Рішення № 136910210, 28.05.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 травня 2026 рокум. Ужгород№ 260/3055/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046850019227 від 24.04.2026 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатський області, зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її фактичної роботи: з 15.08.1987 року по 01.08.1991 року, з 12.08.1991 року по 02.01.2002 року, з 03.01.2002 року по 27.05.2003 року, й перебування на обліку по безробіттю в період з 11.06.2003 року по 03.08.2003 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком з 17 квітня 2026 року, з урахуванням висновків суду в даній справі.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до її страхового стажу періоди роботи з 1987 по 2003 роки відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.1987 року, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії чим порушено права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20 травня 2026 року на адресу суду надійшли матеріали відмовної пенсійної справи позивача.

21 травня 2026 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що заява позивача про призначення пенсії за віком від 17.04.2026 року була опрацьована за принципом екстериторіальності структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За результатами розгляду поданих документів встановлено, що страховий стаж позивача становив 24 роки 4 місяці 4 дні, а стаж, визначений для встановлення права на пенсію, - 26 років 9 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою у 2025 році передбачено необхідність наявності не менше 32 років страхового стажу.

Також відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не були зараховані окремі періоди роботи та період догляду за дитиною, оскільки в поданих документах наявні розбіжності у написанні імені позивача (« ОСОБА_2 » та « ОСОБА_2 »), що не відповідає паспортним даним. При цьому відповідач звернув увагу, що рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11.03.2026 року встановлено лише факт належності диплому, тоді як питання належності інших документів, що підтверджують стаж роботи, у судовому порядку не вирішувалось. У зв`язку із цим відповідач вказав, що позивач має право звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючих документів.

Крім того, відповідач послався на положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України, Порядку №637 та Інструкції №58, відповідно до яких трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, а у разі невідповідності анкетних даних факт належності документів особі встановлюється у судовому порядку. З огляду на наведене відповідач вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято правомірно, у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві №046850019227 від 29.09.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу. Як зазначає позивач, підставою для неврахування окремих періодів роботи, навчання та догляду за дитиною стало те, що в окремих документах її ім`я зазначено як « ОСОБА_2 », тоді як у паспорті - « ОСОБА_2 ». У зв`язку з цим Пенсійним фондом не було зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою, навчання згідно диплому та період догляду за дитиною до трьох років.

З метою усунення вказаних розбіжностей позивач звернулася до Солонянського районного суду Дніпропетровської області із заявою про встановлення факту належності їй трудової книжки та диплому. Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11.03.2026 року у справі №192/2749/25, яке набрало законної сили 16.04.2026 року, заяву було задоволено частково та встановлено факт належності позивачу диплому серії НОМЕР_3 , виданого Криворізьким державним педагогічним інститутом на ім`я « ОСОБА_3 ». При цьому судом було встановлено, що розбіжності у написанні імені виникли внаслідок довільного перекладу з російської мови на українську, а також зазначено, що записи у трудовій книжці були виправлені в позасудовому порядку, у зв`язку з чим окремого встановлення факту належності трудової книжки не потребувалося.

Позивач зазначає, що після набрання законної сили вказаним судовим рішенням вона повторно 17.04.2026 року звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, додавши відповідне судове рішення.

За результатами розгляду поданих документів рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) від 24.04.2026 року №046850019227 повторно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Зокрема, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_4 від 15.08.1987р. (звертаємо увагу, що на титульній сторінці здійснено зміна тільки імені згідно паспорта), довідки №608 від 12.12.2025р. та період догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки ім`я « ОСОБА_2 » зазначене в свідоцтві про зміну прізвища ОСОБА_4 , не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 .

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стаж, зокрема, в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.

У 2025 році право на пенсію за віком мають особи, яким виповнилося: 60 років - за наявності не менше 32 років страхового стажу; 63 роки - за наявності від 22 до 32 років страхового стажу; 65 років - за наявності від 15 до 22 років страхового стажу.

На час звернення за призначенням пенсії 14.04.2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла 60 років.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 від 15.08.1987р оскільки на титульній сторінці здійснено зміна тільки імені згідно паспорта.

Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Аналогічна Правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що певні недоліки в заповненні трудової книжки позивача не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до її страхового стажу періоди роботи з 15.08.1987 року по 01.08.1991 року, з 12.08.1991 року по 02.01.2002 року, з 03.01.2002 року по 27.05.2003 року згідно з трудовою книжкою від 15.08.1987 року № НОМЕР_4 .

Щодо перебування позивача на обліку по безробіттю в період з 11.06.2003 року по 03.08.2003 року, суд зазначає, що основним документом, який підтверджує періоди страхового стажу, є трудова книжка та записи в ній, а за їх відсутності такі періоди можуть підтверджуватися іншими документами, виданими за місцем роботи, навчання або архівними установами.

Трудова книжка № НОМЕР_4 від 15.08.1987 року містить записи №16 та №17 про те, що в період з 11.06.2003 по 03.08.2003 Солонянським районним центром зайнятості була здійснена така виплата згідно Наказу №748 від 11.06.2003 та припинена згідно Наказу №1444 від 04.08.2003 року.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що період отримання допомоги по безробіттю з 11.06.2003 по 03.08.2003 має бути також зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046850019227 від 24 квітня 2026 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Закарпатській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 15.08.1987 року з 15.08.1987 року по 01.08.1991 року, з 12.08.1991 року по 02.01.2002 року, з 03.01.2002 року по 27.05.2003 року, й перебування на обліку по безробіттю в період з 11.06.2003 року по 03.08.2003 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2026 року про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №046850019227 від 24 квітня 2026 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_4 від 15.08.1987 року з 15.08.1987 року по 01.08.1991 року, з 12.08.1991 року по 02.01.2002 року, з 03.01.2002 року по 27.05.2003 року, й перебування на обліку по безробіттю в період з 11.06.2003 року по 03.08.2003 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2026 року про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення із урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич