Рішення № 136910036, 28.05.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/28637/25

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального управління справами Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального управління справами Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з Центрального управління справами Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 02.08.2024 р. по 20.11.2025 р у межах шестимісячного строку в сумі , що становить 178293,24 грн;

- стягнути з Центрального управління справами Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті 23№ податків (5 % військового збору та 18% ПДФО) в сумі , що становить 32 270,21 грн. (тридцять дві тисячі двісті сімдесят гривень двадцять одна копійка).

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач, вплативши позивачу, який був звільнений 02.08.2024, несвоєчасно 20.11.2025 грошову компенсацію за не отримане речове майно в розмірі 108035,05 грн, не виплатив, в порушення ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач у Головному управлінні справами Міністерства оборони України військову службу не проходив та перебував лише на речовому забезпеченні. Позивач проходив військову службу у Головному управлінні логістики Генерального штабу Збройних Сил України (що підтверджується наявними в справі матеріалами, зокрема витягом із наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.07.2024 № 398 та витягом із наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 02.08.2024 № 168).

Позивач відповіді на відзив не подав.

Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, позивач проходив службу в Головному управлінні логістики Генерального штабу Збройних Сил України та був звільнений 02.08.2024 (а.с. 16-18).

Наказом начальника Головного управління логістики Генерального штабу Збройних Сил України від 01.08.2024 № 38 (а.с. 16) наказано, начальнику Головного управління справами Міністерства оборони України виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 140305, 26 грн.

На підставі довідки № 154 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 (а.с. 15), складеної ЦУ справами МОУ, відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 140305, 26 грн.

Вважаючи, що при виплаті компенсації, йому протиправно не нараховано та не виплачено середній заробіток, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Однак, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення строків проведення розрахунків при звільненні військовослужбовців, а також наслідків такого порушення.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі, відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, але не більш як за шість місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні в Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України (структурний підрозділ Збройних Сил України, що відповідає за планування, розподіл та контроль фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення діяльності Генштабу та військ), який і є в розумінні статей 116 та 117 КЗпП України роботодавцем для позивача та який повинен був здійснити компенсацію майнових втрат, внаслідок несвоєчасного здійснення розрахунку, а тому аналогічні вимоги заявлені до Центрального управління справами Міністерства оборони України є безпідставними, оскільки останній не є роботодавцем щодо позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 .) до Центрального управління справами Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049, код 24978319.) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк