02125243);

- Карпатський національний університет імені Василя Стефаника (76018, м.Івано-Франківськ, вул.Шевченка, буд. 57, код ЄДРПОУ 02125266;

- Одеський національний економічний університет (65026, м. Одеса, вул. Преображенська, буд.8, код ЄДРПОУ 02071079);

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут» та Кабінету Міністрів України, у якому просив суд, з урахуванням уточнень:

- визнати протиправними та нечинними (в оскарженій частині, у межах, що стосується державних закладів вищої освіти) пункти 23 (у частині «обрання кандидата/переможця» наглядовою радою), 27, 35, 38 39 (співбесіди та «вибір переможця шляхом таємного голосування»), 40 та 41 (укладення дворічного контракту) Порядку реалізації експериментального проекту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1029 (із урахуванням змін постанов КМУ від 20.12.2024 № 1448, № 1469 та від 18.06.2025 № 717), як таких, що суперечать статтям 42, 37 Закону України «Про вищу освіту», частині другій статті 19 Конституції України та статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України організувати і забезпечити проведення процедури обрання керівника КАІ відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про вищу освіту» (виборчим корпусом, строк повноважень - 5 років) у порядку, визначеному Законом і Статутом КАІ, без застосування положень Порядку, визнаних судом протиправними та нечинними;

- зобов`язати ДНП «ДУ «Київський авіаційний інститут» здійснити організаційні дії, передбачені Законом і Статутом КАІ, для проведення виборів керівника виборчим корпусом (утворення/оновлення виборчої комісії, затвердження календарного плану, забезпечення таємного голосування, інформування виборчого корпусу) та провести вибори відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону України «Про вищу освіту»;

- визнати протиправним та скасувати рішення Наглядової ради ДНП «ДУ «Київський авіаційний інститут» про визначення переможця конкурсу на посаду Президента КАІ, ухвалене за результатами засідання наприкінці серпня 2025 року (точна дата та реквізити протоколу будуть уточнені після витребування доказів судом), як таке, що прийняте на підставі та на виконання положень Порядку № 1029, які суперечать ч. 3 ст. 42 та ст. 37 Закону України «Про вищу освіту».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії Уряду в частині прийняття оскаржуваних пунктів постанови суперечать імперативним нормам Конституції України, а також положенням статті 42 Закону України «Про вищу освіту», а також порушують його права, як кандидата й учасника добору на посаду керівника ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут».

Також, позивач наголошував на тому, що зміна порядку добору та визначення переможця керівника ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут» є протиправним та таким, що суперечить вимогам Закону України «Про вищу освіту».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Представник відповідача Міністерства освіти і науки України (надалі також МОНУ) подав відзив, в якому проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки вважає, що Уряд при прийнятті оскаржуваної постанови діяв у межах наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник МОНУ наголошував на тому, відповідно до Закону України «Про вищу освіту», автономія закладів вищої освіти передбачає рівень необхідного самоврядування в прийнятті рішень, що стосуються розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом. Автономія підвищує відповідальність керівника закладу освіти за прийняття рішень.

Також, звертав увагу суду на той факт, що розширення повноважень наглядової ради як органу, який несе відповідальність за розвиток закладів вищої освіти, за їхній позитивний вплив на життєдіяльність суспільства, суттєво позначиться на автономії закладів вищої освіти, взаємодії з менеджментом закладів вищої освіти та сприятиме реформуванню вищої освіти.

Позивач подав відповідь на відзив МОНУ, в якій заперечив проти висновків, викладених у відзиві з посиланням на сталу практику Верховного Суду, а також, наголошував на недопущенні зміни строку перебування керівника на посаді з п`яти років, як визначено в статті 42 Закону України «Про вищу освіту» до двох, як встановлено оскаржуваною постановою.

Крім цього, зауважив, що оскаржувана постанова безпосередньо впливає на його права, як учасника добору на керівника ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут».

Представник ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (надалі також Університет) подав відзив на позовну заяву, в якому також заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що оскаржувана постанова жодним чином не порушує права позивача, оскільки останній не тільки не відповідає вимогам визначенимч.1 ст.42 Закону України «Про вищу освіту» (не має вченого звання та наукового ступеню (для закладів вищої освіти мистецького спрямування - вчене звання та науковий ступінь або ступінь доктора мистецтва) і стажу роботи на посадах науково педагогічних працівників не менш як 10 років), але і не відповідає вимогам абзацу 3 пункту 30 постанови КМУ №1029 (досвід роботи не менше п`яти років на керівних посадах підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від форми власності), оскільки відповідно до інформації з реєстру громадських об`єднань - ГО «Червоний Губер», реєстраційний номер 1510660, було утворено 06.08.2020 року, зареєстровано у реєстрі 07.08.2020 року.

Крім цього, представник Університету наголосив на тому, що позов має штучний характер та спробу маніпуляції судовим процесом з метою досягнення не правових особистих чи інших цілей, не пов`язаних з суттю спору, виходячи з того, що:

1) 05.02.2025 року наказом МОН за №150 було затверджено склад Наглядової ради КАІ;

2) 24.07.2025 року на офіційному веб-сайті КАІ опубліковане оголошення про конкурс на посаду президента КАІ у відповідності до порядку, затвердженого постановою КМУ №1029;

3) 29.07.2025 року на електрону пошту КАІ надійшла заява позивача з проханням затвердити його кандидатуру для участі у конкурсі на посаду президента КАІ (з додатками);

4) 19.08.2025 року на офіційному веб-сайті КАІ було опубліковане оголошення про завершення прийому документів на конкурс для обрання президента КАІ та допущення до участі восьми кандидатів, у тому числі позивача;

5) 20.08.2025 та 21.08.2025 року засобами електронного зв`язку позивача повідомлено про дату та час проведення співбесіди, яку було призначено на 26.08.2025 року о 8:30 год, за адресою: м.Київ, вул.Любомира Гузара, 1, каб.1.127;

6) 23.08.2025 року, тобто до дати проведення співбесіди, ОСОБА_1 було подано адміністративний позов про визнання нечинною та протиправно (в частині) постанови КМУ №1029, а також клопотання про забезпечення позову (тричі), у тому числі у справі №320/43466/25, ухвала від 29 серпня 2025 року.

Таким чином, не очікуючи на офіційне оголошення про завершення конкурсної процедури з обрання керівника КАІ, позивач, посилаючись на нібито порушення його прав та законних інтересів, які, за його твердженням, були спричинені безпосереднім застосуванням положень постанови КМУ №1029 (на підставі яких позивачем було подано заяву про участь у конкурсі), ініціював подання адміністративного позову, який, за своєю суттю, носить явно штучний характер.

Позивачем подано відповідь на відзив Університету, в якій останній повторно зазначив, що оскаржувані положення постанови №1029 суперечать вимогам Закону України «Про вищу освіту», а також наголошував на публічно-правовому характері спору.

Крім цього, вказав, що «експериментальний проект» не може підміняти собою вимоги законів України.

Представником відповідача Кабінету Міністрів України (надалі також КМУ, Уряд) подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що Уряд діяв в межах наданих повноважень при прийняття оскаржуваної постанови №1029, якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освіти.

Представник КМУ зауважив, що реалізація експериментального проекту спрямована на розвиток автономії закладів вищої освіти, а строк проведення експериментального проекту не може перевищувати 2 років.

Також, представник КМУ зауважив на відсутності порушеного права позивача з тих самих підстав, що й представники відповідачів МОНУ та Університету.

Позивач подав відповідь на відзив КМУ, в якій зазначив, що експериментальний проект не може підміняти чи змінювати положення законів України, також наголосив на своєму праві оспорювати положення оскаржуваної постанови, крім цього, зауважив, що проект рішення не був завізований юристами Секретаріату КМУ.

Представник КМУ, в свою чергу, подав заперечення на відповідь на відзив позивача, в яких зауважив, що Урядом прийнято спірну постанову №1029 відповідно до положень Регламенту КМУ, а доводи позивача в частині порушення процедури прийняття оскаржуваної постанови є необґрунтованими.

Представник третьої особи Одеського Національного економічного університету надав письмові пояснення, в яких заперечив щодо задоволення позовних вимог, виходячи з того, що оскаржувані положення постанови №1029 відповідають вимогам Закону України «Про вищу освіту».

Представник третьої особи Карпатського національного університету імені Василя Стефаника подав письмові пояснення, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог, з тих підстав, що оскаржувані положення постанови №1029 відповідають вимогам законам, які мають вищу юридичну силу, а також Конституції України.

Крім того, зауважив на тому, що посилання позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 03.10.2024 у справі №580/5882/22 не є аналогічними даній справі, та не можуть бути застосовані при вирішення даної справи, оскільки у справі №320/42507/25 предмет спору є нормативно-правовий акт, а не акт індивідуальної дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та вирішено завершити розгляд справи у порядку письмового провадження, з урахуванням поданих заяв учасниками справи.

Під час судового засідання 12 травня 2026 року, після надання пояснень позивачем та представником відповідача МОНУ, позивачем зауважено, що його представник прибув до суду, але знаходиться на 11 поверсі іншої будівлі.

З даного приводу колегія суддів зауважує, що згідно з частини другою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегію суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутня жодна інформація про наявність у позивача представника-адвоката, а також відсутні будь-які клопотання про вступ у справу представника позивача. Усі заяви, клопотання подавались позивачем особисто, що підтверджується інформацією наявно, як в матеріалах справи так і в системі електронного суду.

Також, вартий уваги той факт, що позиція Верховного Суду полягає у тому, що процесуальні права не є абсолютними, вони мають використовуватися для захисту, а не для перешкоджання правосуддю. Дисциплінованість учасників це запорука справедливого та швидкого розгляду справи.

В судовому засідання 12 травня 2026 року, позивач та представники МОНУ та Університету не заперечували щодо продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Представник КМУ, в свою чергу, у вирішенні даного питання поклався на розсуд суду.

Враховуючи думки присутніх учасників справи та їх представників, колегія суддів вирішала завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , громадянин України, був учасником оголошеного конкурсу на посаду Президента державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут».

06.09.2024 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1029 «Про реалізацію експериментального проекту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освіти» (надалі також Постанова №1029).

Згідно з пунктом 3 Постанови №1029 учасниками експериментального проекту є державне некомерційне підприємство «Державний університет «Київський авіаційний інститут», Запорізький національний університет, Карпатський національний університет імені Василя Стефаника та Одеський національний економічний університет.

Пунктом 2 вказаної Постанови №1029 затверджено Порядок реалізації експериментального проєкту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освітим (надалі також Порядок №1029).

Відповідно до п. 2 Порядку №1029 метою експериментального проєкту є посилення ролі наглядової ради закладу вищої освіти, що бере участь в експериментальному проєкті, у розв`язанні перспективних завдань розвитку такого закладу, залученні фінансових ресурсів для забезпечення його діяльності з основних напрямів розвитку і здійсненні контролю за використанням зазначених ресурсів, в ефективній взаємодії закладу вищої освіти з державними органами та органами місцевого самоврядування, науковою громадськістю, суспільно-політичними організаціями та суб`єктами господарської діяльності з питань розвитку та підвищення якості конкурентоспроможності закладу вищої освіти.

Згідно з абзацом 6 пункту 23 Порядку №1029 завданнями наглядової ради є обрання кандидата на посаду керівника учасника експериментального проекту, внесення МОН документів щодо укладення з ним контракту.

Відповідно до пункту 27 Порядку №1029 обрання кандидата на посаду керівника учасника експериментального проекту здійснюється за результатами конкурсу, який проводить наглядова рада відповідно до цього Порядку, та затвердженого нею положення про порядок та процедуру обрання керівника учасника експериментального проекту. Допускається залучення наглядовою радою професійних консультантів з добору персоналу.

Пунктом 35 Порядку №1029 визначено, що наглядова рада проводить перевірку відповідності кандидатів вимогам до посади керівника учасника експериментального проекту і протягом 10 календарних днів з дати завершення строку подання кандидатами документів формує перелік кандидатів на посаду керівника, які відповідають зазначеним вимогам, для обрання.

Згідно з пунктам 38 та 39 Порядку №1029 Конкурс проводиться наглядовою радою у формі співбесіди з кандидатом. Співбесіди з кандидатами проводяться протягом одного дня у приміщенні, доступному для кандидатів з числа осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Під час співбесіди кандидат представляє до обговорення наглядовій раді презентацію щодо плану стратегічного розвитку учасника експериментального проекту. У разі коли у конкурсі беруть участь понад сім кандидатів, співбесіди можуть проводитися протягом двох днів.

Наглядова рада після проведення співбесіди та обговорення обґрунтованого плану стратегічного розвитку учасника експериментального проекту з кожним кандидатом обирає переможця конкурсу на посаду керівника учасника експериментального проекту шляхом таємного голосування. Рішення приймається більшістю голосів складу наглядової ради. Рішення наглядової ради про обрання переможця конкурсу на посаду керівника учасника експериментального проекту оформлюється протоколом, який підписується всіма присутніми на засіданні членами. Кожний член наглядової ради може додати до протоколу свою окрему думку у письмовій формі.

Відповідно до пункту 40 Порядку №1029 наглядова рада протягом двох робочих днів з дня завершення конкурсного відбору і обрання переможця конкурсу на посаду керівника учасника експериментального проекту повідомляє МОН про результати конкурсу і передає МОН необхідні документи такого кандидата для укладення з ним контракту.

Пунктом 41 Порядку №1029 затверджено, що МОН після проведення спеціальної перевірки переможця конкурсу на визначення відсутності обмежень (заборон), установлених частиною другою статті 42 Закону України «Про вищу освіту», укладає з ним контракт строком на два роки.

Не погоджуючись з окремими пунктами Порядку №1029, який затверджений Постановою №1029 та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VII від 27.02.2014 (надалі також - Закон № 794) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями ст. 4 Закону № 794 Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами ст. 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 21 Закону № 794 Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Крім того, Уряд спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначення інших процедурних питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану встановлено Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 № 1156) (надалі також - Регламент).

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту передбачено, що проєкти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем?єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки вимог цього Регламенту. Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Відповідно до п. 7 параграфу 32 Регламенту передбачено, що проєкти актів Кабінету Міністрів, що стосуються реалізації експериментальних проектів, повинні містити:

мету експериментального проекту, яка стосується виключно питань, що потребують законодавчого врегулювання у сферах, відповідальність за які несе Кабінет Міністрів, крім випадків, визначених ст. 92 Конституції України;

строк реалізації проекту, який не повинен перевищувати двох років;

перелік координаторів та учасників експериментального проекту, умови участі у такому проекті; - обсяг та джерела фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів, необхідних для реалізації експериментального проекту; строк подання Кабінетові Міністрів звіту за результатами реалізації експериментального проекту.

Проект акта Кабінету Міністрів, поданий з порушенням вимог цього пункту, підлягає поверненню в порядку, встановленому п. 4 § 52 цього Регламенту.

Про результати реалізації експериментального проекту керівник органу, який є головним розробником, звітує на засіданні Кабінету Міністрів не пізніше ніж через два місяці після його завершення та інформує про необхідність внесення змін до законодавчих актів за результатами реалізації експериментального проекту.

Колегію суддів досліджено та встановлено, що всі вимоги, передбачені Регламентом, щодо прийняття проєкту акта Уряду України, який стосується реалізації експериментального проєкту, в даному випадку - реалізація експериментального проєкту із розширеної автономії врядування деяких закладів вищої освіти, були дотримані.

Пунктом 5 параграфу 33 Регламенту визначено, що проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов?язковому погодженню всіма заінтересованими органами, а також Мінфіном, Мінекономіки та Мінцифри.

Також, п. 1 параграфу 44 Регламенту встановлено, що проект акта Кабінету Міністрів розробник подає Мін?юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями пропозиціями та висновками, передбаченими п. 5 та 5 § 33 цього Регламенту), а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Метою проєкту оскаржуваної Постанови №1029 є реалізація експериментального проекту із розширеної автономії врядування деяких закладів вищої освіти.

Проєкт акта розроблено Міністерством освіти і науки України відповідно до абзацу 5 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про вищу освіту». закладів вищої освіти.

Реформування системи вищої освіти в Україні побудовано на засадах автономії закладів вищої освіти.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» автономія закладів вищої освіти передбачає рівень необхідного самоврядування в прийнятті рішень, що стосуються розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом.

Автономія підвищує відповідальність керівника закладу освіти за прийняття рішень. Розширення самостійності створює для закладів вищої освіти нові ризики, що неминуче вимагають підвищення якості управлінського складу.

Невід`ємною складовою ефективного управління закладом вищої освіти, відповідно до Закону України «Про вищу освіту», є наглядова рада, яка створюється за рішенням засновника для здійснення нагляду за управлінням майном закладу вищої освіти, додержанням мети його створення.

Функціонування наглядових рад є одним із механізмів контролю за фактично абсолютною автономією діяльності закладів вищої освіти, елементом упровадження державно-громадського управління у цій сфері.

Розширення повноважень наглядової ради як органу, який несе відповідальність за розвиток закладів вищої освіти, за їхній позитивний вплив на життєдіяльність суспільства, суттєво позначиться на автономії закладів вищої освіти, взаємодії з менеджментом закладів вищої освіти та сприятиме реформуванню вищої освіти (ст. 37 Закону України «Про вищу освіту»).

Проєкт акта було надіслано для визначення необхідності проведення антикорупційної експертизи до НАЗК листом МОН від 06.08.2024 № 1/14004-24 (вх. НАЗК № 82909/0/03-32 від 06.08.2024).

Колегія суддів зауважує, що до проєкту оскаржуваної Постанови №1029 були висловлені зауваження (пропозиції) Міністерством фінансів України, Міністерством цифрової трансформації України та Міністерством економіки України, які були враховані.

Так, висновок Міністерства юстиції України від 07.08.2024 до проєкта акта повернутий із відповідними зауваженнями щодо недотримання вимог нормопроєктувальної техніки, які враховано.

Відповідно до висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизу проєкту Постанови № 1029 зазначено, що даний нормативно-правовий акт відповідає актам законодавства - Конституції України та законів України, іншим актам законодавства (чек-лист I) та відповідає принципу недискримінації (чек-лист 2).

Згідно висновку Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини зазначено, що проєкт акта:

відповідає положенням (статті) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яких стосується проєкт НПА (ст. 8 - право на повагу до приватного і сімейного життя, ст. 10 - свобода вираження поглядів; ст. 1 Першого протоколу - захист власності);

відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Існуюча судова практика свідчить про те, що недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушеня причинило приняття протиправного акту.

Окремі процедурні порушення прийняття нормативно-правового акту не впливають на правомірність прийнятого нормативно-правового акту і не є достатньою підставою для визнання її незаконною.

Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Аналогічна правовапозиція міститься в постановах Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 817/429/16 та від 16.07.2020 у справі № 826/13664/18.

Недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття протиправного акта.

Таким чином, підставами визнання нормативно-правового акта незаконним (чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили), повністю або в окремій його частині, можуть бути:

а) повна або часткова невідповідність нормативно-правового акта органу виконавчої влади акту вищої юридичної сили, тобто закону України;

б) перевищення повноважень органом виконавчої влади при прийнятті нормативно- правового акту, тобто видання акту з перевищенням встановленої законодавством компетенції або з перебиранням на себе повноважень інших державних органів;

в) дійсне та реальне порушення у зв?язку з прийняттям нормативно-правового акта прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, як вбачається з висновку Міністерства юстиції України проєкт акта відповідає Конституції України, чинним міжнародним договорам України, стандартам ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також із Законами України та узгоджується з ними, та корелюється з актами такої ж юридичної сили.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем оскаржуються пункти 23 (у частині «обрання кандидата/переможця» наглядовою радою), 27, 35, 38 39 (співбесіди та «вибір переможця шляхом таємного голосування»), 40 та 41 (укладення дворічного контракту) Порядку №1029, затвердженого Постановою № 1029, твердження викладені в позовній заяві ніяким чином не спростовують відповідність зазначеного вище Порядку №1029 Закону України «Про вищу освіту».

В розрізі заявленого предмету позову та обґрунтувань позову, колегія суддів погоджується з доводами представника КМУ та зазначає, що Закон України «Про вищу освіту» та Порядок №1029 не мають містити положення, які дублюють одна одну, адже б тоді не було необхідності приймати підзаконні нормативно-правові акти, які встановлюють порядок для реалізації положень вищих актів законодавства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що повноваження органів управління вищого навчального закладу розглядати інші питання діяльності вищого закладу освіти може визначатися його статутом.

Відповідно до п. 6 - 21 Порядку №1029 передбачається створення дорадчого органу для реалізації експериментального проєкту, його склад, завдання, форми діяльності, порядок прийняття рішення, припинення повноважень його членів, процедуру обрання членів комітету, а також процедуру проведення конкурсного відбору.

Отже, відповідно до п. 6 та 7 Порядку №1029 зазначається, що для забезпечення реалізації експериментального проєкту Міністерства освіти та науки України утворює дорадчий орган - комітет з відбору членів наглядових рад учасників експериментального проєкту у складі шести членів.

До складу комітету входять три особи, визначені Міністерством освіти та науки України, і три особи, визначені Міністерством освіти та науки України на підставі пропозицій міжнародних організацій, з якими Україна співпрацює у сфері вищої освіти відповідно до міжнародних договорів України.

В ч. 1 ст. 37 Закону України «Про вищу освіту» зазначається, що наглядова рада закладу вищої освіти створюється за рішенням засновника (засновників) для здійснення нагляду за управлінням майном закладу вищої освіти, додержанням мети його створення.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що члени наглядової ради мають право здійснювати інші права, визначені установчими документами закладу вищої освіти.

Отже, наглядова рада (ст. 37 Закону України «Про вищу освіту») та дорадчий орган - комітет з відбору членів наглядових рад учасників експериментального проекту (п. 6 Порядку) не є тотожними органами, не переймають функції один в одного, а також колегія суддів звертає увагу, що наглядова рада створюється за рішенням засновника, яким в даному випадку є Міністерство освіти і науки України, що підтверджує те, що Порядок №1029 не суперечить Закону України «Про вищу освіту».

Відповідно до п. 23 Порядку №1029 передбачаються завдання наглядової ради, в тому числі щодо обрання кандидата на посаду керівника учасника експериментального проекту, внесення Міністерством освіти та науки України документів щодо укладення з ним контракту та прийняття рішення про затвердження кандидатур проректорів, деканів (начальників) факультетів та/або навчально-наукових інститутів.

Пунктом 27 - 41 Порядку №1029 передбачено обрання кандидата на посаду керівника учасника експериментального проєкту (на підставі конкурсу), процедуру оголошення та проведення зазначеного вище конкурсу, вимоги до кандидата на посаду керівника закладу вищої освіти, порядок призначення керівника та укладання з ним контракту.

В ч. 2 та 3 ст. 37 Закону України «Про вищу освіту» передбачені повноваження та права наглядової ради закладу вищої освіти.

Статтею 42 Закону України «Про вищу освіту» визначено порядок обрання, призначення та звільнення з посади керівника закладу вищої освіти. Вартий увагу той факт, що в абзаці 13 ч. 3 ст. 42 Закону України «Про вищу освіту» передбачається, що керівник закладу вищої освіти може бути звільнений з посади засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою), а також у зв?язку з прийняттям рішення про його відкликання вищим колегіальним органом громадського самоврядування, який його обрав на посаду з підстав, визначених законодавством про працю, за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту.

Частиною 2 та 3 ст. 37 Закону України «Про вищу освіту», передбачено, що:

наглядова рада закладу вищої освіти сприяє розв`язанню перспективних завдань його розвитку, залученню фінансових ресурсів для забезпечення його діяльності з основних напрямів розвитку і здійснення контролю за їх використанням, ефективній взаємодії закладу вищої освіти з державними органами та органами місцевого самоврядування, науковою громадськістю, суспільно-політичними організаціями та суб`єктами господарської діяльності в інтересах розвитку та підвищення якості освітньої діяльності і конкурентоспроможності закладу вищої освіти, здійснює громадський контроль за його діяльністю тощо;

члени наглядової ради мають право брати участь у визначенні стратегії розвитку закладу вищої освіти та контролювати її виконання;

члени наглядової ради мають право здійснювати інші права, визначені установчими документами закладу вищої освіти.

Однак у п. 41 Порядку №1029 передбачено, що Міністерство освіти та науки України, як засновник, після проведення спеціальної перевірки переможця конкурсу на визначення відсутності обмежень (заборон), установлених ч. 2 ст. 42 Закону України «Про вищу освіту», укладає з ним контракт строком на два роки.

В розрізі цього, колегія суддів повторно наголошує на тому, що Закон України «Про вищу освіту» та Порядок №1029 не мають містити положення, які дублюють одна одну, адже б тоді не було необхідності приймати підзаконні нормативно-правові акти, які встановлюють порядок для реалізації положень вищих актів законодавства, але Порядок №1029 був прийнятий з дотриманням Закону України «Про вишу освіту», адже норми підзаконного нормативно-правового акту зазначають та відсилають до норм акту вищої юридичної сили.

Крім того, наглядова рада має право здійснювати інші права, визначені установчими документами закладу вищої освіти, як це передбачено абз. 8 ч. 3 ст. 37 Закону України «Про вищу освіту».

Колегія суддів не вбачає, що норми Закону України «Про вищу освіту» та Порядок №1029 суперечать одна одній, адже в них зазначається про одне й те саме правове регулювання, а саме створення робочого органу, який здійснює поточне управління діяльністю учасника експериментального проєкту.

Також, колегія суддів зазначає, що ст. 34 та 42 Закону України «Про вищу освіту» встановлює загальні вимоги для призначення керівника закладу вищої освіти та його звільнення, в той же час, положення п. 30, 31, 32 Порядку №1029 передбачають спеціальні вимог для призначення керівника учасника експериментального проєкту, які входять до складу учасника експериментального проєкту, що не суперечать акту вищої юридичної сили.

Отже, Порядок №1029 був прийнятий Урядом України та розроблений Міністерством освіти та науки України відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про вищу освіту», яким передбачено, що формування і реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом розвитку автономії закладів вищої освіти та академічної свободи учасників освітнього процесу. Автономія закладу вищої освіти зумовлює необхідність такої самоорганізації та саморегулювання, які є відкритими до критики, служать громадському інтересові, встановленню істини стосовно викликів, що постають перед державою і суспільством, здійснюються прозоро та публічно.

Повноваження мати інші права та розглядати інші питання діяльності у вченої ради, наглядової ради, робочих та дорадчих органів регулюється, окрім Закону України «Про вищу освіту», статутом, установчими документами закладу вищої освіти, а тому ці повноваження не є обмеженими.

Зазначені вище повноваження необхідно також встановлювати на підставі статуту та установчих документів закладу вищої освіти.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують його права та інтереси шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

У розумінні ст. 19 КАС України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов`язки учасників спірних відносин.

Згідно з п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, колегія суддів акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, в межах яких виник спір.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі №800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Також, Верховний Суд в постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 констатував, що з огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Крім того, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Проаналізувавши зміст наведених норм та судової практики, у взаємозв`язку з доводами та вимогами позивача, викладеними у позові та наявними у справі доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що відповідачами порушені права та/або інтереси, що належать безпосередньо позивачу та, які підлягають судовому захисту і можуть бути відновлені у заявлений ним спосіб, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія судів також зауважує, що оскаржувані положення Порядку №1029 не слугували підставами для відмови позивачу в призначенні керівником закладу вищої освіти, який приймає участь в експериментальному проєкті, не перешкоджали в реалізації права на участь в конкурсі, учасником якого був позивач, що також не заперечується позивачем, а також не були можливими чи реальними перешкодами в реалізації права позивача на участь в конкурсі на посаду керівника закладу вищої освіти, зокрема, ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут».

У тому числі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що викладена у його рішенні від 30.10.2014 у справі «Швидка проти України» у п. 54 якого вказано, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці.

В той же час, суд при вирішенні даної справи колегія суддів виходить з того, що позивачем не надано жодного достатнього доказу про допущення Кабінетом Міністрів України протиправної бездіяльності, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними та нечинними (в оскарженій частині, у межах, що стосується державних закладів вищої освіти) пункти 23 (у частині «обрання кандидата/переможця» наглядовою радою), 27, 35, 38 39 (співбесіди та «вибір переможця шляхом таємного голосування»), 40 та 41 (укладення дворічного контракту) Порядку реалізації експериментального проекту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1029 (із урахуванням змін постанов КМУ від 20.12.2024 № 1448, № 1469 та від 18.06.2025 № 717), як таких, що суперечать статтям 42, 37 Закону України «Про вищу освіту», частині другій статті 19 Конституції України та статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні решти позовних вимог, як похідних від позовної вимоги у задоволенні якої вже відмовлено, на підставі висновків колегії суддів, наведених в цьому рішенні суду.

Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (м. Київ, рнокпп НОМЕР_1 ) до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2), Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр-т. Берестейський, 10, код ЄДРПОУ 38621185) та ДНП «Державний університет «Київський авіаційний інститут» (03058, м. Київ, пр-т. Любомира Гузара, 1, код ЄДРПОУ 45853942) про визнання протиправним і нечинним частини нормативно-правового акта.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуюча суддя Білоноженко М.А.

Судді Парненко В.С.

Жук Р.В.